Монополістичні тенденції і монополії в ринковій економіці

  Досвід  показує, що монополії, монополізуючи визначену галузь і захопивши монопольні позиції, рано або пізно втрачають динаміку розвитку й ефективності. Пояснюється це тим, що переваги значного виробництва не є абсолютними, вони приносять збільшення прибутковості тільки до визначених пір. 
 

  2. Антимонопольна політика на сучасному етапі. 

  2.1. Антимонопольне законодавство. 
 

  Закон України “Про обмеження  монополізму і  недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності”. 

  Даний Закон визначає правові основи обмеження  і попередження монополізму, недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності і здійснення державного контролю за дотриманням норм антимонопольного законодавства.

  Для цілей дійсного Закону вживаються такі терміни:

  - ринок товару (товарний ринок) ( сфера обороту товару однієї споживчої вартості, у межах якої визначається монопольне положення;

  - конкуренція ( змагальність підприємців,  коли їхні самостійні дії обмежують  можливості кожного їх них  впливати на загальні умови реалізації товару на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, у яких потребуває споживач;

  - монопольне положення ( домінуюче положення підприємця, що дат йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку визначеного товару. Монопольним признається положення підприємця, частка якого на ринку визначеного товару перевищує 35%. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначитися монопольним положення підприємця, частка якого на ринку визначеного товару менше 35%.;

  - монопольна ціна ( ціна, установлювана підприємцем, що займає монопольне положення на ринку і призводить до обмеження конкуренції і порушенню прав споживача;

  - монопольна діяльність ( дії (бездіяльність)  підприємця (підприємців) за умови  монопольного положення на ринку одного підприємця (групи підприємців) у виробництві і реалізації товарів, а також дії (бездіяльність) органів влади і керування, спрямовані на недопущення, істотне обмеження або усунення конкуренції;

  - монопольне утворення ( підприємство, об'єднання або господарське товариство й інше утворення, що займає монопольне положення на ринку.

  Зловживаннями монопольним положенням рахуються:

  - нав'язування таких умов договору, що ставлять контрагентів у  нерівне положення, або додаткових  умов, що не ставляться до предмета договору, у тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту;

  - обмеження або призупинення виробництва,  а також вилучення з обороту товарів із метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;

  - часткова або повна відмова  від реалізації або закупівлі товару при відсутності альтернативних джерела постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;

  - інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців;

  - установлення дискримінаційних  цін (тарифів, розцінок) на свої  товари, що обмежують права окремих  споживачів.

  Дискримінацією  підприємців органами влади і  керування признається:

  - заборона створення нових підприємств  або інших організаційних форм підприємництва в якийсь сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво визначених видів товарів із метою обмеження конкуренції;

  - примус підприємців до пріоритетного  висновку договорів, першочерговому постачанню товарів визначеному колу споживачів;

  - прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного положення на ринку;

  - установлення заборони на реалізацію  товарів з одного регіону країни  в інший;

  - надання окремим підприємцям податкових і інших пільг, що ставлять їх у привілейоване положення стосовно інших підприємців;

  - обмеження прав підприємців по  придбанню і реалізації товарів;

  - установлення заборон або обмежень  щодо окремих підприємців або  груп підприємців.

  Несумлінною конкуренцією признається:

  - неправомірне використання товарного  знака, фірмового найменування  або маркірування товару, а також  копіювання форми, упаковування, зовнішнього оформлення, імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені;

  - навмисне поширення явно помилкових або неточних зведень, що можуть завдати шкоди ділової репутації або майнових інтересів іншого підприємця;

  - одержання, використання, розголошення  комерційної таємниці, а також  конфіденційної інформації з  метою нанесення збитку ділової репутації або майну іншого підприємця.

  Державної контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців від зловживання монопольним положенням і несумлінною конкуренцією здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції.

  Антимонопольний комітет України утворився Верховною  Радою України. У своє діяльності Антимонопольний комітет України підпорядкований і підзвітний Верховній Раді України.

  Антимонопольний комітет України є юридичною особою, має прес з зображенням Державного герба України і свого найменування. У своїй діяльності Антимонопольний комітет України керується дійсним Законом, іншими законодавчими актами України, а також положенням про Антимонопольний комітет України, затвердженим Верховною Радою України.

  Зведення, отримані Антимонопольним комітетом України і його територіальних керувань і являющиеся комерційної таємниці, не підлягають розголошенню. Збитки, заподіяні розголошенням зведень, що є комерційною таємницею, підлягають відшкодуванню в повному обсязі Антимонопольним комітетом України в судовому порядку за рахунок державного бюджету.

