Розвиток цивілізації Ірану

Розвиток цивілізації  Ірану визначають історичні періоди. Наведемо найважливіші з них.

Елан — землеробська цивілізація, розташована поблизу  річок Карун і Керхе. Завдяки  досконалим іригаційним системам жителі завжди одержували високі врожаї; у  гірських районах переважало скотарство. Сузи були першою столицею Іранської держави. Суспільний устрій визначався як форма "ранньої демократії". Цей період належить до III тис. до н. е. Досить жорсткими були закони суспільного життя, зокрема каралися брехня, крадіжки та інші порушення, які, з точки зору іранців, негативно позначились на суспільстві. Суспільний устрій проходить через фазу матріархату до патріархату. Якщо спочатку на чолі пантеону богів стояла Пінекір — "Велика Богиня", то вже наприкінці II тис. її заміщає Бог Хумбаі.

Близько III тис. виникає  піктографічна писемність, яка з  часом переходить у лінійне складове письмо. Великого поширення набуло виготовлення керамічного посуду, для  оздоблення якого характерними стали  зображення птахів, тварин, людей, а  також грифонів, крилатих левів, демонів.

Мідійська епоха  починається в І тис. до н. е. за часів правління Саргона II. Точаться постійні війни, переможцями виходять перси. Від цього періоду збереглося багато пам'яток, виготовлених із бронзи (литво і карбування); їх характерна особливість — симетрична побудова зображення. Своєрідних рис набирає архітектура; переважно це храми і святилища, які нагадують оборонні споруди. Вони оздоблені численними декоративними прикрасами: "сліпі"

вікна, ніші, декоровані зображеннями тварин. За уявленнями іранців, боги уособлювали лише символи, перед людьми вони завжди з'являлись у вигляді тварин і птахів — барана, лева, орла, сокола та ін.

З 525 р. до н. е., коли Кір II захопив Єгипет, кордони Ахеме-дінської держави сягнули меж від річки Інт до Егейського моря зі Сходу на Захід і від Вірменії до першого Нільського порогу з Півночі на Південь. Так розпочалась епоха Ахемедінів. Соціально-економічні її інститути діяли і після завоювання цих територій Олександром Македонським. Вседержавне утворення було поділено на двадцять округів — сатрапій. Кожний сатрап був намісником царя і мав необмежену владу. Склалися нові відносини в соціальному житті людини: оподаткування, єдина монетарна система, регулярна армія, спеціалізовані торговельні доми, банківська система.

Політично-адміністративною столицею були Сузи, ритуальним центром  — Персеполь. Кожне із цих міст виконувало певну функцію. У Персеполі найбільшою мірою розвивалися культурні процеси. Тут виробився своєрідний архітектурний напрямок, який вплинув на забудову міст Середземномор'я. Найзнаменитішим був храм Персеполя, спалений з ініціативи відомої гетери Таіс Афі-нської. У Персеполі сформувалися мистецькі та філософські школи, було вироблено жорсткі вимоги до іконографії в мистецтві, а також релігійний канон. Зороастризм, який народився й утвердився в Ірані, передував християнству, істотно вплинув на релігії євразійського континенту. Так, Заратустра проголосив себе "посередником" між Богом і людиною; цю тезу активно підхопили та використали пізніші релігії.

Заратустра вплинув  на уявлення іранців про космос: первинною субстанцією вони визначали  вогонь, тому зороастрійців називають  ще "вогнепоклонниками". В їхніх храмах вогонь горів постійно і був символом вічного життя. На базі виведених постулатів розуміння світу Заратустра виконував функцію "першолюди-ни " і навчителя. Справи Заратустри продовжували його сини — яскравий зразок утворення типової родової моделі теократичної держави. Як антитеза зороастризму в Ірані зароджується маніхейство. Базуючись на зороастризмі, але на противагу йому, Сураїк, прозваний Мані, категорії добра і зла вивів рівноправними персоніфікованими іпостасями, розробив учення, яке ставило за мету врятувати людство від першості світового зла.

Іранці поважливо  ставились до краси фізичної та духовної, і про це виразно свідчать тексти "Авести", які збереглися. У  них оспівується божественна  мета людини. Скульптурні зображення були вишуканими. Багато досконало виконаних фігур прикрашали Персеполь і площі міста. Провідною тезою в мистецтві іранців було світло, яке вони вважали універсальним благом, бо воно поборювало темряву; світлоносність пронизувала всі твори мистецтва, літератури, скульптури, архітектури.