Економічні закони та характер їхньої дії на фоні природних законів

Економічні закони та характер їхньої дії 

на фоні природних законів

 

Категорія - це нижчий ступінь пізнання економічних явищ. Вищим, який дозволяє повною мірою розкрити суть явища, є економічний закон.

Економічні закони виражають  внутрішні, типові, тривалі, необхідні (в т.ч. причинно-наслідкові) зв'язки й залежності, які характеризують головний магістральний напрям розвитку тієї чи іншої сфери економіки.

 

Схема 1

                                  

                                 Характеризує зв’язки між процесами

     Економічний

        закон                         і явищами суспільного життя      

Суттєві

Глибинні

Стійкі 

 

 

 

 

                                                 

 

 

 

 

Економічні закони, як і закони природознавства, мають об'єктивний характер, тобто вони виражають реальний зв'язок економічних явищ і процесів, які відбуваються незалежно від  волі й свідомості людей.

А оскільки це так, то люди не можуть створювати або скасовувати економічні закони (як, наприклад, вони поступають з юридичними законами). Але це не означає, що економічні закони проявляються, діють самі по собі, поза господарською діяльністю людей (як, наприклад, закони природи). Економічні закони можуть проявлятися, реалізовуватися лише через господарську діяльність людей, через їхні економічні стосунки (відносини) між собою. Тобто виробничі (економічні) відносини між людьми є тим середовищем (умовами), в якому виникають і діють економічні закони. Поза цим середовищем немає і його законів. Отже, економічні закони незалежні від свідомості, бажання людей, але не від їхньої діяльності.

 

7. Система економічних  законів

Навіть перше, поверхове знайомство з економікою показує, що процеси, які в ній відбуваються, складні й багатогранні. Дедалі ми все більше будемо в цьому переконуватися. А це означає, що не може бути якогось єдиного закону функціонування економіки, економічних процесів. Закони економіки різноманітні й різнобічні. Зокрема, серед них можна виділити три основних групи законів.

Першу групу утворюють загальні економічні закони. Це закони, які діють у всіх без винятку способах виробництва. Вони відображають: а)загальну спрямованість поступального розвитку суспільного виробництва; б)об'єктивні основи зростання його ефективності; в)розвиток організаційно-економічних відносин;

г)діалектику взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин. Отже, загальні економічні закони відображають, як правило, внутрішні, сталі й суттєві  зв'язки, властиві процесу взаємодії  людини з природою і які є однаковими на всіх етапах розвитку людського  суспільства. Серед них слід виділити закон зростання продуктивності праці або, як його ще називають, закон  економії часу, закон відповідності  виробничих відносин характеру й  рівню розвитку продуктивних сил, закон  усуспільнення виробництва й  праці, закон зростаючих потреб.

Вивчення і пізнання загальних  економічних законів має винятково велике значення для створення політекономії у широкому розумінні. Саме тому, що різні політекономічні школи (особливо західні) займалися і продовжують займатися вивченням переважно специфічних економічних законів (в першу чергу законів, властивих капіталізму), досі практично не існує єдиної політекономії як науки, вона розділена на декілька розрізнених політекономій, мало пов'язаних одна з одною. А в окремих випадках, як про це говорилося вище, вона виродилася в Арістотелеву хремастику, тобто в певні рекомендації як, використовуючи знання специфічних законів, заробляти гроші. На жаль, більшість вітчизняних економістів теж стали на такі позиції.

У той же час, у сучасних умовах загальні економічні закони й закономірності дають все більше про себе знати  у зв'язку з небувалим процесом усуспільнення виробництва на основі інтернаціоналізації капіталу та міжнародної економічної інтеграції. За цих умов розкриття загальних економічних закономірностей стало нагальною необхідністю, тому що дозволяє розглядати суспільний розвиток як єдиний світовий процес. Про це піде мова в кінці нашого курсу.

Другу групу утворюють специфічні економічні закони. Це закони, що діють лише в межах одного способу виробництва. Вони виражають сутність історично визначених виробничих відносин, які виникають на основі тих чи інших форм власності на засоби виробництва, характерних для якогось конкретного суспільного ладу. Так, наприклад, феодалізм має свої специфічні економічні закони, капіталізм - свої, а соціалізм - інші.

Будь-який спосіб виробництва має  багато властивих йому специфічних законів, кожний з яких регулює функціонування якоїсь окремої сфери (галузі) економічної системи. Але серед них виділяється один, який виражає найбільш глибинні зв'язки даного способу виробництва, його мету й засоби досягнення цієї мети. Цей закон називається основним економічним законом формації.

