Типові зображення на східних килимах

План

Вступ

1. Типові зображення на східних килимах

Висновок

Література

Вступ

Килими — це ткані  вироби з кольорової вовни або шовку, бавовняної або льняної пряжі, з ворсом чи гладкі. Здавна люди прикрашали килимами своє житло: вистилали ними підлоги і меблі, вішали на стіну. І зараз килими широко використовуються в оформленні житлового і громадського інтер'єру. Давній Єгипет і Ассирія, Індія і Китай славилися дорогоцінними килимами. Торговими шляхами, як посольські дари або військова здобич, вони розходилися по всьому світу. Кожен народ вніс до мистецтва килимовиробництва своє розуміння законів краси. Використання килимів у якості меблів, як це відбувалось в арабських країнах, в Західній Європі поширення не мало. Бо тут склалася давня і постійна традиція використання меблів з дерева. Але арабські килими знайшли своє місце в європейських інтер'єрах у якості скатертин, декору стін, тронів можновладців. Арабські килими надовго увійшли в європейський живопис - релігійний і побутовий.

1. Типові зображення на східних килимах

Килим — джерело інформації за умов змістовного насичення форми  орнаментальних елементів та їх поєднань на площині тканини, що утворює нове відчуття середовища життєдіяльності  людини. Килимам може бути притаманна роль подразника чуттєвого сприйняття у понятійному пізнанні взаємовідносин між людиною і природою або людиною і соціумом.

Саме орнаментальна  композиція килиму декоративними формами  та колоритом за умов внутрішньої  змістовності стає джерелом інформаційно-естетичних якостей у сприйнятті людини і утворенні відчуття комфорту оточення. Певні поєднання окремих форм елементів килимового декору можуть бути насичені змістовною інформацією або спонтанно утворюватися під впливом миттєвого настрою, чуттєвого стану митця - ремісника або художника.

У сьогоденні, як й за давніх часів, килим був і є  складовою ужиткового, громадського інтер’єру. Завдяки технічному прогресу килим став промисловим виробом. Традиційний килим ручної роботи і промисловий килим як ужиткові, утилітарні вироби володіють захисними для людини функціями: утеплення, звукоізоляція. Ужиткова якість килимів залежить від матеріалу, техніки ткацтва. Естетичні якості килиму залежать від почуття міри, художнього смаку ткача, форми і стилю елементів декору, колориту, які й утворюються залежно від здібностей виконавця.

На сьогодні не відомо час й ім’я винахідника технології ткацтва взагалі й килимарства  зокрема. Незаперечним залишається  глобальний характер ткацтва. У будь-які  часи, у будь-якому суспільному  середовищі на кожному континенті (окрім Антарктиди) нашої планети технологія ткацтва незмінна: переплетення двох систем ниток — основи та піткання (утоку). Тому й визнається ткацтво третім геніальним винаходом людства після колеса і рала, що випливає з цілковитої доцільності поєднання форми і функції цих винаходів.

Килим виникає в умовах життєдіяльності кочовиків. Великі отари вівців забезпечують достатню кількість сировини — вовни, з  якої прядуть нитки. Рослинний світ природи забезпечує органічними  барвниками, якими фарбують нитки. Бажання задовольнити біогенні потреби — безпека та продуктивність — спонукають людину до створення потрібних для житла форм (кибитка). Вхідний отвір закривали завісою «енсі» — прямокутним килимом з певною системою декору. Вхід до кибитки облямовували «капуннуком» — килимовою формою у вигляді літери «п». Килимовою смугою «іолам» у верхній частині стягували й укріплювали конструкцію кибитки. Всередині такого житла меблями прислуговувалися теж килими: мафрач та чувал (килимові мішки) замість шаф для речей й посуду, прямокутні килими для полу замість ліжка та стільців. Осмолдуками — парними невеликими п’ятикутними килимами — прикрашали на свята верблюдів, а кожноденно їх використовували як торби для зберігання потрібних речей. Намазлики, молельні килими, мають особливий характер композиції. Так, один кінець такого килиму прикрашається формою ниші, інколи по боках ниші зображуються місця для рук.

Техніка ткацтва килимів  — вузликова та гладке ткання —  вимагає великих витрат часу та терпіння, доброї пам’яті, відчуття гармонії кольорових сполучень. Килимарство ніколи не було хобі, заповненням порожнини часу. Це була життєва необхідність. Тому й форми декору не були випадковими, а наповнені певним змістом. Людина з дитинства споглядала килимові орнаменти і з коментарів дорослих набувала певних знань. Ще в середині ХХ ст. Ф. В. Гогель у своїй книзі «Ковры» [1] проаналізував значення основних орнаментальних форм на східних килимах. Він довів, що ромбоподібні форми — «гьоль» або «гуль», які ритмічно заповнюють поле килиму, є стилізованою проекцією форм рослинного та тваринного світу. В цілому кожний гьоль є образом системи зрошення садів та місця водопою свійських тварин, образ оази серед посушливих степів. Так смуги, що облямовують поле килиму, розроблені певними орнаментальними формами, представляють собою водні потоки. Всередині килиму смуги, що перетинають центри гьолей, представляють собою зрошувальну систему. Стилізація природних рослинних та тваринних форм утворює умовні, абстрактні форми, які недосвідченим оком європейця сприймаються як геометризовані орнаменти (наприклад, гьолі трактуються як троянди за Селівачовим). Так Гогель наводить приклад, коли дослідник Боголюбов гачкоподібні форми по периметру гьоля розглядає як мотиви якорів і пояснює це наближеністю кочовиків до Каспійського моря. Насправді ж ці гачки й подібні до них фоми є стилізованими деревами та кущами оази. Так протягом поколінь кочовики засвоювали знання зі знаходження місць повернення до оази, місця перепочинку людей і свійських тварин, планування зрошувальної системи, благоустрою цих життєважливих для них місць. Із зміною кочового на осілий спосіб життя ткання килимових виробів, що призначалися обладнанню переносного житла припиняється.

