Культурно-просвітницька діяльність Василя Миколайовича Верховинця

Максименко Марина Володимирівна,

студентка V курсу

Полтавського національного  педагогічного університету

імені В.Г.Короленка

 

Культурно-просвітницька  діяльність Василя Миколайовича Верховинця  у Полтавському інституті народної освіти

 

Усім нам добре відомий вислів: «Талановита людина – талановита у всьому». Згадуючи саме ці слова, перед нами постає постать Василя Миколайовича Верховинця (Костіва) – розстріляного і посмертно реабілітованого видатного українського музикознавця, педагога, етнографа, хореографа, диригента і композитора — палкого громадянина і великого сина України.

Своєю багатогранною творчістю, науково-теоретичною і практичною діяльністю В.М.Верховинець зробив величезний внесок у розвиток української культури і педагогічної науки. Професор В. М. Верховинець — основоположник українського дитячого музично-ігрового репертуару, фундатор науково-теоретичних засад української хореографії, постановник першого національного балету, дослідник українського фольклору, основоположник українського сценічного жанру - театралізованої пісні, організатор художнього колективу нового типу - жіночого хорового театралізованого ансамблю, засновник жанру революційної масової пісні, автор багатьох хорових творів, романсів, пісень, аранжувань [6, с.468].

 

 

  З 1920 по 1933 рік В.М.Верховинець керує кафедрою мистецтвознавства Полтавського інституту народної освіти, викладає курси «Дитячі ігри», «Мистецтвознавство» (співи і музика), очолює великий студентський хор інституту. Так, в обсязі курсу «Мистецтвознавство» педагог читає лекції з елементарної теорії музики, методики музичного виховання, історії української музики, історії всесвітньої музики, з гармонії (для більш здібних слухачів), проводить практичні і лабораторні заняття з гри на музичному інструменті (фортепіано, скрипка), сольфеджіо, диригування дитячими піснями і хоровими творами, хорового співу з хорами академічних груп. Крім того, він організовує науково-дослідницьку діяльність і педагогічну практику студентів, керує виконанням наукових проектів і рефератів, проводить студентські конференції для обговорення їх результатів і визначення шляхів усунення недоліків у подальшій роботі [5, с.3].   

Педагог вимогливо ставився до професійної підготовки майбутніх спеціалістів, намагався постійно її вдосконалити, наголошував на тому, що успіх у навчанні цілком залежить від учителя й вихователя. «З практики відомо, - писав він, - що пісня, яка відразу здається важкою, легко сприймається й запам'ятовується тоді, коли керівник сам її добре опанував і з любов'ю та натхненням передає малечі; і навпаки, діти не зможуть вивчити і найпростішої пісні, якщо вчитель сам її не дуже добре знає або працює холодно, без особливого захоплення» [1, с.33].    

Майже на всіх лекціях і  практичних заняттях В.М.Верховинець використовував фольклорний пісенний, ігровий, хореографічний матеріал як навчальний, ілюстративний, виконавський. Отже, у викладацькій діяльності він дотримувався принципів науковості, доступності, наочності, послідовності, єдності теорії і практики, активно використовував фольклорно-етнографічний матеріал. Слід звернути увагу на той факт, що, за даними архівних документів, В. М. Верховинець завжди викладав тільки українською мовою, що значною мірою визначає його громадянську позицію.

Із щирою любов'ю до дітей, педагог завжди працював над  вдосконаленням методики виховної роботи, обґрунтуванням нових інноваційних підходів і технологій. З метою апробації новаторських ідей В.Верховинець брав активну участь у численних форумах освітян: Третьому з'їзді  працівників дошкільних закладів Полтавщини 1921 року, Міському науково-практичному семінарі вчителів молодших класів шкіл Полтави 1921 року, науково-практичних конференціях 1922 і 1923 років [6, с.469].   

Як професіонал високого класу, Василь Миколайович користувався глибокою повагою і великим авторитетом серед колег і студентів. Його педагогічний талант, всебічна обдарованість, надзвичайна ерудованість, перевага практичних методів навчання, особистий показ зразкового виконання музичних і хореографічних вправ, уміння встановити творчий контакт з аудиторією створювали сприятливі умови для результативної праці студентів: міцного засвоєння знань, формування необхідних умінь і навичок.

