Інвестиційні ризики

 

ВСТУП

Актуальність теми. Поглиблення  взаємозалежності економічних суб’єктів  в умовах сучасної ринкової економіки, збільшення кількості зв’язків та посилення їх тісноти значно розширює невизначеність середовища функціонування суб’єктів економічної діяльності. Це обумовлює зростання ступеня  ризику при прийнятті рішень на усіх рівнях управління.  Проблема ризику у підприємницькій діяльності аналізувалась економічною теорією з часів пізнього Середньовіччя. Особливо активізувалися ці дослідження в роботах представників класичної школи політичної економії (А.Сміт, Дж.С.Мілль, Сеньор та інші), які розглядали ризик як невід’ємний компонент підприємницької діяльності. Подібних позицій дотримувався й А.Маршалл, він вважав економічний прибуток винагородою, яка дістається підприємцю за готовність до ризику. Дж.М.Кейнс, визнаючи важливість ризику для підприємництва, робить перший крок до спеціального дослідження окремих видів ризику, перш за все фінансового. Ці ідеї знайшли подальший розвиток у роботах Ф.Найта, Г.Маркевича, В.Шарпа та інших.        Разом з тим, слід зазначити, що останнім часом увага до проблеми ризиків з боку представників вітчизняної економічної теорії була недостатньою. За останні роки важко виділити фундаментальні економіко-теоретичні дослідження в межах теорії ризиків та її адаптації до умов сучасної української економіки. Як результат – сьогодні відчувається брак цілісної теорії ризиків, залишаються не дослідженими її окремі сторони та механізми застосування для вирішення проблем реального управління на підприємстві.           Метою дослідження є дослідження інвестиційні ризики та можливі шляхи вдосконалення регулювання ризиків на ринках фінансових послуг з метою мінімізації збитків учасників цих ринків. 

Для досягнення поставленої  мети в роботі були визначені наступні основні завдання:            1) з’ясувати дійсний стан правового регулювання інвестиційних ризиків на ринках фінансових послуг;       2) здійснити всебічний аналіз інституту страхування інвестиційних ризиків на ринках фінансових послуг;        3) проаналізувати особливості виникнення й розвитку інституту я інвестиційних ризиків;          4) розробити класифікацію інвестиційних ризиків, що виникають на ринках фінансових послуг;          5) зробити аналіз фактичного підходу до правового регулювання страхування на ринках фінансових послуг, порівняти існуючі й перспективні моделі такого регулювання;          6) проаналізувати окремо інвестиційні ризики, що виникають на ринках фінансових послуг.         Окремим питанням економічних та фінансових ризиків, їх вимірюванню та урахуванню в управлінні присвячені роботи вітчизняних та зарубіжних вчених, таких як: Грабенко О., С.Кирилова, Клапківа М., Кондрашихіна А., Коцюби О., Мацибори Т. В., Панікар Г., Скоромнюк М., Пікус Р., Тарасова О., Фурман В., О.Ястремського та інших.  Об'єктом дослідження виступають суспільні відносини, пов’язані зі інвестиційними ризиками на ринках фінансових послуг, у рамках яких виникають публічні і приватні інтереси й методи їх реалізації.  Предметом дослідження виступає сукупність явищ ризиків, що виникають у процесі здійснення фінансово-інвестиційної діяльності страховою компанією.

 

 

 

