Особливості діяльності інвестиційних фондів і інвестиційних компаній

Вторинний ринок сертифікатів дуже обмежений. У разі потреби сертифікати  можуть викуплятись трастом за рахунок  продажу облігацій, що знаходяться  в інвестиційному портфелі трасту або для подальшого перепродажу іншим інвесторам. Усі доходи, що отримуються за цінними паперами довіреною особою, як і їхня номінальна вартість, виплачуються по закінченні терміну функціонування трасту власникам сертифікатів [9].

Припустимо, що засновник  вкладає 50 млн дол. США в купівлю  облігацій. На цю суму випускають 100 000 акцій, які розміщують на ринку за ціною 520 дол. США. Сума, отримана від  продажу акцій, становить 52 млн дол. 50 млн дол. покривають витрати засновника на придбання облігацій, а 2 млн дол. покривають витрати на розміщення акцій і складають прибуток засновника.

Комісійні трасту становлять 3,5—5,5% обсягу залучених коштів. На витрати з  обслуговування трасту засновником  береться від 1% доходу для короткострокових трастів до 3,5% — для довгострокових. Щорічна комісія засновника у випадку успішної діяльності трасту становить до 15% річної вартості чистих активів.

2.3. Основи функціонування  інвестиційних фондів

Інвестиційний фонд складається з  ради директорів, фінансового консультанта (управляючого фонду), який здійснює управління портфелем фонду, та з дистриб'юторів фонду, що займаються розміщенням акцій фонду на ринку. Діяльність інвестиційного фонду обслуговує банк-депозитарій, який за наказом управляючої компанії здійснює розрахункові операції, зберігає цінні папери, грошові кошти та майно, стежить за обчисленням вартості чистих активів і порядком купівлі-продажу акцій фонду.

Як правило, фінансовим консультантом  фонду виступає незалежна компанія, яка спеціалізується на управлінні активами: дочірня фірма, створена брокерською конторою; страхова компанія; інвестиційний банк тощо. Управляюча компанія не може бути одночасно і депозитарієм фонду, але при цьому може управляти активами кількох незалежних інвестиційних компаній. Винагорода фінансового консультанта за управління активами є найбільшою складовою витрат фонду. Вона обернено пропорційна до величини активів і становить 0,5—1,5% їх середньої ринкової вартості.

Облік і обслуговування акціонерів фонду становлять 0,2—0,4% вартості чистих активів, інші витрати (податки, аудит) — близько 1%. Всі витрати фонду становлять 1—3,5% обсягу його активів.

Розміщення початкових випусків акцій  інвестиційні фонди здійснюють безпосередньо  або через лід-менеджерів на біржовому чи позабіржовому ринках. Лід-менеджерами великих інвестиційних компаній на міжнародних ринках часто виступають міжнародні інвестиційні банки або групи банків [17].

Для того щоб інвесторам легше було прийняти рішення про інвестування коштів у той чи інший фонд, аналітиками ринку розробляються рейтинги, які враховують дохідність фондів та їх ризиковість порівняно з фондами з таким самим напрямом діяльності. Фонди, які мають високий рейтинг, характеризуються найвищим рівнем доходу та найнижчим рівнем ризику, і навпаки, фонди з найнижчим рейтингом забезпечують найнижчий рівень доходу та високий рівень ризику.

Залежно від інвестиційних стратегій, які реалізують різні інвестиційні компанії, в їх портфелях можна  знайти різні види цінних паперів: загальнодержавні та муніципальні облігації, акції, депозитні сертифікати, папери, забезпечені нерухомістю, тощо. Портфель кожної інвестиційної компанії формується виходячи із інвестиційної стратегії, яка тією чи іншою мірою задовольняє інтереси певної частини інвесторів. Одні інвестиційні компанії орієнтуються на забезпечення стабільної дохідності, інші — на збільшення ринкової вартості портфеля. Деякі компанії формують портфель, що характеризується збалансованістю і включає як високодохідні цінні папери, так і акції зростання, які забезпечують збільшення курсової вартості [13].

Деякі фонди інвестують кошти в  певну галузь чи певний сектор економіки, в акції невеликих корпорацій, позабіржові акції, акції корпорацій конкретних країн. Діють також і  фонди, що займаються міжнародними інвестиціями.