Протягом століть кращими  у світі визнавалися й визнаються зараз традиційні килими, що виготовлялися й виготовляються на теренах сучасних Ірану, Узбекистану, Туркменії, Таджикистану. Килими були й залишаються невід’ємною частиною житлового середовища. Пам’ять майстрів зберігає і відтворює у формах декору важливі для життя у жорстких степових умовах знання та певну інформацію. Потрібно зауважити, що мусульманська релігія забороняє зображення людей та тварин. На східних килимах декоративні форми надто геометризовані. Але найдавніші знахідки килимових зразків домусульманського періоду доводять, що на килимах Вавилону, Ассирії, Персії реалістично зображувалися форми живої природи. Так на килимі з Пазирикських поховань на Алтаї, який історики й мистецтвознавці визнають перською роботою і датують V ст. до н. е., багатосмуговий бордюр прикрашено фігурами газелей, вершників, грифонів. Відомі також барельєфи з Ніневії (Ассирія), які дають уявлення про характер килимових флореальних орнаментів.

До нашого часу дійшов опис славнозвісного килиму «Весна Хосрова» або «Весняний килим». Про нього згадують арабські історики, в тому числі і Ал-Табарі. Цей килим було створено на замовлення перського правителя династії Сасанідів шаха Хос ро ва І Ануширвана для підлоги його тронного залу в тодішній столиці Ктесифоні. Килим був близько 80 кв. м площиною і представляв собою квітучий сад на весні. Образ квітучого саду за бажанням шаха мав нагадувати йому взимку про радість весняного пробудження природи, про її красу мінливу і неповторну. Килим було оздоблено дорогоцінними каміннями, перлами, золотими, срібними і дорогими шовковими нитками. Нажаль арабські завойовники під проводом Омара у VII ст. зруйнували і пограбували Ктесифон. Вони по своєму оцінили естетичні якості славнозвісного килиму, порізали його на шматки та поділили між наближеними до Омара людьми.

З подібних описів, з перських мініатюр видно, що розкішні килими втілюють образ квітучого саду. У побуті нащадків осілих кочовиків килими набувають ще більшої цінності, але вже не як образ устрою системи зрошення оази, а як образ квітучого райського саду. Мусульманська традиція вплинула на стилізацію форм живої природи у декоруванні площини килиму і призвела до значної геометризації. Але назавжди залишається загальне враження квітучої природи від східних килимів, що викликає асоціації з весною, пробудженням природи, з квітучим садом, з радісним відчуттям від сонячного тепла.

Але, попри це, світогляд і позитивна  інтроекція дійсності, відчуття краси  спонукали перських шахів до стимулювання виготовлення килимів, в яких дозволялись  зображення птахів (образ душі, що відлітає у вирій). Наприклад шах Аббас (1587–1629) з династії Сефеведів налагодив міцні торговельні зв’язки з країнами Європи та навіть сам навчився килимовому тканню. Експорт килимів став важливою складовою державного прибутку. Шахи розвивали і регулювали, й оберігали від зайвих новацій цю господарчу галузь, тим самим зберігали ціннісні естетичні якості килимів. Так на прикінці ХІХ — початку ХХ ст. шах Мозаффар ед-Дін заборонив використання у килимарстві вже розповсюджених на той час анілінових барвників, що дозволило зберегти традицію і запобігти зайвої строкатості та «крикливості» кольорових сполучень у дорогих килимах.

Отже, розглянемо детальніше типові зображення на східних килимах  на прикладі азербайджанських килимів. Азербайджанський килим - термін, використовується для позначення різних типів безворсових і ворсових килимів, вироблених азербайджанцями. Серед азербайджанських килимів виділяють бакинські, гянджинские, газахские, ширванські, шемахинськие, карабахські, губинские, ардебильские і тебризские. Більшість західних авторів, у тому числі енциклопедії "Іраніка" і "Британіка", як правило, відносять килими, виткані в Іранському Азербайджану до перських (іранських), а килими виткані в Азербайджані і районах компактного проживання азербайджанців у Вірменії, Грузії та Дагестані співвідносять до кавказьких.

Енциклопедія "Іраніка" відзначає, що килимарством на Кавказі займалися переважно азербайджанці, а килимарство інших народів мало невелике значимість. Як писав Джон Ф.Пайл, кавказькі килимарі в цілому слідували перської практиці, проте "в основному використовували більш виразні і великі елементи орнаменту".

