Корисність продукту. Закон спадної граничної корисності

    

    Рис. 5.1. Межа виробничих можливостей

    На  рис. 5.1 показано на осі абсцис використовувані ресурси праці, а на осі ординат — використовуваний речовий капітал (засоби виробництва). Мається на увазі, що продукція виробляється відповідно до структури сукупного попиту, а капітал і праця найкращим чином поєднані так, що забезпечують нижчі витрати виробництва, ніж це можливо за будь-якого іншого варіанта. Вартість утрачених можливостей складається з вартості втрачених можливостей у праці та вартості втрачених можливостей щодо капіталу. Вартість праці й капіталу, витрачених на вироблений продукт, утілюється в цьому товарі як його вартість.

    У даному разі формується нормальна, а  не ринкова вартість. Тут з самого початку діє така модель, яка щомиті є оптимальною, щомиті є ідеальною  щодо зміни потреб людей та щодо змін з огляду на досягнення науки і технології, нагромадження капіталу, обсяги потреб.

    Це  макромодель вартості. У цій економічній  моделі діє загальний закон вартості, який говорить: якщо чинники виробництва  є оптимальними щодо платоспроможних  потреб суспільства, забезпечують обсяг випуску продукту на межі виробничих можливостей виробництва, то вартість кінцевого суспільного продукту буде найнижчою з усіх інших можливих варіантів виробничого процесу.

    Таким чином, цей закон орієнтує та примушує виробників товарів повсякчас оптимізувати виробничі ресурси, щоб вони використовувались на межі виробничих можливостей, а товари за своїм обсягом, структурою та якістю відповідали повністю суспільним платоспроможним потребам.

    Саме  така модель виробництва як модель формування нормальної вартості має бути еталоном в економічних дослідженнях та в практиці господарської діяльності. [5].

 

     Теорії, що визначають цінність товару

    Підходів  до визначення цінності товару існує  багато. Кожен з них ґрунтується  на певній теорії, серед яких найбільш поширеними є теорії трудової вартості, граничної корисності, попиту і пропозиції, факторів виробництва, інформативна.

 

     Теорія трудової вартості

    Підхід, згідно з яким за основу цінності товару беруть кількість витраченої праці, дістав назву вартісного, а теорія, на якій він заснований,— вартісної.

    Основи  вчення теорії трудової вартості заклали  англійські економісти У.Петті, А. Сміт, Д. Рікардо. Проте найбільш повно  її розробив К. Маркс. Розкриваючи еволюцію форми вартості, він довів, що форма  вартості, хоча реально й існує, безпосередньо не сприймається, а виявляється лише у мінових відносинах. Товар набуває форми вартості лише при зіставленні з іншими товарами.

    Товар, що відіграє активну роль, перебуває  у відносній формі вартості, а  той, якому належить пасивна роль, — у еквівалентній. В одному акті обміну певний товар може бути лише у відносній або еквівалентній формі вартості.

    Особливістю простої, одиничної або випадкової форми вартості було те, що роль еквівалента  виконували різні товари.

    Розвиток  суспільного поділу праці сприяє зростанню її продуктивності, збільшенню виробництва різних благ для обміну, що призводить до розширення самого обміну, робить його регулярним, а не випадковим, одиничним У цих умовах кожний товар може обмінюватися не на якийсь один, а на багато різних товарів. Так відбувається перетворення простої форми вартості на повну, або розгорнуту.

    Оскільки  в процесі розвитку виробництва  кількість товарів-еквівалентів, в  яких знаходить вираження вартість, зростає, все більша кількість товарів  відображає свою вартість у цьому товарі. Це призводить до того, що з усіх товарів виділяється якийсь один товар, який починає виконувати роль загального еквівалента в обміні. Так виникає загальна форма вартості.

    За  цих умов уперше всім товарам, що знаходяться  у відносній формі вартості, протистоїть  один загальний еквівалент. Його роль у різних народів виконували найрізноманітніші  товари, але перевага у тій чи іншій місцевості віддавалася продуктам  масового виробництва. Всі мали знати, яка цінність цього товару, оскільки він виконував роль загального еквівалента. Такими товарами були худоба, хутро, сіль, чай, коштовні метали тощо.

