Проблеми та напрямки активізації інноваційної діяльності в Україні

  ПРОБЛЕМИ  ТА НАПРЯМКИ АКТИВІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ 

Нагай О.I., здобувач 
Рубек Н.А., викладач 
Донбаська національна академія будівництва і архітектури

У статтi  розглядається роль інновацiйноiдiяльності у становленнiекономiки краiни висвiтленiосновнiпроблеми  інноваційної діяльності в Україні  та визначенiнапрямки  iiрозвитку. 
Ключовi слова: iнновацiйна дiяльнiсть, інноваційна активность, інноваційна політика держави,  інноваційна система, інтелектуальний потенціал.

The article examines the role nnovatsiynoi diyalnost in stanovlenni economy krainy vysvitleni basic problems of innovation activity in Ukraine and defined areas of development. 
Keywords: innovation efforts, innovative activity,innovativepolicy,  innovatsiynf system, predictive capability.

Світова соціально-економічна практика свідчить про вичерпання чинників екстенсивного економічного розвитку. Визначальним фактором прискорення  економічної динаміки, найбільш адекватним сучасному стану розвитку світової економіки, стають науково-технічні досягнення та інновації на всіх стадіях життєвого  циклу продукту. Саме інноваційні  процеси лежать в основі сучасних моделей розвитку провідних економік світу. Інноваційний тип економічного розвитку дедалі більше стає тим фундаментом, який визначає економічну міць країни та її перспективи на світовому ринку.

Аналіз досягнень  і публікацій щодо проблем інноваційної активності  в Україні [1,2,3,4,6] показує, що перетворення останніх двох десятиліть радикально змінили економічні умови господарювання, проте не створили необхідних умов для примноження та зміцнення інтелектуального потенціалу українського суспільства, інноваційного розвитку економіки, освоєння нових високих технологій, не торкнулися принципових основ існуючої інституційної моделі інноваційної діяльності. Економічна динаміка досі не лише не набула сучасної постіндустріальної спрямованості, а навіть не створила достатньо міцного підґрунтя для запровадження основ інноваційного розвитку [5].

Для створення таких  основ  винятково важливого значення набуває вірне розуміння суті інноваційних процесів, які лежать в основі сучасних моделей розвитку провідних економік світу, а також їхнього місця в цілісній суспільно-економічній системі.

Сутність інноваційної діяльності як процесу полягає  у трансформації нових ідей і знань в об’єкт економічних відносин. Цей процес становить складну багаторівневу систему економічних відносин, якій притаманні специфічні взаємозв’язки та закономірності. Цілком слушною є позиція провідних фахівців з питань інноваційного розвитку, що характеризують останній як процес структурного вдосконалення національної економіки, який досягається переважно за рахунок практичного використання нових знань для зростання обсягів суспільного виробництва, підвищення якості суспільного продукту, зміцнення національної конкурентоспроможності та прискорення соціального прогресу в суспільстві [12].Такий підхід дозволяє визначити  головне завданняінноваційної політики держави-  забезпечення збалансованої взаємодії наукового, технічного і виробничого потенціалів, розробка та впровадження механізму активізації інноваційної діяльності суб’єктів підприємництва, поширення інновацій по усіх сферах національної економіки.

Сучасний стан інноваційного  розвитку в Україні сформувався  під впливом низки серйозних  макроекономічних проблем, повязаних, перш за все, з нагромадженням макроекономічних диспропорцій та суперечностей, зниженням  регульованості економіки на стадіїрадикальних  економічних реформ. Крім того, зміст, послідовність та результативність реалізації заходів інноваційної політики зазнали негативного впливу внаслідок  тривалої системної кризи вітчизняної  економіки, нестабільності управлінських  структур, недостатнього фінансування передбачених законодавством заходів, певної фрагментарності та непослідовності   інноваційного законодавства України.

Для наукової сфери  останніми десятиліттями характерно зменшення кількості конструкторських організацій, проектних та проектно-пошукових  організацій; постійне зниження середньої  чисельності працівників наукових організацій. В останні роки неухильно  знижується один з найбільш вагомих  показників, які аналізуються при  оцінці результатів діяльності національного  науково-технічного комплексу  - показник наукоємності валового внутрішнього продукту. За даними впливового Інституту Статистики / InstituteforStatistics, наприкінці 2004 року він становив 1,14 %, що  у 2-2,5 разу менше, ніж у провідних країнах світу (наприкінці 90-х років у США наукоємність ВВП становила 2,63 %, Японії - 2,80, Франції - 2,25 %). Водночас витрати на наукові та науково-технічні роботи врозрахунку на одного виконавця  в Європі складають $177 тис. у рік, а в  Україні лише $29,1 тис[13]. За роки реформ частка ВВП, яка витрачалася на НДДКР, скоротилася більш ніж удвічі, а темпи скорочення витрат на науку за останні роки були в 1,5-2,8 разу більші, ніж темпи скорочення валового внутрішнього продукту та фактичних обсягів державного бюджету. Відтакрівень НДДКР в Україні впритул наблизився до рівня видатків СРСР початку 50-х років.

З огляду на викладене, стан інноваційної діяльності в Україні  більшістю експертів-науковців визначається як кризовий і такий, що не відповідає сучасному рівню інноваційних процесів у промислово-розвинених країнах  та потребам інноваційного розвитку. Комплексність визначених проблем  вимагає виваженої комплексної  державної стратегії, головним принципом  якої є максимально повна реалізація потенціалу інноваційного розвитку для докорінної модернізації національної економіки, підвищення її соціально-економічної  ефективності та національної конкурентоспроможності. Модернізація української економіки  на засадах інноваційного розвитку має забезпечуватися комплексним  застосуванням усіх доступних важелів  економічної політики. Слід наголосити, що впровадження ефективної інноваційної політики пов’язане, перш за все, зі створенням в країні макроекономічного середовища, сприятливого для розвитку і поширення  інновацій.

Перехід до інноваційної моделі економічного розвитку передбачає  реалізацію таких головних завдань, як розвиток конкурентоспроможного підприємницького сектора та його ядра – великих корпорацій, його здатності до концентрації і перерозподілу коштів у пріоритетні напрями; додержування державних пріоритетів розвитку освіти, науки і технологій; повноцінна інтеграція в глобальну інноваційну сферу, світову торгівлю наукоємними товарами та інтелектуальною власністю. 

Література:

1. Александрова В.П., Скрипниченко М.І., Федулов Л.І. Прогнозування впливу інноваційних факторів на розвиток економіки України // Прогнозування економіки – 2007. - №2. – С. 17-24.
2. Базовые условия создания инновационной модели развития экономики Украины// Економіка України.- 2006.- № 8. – С.35-40. 
3. Павленко І.А. Інноваційне підприємництво у трансформаційній економіці України: Монографія. – К.: КНЕУ, 2007. – 248с.
4. Паливода О.М. Критерії оцінки інновацій для вибору форм і методів державної підтримки // Актуальні проблеми економіки. – 2008. - №3. - С. 38-42.
5. Перспективи інноваційного розвитку в Україні.   old.niss.gov.ua
6. Товт Т.Й. Особливості фінансування інноваційної діяльності підприємств в Україні // Актуальні проблеми економіки. – 2008. - №3. – С.102-108.
7. Федулова Л., Пашута Н. Розвиток національної інноваційної системи України// Економіка України. - 2005. - № 4. – С. -35-47.