Американський історик  Рональд Сюни відзначає, що килимарство  одне з стародавніх ремесел в  Азербайджані, досягнувши розквіту в Середні століття, завдяки чому азербайджанські килими стали широко відомі в країнах Азії і Європи. На думку радянського вченого-етнографа С. А. Токарева азербайджанські килими у чомусь нагадують вірменські, а від перських відрізняються сильної стилізацією зображень і відсутністю округлих ліній орнаменту.

Старовинні азербайджанські  килими зберігаються в Білому Домі, Державному департаменті США і у багатьох музеях світу, включаючи Азербайджанський державний музей килима і народно-прикладного мистецтва в Баку, Музей Метрополітен в Нью-Йорку, Музей образотворчих мистецтв в Бостоні, Музей мистецтв у Філадельфії, Лувр у Парижі, Музей Вікторії й Альберта в Лондоні, Ермітаж, Ватикан і т. д.

Азербайджанські килими виділяються соковитим колоритом, побудованим на поєднанні локальних інтенсивних тонів. Орнамент азербайджанських килимів розрізняється в залежності від виду і з місця виробництва. Так, для таких килимів, як "Куба", "Ширван", "Казах", "Зенджан" характерні складні геометричні визерунки, які включають схематичні фігурки тварин і людей, і розміщені по одній осі в центральному полеі фігурні багатокутні або зірчасті медальйони, іншим, таким, як "Тебріз" і "Карабах", властивий різноманітний рослинний орнамент з великою кількістю квіткових мотивів.

Естетичний принцип азербайджанського килима вкладений у площинне рішення "картинок", ритміку малюнка, традиційність членування на центральне поле і бордюр, лаконічну геометрію елементів. На думку відомого американського колекціонера і мистецтвознавця Дж. Зеа, в орнаментиці азербайджанського килима можна помітити тісне переплетення традицій і впливу турецьких, перських та азіатських мотивів, а також спадщина елементів килимарства північно-західних племен Ірану.

Тваринний світ. В азербайджанських килимах часто зустрічається зображення птахів, а саме орла і павича. Орел найбільш часто зустрічається в палацових "тебризских" килимах і символізує в них міць і царський гідність.

Пізніше зображення орла на килимах набуло значення охоронного талісмана. Зображення павича асоціювалося з сонячним божеством, крім того вважалося, що " око павича " міло захистити від лиха, що насувається. В декорах, що зображають барана або козла, простежується зв'язок з корінням кочівників тих чи інших племен. Найчастіше, технічні можливості і габарити килимів не дозволяли помістити зображення тварин цілком, тому домашні тварини, такі як вівці і барани, зображувалися у вигляді умовних рогів за допомогою символу "S" у центральних полях і облямівці килимів. Ту ж форму мало стилізоване зображення дракона. Зображення дракона, яке повинне було служити талісманом, вперше з'явилося на пишних килимах, вироблених в палацових мануфактурах Азербайджану з XVII століття. Саме з того часу цей мотив одержав широке поширення, продовжуючи залишатися одним з найбільш часто зустрічаються килимових сюжетів аж до кінця XIX століття, зазнаючи великі зміни в стилізації.

Рослинний світ. Серед азербайджанських килимів найбагатшим орнаментом і насиченим кольором виділяються "тебризські" і "ардебильські" килими, що зумовлюється їх придворним характером. Найбільш часто зустрічаються у "тебризських", а пізніше в деяких "карабахських", килимах елементи рослинного світу символізують прославлення сил природи і родючість. Основним візерунковим мотивом центрального полотна багатьох килимів Тебріза є "древо життя", які уособлюють достаток і воду, як джерело зрошення пустель і символ життя в цілому. Також на килимах зустрічаються зображення садів з Азербайджанський килим з безліччю дерев, рослин і птахів, які за уявленням мусульман, приносять успіх і успіх.

Геометричної варіацією "древа життя" є символічне зображення "якоря", який за формою нагадує стрілу, а в "херисських" килимах епохи Сефевідів часто зображується дерево "ваг-ваг", на гілках якого замість птахів виткано символічне зображення голови людей. Ще одним з улюблених іконографічних мотивів орнаментики "тебризских" і "ширванських" килимів було зображення граната, який символізував диво природи, здатного виростати на грубому і посушливому ґрунті пустелі. Гранат шанувався в епоху правління Сасанідів, відігравав велику роль у зороастрійскому культі, де вважався символом сонця, а вже при Сефевидах широко використовувався в узорном оформленні килимів і мініатюр. Іноді гранат зображувався у розколотому вигляді, в якому можна було розрізнити окремі зерна, що свідчило про майстерність ткача. Саме це нововведення - зображення в шаховому порядку зерен граната - поклало початок нової іконографічного традиції в ткацтві килимів. Пізніше цей мотив доповнився в "тебризских" килимах зображенням квітучого плоду гранатового дерева, яке отримало назва "квітка шаха Аббаса". Для різноманітності в облямівці килимів використовувалося зображення віночків квітів або виноградної лози.