ТЕОРЕТИЧНА СУТНІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РИЗИКІВ

Як зазначає Б. М. Щукін, "інвестиції завжди орієнтовані на майбутнє і тому пов'язані зі значною невизначеністю економічної ситуації та поведінки людей. Від цього походить високий рівень ймовірності невиконання інвестиційних планів з об'єктивних чи суб'єктивних причин". Інвестиційний ризик являє собою можливість нездійснення запланованих цілей інвестування (таких, як прибуток або соціальний ефект) і отримання грошових збитків. Цей ризик необхідно оцінювати, обчислювати, описувати та планувати, розробляючи інвестиційний проект.   Розрізняють загальноекономічний ризик, що походить від несприятливих умов в усіх сферах економіки, та індивідуальний ризик, пов'язаний з умовами певного проекту.       Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р. поняття інвестиції визначає як майнові та інтелектуальні цінності, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається певний соціальний ефект.         Інвестиційна діяльність - сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб та держави з реалізації інвестицій.     Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичених і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.        До майнових та інтелектуальних цінностей відносять:   а) грошові засоби, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;             б) рухоме та нерухоме майно;        в) майнові права, пов'язані з авторським правом, досвідом та іншими видами інтелектуальних цінностей;       г) сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідного для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованого ("ноу-хау");         д) права користування землею, водою, іншими ресурсами, будівлями, спорудами, устаткуванням та інші майнові права;      е) інші цінності [18, c. 107-108].      Інвестиції розподілять на три великі групи:      1) споживчі;          2) підприємницькі;         3) фінансові.         Споживчі інвестиції безпосередньо не пов'язані з отриманням доходу. По суті, це вкладення в предмети споживання довгострокового користування (житло, дачі, автомобілі, гаражі тощо).      Підприємницькі (реальні) інвестиції - це вкладення в основний капітал підприємств, спрямовані як на оновлення, так і на розширення виробництва.  Фінансові (портфельні) інвестиції - це затрати грошового капіталу на купівлю активів у формі цінних паперів, як майнових, так і кредитних. Споживчі інвестиції, безумовно, підлягають страхуванню, але не в системі страхування інвестиційних ризиків. У розглянутих нами раніше випадках страхування (майнове, будівель, автомобільне) реалізується страховий захист споживчих інвестицій, а тому в цьому розділі ми їх розглядати не будемо.         Підприємницькі й фінансові інвестиції пов'язані з отриманням доходу, тому кожен інвестор прагне певних гарантій безпеки вкладених ним засобів.  Страхові компанії інвестують свої капітали передусім у цінні папери (ЦП). На ринкову вартість цінних паперів впливають ряд чинників:   а) вид ЦП;          б)величина доходів (прямо пропорційна залежність);    в)рівень інфляції;         г)кон'юнктура ринку;          д)фаза економічного циклу (криза характеризується падінням попиту на інвестиції, піднесення - зростанням);      е)прибутковість діяльності емітента, його надійність та стабільність; Залежно від рівня ризиковості та дохідності цінні папери розподіляють на такі:             а) найризиковіші: спекулятивні звичайні акції з рівнем дохідності 15-20%;           б)високоризикові: звичайні акції компаній що швидко зростають, які забезпечують їхньому власнику дохід у розмірі 10-12%;     в) з помірним ризиком: цінні папери взаємних інвестиційних фондів із незбалансованим портфелем, цінні папери взаємних інвестиційних фондів із збалансованим портфелем, конвертовані акції із фіксованим дивідендом, конвертовані облігації. Рівень доходу, який вони забезпечують, у середньому становить 8-10%;            г) з низьким рівнем ризику: муніципальні та державні облігації з доходом 4-6%. Цінні папери цього виду найбільше підпадають під ризик у зв'язку з несприятливою зміною облікової ставки процента або індексу інфляції, навіть за умови незначних змін [15, c. 42-44].   Ризики, пов'язані з купівлею-продажем цінних паперів, підлягають страхуванню трьома різними шляхами:       1)за допомогою механізму страхування, властивого тій чи іншій моделі фондового ринку;           2) самострахування;          3) страхування майнових інтересів та відповідальності учасників ринку цінних паперів третьою стороною, страховою компанією, яка не є безпосереднім учасником тих страхових подій, частину ризику за які вона бере на себе.           Крім цього, на ринку цінних паперів діє властивий йому механізм страхування, який називається хеджуванням. Зміст його полягає в тому, що з метою зведення до мінімуму ризику втрат від зміни рівня цін на ЦП інвестор, купуючи цінні папери, купує опціон на продаж, і навпаки, продавець цінних паперів купує опціон на купівлю. Це вимагає додаткових затрат від інвестора, але забезпечує йому певний рівень надійності[19, c. 56-57].  Своєрідним способом страхування на фондовому ринку є розміщення цінних паперів через інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, солідні дилерські фірми, що забезпечує диверсифікацію, отже, більшу надійність вкладених грошових засобів.        Зазначені методи страхування вмонтовано в механізм функціонування фондового ринку і вони не потребують наявності третьої сторони - професійного страховика.         До самострахування інвестор вдається тоді, коли немає достатньо надійних механізмів захисту його інтересів як в межах діючої моделі фондового ринку, так і в межах діючої системи страхування інвестиційних ризиків професійними страховиками. Найпоширенішим способом самострахування в даній галузі є відмова інвестора вкладати капітал у ту чи іншу країну, в той чи інший проект.        Якщо ж інвестор страхує себе від можливих збитків у зв'язку з операціями на фондовому ринку, звертаючись до страховиків, які не беруть участі в угоді, то таке страхування і є власне страхуванням фінансових інвестицій.            Отже, високий ступінь ризику інвестиційного проекту спричинює необхідність пошуку шляхів його штучного зниження. Рекомендуються три способи зменшення ризику: його розподіл між учасниками проекту; страхування; резервування коштів на покриття непередбачених витрат. Це дасть змогу знизити рівень ризиків, бо повністю їх уникнути у ринкових умовах майже неможливо [8, c. 60-61].

