Оцiнка видовоi ефективностi використання ресурсiв

  ОЦІНКА  ВИДОВОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ РЕСУРСІВ     
 
 

      Проблема  ефективності завжди була і є найважливішою  складовою частиною довгострокової економічної стратегії. Ключовою проблемою  економічного зростання є підвищення ефективності використання виробничих ресурсів. Питанням економічної ефективності аграрного виробництва присвячені дослідження багатьох провідних вчених України: В. Г. Андрійчука [1], М. Я. Дем'яненка [2], І. І. Лукинова [3], М. Й. Маліка [6, 8], В. Я. Месель-Веселяка [4], О. Б. Наумова [5], Б. Й. Пасхавера [7], П. Т. Саблука [8], А. Э. Юзефовича [11], В. В. Юрчишина [12] та ін . Але деякі теоретичні аспекти ефективності аграрного виробництва розроблені недостатньо. Серед них дискусійним залишається питання про сутність, критерій і показники комплексної оцінки ефективності.

     Ефективність  виробництва на практиці тривалий час  оцінювалася використанням лише якогось одного фактора виробництва (наприклад, робочої сили або матеріально-технічних  ресурсів). Тому в останні роки для  всебічного вимірювання ефективності застосовують інтегруючий показник, який враховує різноспрямованість руху окремих показників. Автор статті в якості такого показника рекомендує питому ресурсовіддачу (Вр), яка вказує на кількість відсотків продукції, що виробляється на 1% сукупних ресурсів. Вона визначається за формулою:  Вр = В′/Р  або   Вр_і = В′_і / Р_і ,

де  Вр і Вр_і − ресурсовіддача загальна та і-го виду, В′ і В′_і − питомий обсяг виробництва продукції загальний та і-го виду; Р і Р_і − питомі сукупні ресурси та питомі ресурси і-го виду;

    Сукупні ресурси - це інтегральна кількість питомих ресурсів окремих видів, що функціонують у процесі виробництва матеріальних благ. Їх розмір визначається за формулами:

де  П′, Т¢, С¢, М¢ – питомий розмір земельних, трудових, технічних і матеріальних ресурсів.

   Загальний обсяг функціонуючих сукупних ресурсів характеризує виробничі можливості суб’єктів господарювання. Ресурсовіддача характеризує продуктивну здатність виробничих ресурсів за конкретних умов простору (зони, регіону) і часу (дореформеного, трансформаційного або сучасного періоду). Порівняння досягнутого рівня ресурсовіддачі (Врф) з нормативним рівнем (Врн) для даних умов виробництва характеризує ефективність використання ресурсів, а її показником виступає коефіцієнт ефективності (Ке): Ке = Врф / Врн. Тому ресурсовіддача може бути мірилом раціональності використання виробничих ресурсів і критерієм ефективності, вигідності процесу виробництва. Крим цього питома ресурсовіддача може виступати індикатором ступеня ефективності виробництва.  

Аналіз  використання природних  ресурсів та охорони  навколишнього середовища при розробці програми соціально-економічного розвитку регіону

Для обґрунтування показників використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища на перспективу необхідно провести їх аналіз за минулий період. Він включає характеристику використання природних ресурсів і стану екологічної ситуації в регіоні, для чого використовуються показники діючої статистичної звітності, дані відповідних місцевих органів, які контролюють раціональне використання окремих видів природних ресурсів і формують відповідні показники: державних управлінь екобезпеки, обласних управлінь земельних ресурсів, обласних виробничих управлінь меліорації і водного господарства, державних геологічних підприємств, обласних державних лісогосподарських об’єднань, обласних інспекцій рибоохорони.

Аналіз використання природних ресурсів та охорона навколишнього  середовища здійснюється за такими показниками:

Кількість забруднених  стічних вод, що складають поверхневі водойми, млн куб. м.

Кількість забруднюючих речовин, що скидаються у поверхневі водойми із забрудненими стічними водами, тис. т.

Кількість забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря від стаціонарних джерел забруднення, тис. т.

Рекультивація земель (за рахунок усіх джерел фінансування); га, у відсотках до загальної площі, що підлягають рекультивації (відпрацьованих).

Обсяг фінансування на вжиття природоохоронних заходів за рахунок усіх джерел — всього, млн га; в тому числі по джерелах фінансування за рахунок: коштів Державного бюджету, місцевого бюджету, власних коштів підприємств, місцевих позабюджетних екологічних фондів, інших джерел; млн грн.

Із загального обсягу фінансування на виконання заходів  Національної програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра і поліпшення якості питної води — всього; в тому числі  по джерелах фінансування за рахунок  коштів Державного бюджету, місцевого  бюджету, власних коштів підприємств, місцевих позабюджетних екологічних фондів, інших джерел; млн грн.