Основні напрями діяльності фондів, як правило, знаходять відображення в їх назвах. Так, фонди облігацій інвестують кошти в різні типи облігацій з фіксованим доходом: корпоративні, державні, муніципальні облігації, облігації іноземних емітентів, конвертовані облігації тощо. Часто кошти таких фондів вкладаються в облігації з різними термінами процентних виплат, що дає змогу інвесторам отримувати щомісяця дивіденди за акціями фонду.

Фонди грошового ринку — відносно нові фінансові інститути. З одного боку, вони є одним із видів взаємних фондів, а з другого — мають деякі риси депозитних інститутів, оскільки фактично пропонують своїм вкладникам певний вид вкладів. Фонди грошового ринку вкладають кошти в короткострокові цінні папери з фіксованим доходом (банківські депозитні сертифікати, комерційні та казначейські векселі тощо) і дають змогу дрібним інвесторам вийти на ринок короткострокових зобов'язань. Кошти, внесені інвесторами до фонду, можуть вилучатись ними в будь-який час, дивіденди оголошуються щодня.

Характерною рисою фондів є те, що акціонери можуть у визначених випадках виписувати чеки на вартість акцій, якими вони володіють. По суті акції у взаємних фондах грошового ринку функціонують як поточні чекові рахунки, що приносять процент, але з певними обмеженнями на виписування чеків.

Інструменти грошового  ринку, в які вкладаються кошти  фондів, є досить надійними і високоліквідними, тому винагорода управляючих невисока і становить 0,25—1% вартості чистих активів.

Індексні фонди створюють портфелі, до складу яких входять цінні папери, що використовуються для обчислення того чи іншого фондового індексу. Сформовані у такий спосіб портфелі забезпечують інвесторам середньоринкову дохідність, яка відображається одним із фондових індексів.

Існують також диверсифіковані фонди звичайних акцій та фонди прибуткових акцій, які відповідно інвестують кошти в диверси-фікований портфель звичайних чи прибуткових акцій. Часто такі фонди тримають у своєму портфелі частку ліквідних активів — короткострокових інструментів грошового ринку для забезпечення тимчасових потреб фонду в ліквідних коштах.

Інформація про інвестиційні компанії — їх спеціалізацію, рейтинг, вартість чистих активів — подається в періодичних фінансових виданнях і допомагає інвесторам прийняти правильне рішення щодо інвестування коштів. Цьому також сприяє публікація фондових індексів, частина яких розраховується на основі даних про акції інвестиційних компаній.

Оцінювання  чистих активів

Чистими активами інвестиційного фонду називають активи, в які  розміщено кошти засновників  та учасників фонду, в поточних цінах  на момент оцінювання.

Чисті активи інвестиційного фонду — показник, який визначається різницею між розмірами активів та зобов'язань фонду. При цьому окремі статті активів інвестиційного фонду для цілей визначення оцінкової вартості чистих активів можуть переоцінюватись з урахуванням їх ринкової вартості.

Вартість чистих активів  обчислюється у розрахунку на акцію  та інвестиційний сертифікат, які  перебувають в обігу, та в терміни, встановлені інвестиційною декларацією.

Інвестиційним керуючим періодично здійснюється систематична та регулярна оцінка чистих активів фонду. Регулярне оцінювання вартості чистих активів проводиться спільно інвестиційним керуючим та депозитарієм.

У разі, коли вартість чистих активів фонду в розрахунку на акцію та інвестиційний сертифікат для пайового фонду і на одну акцію  для корпоративного фонду зменшується до 90% номінальної вартості однієї акції та інвестиційного сертифіката (одного інвестиційного сертифіката), депозитарій цього фонду скликає позачергові збори засновників і повідомляє про це Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку.

При розрахунку чистих активів  основні засоби, нематеріальні активи, малоцінні та швидкозношувані предмети оцінюються за залишковою вартістю на дату здійснення розрахунку. Цінні  папери резидентів та нерезидентів, які  перебувають в обігу на організаційно-оформлених ринках, перелік яких визначається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, оцінюються за їх ринковою вартістю, яка визначається за даними останньої в звітному періоді офіційної котировки організаційно оформленого ринку.

Вартість цінних паперів, що не перебувають в обігу на організованих  ринках, визначається за їх балансовою вартістю станом на дату оцінювання з  урахуванням таких особливостей [10].