    Недоліком товарів, які виконували роль загального еквівалента, було те, що не кожний з них можна було поділити на певну кількість частин або без труднощів транспортувати, зберігати тощо. Через ці об'єктивні обставини розвитку виробництва й обміну функція загального еквівалента закріпилася за золотом. Так виникла грошова форма вартості.

    Золото стає грішми. Проте за своєю природою воно не є грішми. Протягом певного часу в історії суспільства золото існувало лише як метал. Тільки розвиток товарних відносин завдяки фізичним властивостям золота, а саме: однорідності, можливості легкого поділу на частини, зберігання без втрат і високої вартості у невеликій кількості, робить його грішми.

 

    Теорія  граничної корисності

    Основою цінності товару теорія граничної корисності вважає ступінь корисного ефекту, який він приносить споживачу. Цей  напрям економічної теорії виник останньої третини XIX століття. Найбільш відомими його представниками були У. Джеванс, А. Маршалл, К. Менгер, Ф. Візер, Є. Бем-Баверк, Д. Кларк.

    Головна ідея їхнього підходу полягає  у тому, що зведення вартості до витрат (самої праці чи праці, землі, капіталу) є неприйнятним, тому що не дає змоги врахувати корисність товару. Вартість, на їхню думку, визначається суб'єктивною граничною корисністю останньої реальної одиниці певного блага. Якщо благо є в достатній кількості, то якою б не була його сукупна корисність (наприклад, води), корисність останньої одиниці дорівнюватиме нулю. Оскільки немає значення, яку саме одиницю вважати останньою, то нулю дорівнюватиме будь-яка одиниця цього блага. І навпаки, якщо сукупна корисність усіх наявних благ (наприклад, діамантів) не дуже велика, то їхня обмежена кількість робить цінність граничного (останнього) екземпляра дуже високою. Звідси висновок: останній екземпляр певного блага, що задовольняє "граничну потребу", має і граничну корисність, яка визначає ринкову цінність.

    Правильність  теорії граничної корисності переконливо  доводить добре відоме явище "дефіциту". Цінність речі, виробленої з тими самими витратами, що й інші блага, підвищуватиметься  залежно від суспільної потреби  в ній. Перевищення попиту над пропозицією сприятиме зростанню ціни над вартістю і навпаки.

 

     Теорія попиту і  пропозиції.

    Представники  цього напрямку в економічній  науці вважають, що реальна цінність товару дорівнює фактичній ціні, яка  встановлюється на ринку відповідно до попиту і пропозиції товарів (послуг).

    Попит і пропозиція є реальним відображенням  стану ринкової економіки, де протистоять  інтереси господарюючих суб'єктів  — покупців і продавців. Способом розв'язання цієї суперечності є формування ринкових цін, що призводить до встановлення рівноваги між попитом і пропозицією, а, отже, ідо відтворення стимулів економічних суб'єктів виробляти і купувати товари. Ця ситуація можлива і досягається при таких цінах і обсягах товарів, коли кількість тих, хто хоче купити, відповідає кількості тих, хто продає товари. Саме за таких умов утворюється ціна рівноваги. Вона являє собою ціну такого рівня, при якому пропозиція відповідає попиту.

    Крім  викладених вище теорій, які пропонують певні моделі визначення цінності товару, є й інші. До них належать теорія факторів виробництва та інформативна теорія вартості. Остання набуває все більшого значення в епоху переходу до постіндустріального суспільства, коли посилюється перехід від матеріально-речових елементів виробництва до ідеально-духовних, від колишньої до живої, інтелектуальної праці, яка стає домінуючою.

 

     Розглянуті теорії не слід протиставляти, адже кожна з них відбиває різні  сторони економічного життя, і всі  вони справляють вплив на цінність товару. Більше того, життя довело, що цінність товару інтегрує в собі різноманітні фактори, в тому числі витрати живої й уречевленої праці, ступінь корисного ефекту, попит і пропозицію тощо. [6]

 

     Корисність продукту. Закон спадної  граничної корисності

    Корисність  продукту та її види. Гранична корисність і її сутність. Закон спадної корисності. Фактори визначення корисності.

