Становлення і сучасні тенденції розвитку інноваційно-підприємницьких теорій

Високі технології (англ.hi-tech)— сучасні наукомісткі, екологічно чисті технології, що є визначальними у постіндустріальному суспільстві (інформаційні, біотехнології, штучний інтелект тощо).

Процес розвитку економіки країни та окремих підприємств на інноваційній основі характеризується динамікою показника наукомісткості виробництва.

Показник наукомісткості виробництва — відношення витрат на науково-технічні дослідження і науково-технічні розробки до обсягу продажу продукції.

Враховуючи цей показник, який постійно відстежують органи статистики розвинутих країн, класифікують галузі й виробництва за ступенем наукомісткості та здійснюють аналіз інноваційних процесів. Підраховано, наприклад, що в торговельному балансі США за 20 років (1960—1980 рр.) наукомістка група продуктів забезпечила 25 млрд. дол. прибутку, а ненаукомістка принесла 16 млрд. дол. збитків. Висока наукомісткість продукції стала ознакою її конкурентоспроможності. Нині в розвинутих країнах більша частина ресурсів спрямовується у сферу нарощування і передавання знань, а не в нарощування традиційного капіталу. Про це свідчать, зокрема, зусилля провідних країн світу в «збиранні умів» і зростання кількості вчених та інженерів, що працюють у науково-технічній сфері цих країн.

Однак не будь-які знання мають практичну цінність, є імпульсом для перетворень. Це можливе лише за умов, коли знання набувають форми інновацій, здатних оновлювати виробничі сили, створювати передумови для технологічних і виробничих змін. Для цього необхідні організаційно-управлінські зусилля, спрямовані на перетворення знань в інновації і використання інновацій для досягнення цілей виробничо-господарської системи. Колишній СРСР за кількістю зареєстрованих винаходів посідав одне із перших місць у світі, але більшість зразків продукції, яку випускали радянські підприємства (за винятком деяких сфер, зокрема ВПК, аерокосмічної), не витримували конкуренції.

За темпами технологічного та економічного розвитку світове співтовариство поділяють на такі групи:

1. Технологічне ядро: США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція.

2. Країни першого технологічного кола: Італія, Канада, Швеція, Голландія, Австрія, Південна Корея та ін.

3. Країни другого технологічного кола: найрозвинутіші країни з погляду інноваційної складової (Китай, Ізраїль, Сінгапур та ін.).

4. Постсоціалістичні країни Східної Європи (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Литва, Латвія таін.).

5. Країни СНД (Україна, Росія, Білорусь, Казахстан).

6. Країни, що розвиваються.

Інноваційна діяльність у країнах-лідерах здійснюється на основі горизонтальної інтеграції науково-технічних досліджень, державної підтримки розвитку нових технологій, широкого використання глобальних інформаційних та обчислювальних мереж. Це створює передумови для продукування сучасних наукомістких технологій у тих сферах діяльності, які є визначальними на даному етапі історичного та науково-технічного розвитку суспільства; формує певний монополізм, отриманий завдяки власним розробкам і винаходам. Світовий ринок високих технологій становить майже 2 трильйони дол., з яких на СІЛА припадає 39%, Японію — 30%, Німеччину — 16%.

У розвинутих державах створюються найсприятливіші умови для розвитку інновацій: на загальнодержавних рівнях розробляються програми, покликані стимулювати НДДКР, зближувати наукову та економічну політику; відбувається перехід від традиційної науково-технічної політики до інноваційної науково-технологічної, яка дає змогу значно збільшити темпи економічного зростання країн, які її використовують.

В Україні проблема прискорення економічного розвитку на інноваційній основі є надзвичайно актуальною. Наявний ресурсно-технологічний потенціал українських підприємств не відповідає вимогам сьогодення. У рейтингу країн за рівнем досягнутої продуктивності праці Україна посідає 75 місце серед 142 країн (табл. 2.1).

