Передумови виникнення козацтва

Щодо польського уряду  Сагайдачний виявив себе чудовим  дипломатом. Як і його

попередник Самійло Кішка, він уміло використовував потребу  поляків у козацькому

війську для закріплення  лицарського статусу Війська  Запорозького, яке в його часи,

всупереч обмежувальним  реєстрам, мало кільканадцять тисяч, а при потребі досягало

сорока. Видатною заслугою Сагайдачного було те, що він зумів поєднати інтереси і дії

двох найактивніших частин українського громадянства - козацтва й міщансько-духовної

інтелігенції. Проявом цього  стало, наприклад, вписання гетьмана з  усім Військом

Запорозьким до Київського братства. Завдяки Сагайдачному відбулося  й висвячення,

православних ієрархів у 1620 р. Його стараннями козаччина вперше включилася в

загальнонаціональні справи, а міщанство й духовенство  вперше відчули підтримку

великої збройної сили, що допомогло  їм відчути більше певності й сміливості у своїх

планах і діях.

Погоджуючись за Вільшанською угодою 1617 р. на скорочення козацького реєстру,

Сагайдачний розумів, що це тимчасове явище, і скоро сам  польський уряд проситиме

козацької допомоги. І справді, вже 1618р. королевич Владислав, який втрутився у

боротьбу за московську корону, опинився під Москвою у скрутному  становищі й зажадав

негайної допомоги. Сагайдачний  з 20-тисячним козацьким військом вирушив  у похід,

дійшов до Москви, здобувши по дорозі Путивль, Єлець, Лівни, й визволив королевича із

скрутного становища. Однак, незважаючи на неоціненну послугу, польський  уряд наказав

козакам скоротити реєстр з 10 тис. до 3 тис. чол. і заборонив  їм виходити в море.

Невдоволені козаки скинули 1620 р. Сагайдачного з гетьманства  й на його місце обрали

Якова Бородавку.

Після цього в Україні  панував відносний спокій. Та вже  на початку 1630 р. Подніпров'я

охопило повстання, очолене  Тарасом Федоровичем (Трясилом), якого  запорожці обрали

своїм старшим, відмовившись коритися реєстровому гетьману Григорію Чорному, котрий

займав угодовську стосовно поляків позицію. Повстанці вирушили з Запорожжя на

"волость", стратили  Чорного, заволоділи низкою населених  пунктів і зупинились У

Переяславі, куди невдовзі підійшли польські війська під проводом Конєцпольського. Тут

поляки зазнали таких  значних втрат, Що коронний гетьман  мусив піти на переговори з

козаками. За укладеною між  ними угодою реєстр зростав до 8 тис. чол. Водночас вдвічі,

до 2 тис. чол., збільшувалася  залога з реєстровців, яка мала постійно дислокуватися на

Запорожжі.

Для налагодження контролю над півднем України уряд у 1635 р. спорудив фортецю

Кодак, але реєстровці на чолі з Іваном Судимого того ж року захопили її і зруйнували.

Ще з більшою силою  виявилися суперечності під час  повстання Павла Бута (Павлюка),

коли було страчено гетьмана реєстровців та частину старшини. Універсали повстанців

викликали масове покозачення  селянства Наддніпрянщини. І хоч  після поразки у битві під

Кумейками (6 грудня 1637 р.) козацько-селянське  військо капітулювало, вже навесні

наступного року боротьба спалахнула з новою силою, очолювана  Яковом Острянином

(Остряницею), а потім - Дмитром Гунею.

Хоч повстання кінця XVI - першої половини XVII ст. зазнали поразки, вони відіграли

велику роль в історії  визвольної боротьби українського народу. У ході цих повстань

народні маси набували досвіду  збройної боротьби, сповнювалися віри в свої сили. Завдяки

масовим повстанням прискорювалося визрівання національної самосвідомості

українського народу. На досвіді повстанської боротьби селяни, козаки і міщани дедалі

більше переконувалися, що у їхньому намаганні визволитися  з-під гніту надійною опорою

можуть бути тільки згуртованість, монолітність і воля в досягненні незалежності.

Петро Могила

Навесні 1633 р. у Львові православним митрополитом був обраний Петро  Могила.

Він був сином молдовського господаря (князя), навчався у Львівській братській школі і в

західноєвропейських університетах, здобув блискучу європейську освіту. Потім служив у

польському війську, брав участь у Хотинській війні, після  чого постригся в ченці, у 1627

р. став архімандритом Києво-Печерської лаври. Він займав лояльну позицію  щодо влади.

Але він був рішучим  противником церковної унії. Він  домігся повернення православній

церкві від уніатів  Софійського собору в Києві, Києво-Видубицького монастиря та деяких

інших церков і монастирів, реставрував ряд храмів.

У 1631 р. Петро Могила заснував при Києво-Печерській лаврі школу, яка в 1632 р. була

об'єднана з Київською  братською школою. Об'єднана школа  дістала назву Києво-

Могилянської колегії  і незабаром стала вищим освітнім центром для України і всієї

слов'янщини.

Ставши митрополитом, Петро  Могила здійснив реформу православної церкви: у 1640 р.

собор в Києві затвердив  перший православний катехізис; у 1646 р. було надруковано

виправлений требник з  правилами всіх церковних обрядів. Дисциплінованість

духовенства і упорядкованість  церковного життя зросли після запровадження

митрополичих намісників, створення церковного суду - консисторії. Митрополит зміцнив

матеріальну основу митрополії, зосередивши під своїм управлінням  великі земельні во-

лодіння. На зміну братським  школам, які давали широку, але в  багатьох випадках

безсистемну освіту, прийшли  школи, в яких з'явився поділ на класи, вивчалися основи

релігії, твори класики, міжнародна наукова й ділова мова-латина, запроваджувалося й

вивчення польської мови. Школа Могили створила умови для  виховання освіченого

духовенства, вчителів, проповідників, ораторів і письменників-полемістів.

Хоч за Могили вдалося усунути  анархічні тенденції найширшого демократичного руху

попередніх десятиліть, проте  реформи церкви значною мірою  переносили на український

грунт західні зразки, мало зважаючи на дотеперішні здобутки української  культури й

традиції. Духовенство, особливо вище, щораз більше віддалялося від  життя народу й

уникало втручань у національний рух. Тому в наступні роки більшість  ієрархів, як і решта

аристократії, неприхильне  поставилися до визвольної боротьби. Одноосібним лідером

визвольної боротьби залишалося козацтво.