До третьої групи економічних  законів належать закони, які не можна віднести ні до загальних, ні до специфічних. Вони виражають такі особливості виробничих відносин, які властиві декільком способам виробництва, і тому діють лише в їхніх межах. До них відносяться, наприклад, закони товарного виробництва: закон вартості, закон попиту й пропозиції, закон грошового обігу. Ці закони отримали назву особливих законів. Див. схему 2.

Схема 2

Система економічних законів

Загальні

Економічні закони

Специфічні

Особливі

Основний закон формації

 

 

 

 

 

 

Специфічні економічні закони відрізняють  один соціальний ступінь розвитку суспільства  від іншого. Загальні економічні закони, відображаючи поступальний процес розвитку суспільного виробництва, пов'язують економічну історію суспільства  в єдине ціле. Особливі закони дають  можливість з'ясувати специфіку  функціонування ринкової економіки. Така роль різних типів економічних законів  визначає й порядок їх вивчення.

 Закони, що властиві товарній (ринковій) організації виробництва, в основному, з'ясовуються в другому розділі. В інших розділах (третій і четвертий) мова піде переважно про форми прояву специфічних економічних законів. Проте такий поділ є умовним, тому що всі ці закони проявляються одночасно, їхні дії переплітаються, взаємопов'язані. Тому зрозуміти поступальний розвиток суспільства, механізм функціонування економічної системи, як у цілому, так і в окремих її ланках (макро- і мікрорівнях), можна лише аналізуючи прояв економічних законів у їх взаємодії, взаємозв'язку й взаємозалежності.

 

8. Способи прояву економічних  законів

Вище мова йшла про те, що економічні закони за характером дії є об'єктивними, тобто діють незалежно від того, хочуть того люди чи ні. Проте це не означає, що люди безсилі перед економічними законами. Вони можуть вивчати їх, пізнавати механізм їхньої дії і на основі цього використовувати в своїх інтересах. Саме політекономія й дає можливість пізнавати вимоги об'єктивних економічних законів, а економічна політика, яка будується на рекомендаціях політекономії, - використовувати свідомо ці закони в інтересах суспільства.

Звідси випливає дуже важливий висновок: механізм функціонування й розвитку будь-якого способу виробництва, незважаючи на те, що в остаточному підсумку він визначається вимогами об'єктивних економічних законів як невід'ємний елемент, передбачає сукупність свідомих, вольових дій людей. Особливо зростає роль свідомого фактора в умовах великомасштабного й складного виробництва.

Проте така роль свідомого фактора  не говорить про те, що люди вїльні в своїй економічній, господарській діяльності поступати так, як їм заманеться. Люди в своїй практичній діяльності зрештою підкоряються тій об'єктивній необхідності, яка диктується вимогами економічних законів. Що ж спонукає людей діяти так, а не інакше, тобто не так, як їм заманеться? Чи не можуть вони, маючи розум і свободу волевиявлення, діяти всупереч економічним законам? Відповіді на ці запитання мають принципове значення для розуміння об'єктивності всього ходу розвитку людського суспільства. Розуміння того, що це процес не випадковий, а закономірний, що розвиток суспільства може й повинен йти лише в такому, а не в іншому напрямку.

Річ у тім, що спонукальним мотивом господарської діяльності людей виступають їхні економічні інтереси. Саме вони націлюють на діяльність людей у напрямах, які диктуються об'єктивними законами. Так, наприклад, фермери або ремісники як дрібнотоварні виробники в силу своїх економічних інтересів змушені рахуватися з законами ринку, які диктують їм ціни, обсяги й асортимент продукції, що виробляється. Підприємець, бажає він того чи ні, не може не прагнути до привласнення максимально можливого прибутку (причому, як правило, будь-якою ціною). До цього його теж спонукає економічний інтерес і закони ринку - інакше не виживе у конкурентній боротьбі. Нарешті, в умовах багатофакторного, складного й великомасштабного виробництва планове, регульоване ведення господарства - це не просто побажання, а необхідність, породжена суспільним економічним інтересом. Інакше висока ефективність виробництва не буде забезпечена, а отже, не зростатиме добробут людей.

Звичайно, дрібний виробник може поступати  так, як йому заманеться, може не рахуватися із законами ринку. Але платою за це буде його розорення й зубожіння. Банкрутство чекає й підприємця, якщо він наважиться ігнорувати закони, що примушують його до все більшого розширення виробництва (справи) з метою отримання все більшого прибутку. Нарешті, складне, велике за обсягами виробництво ніколи не дасть великої ефективності, якщо воно не буде координуватися й направлятися з одного центру. Тобто, будь-які дії людей, що йдуть всупереч вимогам економічних законів, неминуче ведуть до господарських труднощів і значних економічних втрат. Економічні закони "не прощають" тим, хто ігнорує їхні вимоги й хоче будувати господарське життя на свій розсуд.

