Інвестиції та заощадження в Україні

ДЕРЖАВНА  МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ  МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ 

ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ 

Кафедра менеджменту зовнішньоекономічної діяльності 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА 

З ДИСЦИПЛІНИ

«МАКРОЕКОНОМІКА» 

на тему: «Інвестиції та заощадження в  Україні» 
 
 
 
 
 

      Виконав: курсант групи ЕМ 07-1

      Мітряєва  А.В.

      Науковий  керівник:

      доц. Івашина О.Ф. 
 
 
 

м. Дніпропетровськ

2008

План 

Вступ……………………………………………………………………………….3 

Розділ 1. Взаємозв’язок національних інвестицій та заощаджень…………….4 

Розділ 2. Аналіз структури та динаміки національних заощаджень та інвестицій та їх вплив на ВВП………………………………………………….14 

Висновки…………………………………………………………………………28 

Список використаної літератури……………………………………………….30 

Додатки…………………………………………………………………………..32

Вступ 

      Важливою передумовою стійкого економічного зростання в Україні є активізація інвестиційної діяльності. Сучасний стан розвитку економіки характеризується певним пожвавленням інвестиційного процесу та зростанням валового внутрішнього продукту країни. Але ці позитивні тенденції ще не набули сталого характеру. Тому сьогодні особливо важливою є необхідність вдосконалення державної інвестиційної політики, спрямованої на активізацію інвестиційної діяльності, оскільки держава виступає головним координатором інвестиційної діяльності в країні та прискорення економічного зростання.

      Інвестиціями є вкладення в певну підприємницьку діяльність,  результатом якої є прибуток. Але дуже часто самому підприємцю не достатньо коштів для здійснення інвестиційних програм. Особливо це стосується нашої держави, де більшість підприємств є нерентабельними.  Тому вони мають залучати ресурси з інших джерел. Такими джерелами є заощадження домогосподарств і держави, які разом складають національні заощадження.

      Метою моєї курсової роботи є визначення зв’язку між інвестиціями та заощадженнями, їхньої взаємодії, значення для державної економіки та з’ясування як можуть впливати зміни даних категорій на валовий внутрішній продукт (ВВП).

      Також у даній роботі визначається структура  та динаміка національних заощаджень та інвестицій. Для аналізу взято період 2001-2006 років. Я розглянула на протязі цих років як змінювалися складові національних заощаджень та інвестицій. На додаток я розглянула можливі шляхи розвитку інвестиційної діяльності.

       Розділ 1. Взаємозв’язок національних інвестицій та заощаджень. 

      Інвестиціями  є всі види майнових та інтелектуальних  цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальних ефект. Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної докуметації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але на запатентованих («ноу-хау»); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності. Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень [1, с. 11].

      За  об'єктом вкладення інвестицій виділяють  реальні і фінансові інвестиції. У нас фінансові інвестиції іноді називають прямими, що розбігаються з американською термінологією, згідно якою останніми є інвестиції у фірму, що складають більше 10% капіталу. Тобто прямі інвестиції передбачають пряму участь інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладення капіталу. Вони здійснюються шляхом безпосереднього вкладення капіталу до статутних капіталів інших підприємств.  Говорять ще про непрямі інвестиції – вкладення капіталу інвестора, опосередковане іншими особами (фінансовими посередниками).

      Отже, реальні інвестиції характеризують вкладення капіталу у відтворення основних засобів, в інноваційні нематеріальні активи, у приріст запасів товарно-матеріальних цінностей та інші об'єкти інвестування, пов'язані зі здійсненням операційної діяльності підприємства або поліпшенням умов праці та побуту персоналу. У свою чергу фінансові характеризують вкладення капіталу в різні фінансові інструменти (в основному в цінні папери) з метою отримання доходів у майбутньому.