 

 

 

ОЦІНКА ІНВЕСТИЦІЙНИХ  РИЗИКІВ НА ПРИКЛАДІ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ «ЕТАЛОН»

Страхова компанія «Еталон» — одна з найбільших компаній на страховому ринку України, що посідає  лідируючі позиції за низкою найважливіших  показників. На сьогодні статутний  капітал Компанії становить 70 млн. грн.          У 2008 р. загальний обсяг зібраних страхових платежів становив 73,8 млн. грн., у тому числі, з майнового страхування — 47,1 млн. грн.; з особистого страхування — 14,7 млн. грн.; зі страхування відповідальності — 0,5 млн. грн.; з обов’язкових видів страхування — 11,5 млн. грн. Сума страхових відшкодувань склала 38,1 млн. грн., рівень страхових виплат становить 51,62 проц. Станом на 1 січня 2009 р. страхові резерви Компанії склали 45,1 млн. грн., активи — 68,6 млн. грн.     Компанія має 23 ліцензії на здійснення 8 обов’язкових і 15 добровільних видів страхування та пропонує біля 60 страхових продуктів фізичним і юридичним особам через розгалужену мережу представництв у всіх регіонах України.         Важливість ефективного управління ризиками інвестиційної діяльності страховика важко переоцінити. Фінансові ресурси, які акумулюються у вигляді страхових резервів, слугують істотним джерелом інвестицій в економіку. У розвинутих країнах світу страхові компанії перевищують за обсягами інвестиційних вкладень загальновизнаних інституціональних інвесторів — банки та інвестиційні фонди.      Не менш важливе значення має інвестиційна діяльність страховиків і на мікрорівні, де вони виступають одним із головних факторів забезпечення ефективного функціонування страхової компанії. По-перше, інвестиційна діяльність визначає можливість надання страхових послуг за рахунок формування достатніх обсягів страхових резервів. По-друге, ефективно організована інвестиційна діяльність певною мірою забезпечує якість страхових послуг і визначає ринкову позицію страховика. По-третє, інвестиційна діяльність впливає на основні характеристики страхового продукту, насамперед на його вартість, а також на фактичне виконання зобов'язань страховиком, обумовлене строками страхових виплат. По-четверте, інвестування дає можливість власникам страхової компанії розвивати свій бізнес і самостійно управляти ним. За рахунок інвестування страхових резервів в компанії «Еталон» відбувається нагромадження коштів для збільшення власних ресурсів. Це положення є суттєвим з огляду на тенденцію поступового збільшення регулятором вимог до мінімальних розмірів статутного капіталу страхових організацій.    Оптимізація процесу управління інвестиційним потенціалом є доволі актуальним завданням серед страховиків. Вибіг моделі управління страхової компанії «Еталон» залежить від розміру і фінансових можливостей компанії, обраної інвестиційної політики, наявності прямих і непрямих державних обмежень чи стимулів до вибору інвестиційних партнерів, умов їх діяльності тощо.           Обговорюючи питання управління інвестиційним потенціалом страхової компанії «Еталон», можна виділити декілька систем, які передбачають:           1) наявність у структурі страхової компанії власного інвестиційного департаменту із залученням висококваліфікованих менеджерів і актуаріїв. За необхідності можливе також створення дочірніх інвестиційних компаній чи компаній, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів і управляють активами. Такий підхід можна охарактеризувати як надзвичайно чутливий до індивідуальних потреб страховика;     2) передання активів на аутсорсінг. Довірче управління є доцільним для середніх та малих страхових компаній, які за невелику (порівняно з витратами на самостійне управління) плату отримують професійні послуги, можуть підвищити дохідність і диверсифікованість інвестиційного портфеля. Основною вадою цього методу управління є нездатність аутсорсінгової компанії повністю задовольнити потреби страховика в індивідуальному підході.           