Сказане означає, що об'єктивні економічні закони спонукають людей до певних дій, диктують логіку їхньої поведінки  з допомогою економічних інтересів. Тому саме інтереси разом з потребами й стимулами (про що мова буде в наступних темах) утворюють найважливішу ланку в дії і прояві економічних законів. Саме через них об'єктивна необхідність прокладає собі дорогу, приводить у рух господарську діяльність людей.

Вивчаючи економічні закони, політекономія  виділяє два основних способи їх прояву: стихійний і свідомий. Стихійний - коли люди в своїй господарській діяльності ігнорують їхні вимоги. Закони все одно діють, але діють як сліпа руйнівна сила. Яскравим прикладом того є економічна політика, яка проводиться в Україні уже впродовж шести років некомпетентними (щоб не сказати більше) політиками в угоду МВФ. Результатом є незнане історією скорочення й занепад національного виробництва у відносно нормальних умовах існування країни. Не було ні війн, ні збройних конфліктів, ні природних катаклізмів, а виробництво ВВП через суперечливі дії урядів (які змінювалися, як у калейдоскопі), що йшли всупереч вимогам економічних законів, бо силовими методами здійснювались економічні реформи, скоротилося за шість років на 70% і продовжує скорочуватися далі. Свідомий - коли люди вивчають вимоги економічних законів і відповідно до них, свідомо використовуючи механізм дії економічних законів через економічну політику, будують свою господарську діяльність. За цих умов економічні закони проявляються як пізнана необхідність, і їхня дія підпорядковується інтересам суспільства.

Отже, економічні закони, рахуємося  ми з ними чи ні, все одно ,іють. Тільки в умовах, коли люди їх враховують, вони служать їм на користь. Коли ж закони ігноруються, вони діють всупереч інтересам людей.

 

9. Форми прояву економічних  законів 

та їх використання

Наступним кроком у теоретичному аналізі економічних законів є розгляд тих конкретних форм, через які проявляється

їхня глибинна сутність (зміст) у  реальній господарській діяльності людей. Саме через господарську практику економічні закони виявляють себе, виходять як би на поверхню економічного життя. І саме тут, у господарській  діяльності, люди стикаються з ними.

Конкретні господарські форми, в яких проявляються економічні закони, дуже багаточисельні й рухомі. Тобто один і той же закон може проявитися в найрізноманітніших формах. Так, закон вартості проявляється через ціни на товари, заробітну плату, майнову диференціацію товаровиробників тощо. Закон економії часу знаходить своє вираження в зростанні продуктивності живої праці, зниженні матеріаломісткості продукції, підвищенні капіталовіддачі' Різноманітність форм прояву економічних законів залежить від тих конкретних історичних умов, у межах яких вони діють.

Конкретні господарські форми являють  собою зовнішній пласт виробничих відносин, тобто ті відносини, які  складаються в повсякденній практиці господарювання. Саме вони в першу чергу сприймаються свідомістю людей і є об'єктом безпосереднього впливу на них господарюючих суб'єктів (держава, фірма, підприємець). У зв'язку з цим слід розрізняти категорії суті й категорії явища.

Категорії суті відображають зміст економічних законів. Для закону економії часу - це економія часу. Для закону вартості -вартість. Ці категорії менш рухомі, бо виражають зв'язки глибинні, стійкі, такі, що постійно повторюються.

Категорії явища - це конкретні форми прояву суті економічних законів. Вони, на відміну від категорій суті, досить рухомі й мінливі, бо залежать від конкретних соціально-економічних умов їх застосування. Наприклад, ціни, заробітна плата, економічні пропорції, тощо.

Схема 3

Взаємодія економічного закону з формами його прояву

на прикладі закону економії часу

Зростання продуктивності

живої праці

Зниження матеріаломісткості

продукції

Суть закону –

економія часу

Підвищення фондовіддачі

Прискорення обороту

капіталу

 

 

 

 

 

 

 

Слід мати на увазі, що категорії  явища (тобто форми прояву закону) бувають різної глибини. Так, категорія  зарплати більш глибока до відношенню до її форм - погодинної і відрядної, а останні у свою чергу, є більш глибокими по відношенню до конкретних форм організації заробітної плати. А це означає, що необхідно розрізняти, для того щоб найбільш ефективно використовувати економічні закони в своїй господарській діяльності, головні й похідні форми прояву законів. Чим ближче до поверхні життєвих реалій розташовані ті чи інші форми, тим вони різноманітніші, тим більшою мірою виявляється їхній похідний характер і відірваність від сутності закону, залежність від зовнішніх, несуттєвих факторів. На основі цього складається хибне враження, що ці форми існують автономно й формуються під впливом лише зовнішніх, другорядних факторів.