  З метою запобігання монопольного положення окремих підприємців на ринку Антимонопольний комітет України і його територіальні керування здійснюють попередні дії по державному контролі за реорганізацією (злиттям і приєднанням) підприємств, створенням асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних і інших об'єднань підприємств, перетворення органів керування в зазначені об'єднання, а також за створенням, реорганізацією ліквідацією господарських товариств.

  Підприємець може набувати контрольного пакета акцій  акціонерного товариства, що займає монопольне положення на ринку, за умови повідомлення в місячний термін Антимонопольного комітету України. Такі ж правила застосовуються й а тих випадках, якщо підприємець частки (паї) в іншому господарському товаристві, що займає монопольне положення.

  У випадках, якщо підприємці зловживають  монопольним положенням на ринку, Антимонопольний комітет України і його територіальні керування видають розпорядження про примусовий поділ монопольних утворень. Примусовий поділ не застосовується у випадках:

  - неможливості організаційного або територіального відділення підприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць;

  - наявності тісного технологічного  зв'язку підприємств, структурних  підрозділів або структурних  одиниць (якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприємства складає менше 30%).

  Штрафи  на підприємців налагаются Антимонопольним комітетом за:

  - відхилення від виконання або невчасне виконання розпоряджень Антимонопольного комітету України про припинення порушень антимонопольного законодавства, відновленні початкового стана або зміні угод, що суперечать дійсному Закону;

  - непредставлення, невчасне уявлення інформації монопольному комітету України і його територіальна монополія керуванням або уявлення явно недостовірних даних.

  Прибуток, незаконно отримана суб'єктами підприємницької  діяльності в результаті порушення  даного Закону, стягується судом або  арбітражним судом у державної бюджет.

  Збитки, заподіяні зловживанням монопольним  положенням і несумлінною конкуренцією, підлягають відшкодуванню по позовах зацікавлених осіб у порядку, передбаченому цивільним законодавством України.

  За  твердженням закордонних спостерігачів, Антимонопольне законодавство України відповідає світовим стандартам. Проте створювалося воно, на жаль, не в рамках реалізації єдиної програми соціально-економічних перетворень. Її немає і донині. Не бачачи орієнтирів, український уряд, як показала життя, уже начально обрало неправильний шлях. Світова практика свідчить про те, що тільки після запуску демонополізації основних сфер виробництва варто проводити лібералізацію цін і фінансово-грошове реформування. Наш уряд надійшов навпаки й одержало відомі результати.  
 

  2.2. Антимонопольна політика в умовах ринкової економіки. 

  Історія розвитку монополій є одночасно й історією боротьби з ними. Негативні результати монополізації виявляються відразу, і це особливо відчувають широкі прошарки населення. Навколо монополій формується негативна суспільна думка, що потребує державного захисту споживачів від діяльності монополістів, обмеження діяльності інших.

  Накопичений досвід і наукові узагальнення допомогли  товариству зрозуміти усе “плюси” і “мінуси” монополій, виробити стосовно них визначену політику, що одержала назву монопольної. Першим її результатом в Україні виявилося антимонопольне законодавство. Воно закладено антимонопольними законами: Законом України “Про обмеження монополізму і недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності” і Законом України ”Про антимонопольний комітет”, про котрий уже говорилося вище.

  Антимонопольна  політика й антимонопольне законодавство  не мають на меті заборону або ліквідацію монопольних утворень. У товаристві склалося розуміння того, що монополія як чинник зростання прибутку не може бути знищена. Тому реальне завдання антимонопольної політики полягає в тому, щоб поставити діяльність монополії на державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним положенням. К. Маркс ще в середині минулого сторіччя приходив до висновку, що поява монополій потребує державного втручання.

  Головна ціль цього втручання полягає в захисті і зберіганні вільної конкуренції, якої загрожують монопольні тенденції. Конкретно можна сформулювати такі цілі: обмеження монополій, підтримка і сприяння малому бизнесу, захист прав споживача.  

  Існують дві основні форми боротьби з  монополіями:

1. попередження створення монополій;
2. обмеження використання монопольної влади.

  Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні служби, основною задачею яких є контроль монополістичних тенденцій у країні. Антимонопольні служби не є частиною законодавчої влади, але їхня компетенція дозволяє їм виконувати дорадчу функцію. Подібні організації не мають права діяти авторитарними методами, наприклад, закривати підприємства. Але вони можуть змусити підприємство, що домінує на ринку, відновити постачання продукції тому одержувачу, якому в цих постачаннях було противозаконно відмовлено. Усе їхні рішення обов'язкові для виконання. У противному випадку накладаються грошові штрафи, передбачені законодавством за порушення антимонопольного закону. При цьому необхідно відзначити, що всі рішення антимонопольної служби повинні підлягати перевірці державними судами.