На відміну від країн Центральної та Східної Європи, Україна продовжує продавати на світовому ринку переважно сировину та напівфабрикати. Якщо порівняти структуру експорту України та найближчих сусідів зі Східної та Центральної Європи, то відмінності будуть разючими. Зокрема, експорт сировини і продукції низького ступеня перероблення (напівфабрикатів) з України в 4—10 разів перевищує аналогічний показник Чехії, Угорщині та Польщі. Це надзвичайно небезпечно, оскільки природні ресурси обмежені й вичерпні. З іншого боку, таке спрямування експорту може призвести до надмірного розвитку добувних галузей і ще більшого занепаду наукомістких галузей. Нині наукомісткої продукції, зокрема продукції машинобудування, Україна експортує у 2—5 разів менше, ніж названі країни. Крім того, Україна майже не постачає своєї продукції на міжнародний ринок технологій: ліцензійні послуги у 1999 р. становили всього 3,9 млн. дол., комп'ютерні послуги — майже 4 млн. дол. (або 0,1% загального обсягу). На відміну від України, у провідних країнах світу в загальному обсязі експортних товарів частка комп'ютерної техніки та програмного забезпечення становить майже 11%.

Низькою є інноваційна активність українських підприємств. Частка промислових підприємств, що впроваджували інновації, протягом 90-х років XX ст. постійно знижувалась: з 26,0% у 1994 р. до 13,5% у 1999 р. (у 2000—2002 рр. вона дещо зросла і досягла 14,6%). Кількість упроваджених нових технологічних процесів зменшилась за ці роки у З рази, в тому числі ресурсозберігальних — у 2,3 раза, кількість освоєних нових видів продукції — на 4%.

Низька інноваційна активність вітчизняних підприємств обумовлена різними причинами. Серед них:

— фрагментарність, непослідовність і незавершеність економічної трансформації;

— орієнтація економіки на інвестування розвитку виробництв, а не на активізацію інноваційної діяльності;

— відсутність розвинутої інноваційної інфраструктури;

— орієнтація на імпорт високотехнологічного устаткування, недостатня увага до розвитку власного науково-технічного потенціалу;

— відсутність кваліфікованого управління інноваційними процесами, спрямованого на підвищення якості продукції, отримання конкурентних переваг;

— недосконалість інструментів правового регулювання інноваційної діяльності, особливо у сфері захисту прав інтелектуальної власності.

Наслідком цього є неспроможність державних органів управління своєчасно здійснювати необхідні структурні зміни в економіці, господарському комплексі країни, що поглиблює технологічне відставання України від розвинутих країн. Несприйнятливість вітчизняного інституційного середовища до інновацій спричиняє також недостатні темпи розвитку підприємництва.

Необхідність активізації інноваційної діяльності в Україні очевидна. Перехід до інноваційного типу розвитку є для неї неодмінною умовою входження на рівних у світову економічну систему, і для цього необхідні цілеспрямовані зусилля держави на формування сприйнятливої до інновацій економічної системи, створення такого механізму економічної взаємодії суб'єктів господарювання, за якого б конкурентні переваги здобувалися лише завдяки активній інноваційній діяльності та ефективним інноваційним рішенням.

Отже, дослідження динаміки основних економічних процесів науковцями різних країн дали змогу виокремити інновації як найпотужніший чинник економічного зростаня. Всебічне використання потенціалу інновацій забезпечує випереджальний розвиток суспільств та економік, тому стимулювання інноваційної активності підприємницьких структур є одним із пріоритетів економічної політики кожної держави.

Запитання. Завдання

1. Охарактеризуйте становлення теорії інноваційного розвитку протягом другої половини XIX — початку XX ст.

2. Наведіть основні положення теорії довгих хвиль М. Кондратьєва.

3. Опишіть сутність інноваційної теорії Й. Шумпетера. Що у ній принципово нове?

4. Охарактеризуйте теорії технократичного суспільства. У чому полягають їх недоліки?

5. Наведіть основні характеристики інноваційної економіки та підприємницького суспільства за П. Друкером.

6. Охарактеризуйте зміну парадигми інноваційного розвитку. В чому ви вбачаєте якісно нову рису сучасного етапу соціально-економічного і технічного прогресу?

7. У чому сутність екстенсивного, інтенсивного та інноваційного типів економічного розвитку?

8. Якими причинами обумовлена необхідність переходу господарських систем до інноваційного типу розвитку?

9. Що відображає показник науко місткості виробництва і як його розраховують?

10. Які особливості інноваційного розвитку в Україні?