Більшість страхових компаній не мають ретельно розробленої інвестиційної стратегії та вкладають кошти у фінансові інструменти афілійованих структур чи в банківські депозити. З розвитком страхового ринку в частині його реального сегмента потреба в безпечному та ефективному розміщенні коштів страхових компаній зростатиме. Розв'язати це завдання можна лише за умови наявності відповідного інформаційного і кадрового забезпечення. Страхові компанії, надаючи послуги з покриття ризиків, самі відчувають потребу в професійних управляючих, у першу чергу — на фондовому ринку [10, c. 59-60].      Питання управління інвестиційним потенціалом страхової компанії «Еталон» щодо вибору партнерів не може залишатися поза увагою держави. Чим стабільнішими, прозорішими, чіткішими та відповіднішими реаліям і потребам ринку є норми законодавства у цій сфері, тим більш захищеними будуть інтереси страхувальників та страховиків. Держава повинна не лише констатувати практику, що склалась, а й створювати її шляхом запровадження нормативно-правового підґрунтя для поточних і перспективних потреб учасників фінансового ринку.     Вітчизняним законодавством не передбачено (проте й не заборонено) співпрацю страхових компаній з пайовими інвестиційними фондами та іншими інститутами спільного інвестування. На практиці поширене створення дочірніх компаній, які обслуговують інвестиційні потреби страховиків. Крім того, варто врахувати досвід Російської Федерації, де з липня 2006 року Правилами розміщення страхових резервів дозволено використовувати послуги довірчого управління активами. Легалізація довірчого управління дає страховикам зручний та професійний інструмент для забезпечення високого рівня ефективності ведення бізнесу.   Типи участі страхових компаній на фінансовому ринку можна поділити на спекулятивний та інвестиційний. У загальноринковому вимірі превалювання того чи іншого типу залежить від співвідношення страховиків, що здійснюють ризикові види страхування, і страховиків, що здійснюють страхування життя. З огляду на те, що в Україні у структурі страхових платежів за видами страхування превалюють ризикові види, інвестиційна діяльність вітчизняних страховиків у першу чергу повинна забезпечувати можливість негайного вилучення коштів страхувальників з інвестиційного процесу. Основною метою страховика, який виступає в ролі інвестора, є забезпечення фінансової стійкості для виконання зобов'язань перед страхувальниками. Інтерес страхового інвестора визначається досягненням цієї мети.            У цілому, на відміну від класичного інвестора, основними цілями страховика при формуванні інвестиційного портфеля в умовах вітчизняного страхового ринку є не лише максимізація дохідності та мінімізація ризику, а й забезпечення повернення вкладень.      Практичне втілення даної концепції в умовах України є далеким від бажаного. Як уже зазначалося, характерна риса вітчизняного страхового ринку — низький рівень виплат, який, у свою чергу, є наслідком того, що частина страхових операцій виконується з метою податкової оптимізації. Це означає, що в розпорядженні страховиків залишається великий обсяг страхових премій, тому вони вважають за доцільне в умовах нестабільного функціонування інвестиційних ринків не шукати варіанти прибуткового і надійного розміщення активів. Ще однією перешкодою на шляху перетворення українських страховиків на потужних інвесторів є низька капіталізація страхового ринку [2, c. 66-67].      Водночас необхідно усвідомлювати, що низька інвестиційна активність страховиків зумовлена не лише недостатнім рівнем страхової культури, адже навіть за дотримання законодавчих умов питання гарантування збереження коштів залишається невирішеним.

