Класична теорія інновацій

Великий внесок в теорію економічного зростання під впли­вом науково-технічних нововведень вніс М.Калецкі [6, c.89]. Згідно з його концепцією, в межах циклу товарного обігу можна забез­печити постійне економічне зростання, однак імпульси, що ви­кликають зміни в системі умов, можуть «вивести» економіку з циклічного розвитку і зробити  цей розвиток на довгострокову перспективу «стрибкоподібним». До таких імпульсів належні інновація. Рішення про інвестиції на інноваційну діяльність ґрунтуються не перевіреним власним досвідом, а очікувані додаткових прибутків від нововведень, що пов'язані з ризик М.Калецкі будує свою концепцію на двох ефектах інновації:

1.   Підприємець розраховує на додаткові прибутки і тому здійснює капіталовкладення.

2.    Розповсюдження   нових   технічних   рішень   негативно впливає на подальші підприємницькі ініціативи і, відповідно, на інвестиції.

Однак між цими двома проявами існує розрив в часі. Тому, якщо за однією інновацією виникає інша (адже велика інновація завжди спричиняє пакет дрібних супутніх нововведень), то утворюється неперервний пакет інновацій. В технічному розвитку М.Калецкі бачив майже автономну силу: взаємодія інновацій та економічного досвіду утворюють тенденцію розвитку суспільства. На його думку, інновації стимулюють економічні розвиток, забезпечують на довгострокову перспективу скорочення тривалості економічних занепадів і продовжують період піднесень [5, c.218].

Згодом на основі робіт Шумпетера, Кондратьєва, Калецкі та в результаті аналізу сучасної економічної ситуації американський економіст П.Ф.Друкер зробив висновок про «атипічний цикл Кондратьєва» в США 1980-х років. При спаді розвитку галузей промисловості спостерігалася не стагнація, а економія зростання, викликане зростанням підприємницької активності. Він однозначно пов'язав між собою підприємництво і інші цінну діяльність: «Для успіху підприємництва необхідно тільки дотримуватись обов'язкової умови – воно повинно бути систематизованим і таким, що управляється, спиратися на цілеспрямовану інноваційну політику».

4. Значення класичної теорії інновацій Й. Шумпетера для української економіки

Й. Шумпетер, як уже відзначалося, власне, й став родоначальником класичної теорії інновацій, що обумовлює функції підприємця, метою якого є одержання прибутку та збереження своїх прав у разі реалізації технічних новинок. Підприємець, реалізувавши новинку, надалі не зупиняється на здійснених відкриттях, а удосконалює та розповсюджує їх, що й характеризує його як носія технічного прогресу.

Отже, теорія економічного зростання одержала визнання й поширення завдяки роботам Й. Шумпетера, який вперше назвав технічну новацію економічним засобом досягнення високого прибутку. Інші економісти того часу на технічний прогрес взагалі не зважали. Й. Шумпетер першим серед економістів зробив спробу дослідити зв'язок інновацій з можливостями здійснення нововведень. Ним визначено основне положення концепції нерівномірної інноваційної активності. Зроблено важливий висновок, що інновації мають подвійний вплив на динаміку економічного зростання: з одного боку, відкривають нові можливості для розширення економіки, а з іншого — унеможливлюють продовження цього розширення в традиційних напрямах. Інновації «розхитують» економічну рівновагу, вносять розлад та невизначеність у економічну динаміку. За  теорією Й. Шумпетера, інновація супроводжується творчим руйнуванням економічної системи, зумовлюючи її перехід з одного стану в інший [4, c.149]. Важливим положенням теорії при здійсненні нововведень є впровадження нових продуктів та нових методів виробництва.

Динамічна теорія розвитку Й. Шумпетера ґрунтується на постійних коливаннях кон'юнктури, які він пов'язував зі здійсненням нових комбінацій факторів виробництва. Звідси Й. Шумпетер визначав інновацію як виробничу функцію, що вносила якісні зміни до продукту з урахуванням всієї сукупності модифікації факторів, які впливають на нього. Отже, Й. Шумпетер зробив спробу знайти в рамках виробничих функцій місце для інновацій. Завдяки його роботам вплив технічних новацій на виробництво здобув визнання. Вистоялося й поняття того, що нова технологія несе в собі основу знань та технічного прогресу й відповідає за рівень його розвитку [7, c.89].

За теорією Й. Шумпетера, інновація в буквальному перекладі означає упровадження наукового відкриття, технологічного винаходу. В широкому ж розумінні до інновацій належать процедури та засоби, за допомогою яких наукове відкриття реалізується в економічних нововведеннях. Звідси виникає необхідність у тих видах діяльності, які забезпечують упровадження ідей нововведення, а також формування системи управління цим процесом.

Протягом десятиліть нововведення Й. Шумпетера не визнавалося економістами. На нього не зважали й при розробці теорії економічного зростання. Ряд вчених-економістів майже до кінця Другої світової війни, практично, називали технічний прогрес, технічний розвиток явищем не економічного характеру, не враховували його впливу в еволюційних моделях економічного розвитку, в інноваційних процесах на довгострокове економічне зростання.

З часом на Заході під впливом розвитку інноваційних теорій почала переважати точка зору, що науково-технічний прогрес є простим засобом інноваційної стратегії поведінки підприємця в умовах ринкової кон'юнктури. Цей факт було відзначено західними економістами ще у 80-х роках XX століття, й надалі така точка зору здобула характер концептуального положення.