Вартість цінних паперів  емітентів, що визначені у встановленому  порядку банкрутами, вважається такою, що дорівнює нулю. Вартість боргових цінних паперів визначається за формулою

де r — остання зафіксована  на ринку дохідність оцінюваного  або подібного цінного папера у річних процентах; D_t — сума 1-ї виплати; і — порядковий номер виплати; Т. — термін часу від дати оцінювання до моменту і-ї виплати, днів.

У разі відсутності котировок  цін оцінюваного боргового цінного  папера та аналогічних цінних паперів  вартість боргових цінних паперів визначається за їх балансовою вартістю. Оцінювання вартості витрат, розрахунків з дебіторами та грошових коштів провадиться за їх балансовою вартістю.

Балансова вартість цінних паперів, балансова вартість валютних цінностей, майна фондів, вартість яких визначена в іноземній валюті, підлягає перерахунку в національну валюту України за офіційним курсом НБУ, встановленим на дату, що передувала даті, на яку проводиться розрахунок вартості чистих активів.

Оцінювання зобов'язань  інвестиційного фонду здійснюється за балансовою вартістю. Балансова  вартість зобов'язань фондів, вартість яких визначена в іноземній валюті, підлягає перерахунку в національну валюту України за офіційним курсом Національного банку України, встановленим на дату, що передувала даті, на яку проводиться розрахунок вартості чистих активів.

Інвестиційні керуючі  кожного інвестиційного фонду, що перебуває  в них на управлінні, у місячний термін після закінчення звітного кварталу зобов'язані подавати до Державної  комісії з цінних паперів та фондового  ринку баланс фонду, звіт про фінансові результати та їх використання, а також відомості про вартість чистих активів та фінансові вкладення фонду. Після завершення фінансового року, але не пізніше 31 березня наступного року інвестиційні фонди та інвестиційні компанії подають до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку інформацію, що подається щокварталу, а також річний баланс фонду, звіт про фінансові результати та їх використання, звіт про фінансово-майнове становище фонду, підтверджені незалежним аудитором або аудиторською фірмою. Ці дані потім публікуються протягом двох місяців після звітного періоду в друкованих виданнях Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

2.4. Вітчизняні інститути  спільного інвестування

Серед вітчизняних інвестиційних  компаній більшість становлять інвестиційні фонди закритого типу, які акумулюють кошти інвесторів, випускаючи акції без зобов'язань щодо їх викупу. Така ситуація є характерною для низьколіквідних та малоефективних фінансових ринків, прикладом яких є на сьогодні Україна.

Частка акцій у сукупному портфелі фондів становить близько 80%, що разом з недостатнім розвитком ринку боргових інструментів не дає змогу інвестиційним фондам оперативно диверсифікувати свій портфель за рахунок різних видів цінних паперів. Визначення вартості чистих активів інвестиційних фондів і компаній також є на сьогодні досить складним завданням, оскільки їх портфель складається переважно з низьколіквідних цінних паперів, які не завжди котируються на організованих ринках. Свої негативні наслідки має також і невизначеність правового статусу інвестиційного сертифіката. Недостатній рівень розвитку фондового ринку не дає на сьогодні можливості інвестиційним фондам виконувати свою основну функцію, як не дає змоги нормально функціонувати іншим фінансовим інститутам, для яких наявність розвиненого фондового ринку є необхідною умовою існування [9].

Згідно з Законом  України "Про інститути спільного  інвестування" інститут спільного  інвестування (ІСІ) являє собою корпоративний  інвестиційний фонд або пайовий  інвестиційний фонд, який здійснює діяльність, пов'язану із залученням грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.

Залежно від порядку  здійснення діяльності ІСІ може бути відкритого, інтервального та закритого типу. ІСІ відкритого типу бере на себе зобов'язання здійснювати у будь-який час на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих ним (або компанією з управління його активами).

ІСІ належить до інтервального  типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих ним протягом обумовленого у проспекті емісії строку, але не рідше одного разу на рік. До закритого типу відносять ІСІ, що не беруть на себе зобов'язань щодо викупу цінних паперів, власної емісії до моменту реорганізації або ліквідації.

За строком діяльності ІСІ поділяють на строкові або  безстрокові. Строковий ІСІ створюється  на певний строк, встановлений у проспекті  емісії, після закінчення якого зазначений ІСІ ліквідується або реорганізується, тоді як безстроковий ІСІ створюється на невизначений строк. ІСІ закритого типу може бути лише строковим [11].