Після розрахунку наведених показників визначаються причини зниження (збільшення) обсягів  викидів і скидів за умов спаду (росту) виробництва, зміни структури паливно-енергетичних ресурсів тощо. Тобто, наведені показники супроводжуються відповідними аналітичними (пояснювальними) записками. Особлива увага звертається на використання вторинних ресурсів. Раціональне використання відходів виробництва і споживання, побічних продуктів, залучення їх у народногосподарський обіг з метою отримання певного економічного ефекту та охорони навколишнього середовища є важливим завданням регіонів. При аналізі використовується каталог відходів, які утворюються на території регіону внаслідок виробничої діяльності підприємств, організацій, населення. Показники утворення і використання вторинних ресурсів аналізуються за кожним видом ресурсів. Вихідною є інформація, яка надходить від установ державної статистики і безпосередньо від заготівельних організацій, підприємств і установ, що розташовані на території регіону.

Номенклатура  вторинних ресурсів:

Макулатура.

Матеріали текстильні вторинні.

Сировина полімерна  вторинна.

Шини зношені.

Склобій покупний.

Відходи вуглевидобутку і вуглезбагачення.

Відходи деревини.

Відходи побутові.

Номенклатура  вторинних ресурсів може бути розширена  за рішенням місцевих органів влади. 
 

Характеристика природно-ресурсного потенціалу України та її регіонів

Мінерально-сировинні  ресурси. Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. За характером використання мінеральні ресурси поділяються на групи: паливно-енергетичні, рудні й нерудні. На їх базі розвиваються такі важливі галузі промислового виробництва, як чорна і кольорова металургія, електроенергетика, машинобудування, хімічна промисловість та ін.

В структурі  паливних ресурсів України домінує  кам'яне і буре вугілля, запаси якого  за категоріями А + В + СІ станом на 1997 р. складають 45,7 млрд. т і є цілком достатніми для забезпечення власних потреб. Основні запаси кам'яного вугілля зосереджені в Донецькому і Львівсько-Волинському басейнах; бурого вугілля — переважно в Дніпровському басейні.

В Україні виявлено 307 родовищ нафти і газу, які зосереджені переважно на північному сході країни, у Прикарпатті і Причорномор'ї. Початкові розвідані запаси становили понад 3,4 млрд. т умовного палива. Ступінь виснаження розвідних запасів становить понад 60%. Водночас значним резервом є майже 5 млрд. т умовного палива ще не розвіданих запасів. За існуючими оцінками ресурси нафти і природного газу в Україні дозволяють збільшити їх видобуток майже вдвічі. Крім того, на Державному балансі запасів знаходиться 127 родовищ метану вугільних родовищ.

На території  України розміщено понад 1,5 тис. родовищ  торфу, що зосереджені переважно у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях.

Загальні запаси залізних руд України за категоріями  А + В + С, оцінюються в 27,4 млрд. т, а прогнозовані — у 20 млрд. т. Основні родовища зосереджені в Криворізькому та Кременчуцькому басейнах, Білозерському залізорудному районі та Керченському. Країна посідає одне з провідних місць у світі за запасами марганцю, які становлять 2,28 млрд. т.

Україна має  певні запаси руд кольорових металів. Запаси нікелю невеликої потужності зосереджені у Вінницькій, Кіровоградській та Дніпропетровській областях; ртуті — у Донбасі і Закарпатті; титану — в Житомирській, Київській, Черкаській, Дніпропетровській областях, на узбережжі Чорного та Азовського морів; бокситів — у Дніпропетровській області; алунітів — у Закарпатті; нефелінів — у Приазов'ї. Унікальні родовища сировини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельних елементів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов'ї. Розробку золоторудного родовища розпочато в Закарпатті.

Україна багата на металічні корисні копалини, серед яких: кухонна сіль, самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний каолін, облицювальний камінь тощо. Великі запаси калійно-магнієвих солей (близько 2,7 млрд. т) зосереджені в Івано-Франківській та Львівській областях.

Проблеми щодо раціонального використання мінерально-сировинних ресурсів України полягають у важковидобувному характері значної частини ресурсів, виснаженості найбільш якісної частини запасів, обмеженні обсягів фінансування геологорозвідувальних робіт тощо. У перспективі здійснюватиметься розвідка нових для України корисних копалин — золота, міді, хрому, свинцю, цинку, молібдену, рідкісноземельних металів, фосфоритів тощо. Це дасть змогу за існуючими прогнозними оцінками збільшити експортні можливості вітчизняної мінерально-сировинної бази у 1,5—2 рази та скоротити імпорт сировини на 60—70% (без урахування вуглеводнів) ^[2].