В Україні, як і в інших пострадянських країнах, існувала інша точка зору на значення інновації в економічному зростанні. Адміністративно-командна система економіки зумовлювала особисту організаційну систему «наука – виробництво», як рушійну силу науково-технічного прогресу й віддавала критиці ринкові механізми здійснений інновації. Економіка прямого управління розподілу інвестиційних ресурсів породила інерційну науково-технологічну систему поелементного удосконалення виробництва, яка не сприймала радикальних нововведень і тому стала однією з причин багаторічного екстенсивного розвитку економіки.

В економіці того періоду нововведення розроблялись лише в межах економічного досягнення науково-технічного прогресу, тобто розглядалися теорії суспільного виробництва. Досліджувались проблеми інтеграції науки і виробництва, шляхи втілений досягнень науки і техніки у виробництво, а також питання стимулювання науково-технічного прогресу. Теорії радянських вчених Не враховували комерційної сторони в інноваційній діяльності [1, c.58].

При відомому обмежені ресурсів, інфляції, високій вартості капіталу економістів у першу чергу цікавить якісна   сторона   технічного   прогресу  -   економічна   ефективність,   темпи   перетворень  та   безпосередня Як висновок, доцільно підкреслити, що економіка України поки що розвивається, опираючись на вже сформовану технологічну базу. Але зростання може бути можливим лише доти, поки остаточно не будуть вичерпані ресурсні запаси і почнеться процес їх подорожчання. Відтоді досягнуті темпи економічного зростання почнуть падати з великою швидкістю. Якщо йти по цьому шляху, то це невдовзі може стати негативним проявом. Такі положення створюють практичні передумови переходу економіки України на інноваційну модель розвитку, коли зростання суспільного виробництва буде здійснюватися за рахунок упровадження новітніх досягнень науки і техніки, тобто економіка почне розвиватися за рахунок інтенсивних факторів. Інновації стануть головним фактором економічного зростання та основоположною ланкою в реалізації сучасної науково-технічної революції. При цьому повинні бути віднесені на другорядний план інвестиції та природні ресурси, які домінували багато років як головний фактор економічного зростання.

Висновки

В ринкових умовах особливого значення для України набуває вивчення і аналіз існуючих зарубіжних теорій і практики управління інноваціями в їх розвитку, уточнення деяких категорій інноваційної сфери.

Згідно з класичним визначенням, інновація це не просто нововведення, а нова функція виробництва, «нова комбінація». Вона означає іншу якість засобів виробництва, яка досягається не шляхом дрібних поліпшень старого устаткування и наявної організаційної схеми, а дискретно, поруч з ними, через введення нових засобів виробництва чи систем його організації. Тобто будь яка інновація є нововведенням, однак не кожне нововведення є інновацією.

       Згідно класичного підходу, інновація  - це такий  суспільно-техніко-економічний процес, котрий через практичне використання іде та винаходів призводить до створення кращих за своїми влас­тивостями  виробів, технологій,  а у  випадках,  коли  інновація орієнтована па економічну вигоду, прибуток, - її поява на ринку приносить додаткові доходи. Це визначення зарубіжних науковців, які займаються інноваційною проблематикою вже багато років. А в країнах щ лиш нього Радянського Союзу інноваційна діяльність стала предметом наукових досліджень тільки в останні роки. За умов адміністративно-командної системи про нововведення згадувалося тільки в контексті дослідження НТП .

«Резуль­татом науково-технічного, або, точніше, науково-виробничого прогресу є нововведення. Нововведення – це вдосконалення виробництва, включаючи всі його елементи: знаряддя праці, предмети праці, робочу силу і продукти праці, а також способи з'єднання цих елементів – технологію виробництва, організацій виробництва і праці, управління виробництвом на основі матеріалізації наукових знань». Категорія ж «інновація» в економічній теорії України ще не визначена, вона потребує подальших досліджень.

Як висновок, доцільно підкреслити, що економіка України поки що розвивається, опираючись на вже сформовану технологічну базу. Але зростання може бути можливим лише доти, поки остаточно не будуть вичерпані ресурсні запаси і почнеться процес їх подорожчання. Відтоді досягнуті темпи економічного зростання почнуть падати з великою швидкістю. Якщо йти по цьому шляху, то це невдовзі може стати негативним проявом. Такі положення створюють практичні передумови переходу економіки України на інноваційну модель розвитку, коли зростання суспільного виробництва буде здійснюватися за рахунок упровадження новітніх досягнень науки і техніки, тобто економіка почне розвиватися за рахунок інтенсивних факторів.

Список використаної літератури

1.            Кравчук В.А. Інновації на підприємствах України. Підручник. – Основи. К: КНЕУ, 2003.

2.            Іванова Р.А. Реформування системи управління інноваційною діяльністю в регіонах  //  Регіональна економіка.  -  2002, № 4, С.  11-18.

3.            Крупка М. І. Фінансово-кредитний механізм інноваційного розвитку економіки України. - Львів: Видавничий центр львівського національного університету імені Івана Франка. - 2001. - 608 с.

4.            Шумпетер Й. А. Теория экономического развития: Исследование предпринимательской прибыли, капитала, кредита, процента и цикла конъюнктуры. - М.: Прогресс, 1982. - 456 с.

5.            Инновационный менеджмент: Справочное пособие / под ред. П.Н.Завлина, А.К.Казанцева, Л.Э.Миндели. - СПб.: Наука, 2000. - 560 с.

6.            Інноваційний процес у країнах розвинутого капіталізму. За ред. І. Р.Рудаковой. - К.: КНЕУ, 2000. - 144 с.

7.            Інноваційний  менеджмент в Україні. Посібник / За ред. С.Д.Іль­енкової. - К.: МАУП, 2005. -  327 с.

2