      Ефективність  інвестицій значною мірою залежить від їх структури, яку визначає співвідношення вкладень у різних галузях, регіонах, формах відтворення, напрямах створення основних фондів. Розрізняють галузеву (розподіл капіталовкладень за галузями і видами виробництв), територіальну (співвідношення розподілу вкладень за економічними районами та областями країни), відтворювальну (відображає співвідношення довгострокових ви трат на нове будівництво, розширення, реконструкцію і технічне переоснащення, тобто форми відтворення основних фондів) і технологічну (співвідношення між основними складовими частинами капітальних вкладень: затратами на будівельно-монтажні роботи, вартістю обладнання, машин і механізмів, іншими капітальними витратами) структури капітальних вкладень [2, c. 18].

      Відомо, що на інвестиційний попит впливають чинники, від яких залежть прибутковість інвестиційних проектів. Але попит на інвестиції перебуває в певній залежності від фінансово-інвестиційних ресурсів підприємств. Якщо, наприклад,  вартість прибуткового інвестиційного проекту, що приваблює підприємство, становить 1 млн. грн, а його фінансово-інвестиційні ресурси (власні плюс мобілізовані через фінансову систему) менші, то інвестиційний попит відприємства не може бути реалізований. Отже, крім чинників, які визначають прибутковість інвестиційних проектів інвестиційний попит залежить і від фінансово-інвестиційних ресурсів, які обмежують інвестиційний попит. Якщо з фінансово-інвестиційними обмеженнями стикаються окремі підприємства, то це означає, що  й економіка в цілому має фінансово-інвестиційні обмеження [3, с. 202].

      Сфера фінансів домашніх господарств є  складовою частиною фінансової системи  країни. Це грошові фонди, що формуються у населення країни з доходів, отриманих на основі трудової, господарської  та інших видів діяльності. Існують різні джерела формування доходів домогосподарств – це суми грошових та натуральних надходжень, одержаних членами домогосподарств у вигляді оплати праці (за виключенням податку з доходу фізичних осіб та інших обов’язкових відрахувань ); доходів від підприємницької діяльності та самозайнятості; доходів від власності у вигляді відсотків, дивідендів, продажу акцій та інших цінних паперів; надходжень від продажу нерухомості, особистого та домашнього майна, худоби, продукції особистого підсобного господарства та продуктів, отриманих у порядку самозаготівель; соціальних допомог, пенсій, стипендій; грошових допомог від родичів та інших осіб; інших грошові доходи.

      Грошові витрати домогосподарств включають: витрати на купівлю продуктів  харчування; алкогольних та тютюнових виробів; непродовольчих товарів; на оплату послуг; витрати пов’язані з веденням особистого підсобного господарства; грошову допомогу родичам та іншим особам; витрати на купівлю нерухомості, на будівництво; на придбання акцій, сертифікатів, валюти; вклади до банківських установ; аліменти; обов’язкові податки (крім податку з доходів фізичних осіб), збори, внески та ін.

      Формування  доходів та витрат домогосподарств  можливо подати у декількох формах. Одні домогосподарства повністю витрачають свої доходи на поточні витрати, інші розділяють доходи на поточні витрати та відкладена частина доходів на майбутні витрати (примітивні заощадження, які за вдалої організації в майбутньому збільшуються в обсягу та можуть використовуватися як на поточні витрати так і на подальші заощадження).

      Фінансові ресурси домашнього господарства відносяться  до децентралізованих фінансових ресурсів, тісно пов'язаних з кругообігом  фінансових коштів суспільства в  цілому. Домогосподарства або індивід  є суб'єктами заощадження населення.

      Заощадження населення можна вважати інвестиційними ресурсами у тому випадку, коли домогосподарство ухвалює рішення вкласти свої заощадження в об'єкти підприємницької  діяльності або інші види діяльності з метою збільшення їх вартості.

      При цьому може виникнути ситуація коли домогосподарство і інвестор співпадають  в одній особі та ситуація коли домогосподарство і інвестор – дві різні особи. В останьому випадку відбувається передача права власності, і виникають додаткові трансакційні витрати, які опосередкують передачу цього права іншій особі. Передача прав власності на інвестиційному ринку реалізуються у вигляді контрактів і договорів між економічними агентами.

