Інвестиції та їх роль в економіці

Класифікацію реальних інвестицій залежно від цілей  відтворювального процесу наведено на рис. 2.2.

Рис. 2.2. Класифікація реальних інвестицій

залежно від цілей  відтворювального процесу

Перелічені класифікаційні ознаки на цьому не обмежуються. Залежно  від цілей аналізу інвестицій як об'єкта управління фінансовий менеджер повинен враховувати їх специфіку за такими критеріями:

• сфера інвестиційної діяльності підприємства (капітальне будівництво, екологічна сфера, інноваційна сфера, сфера обігу фінансового капіталу, сфера реалізації майнових прав суб'єктів інвестиційної діяльності);
• функціональна спрямованість інвестицій (у розвідку корисних копалин, їх видобуток, виробництво, переробку, транспортування, збут і маркетинг);
• галузева спрямованість вкладень (енергетика, транспорт, машинобудування, хімічна і нафтохімічна промисловість, медицина, сільське господарство тощо);
• необхідність здійснення інвестицій (обов'язкові, бажані, необов'язкові);
• джерела фінансування інвестицій (за рахунок власних, позикових і залучених коштів);
• новизна одержуваних в результаті інвестування продуктів (цілком нові, удосконалені, знайомі ринку);
• відношення до ринків збуту (інвестиції на утримання існуючого ринку чи його розширення в цій країні і за кордон);
• показник ефективності інвестиції (високоефективні, середньоефективні, малоефективні);
• часова структура грошових потоків та ін.

Інвестиції в об`єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах, з метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікуються за різними ознаками.

За об`єктами вкладень виділяються реальні та фінансові інвестиції.

Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у  реальні активи - як матеріальні, так  нематеріальні (інноваційні інвестиції). Під фінансовими інвестиціями розуміють  вкладення коштів у різні фінансові  активи, серед яких найбільш значну частку посідають вкладення у цінні папери.

За характером участі в інвестуванні виділяються прямі  і непрямі інвестиції. Під прямими  інвестиціями розуміється безпосереднє вкладення коштів інвестором в об`єкти інвестування. Під непрямими інвестиціями розуміється інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками).

За періодом інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції. Під короткостроковими  інвестиціями розуміють звичайно вкладення капіталу на період, не більше одного року (наприклад, короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо). Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період більше одного року.

За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні (акціонерні), державні, іноземні та спільні.

За регіональною ознакою  інвестиції виділяють в середині країни та за кордоном. Під внутрішніми  інвестиціями розуміють вкладення  коштів у об`єкти інвестування, розміщені в межах даної країни. Під інвестиціями за кордоном (іноземні інвестиції) розуміють вкладення коштів у об`єкти інвестування, розміщені за межами даної країни.

3. Ринок міжнародних  інвестицій 

та його атрибути в Україні

В межах світової економічної системи, яку формують взаємозв'язки між національними ринками ресурсів і продуктів, сімейними господарствами і фірмами, державними інституціями і фінансовими ринками, відбуваються різноманітні виробничі, торговельні, кредитні, валютні, науково-технічні, політичні, культурні та інші відносини. На їх ґрунті розвивається, зокрема, міжнародна інвестиційна діяльність, що пов'язана з вивозом капіталу (однобічне переміщення за кордон певної вартості в товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди).

Слід зазначити, що міжнародні потоки капіталу не тотожні переміщенню  промислової техніки, машин та устаткування. Це переміщення фінансових вимог, фінансові  потоки між позичальниками в різних країнах чи між материнськими  фірмами і філіями за кордоном.

Розрізняють вивіз підприємницького капіталу – довгострокові закордонні інвестиції, що спрямовані на створення за кордоном філій, дочірніх компаній та змішаних підприємств, і рух позичкового капіталу – міжнародний кредит (позика в грошовій чи товарній формі), що надається кредитором однієї країни позичальникові іншої країни із застереженням строків повернення та сплати процентів.

Назвемо основні риси сучасної міграції капіталів:

• підвищення ролі держави у вивозі капіталу; держави самі стають активними фінансовими експортерами;
• посилення міграції приватного капіталу між промислово розвинутими країнами (це пояснюється структурними змінами в економіці, розвитком капітало- та наукоємних технологій тощо);
• збільшення частки прямих закордонних інвестицій -- капіталовкладень у зарубіжні підприємства, що забезпечують контроль інвестора над ними.

