3. Інвестиції в інноваційному
процесі
Вибір
об'єкту інвестування є одну з головних
проблем в підприємницькій діяльності інноватора.
Найбільшою ефективністю характеризуються
інвестиції в такі інновації, які дають
можливість добитися надмонопольного
прибутку. Джерелами інвестицій є бюджетні
асигнування, засоби іноземних фірм і
компаній, власні засоби організації,
а також комерційних банків, пайових і
страхових фондів. Формування ринку інноваційного
капіталу на інновації є важливим чинником
суспільного визнання інновацій. У ринкових
умовах господарювання вельми важливими
є такі фінансово-економічні показники,
як рентабельність, термін окупності інвестицій
і їх об'єм, чистий дохід організації і
ряд інших.
Інвестиційна
привабливість проектів визначається
не тільки високими фінансово-економічними
показниками їх практичної реалізації,
але і багатьма позаекономічними
чинниками. Зокрема, до них
відносяться екологічні заходи, галузева
інвестиційна привабливість, визначувана
стратегією фірми-інноватора, умовами
залучення фінансових ресурсів і їх джерел
(власні або привернуті засоби). До власних
засобів відноситься прибуток, амортизаційний
фонд, а також емісія акцій. Привернутий
капітал з'являється на поворотній основі.
Він є кредитами в різній формі, значною
мірою визначувані іміджем і репутацією
організації.
Критеріями
інвестиційної привабливості служать
дивідендна політика інноватора, визначувана
ціною власного і привернутого капіталу,
що зрештою впливає на його структуру,
а також макроекономічна ситуація, визначувана
рівнем інфляції, державною інвестиційною
політикою, ставками рефінансування. Співвідношення
цих чинників визначає інвестиційну привабливість
тих або інших інвестиційних проектів.
Інвестори
і інноватори, ухвалюючи рішення
про реалізацію якого-небудь нововведення,
керуються нижньою межею прибутковості
інвестицій, визначуваною нормою прибули.
При визначенні внутрішньої норми прибутку
враховують среднеотраслевую прибутковість
проекту, регульовану масштабами виробництва.
Крім того, прибутковість інноваційних
проектів повинна перевершувати ставки
по банківських депозитах, що впливає
на поведінку зовнішніх інвесторів. Останні,
як правило, керуються альтернативами
вкладення засобів, коли порівнюється
ризик вкладень і їх прибутковість.
Основним
критерієм обґрунтування економічної
ефективності інноваційного проекту є
його прибутковість, яка визначається
шляхом порівняння проведених витрат
і отримуваних результатів. Відомо, що
в ринкових умовах господарювання як витрати,
так і отримувані результати піддаються
випробуванню часом, який як необоротний
чинник впливає на рівень щорічних цін,
що знаходяться під впливом інфляції і
конкуренції. Тому прибутковість проектів
змінюється під впливом ринкових чинників
і коректується шляхом дисконтування
до цінності результатів, що отримуються
в початковому періоді часу. За підсумками
таких розрахунків визначається чистий
дисконтований дохід (ЧДД), що приймається
за базу для всіх подальших обґрунтувань
економічної ефективності конкретного
інноваційного проекту. Чим більше величина
ЧДД, тим доходнее проект.
На
шляху інновацій коштує безліч перешкод
і бар'єрів, як внутрішніх, так і
зовнішніх по відношенню до організації.
Зовнішні бар'єри включають недостатньо
розвинену інфраструктуру, недолік знань
в даній області і неможливість їм навчитися,
застаріле законодавство, загальну зневагу
або неправильне відношення до талантів
в суспільстві і тому подібне До найбільш
важливих внутрішніх перешкод відносяться
жорсткі організаційні вимоги і процедури,
ієрархічні і формалізовані структури
комунікації, консерватизм, проходження
догмам і недолік бачення, опір змінам
— зацікавленість в збереженні старого
порядку, небажання прийняти ідеї інших
людей, відсутність мотивації і бажання
йти на ризик. Завдання керівництва —
розібратися в цих складнощах в своїй
організації і потім спробувати усунути
їх.
4. Управління ризиками в інноваційній
діяльності
Поняття
риски тісно пов'язане
з інноваційною діяльністю організацій
промисловості і сфери послуг. Доходи
від інновацій залежать від умілого визначення
ступеня риски і методів управління ризиками.