З метою формування національної культури молоді в роботі зі студентським хором Полтавського ІНО пріоритетну  роль педагог надавав українському народнопісенному репертуару: власним  аранжуванням і хоровим обробкам народних пісень М. Лисенка, М. Леонтовича, К.Стеценка, П. Козицького, Г. Верьовки, П. Демуцького, М. Вермхінської, Ф. Попадича, С. Людкевичата інших українських композиторів. Разом із тим, на заняттях вивчались пісні інших народів, зразки української, російської і західноєвропейської хорової класики, революційні масові пісні, різнохарактерні авторські твори В. М. Верховинця [5, с.3].

Окрім вирішення конкретних навчально-виховних завдань, студентський хор під керівництвом В. М. Верховинця здійснював активну концертно-просвітницьку діяльність.

Характеризуючи мистецькі якості В.М.Верховинця, згодом народний артист СРСР, професор В. Свєшников говорив: «Це був справжній художник. Він багато показував,виконував сам особисто. У Василя Миколайовича була прекрасна манера виконання, і він прагнув її прищеплювати кожному артисту хору… З В. М. Верховинцем хор завжди співав піднесено і життєрадісно, у його звучанні переважали м'які інтонації. На репетиціях панувала творча атмосфера. Зауваження хормейстера завжди» [2, с.2].

Безмежна і щира любов  до рідного краю, до свого народу, його багатовікової культури не могла бути забута нащадками Василя Миколайовича. «Він заслужив оту народну шану, бо усе життя творив добро і ніс його у люди з усією пристрастю своєї полум'яної душі» - писав син митця, Ярослав Верховинець [3, с.34].  

На його честь у 1966 році на будинку Полтавського державного педагогічного інституту імені В.Г.Короленка була встановлена меморіальна дошка, на якій зазначено: «У Полтавському педагогічному інституті в 1920- 1933 рр. працював відомий радянській композитор, педагог і етнограф Василь Миколайович Верховинець (1880 - 1938)». Кращі традиції творчого спадку митця зберігаються в колективах художньої самодіяльності, влучним прикладом чого може бути український народний хор «Калина» Полтавського національного педагогічного університету ім. В.Г.Короленка. 

Для ознайомлення з життям і спадщиною видатного вітчизняного митця і педагога, залученню студентської молоді до кращих традицій українського народу в 2000 році в ПНПУ ім. В.Г.Короленка  було створено аудиторію – музей  Василя Миколайовича Верховинця. При музеї функціонує студентська проблемна група, члени якої вивчають життєвий і творчий шлях митця, досліджують його діяльність [4, с.112-114].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

1. Верховинець В. М. Весняночка / В. М. Верховинець— 5-е вид. - К.: Муз.Україна, 1989. - 342 с.
2. Архів Я. В. Верховинця. - Спогади Свешникова О. В. - 5 с.
3. Верховинець Я. В. В. М. Верховинець. Нарис про життя і творчість / Я.В.Верховинець // Верховинець В. М. Теорія українського народного танцю. 15-е вид. - К. : Муз. Україна, 1990. – С.34.
4. Дем'янко Н. Ю. Музей В. М. Верховинця та українського народного хору «Калина» / Дем'янко Н. Ю. // Полтавський державний педагогічний університет імені В. Г. Короленка мовою музейних експонатів. - Полтава : ПДПУ імені В. Г. Короленка, 2000. - С. 110 -117.
5. Дем'янко Н. Ю.  Педагогічна діяльність В. М. Верховинця у вищих навчальних закладах / Н. Ю. Дем'янко ; Полт. держ. пед. ун-т імені В. Г. Короленка, Каф. музики. – Полтава : ПДПУ, 2008. – 6 с. 
6. Дем'янко Н. Ю. Василь Миколайович Верховинець / Дем'янко Н. Ю. // Персоналії в історії національної педагогіки. 22 видатних українських педагоги: підручник / [А. М. Бойко, В.Д.Бардінова та ін.]; під заг. ред. А.М.Бойко. – К.: ВД «Професіонал», 2004. – С. 468-469.