Поняття «трудові ресурси»

Трудові ресурси — це населення працездатного віку (чоловіки від 16 до 60 років, жінки від 16 до 55 років), яке працює або не працює, а також пенсіонери й підлітки, які працюють. Зрозуміло, що основна частка трудових ресурсів припадає саме на населення працездатного віку, за винятком інвалідів І і II груп та пенсіонерів, що отримують пенсію на пільгових умовах. Проте пенсіонери і підлітки, які на даний момент зайняті у суспільному виробництві, також становлять запас (ресурс) робочої сили. 
Крім трудових ресурсів ще розглядається в соціально-економічній географії поняття «зайняте населення», тобто те, яке реально працює наданий момент. Адже значна частка осіб, які є трудовими ресурсами, з певних причин не працюють. Серед них найбільшу частку становлять ті, що вчаться після 16-ти років, а також домогосподарки, безробітні тощо. 
Для оцінки трудових ресурсів важливо знати не тільки про кількість трудових ресурсів, але й про їхню якість, тобто професійно-кваліфікаційну підготовку, вік.

Трудові ресурси України

Трудові ресурси  становлять в Україні 57,4% від усього населення. Серед них 56,3% припадає на осіб працездатного віку, а 3,3% —  на пенсіонерів та підлітків. Частка підлітків у формуванні трудових ресурсів країни не перевищує 0,3%. Хоча жінки вибувають швидше із працездатного віку, але питома вага їх у складі трудових ресурсів становить 51%. Майже 71% населення працездатного віку проживає в містах. Зайняте населення становить у нашій країні 37,8% від загальної його чисельності. Серед нього більша половина — особи віком від 30 до 49 років, які мають достатньо високий рівень професійно-кваліфікаційної та освітньої підготовки. Частка спеціалістів з вищою і середньою спеціальною освітою у складі зайнятих у господарстві — близько 29%.

Серед трудових ресурсів, які нині незайняті, основну  частину становлять ті, що вчаться. Однак останнім часом зростає  кількість безробітних, тобто людей, які хотіли б працювати, але не можуть знайти роботу. їх частка в Україні (рівень безробіття) на початку 2000 року становила 4,3% від чисельності трудових ресурсів. До того ж у нашій державі існує так зване приховане безробіття. Суть його полягає в тому, що на багатьох підприємствах чисельність працюючих набагато перевищує оптимальну, тобто таку кількість, при якій забезпечується ефективна робота підприємства. В умовах, коли в Україні є складна демографічна ситуація, дуже важливою є проблема раціонального використання трудових ресурсів. На території України забезпеченість ними має значні відмінності, що пов'язано як з особливостями демографічних процесів, так і економічного розвитку в окремих регіонах.

Географія забезпеченості трудовими ресурсами

Західний регіон України має більш сприятливу демографічну ситуацію, а отже завдяки  вищому природному приросту населення, тут більша питома вага населення  працездатного віку, молодша вікова структура трудових ресурсів. У Закарпатській  області частка населення працездатного віку становить 56,1%, а дітей і підлітків — 27,9%. Тобто, трудових ресурсів тут є більше, ніж у середньому в Україні, більший і притік робочої сили молодого віку. Через недостатній розвиток промислового виробництва тут сформувався значний надлишок трудових ресурсів (праценадлишковий регіон). Найскладніша ситуація у сільських поселеннях. Люди змушені у пошуках роботи мігрувати з регіону, виїжджати на сезонні роботи за кордон чи східні області країни. Для вирішення проблеми необхідно швидшими темпами розвивати різні галузі господарства, щоб створити нові робочі місця. 
У центральному та північно-східному регіонах складна демографічна ситуація — низький природний приріст населення, мала питома вага молодих трудових ресурсів. Оскільки тут переважають галузі господарства, що потребують багато робочої сили, то можливості для працевлаштування обмежені. До того ж, для цих областей характерна значна нерівномірність розвитку окремих галузей господарства та територій, що призводить до відтоку трудових ресурсів з сільської місцевості. Це ще більше ускладнює ситуацію з трудовими ресурсами. Так, у Чернігівській області: на кожну тисячу осіб сільського населення працездатного віку припадає 910 осіб старших працездатного віку, а також 380 дітей та підлітків. Тобто в середньому регіон працедостатній, але із значними відмінностями у забезпеченні трудовими ресурсами на території. Вирішення проблем може відбуватися шляхом рівномірного розміщення підприємств, урізноманітнення галузевого складу господарства. 
У південному регіоні країни існує проблема дефіциту трудових ресурсів (працедефіцитний регіон). Вона зумовлена як малосприятливою демографічною ситуацією так і розвитком господарства областей, де переважають галузі, що потребують великої кількості робочих рук, особливо жіночих. Це передусім стосується сільський районів, які характеризуються найменшою середньою густотою сільського насе лення, що спричиняє притік сюди сезонних робітників. Проте вирішення проблемі полягає в закріпленні кадрів у регіоні, що потребує створення сприятливих умов для життя населення. Важливим також є пріоритетний розвиток галузей, які не потребують багато робочої сили, раціональне використання наявних трудових ресурсів.