Міжнародний ринок капіталів  формують інституції, які опосередковують  прямі зв'язки між інвесторами, що шукають можливості вкладення капіталу, і підприємцями, що потребують його чи проводять трансформації грошових заощаджень в інвестиційний капітал [4, c 174].

До таких установ-посередників, зокрема, належать:

• кредитні інститути, що приймають вклади і задовольняють потреби в інвестиційних кредитах;
• кредитні інститути, що ведуть справи клієнтів на біржі;
• інвестиційні фонди і компанії, що вкладають отримані кошти в цінні папери, диверсифікуючи вклади з метою зменшення ризику;
• великі підприємства, що виступають на міжнародному ринку як самостійні суб'єкти діяльності;
• страхові компанії;
• громадські емітенти;
• інвестиційні банки, які для зменшення ризику вводять програми торгівлі цінними паперами.

Основні постачальники  капіталу на міжнародному ринку – транснаціональні корпорації, держави та міжнародні фінансові інституції.

   Проблемам іноземного  інвестування, діяльності транснаціональних  корпорацій, окремих питань структурних  зрушень в світовому господарстві  та їх зв'язку з припливом  прямих іноземних інвестицій  присвячені наукові дослідження  зарубіжних вчених Ф. Атема,  В. Баласси, Ф.Банселя, Д. Белла, Е. Боренштейна, К. Вакеліна, Р. Вернона, Д. Грегоріа, Д. Даннінга. Серед українських вчених, які досліджують теорію і практику іноземного інвестування та структурних зрушень у світовому господарстві, слід відзначити О.В. Гаврилюка, Б.В. Губського, С.А. Єрохіна, О.В. Зав'ялову, Л.Л. Кістерського, Г.Н. Климка, Д.Г. Лук'яненка [6, c. 28].

Міжнародні інвестиції мають суперечливу  природу. Інтереси корпорації полягають  в отриманні додаткових прибутків  від розміщення інвестицій за кордоном або здешевленні залучених інвестицій для розвитку корпорації. Материнська країна зацікавлена в розміщенні інвестицій на своїй території або ж у фінансових надходженнях від зарубіжних філій у вигляді частини прибутків. Кількісним критерієм розмежування прямих і портфельних інвестицій у розвинутій ринковій економіці вважається 10% загального обсягу вкладень в об'єкт інвестування.

Обсяги прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в світі в 2010 р. скоротилися на 39%, склавши за підсумками року близько 1 трлн дол. Таким чином, глобальні потоки прямих іноземних інвестицій продовжили зниження, почате в кризовому 2008 р. Тоді цей показник скоротився на 14% - до 1,7 трлн дол. [30, c. 133].

У ролі прямого інвестора  частіше виступають транснаціональні корпорації, для яких тісні межі національних економік. Перенесення значної частини виробництва за кордон, створення там безлічі філіалів, інтегрованих в єдину мережу виробництва товарів і послуг, дозволяє транснаціональним корпораціям використовувати ресурси і конкурентні переваги багатьох країн. Керуючись загальним правилом організації своєї діяльності в будь-якій галузі - роби там, де це можна зробити з максимальною ефективністю, - вони усе більше диверсифікують сфери, види, кошти, методи діяльності, географічну дислокацію й усе більше перетворюються в глобальні бізнес-структури.

Зараз немає єдиного визначення транснаціональної корпорації (ТНК) як носія процесу інтернаціоналізації  й прискорювача процесу глобалізації. Сталі визначення відносять до ТНК  ті компанії, на закордонну діяльність яких припадає близько 25-30% її загального обсягу і які мають філії у двох і більше країнах світу [29, c. 135]. На ТНК припадає більше 90% прямих іноземних інвестицій у світі, а частка на світовому виробництві становить близько 60%. Міжнародні інвестиції в послуги, особливо фінансові, продовжують стабільно зростати, складаючи основну частку світової суми, накопичених ПІІ. У 2010 році на сектор послуг приходилося 69% сумарної вартості зовнішніх інвестиційних послуг. Перелік найбільших ТНК очолює компанія "Сітігруп" (Сполучені Штати), за якою йде "ЮБС" (Швейцарія) і "Альянц" (Німеччина). На фінансові ТНК із Франції, Німеччини, Японії, З'єднаного Королівства і Сполучених Штатів у 2010 році приходилося 74% сумарних активів 50 ведучих фінансових ТНК [23, c. 132]. Серед трьох основних форм ПІІ (експорт за кордон власного капіталу, реінвестовані прибутки, внутріфірмові трансферти) у світі переважають інвестиції в акціонерний капітал. Частка інших двох форм ПІІ - внутрішньофірмових трансфертів і реінвестування доходів - у середньому складала відповідно 23% і 12%. Часткове співвідношення цих двох форм фінансування сильно коливається в залежності від щорічних змін у політиці репатріації прибутків і дивідендів або від необхідності погашення кредитів.