 

 

 

ВИСНОВКИ

Вкладання коштів у будь-який інвестиційний проект завжди пов’язано  з ризиком, оскільки доходи чи збитки від проекту є величинами випадковими, тобто невідомими на момент прийняття  рішення про інвестування. Тому однією з вагомих причин, яка стримує  збільшення зовнішніх джерел фінансування для здійснення інвестиційних проектів в умовах перехідної економіки, є  високі ризики вкладання інвестиційних  ресурсів, що можуть призвести до недоотримання  запланованого прибутку чи втрати вкладених  коштів.        Проблема інвестиційного ризику посідає важливе місце в обґрунтуванні варіантів інвестиційних рішень, пов’язаних як з активною діяльністю, так і з пасивною поведінкою.       Розумність поведінки під час прийняття тих чи інших інвестиційних рішень полягає у тому, щоб не ігнорувати невизначеність і ризик, діючи за принципом фіктивного зниження невизначеності, в належний спосіб враховувати їх вплив.          Ризик виникає внаслідок специфіки й особливостей ринкових і регулюючих механізмів, зокрема й певної свободи дій суб’єктів ринку, впливу факторів навколишнього середовища (його економічної, політичної, правової технологічної, соціальної, екологічної та інших складових), суб’єктивних особливостей осіб, що приймають рішення тощо.   Ризик існує тільки там, де може бути, як мінімум, два сценарії розвитку подій, відповідно – два і більше можливих альтернативних результатів. У ситуації, коли можливий тільки один результат, незалежно від того, чи йдеться про втрати чи придбання, ризику немає, оскільки альтернатив немає. Таким чином, визначення ефективності інвестиційних проектів у ринкових умовах слід проводити з обов'язковим урахуванням фактору ризику. За міру ризику в багатьох економічних моделях береться показник стандартного відхилення випадкової величини, що характеризує результати рішення. Такий підхід спрощує реальну дійсність ринкового середовища. З метою визначення рівня ризику при формуванні інвестицій у світовій практиці широко застосовують методи розрахунку терміну окупності, середнього прибутку, урахування нинішньої вартості майбутнього прибутку тощо.             Оскільки усі учасники інвестиційного проекту зацікавлені в тому, щоб виключити можливість повного його провалу, то загалом вибір інвестиційного проекту є компромісом між намаганням отримати прибуток і врахуванням його реалістичності. Умови економічної невизначеності, в яких змушені діяти інвестори, спричиняють вплив тих чи інших факторів ризику на їх майбутні прибутки. Інвестиційні ризики загрожують зменшенням прибутків або ймовірними збитками. Тому під час прийняття рішень з питань щодо інвестиційної діяльності керівництво підприємств має обов’язково враховувати вплив всіх видів інвестиційних ризиків.     Інвестиційні ризики об’єктивні для усіх суб’єктів економіки, які займаються інвестиційною діяльністю. Для того, щоб інвестиційна діяльність була ефективною, усі можливі види інвестиційних ризиків повинні бути старанно вивчені економічним суб’єктом, оскільки невиправданий ризик може призвести до банкрутства підприємства, а перестрахування – до втраченого зиску і навіть до втрати ринку.      Здійснення підприємництва в будь-якій формі пов´язане з ризиком. Ризик характеризується як небезпека потенційної ймовірної втрати ресурсів або недоодержання доходів порівняно з прогнозованим варіантом. В інвестиційній діяльності питання ризику стоїть дуже гостро. Це спричинюється, по-перше, значною тривалістю інвестиційного циклу від моменту вкладення коштів до часу їх повернення. Зрозуміло, що на далеку перспективу важко спрогнозувати результати, бо на них можуть впливати різні сторонні економічні, політичні, соціальні, екологічні та інші фактори. По-друге, інвестування пов´язане з вкладанням великих коштів, матеріальних ресурсів, неефективне використання яких може негативно позначитись на фінансовому стані інвестора. По-третє, часто інвестування здійснюється через третіх осіб (фінансових посередників), тому інвестор, як правило, не має реальної можливості контролювати використання вкладених коштів, оперативно втручатись у виробничий процес тощо. З огляду на викладене у процесі складання інвестиційного бізнес-плану дуже важливо правильно оцінити і проаналізувати можливі ризики, виявити напрями їх уникнення та страхування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(до вступу, висновку, І та ІІ розділи)