При цьому інноваторам важливо мати в
своєму розпорядженні декілька варіантів
впровадження нововведень, щоб мати шанс
отримати хороший дохід. Звідси витікає,
що розробка різних варіантів для подальшого
конкурсного відбору є обов'язковою умовою
виявлення корисності інновації, її подальшій
реалізації в інноваційному проекті.
Класифікація і ідентифікація
рисок необхідна для їх своєчасної оцінки,
прогнозування негативних чинників при
реалізації інноваційних процесів. Знання
про характер рисок, їх ідентифікація
по видах і базових ознаках дозволяє розробляти
заходи щодо зниження рисок в інноваційній
діяльності, наприклад, по інноваціях,
що мають аналоги.
Методи
аналізу невизначеності в процесі
реалізації інноваційного проекту,
а також аналізу наявної риски
базуються на їх якісній оцінці за
допомогою рейтингу. Вельми поширеною
формою проведення рейтингу
є ранжирування. У основу ранжирування
закладаються експертні оцінки з подальшою
конкордацією, тобто узгодженням думок
експертів. Рейтингова і інші якісні оцінки
спрощують аналіз наявних рисок, знижують
можливість суб'єктивних виводів.
При
кількісній оцінці
рисок доцільно використовувати методи
математичної статистики і теорії вірогідності,
яка дозволяє передбачати виникнення
несприятливої ситуації і по можливості
понизити її негативний вплив. Ціна риски
характеризує кількісну оцінку імовірнісного
результату інноваційної діяльності.
Оцінка риски необхідна для визначення
коефіцієнта дисконтування, що включає
премію за ризик. При цьому використовуються
різні методи і правила для встановлення
ступеня риски, який характеризує вірогідність
несприятливої динаміки інноваційного
процесу.
При
управлінні ризиками застосовуються метод
розподілу риски по долях відповідальності
за нього, метод диверсифікації риски
за рахунок різнонаправленних
інвестицій, метод зниження невизначеності
за рахунок свідомого формування такої
видової структури активів, яка поглинає
окремі коливання прибутковості за рахунок
їх цілісності як системи. Метод лімітації,
вживаними в управлінні ризиками, є фінансово-економічні
важелі управління по відношенню до організацій-інноваторів,
їх поведінки на ринку товарів. Широкого
поширення набувають методи страхування
рисок від різних несприятливих ситуацій
по договірних зобов'язаннях страховика
і страхувальника.
Інноваційна діяльність
відрізняється від решти всіх
типів організаційних ініціатив. По-перше,
менеджери працюють з людьми новаторського складу розуму, для
яких характерні:
1) оригінальність —
здатність бачити речі по-іншому, сумніватися в припущеннях і вибиватися
з традиційних підходів до роботи;
2) прихильність меті, рішучість, само мотивація, ентузіазм
і старанність;
3) прагнення до досконалості у всьому
і самокритика;
4) гнучкість розуму і відчуття гумору;
5) незалежність від
чужої думки, опір тиску ззовні і упевненість в своїх силах;
6) сумнів, цікавість, терпимість
до двозначності і складності
в проблемних ситуаціях.
Творча діяльність пов'язана
з невизначеністю, інноваціями і
дослідженнями. Разом з цим при
жорсткому контролі інновації і
творчість легко блокуються.
Із-за властивої інноваціям
невизначеності жорстке планування
і прогнозування термінів або
якості їх результату не представляється можливим.
Практично неможливо встановити жорсткі
критерії, які б передбачали або контролювали
роботу творчих осіб. Проте діяльність
їх дуже важлива, щоб залишати її взагалі
без контролю. У управлінні інноваційними
завданнями застосовуються наступні методи:
- оцінка прогресу проекту;
- перерозподіл дослідників;
- контроль за витрачанням ресурсів.
Кожен проект, що приймається
до розробки, повинен мати чіткий опис
очікуваного результату, вживаної методології
і передбачуваних термінів. Поточний контроль над проектом здійснюється
з використанням двох концепцій: регулярних
(періодичних) контрольних крапок і проміжних
етапів — конкретних (визначених заздалегідь)
точок контролю. Обидва підходи дають
оцінку вже виконаній роботі. Для компетентної
і об'єктивної оцінки використовуються
рефері, команди спостерігачів, експертні
групи або презентації поточних підсумків
проекту.
Творчі працівники і
результати їх діяльності можуть оцінюватися
тільки в довгостроковій перспективі.