В останні роки відбулася істотна зміна інвестиційної стратегії ТНК: основні потоки ПІІ (більше 80%) тепер спрямовуються на фінансування операцій по злиттям і поглинанню. Ця стратегія дозволяє ТНК у найкоротший термін і при відносно невеликих витратах (якщо операція здійснюється в країнах, що розвиваються, чи в країнах з перехідною економікою) вийти на ринок приймаючої країни.

  Отже, глобалізація міжнародної  інвестиційної, торговельної та  виробничої діяльності сприяла  зміцненню ринкової влади транснаціональних  корпорацій, дозволила їм отримати монопольний контроль над більшістю ринків країн, що розвиваються, і держав СНД. З іншого боку, можливості національних урядів щодо регулювання діяльності філіалів ТНК, є обмеженими. Це обумовлено двома чинниками: наявністю у ТНК (завдяки значним фінансовим ресурсам та можливості створення новітніх технологій) конкурентних переваг стосовно місцевих компаній та значним тиском на національні уряди з боку могутніх міжнародних економічних організацій - МВФ і СОТ.

Теорії міжнародного руху капіталу розглядають міжнародний рух капіталу як фактор виробництва. Згідно з ними, основна причина вивозу капітальних ресурсів – різниця в нормах прибутку в різних країнах. Інвестора при цьому цікавить рівень процентної ставки у «своїй» країні й за кордоном. Відмінності в рівнях граничного продукту капіталу дають поштовх до його міграції, що в подальшому приводить до згладжування цих відмінностей. Рух капіталу триватиме, поки норми прибутку в обох країнах не зрівняються.

Проте не менш важливими  в поясненні інвестиційної діяльності є відмінності в обсязі отриманого прибутку, доступі до технологій тощо. Саме на них акцентують увагу теорії, які беруть за основу недосконалість ринку.

Традиційно міжнародні потоки капіталу поділяють на приватні і державні, довгострокові і короткострокові, прямі і портфельні. Довгострокові вклади поділяються на прямі інвестиції (кредитування чи придбання акцій зарубіжного підприємства, що є значною мірою власністю інвестора чи перебуває під його контролем) та портфельні інвестиції (кредитування чи придбання акцій зарубіжного підприємства, що не належить інвестору і не підконтрольне йому).

3 погляду платіжного  балансу пряме іноземне інвестування – це будь-яке надання кредиту чи придбання власності зарубіжного підприємства, певна частка якого перебуває у власності резидентів країни-інвестора.

Оскільки інвестор значною  мірою контролює діяльність зарубіжного  афілійованого підприємства, пряме  інвестування стає набагато складнішим від портфельного. Підконтрольна  філія часто отримує доступ до управлінського досвіду, торговельних і технологічних секретів, здобуває право використовувати торговельну марку материнської компанії. Інвестор при цьому дістає достатні важелі впливу на управління підприємством-нерезидентом. Прямі іноземні інвестиції мають три основні компоненти:

• акційний капітал -- купівля інвестором акцій підприємства в іншій країні;
• реінвестовані доходи -- пряма частка доходів інвестора (пропорційно до прямої акційної участі), що не розподілені як дивіденди філіями, чи доходи, що не переказані до материнської фірми;
• внутрішньофірмові позики, або внутрішньофірмові боргові трансакції -- це коротко- чи довгострокові позики, що надаються один одному прямими інвесторами (материнськими компаніями та їхніми філіями) [27,  c. 175].

Розрізняють і неакційні  форми інвестування. Так, інвестори можуть отримувати частку в управлінні іншим суб'єктом підприємницької діяльності не тільки шляхом придбання певної акційної частки. З цією метою використовуються також і такі дії, як субпідрядництво, управлінські контракти, франчайзинг, ліцензування тощо.