      Розкриття суті заощаджень тісно пов'язане  з проблемами розподілу національного доходу на споживання і накопичення. Суть заощаджень розкривається як результат процесу накопичення населенням поточних доходів.

      Суть  заощаджень полягає у відмовленні  в даний час від задоволення  деяких потреб. Об'єктивна необхідність в створенні заощадження виявляється в системі мотивів їх освіти. Мотивами заощаджень можуть бути: придбання товарів і послуг, оплата яких перевищує обсяг засобів, що є в даний момент; придбання дорогих товарів тривалого користування, квартир, будівництво котеджів, дач, організація літнього відпочинку, туристичні поїздки і т.д.; створення грошових резервів на непередбачені випадки для освіти дітей, при створенні сім'ї і др.; покриття витрат, пов'язаних з дотриманням звичаїв і традицій; збереження звичного рівня і структури споживання після виходу на пенсію; заощадження в цілях зручності, щоб мати запас ліквідних засобів; заощадження через укорінену звичку зберігати, накопичувати гроші; заощадження з метою отримання прибутку. Кейнс указував на існування трьох мотивів, здатних спонукати людину зберігати гроші, а не активи, що дають дохід (земля, будівлі, акції, облігації). До них належать: трансакційний мотив (бажання мати готівку для непередбачених платежів), мотив перестороги та спекулятивний мотив (острах втратити капітал).

      Третій мотив є дещо відмінним від перших двох. Кейнс вважав, що господарські агенти триматимуть частину портфеля своїх активів у ліквідній формі, коли вони вважатимуть, що володіння активами в іншій формі є ризикованим. Нездатність підприємств забезпечити рівномірний потік інвестицій для того, щоб заповнити створений заощадженнями «потенційний розрив» між виробництвом та споживанням, Кейнс приписує втраті «довіри», порівнюючи цю нездатність з небажанням гравця, що втратив надію на успіх, робити дальші ставки. Якщо «розрив» неможливо закрити запланованими інвестиціями, він закриється автоматично небажаними інвестиціями, що матимуть вигляд накопичених запасів споживчих товарів; пізніше «розрив» так само автоматично зменшиться внаслідок скорочення виробництва, зайнятості та доходу.

      Всі ці заощадження можна визначити  як мотивовані, тобто як заощадження, обумовлені певним мотивом накопичення, або, інакше кажучи, цільові заощадження.

      Відсутність мотиву для формування заощаджень не означає безпричинності їх утворювання. При неповному задоволенні попиту населення заощадження утворюються навіть проти його волі, якщо платоспроможний попит не відповідає пропозиції з боку виробництва. Але, крім приватних заощаджень (фізичних осіб та підприємців), виділяють також заощадження зроблені державою. Разом ці два види заощадежнь складають національні. [4, c. 28].

      Визначились, що джерелом фінансово-інвестиційних ресурсів є заощадження. Отже, явище заощадження знаходиться в досить тісному зв'язку з явищем інвестування. Заощадження (S) є основою інвестицій (I). За натурально-речовою структурою доход набуває форми споживчих і капітальних товарів. Перші йдуть у невиробниче споживання, другі — у виробниче.

      Загальний обсяг капітальних і виробничих товарів називають реальними  інвестиціями, або інвестиційним попитом. Який же макроекономічний зв'язок існує між заощадженнями та інвестиціями? Дж. М. Кейнс довів, що заощадження та інвестиції завжди однакові, оскільки фактичні заощадження та інвестиції дорівнюють різниці між доходом і споживанням.

      Якщо капіталовкладення зростають, то доход зростає в такій мірі, щоб довести заощадження до рівня капіталовкладень. І навпаки, якщо капіталовкладення виявились меншими, ніж заощадження, то доход зменшиться настільки, щоб заощадження зрівнялись з інвестиціями. Це означає, що економіка знаходиться у стані рівноваги в точці, де заощадження та інвестиції врівноважуються. Зобразимо взаємозв'язок між національним доходом, заощадженнями та інвестиціями графічно (рис. 1).