Оцінка індивідуальних результатів повинна проводитися на
регулярній основі, як мінімум раз на два
роки. За наслідками аналізу числа виконаних
проектів, опублікованих статей і отриманих
патентів визначаються кращі і гірші 25%
творчих працівників. Як необхідний психологічний
стимул застосовуються періодичний перерозподіл
людей між завданнями, а також ефективна
система оплати праці.
І останнє: ефективне
управління інноваційними організаціями
засноване на наступних принципах:
1) прихильність якості і високому рівню
в масштабах всієї організації;
2) пошук нових можливостей і більш інноваційних
підходів;
3) створення і використання інноваційних
команд;
4) гнучка організація роботи (наприклад,
підприємницький підхід, «матрична» організація,
розбиття на спеціальні команди і вільна
форма організаційної структури);
5) організаційне навчання, моніторинг
різних джерел знань, технологічний прогрес
і ідеї;
6) бачення лідерів і лідерство на прикладі;
7) організаційна культура, що підтримує
творчість, визнання і винагорода інновацій.
ВИСНОВКИ
Управління інноваціями
базується на об'єктивних економічних
законах товарного виробництва
і тісно пов'язано з підприємництвом
і комерційним ризиком. Особливості
управління інноваціями багато
в чому визначаються науковими
і практичними знаннями про
ділові цикли, інноваційні процеси, цілі і мотиви
інноваційної діяльності, життєвих циклів
продукції і товарів. Формування організаційних
структур інноваційної діяльності базується
на системному підході і виявленню багатообразних
зв'язків між їх структурними компонентами
і елементами. Головним елементом цілісних
організаційних систем є людина, що зумовлює
їх соціальний статус і складність управління
інноваціями. Функції організації і планування
інноваційної діяльності мають цільову
спрямованість на створення конкурентноздатної
продукції, розвиток сфери послуг. У питаннях
мотивації інноваційної діяльності повинні
бути посилені спонукальні причини і потреби
до творчої праці методами економічного
і морального стимулювання.
Стратегічне правління інноваціями доповнюється
методами програмно-цільового планування
обширного комплексу робіт по дослідженнях,
розробках, технологічному освоєнні виробництва
нової продукції. При цьому функція планування
здійснюється з використанням методу
конкурсного виконання НІОКР з обов'язковою
експертизою рівня прибутковості інноваційних
проектів. Формами державної підтримка
інноваційної діяльності є податкові
пільги, створення мережі технопарків,
інноваційних фондів, пряме фінансування
програм і наукомістких перспективних
проектів.
Список використаних джерел
1. Безлудный Ф. Ф.. Смирнова
Г. А., Нечаева О. Д. «Сущность
понятия инновация и его классификация»
// Инновации - 1998 - № 2
1. Брушлинский А.В.
Общая психология, - М.: «Просвещение»,
1986.
2. Егоршин А. П. Управление
персоналом, - Н. Новгород: «НИМБ», 1999.
3. Желобанова И.Н. Взаимосвязь
инновационных процессов в управлении
предприятием,- М.: «Высшая школа» 1999.
4. Завлина, А.К., Казанцева
П.Н., Миндели Л.Э. Основы инновационного
менеджмента, - М.: «Экономика», 2000.
5. Ильенкова С. Д. Инновационный менеджмент.
Учебник для ВУЗов, - М.: Банки и биржи: ЮНИТИ,
1999.
2. Лопатин В. А. «Специфика
противоречий инновационного процесса»
Минск, 1985
6. Никконен А.И., Фурсенко
А.А., Введение в технологическую
инновационную деятельность. - М.: «ДИС», 2000.
4. Пригожин А. И.
«Нововведения: стимулы и препятствия
(социальные проблемы инноватики)
- М.: 1989
8. Тихомирова А.В. Менеджмент
(теория и методология), - М.: «Экзамен»,
2000.
9. Труханович Л. В.
Кадры предприятия. 300 образцов должностных инструкций. - М.: «Дело и сервис»,
2000.
10. Фролов С.С. Социология
организаций,- М.: «Просвещение», 2001.
5. Фоломьев А. н., Гейгер
Э. А. «Менеджмент инноваций» -
М. 1998.
3. Хучек М. «Инновации
на предприятии и их внедрение»
- М.: 1992
11. http://www.ecsocman.edu.ru
12. http://www.rdig.ru/articles
13. http://www.lib.socia.ru/library