Список використаної літератури

 

1. Конституція України:  Прийнята на п’ятій сесії Верховної  Ради України 28 червня 1996 року. - К. : Віпол, [1996]. - 42 с.

2. Закон України "Про  інвестиційну діяльність" від  18 вересня 1991 р.

5. Бодров В. Державне регулювання інвестиційного процесу в умовах кризи світових фінансових ринків: ризики і можливості для України // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2008. - № 4. - С. 61-67

6. Грабенко О. Страхування ризиків інвестиційної діяльності //Фінанси України. - 2003. - № 9. - С.124-127

7. Граділь А. Фінансові  ризики у банківській діяльності: дис. канд. екон. наук: 08.04.01 / Харківський національний ун-т ім. В.Н.Каразіна. — Х., 2006.

8. Кирилов С. Ризик - аналіз інвестиційного проекту  методом сценаріїв/ С.Кирилов  //Податки та бухгалтерський облік. - 2002. - 7 січня. - C. 28-32

9. Клапків М. Страхування фінансових ризиків: монографія/ Михайло Клапків,. - Тернопіль: Економічна думка: Карт-бланш, 2002. - 570 с.

10. Клапків М.С. Страхування фінансових ризиків: Монографія. – Тернопіль: Економічна думка, Карт-бланш. – 2002. – 570 с.

11. Кльоба, Лев. Ризик-менеджмент банківської інвестиційної діяльності // Вісник Національного банку України. - 2010. - № 1. - С. 44-47

12. Кондрашихін А. Інвестиційні ризики українського ринку цінних паперів //Банківська справа. - 2003. - № 2. - C. 62-70

 

13. Коцюба О.С. Моделювання  ризику інвестиційної діяльності/ О.С. Коцюба //Фінанси України. - 2004. - № 7. - С.56-67

14. Коюда В. О. Основи інвестиційного менеджменту [] : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / В. О. Коюда, Т. І. Лепейко, О. П. Коюда, 2008. - 338 с.

15. Кравченко Ю. Ринок  цінних паперів: навч. посібник / Юлій Кравченко, 2009. - 670 с.

16. Крейдич І. Інвестиційна політика як основа моделі економічного зростання: монографія / Ірина Крейдич, 2008. - 378 с.

17. Мацибора Т. В. Ризик як складова інвестиційного процесу //Економіка АПК. - 2008. - № 11. - C. 90-92.

18. Панікар Г.Ю. Інвестиційні ризики: їх характеристика та вплив на процес іноземного інвестування //Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2000. - Вип. 15: Міжнародні відносини. - C. 71-74.

19. Підхомний О. Управління інвестиційними процесами на фінансовому ринку: Навчальний посібник/ Олег Підхомний,. - К.: Кондор, 2003, 2008. - 183 с.