    Корисність  продукту та її види

    Загальна  властивість усіх матеріальних благ і послуг полягає в тому, що вони так чи інакше стосуються людського  добробуту. Добробут народу — це рівень забезпеченості населення різноманітними матеріальними і нематеріальними благами.

    Досліджуючи корисність, важливо звернути увагу  на два моменти, які мають у  політичній економії фундаментальне значення: корисність речі взагалі (вода, молоко, костюм, інформація тощо) і корисність додаткової речі (послуги) даного виду.

    Розглянемо  спочатку явище корисності блага. Його корисність чи некорисність для людини залежить від здатності задовольняти її певну потребу. Отже, корисність — це здатність речі чи послуги задовольняти будь-яку потребу людини.

    Потреби людини є індивідуальними і суб’єктивними. Те, що може бути корисним одній особі, може не бути корисним іншій. Так, устриці (рід двостулкових молюсків) мають  велику цінність для французів і  нульову для українців.

    Корисність багатьох речей перебуває у прямій залежності від їх природних властивостей. Так, хліб, м’ясо, овочі, інші харчові продукти є корисними, тому що мають у собі білки, жири, вуглеводи і вітаміни, необхідні для людського організму. Речі, без яких життя людини неможливе, є об’єктивно корисними. Це вода, більшість продуктів харчування, взуття, одяг, житло тощо.

    В індустріальну епоху майже всі  матеріальні блага та послуги  створюються у процесі виробничої діяльності. Організуючи виробництво  харчових продуктів, побутових приладів, машин та устаткування, люди формують їх корисність, тобто створюють вироблювані блага з такими якісними властивостями, завдяки яким вони можуть задовольняти особисті чи виробничі потреби. Слід зазначити, технічний прогрес у поєднанні з досягненнями науки дає змогу суспільству постійно вдосконалювати корисність матеріальних благ і створювати безліч нових. Зараз у розвинутих країнах виробляється до 20 млрд різних матеріальних благ і послуг, їх окремих модифікацій.

    З іншого боку, корисність речі є фактором суб’єктивного характеру. Саме це пояснює, чому в загальному плані потреби людини безмежні, а в конкретній ситуації і в конкретному продукті вони можуть бути повністю задоволені.

 

    Гранична  корисність та її сутність

    Тепер розглянемо проблему корисності додаткової одиниці даного блага. В економічній теорії корисність благ виражають в умовних одиницях корисності, при цьому вважається, що кожне благо можна поділити на окремі порції. Дійсно, більшість наших потреб може задовольнятися частинами. Коли людина голодна, то не вибирає одне з двох: або наїстися, або ж залишатися голодним — ні, людина може лише послабити голод, прийнявши певну кількість їжі.

    Розглядаючи проблему корисності додаткової одиниці  блага, варто звернути увагу на таке відоме явище, характерне для людської натури: одне й те саме відчуття, повторюючись безперервно, з певного моменту починає доставляти нам все менше і менше задоволення і нарешті це задоволення перетворюється навіть у свою протилежність — у неприємність і огиду.

    Конкретні часткові потреби, на які можна розкласти наші відчуття незадоволеності, і послідовні часткові задоволення, які можна одержати за допомогою однакової кількості матеріальних благ, мають здебільшого різні і до того ж поступово зменшувані до нуля значення.

    Сто двадцять років тому австрійські економісти (Карл Менгер, Евгеній Бем-Баверк і Фридрих фон Візер) довели, що в обмежений термін, протягом якого смаки людини залишаються незмінними, споживачі можуть одержати стільки певних продуктів, скільки вони забажають. Чим більшу кількість продукту мають споживачі, тим менше їх бажання щодо одержання додаткових одиниць цього самого продукту. Це можна продемонструвати на прикладі такої корисної речі, як зошит для конспекту лекцій. Потреба студента в зошиті, якщо він його не має, може бути дуже значною; бажання мати другий (запасний) зошит менш інтенсивне; що стосується третього зошита, то потреба в ньому дуже слабка. Економісти довели, що певна потреба може бути задоволена одиницями (порціями) продуктів, що йдуть одна за одною, відповідно до закону спадної граничної корисності.