Історія економіки та економічної думки

Основною працею Фрідріха Ліста є написана ним у Парижі книжка «Національна система політичної економії, міжнародної торгівлі, торгова політика й німецький митний союз» (1841), що ввібрала всі ідеї, викладені ним у безлічі памфлетів та статей.

Економічний націоналізм. На думку Ліста, класична політична економія обгрунтувала космополітичну теорію, що розглядає інди­відуальний інтерес кожної особи як основу розвитку суспільства, а саме суспільство — як загальносвітову спільноту людей.

За основний метод дослідження він бере «повчання історії», тобто історичні порівняння, історичний метод, які використовує для визначення тієї стадії розвитку нації, яка найбільшою мірою сприятиме її згуртуванню, силі і стійкості.

Ліст у своєму дослідженні звертав увагу на факти більше, ніж на теоретичний аналіз, його метод зовсім позбавлений ознак абстракції: він виключає аналіз вартості, підміняючи її ідеєю продуктивних сил.

На його думку, народи у своєму розвиткові проходять такі періоди: первинне варварство, скотарський, аграрний, аграрно-мануфак­турний, аграрно-мануфактурно-комерційний.

Останній період — це ідеал, до котрого прямує нація у своєму розвиткові. Для його досягнення потрібні особливі умови, які мають не всі народи.

До продуктивних сил суспільства Ліст відносить різноманітні суспільні інститути: уряд, преса, духовні заклади, мораль, мистецтво, суд — нематеріальні чинники, які забезпечують свідоме створення високорозвиненого суспільства.

У поняття капіталу (Ліст називає його «фіксованим») він включає матеріальне багатство, природні та набуті здібності людей.

Головний предмет досліджень економічної теорії Ліст бачить у визначенні ролі держави в конкретній історичній ситуації, її діяльності зі «збудження» національних продуктивних сил суспільства.

Ліст зазначає, що прийняття ліберальних митних законів (за моделлю Прусської держави) поставило Німеччину в умови конку­рентної боротьби, яка була непідсильною для нерозвиненої ще індустрії.

Ліст підкреслював, що наслідування принципів лібералізму й бажання більшу частину свого споживання забезпечити за рахунок імпорту зробить націю залежною.

За Лістом, роль держави у створенні прогресивної економіки вирішальна, але її діяльність має спиратися на об'єктивні економічні закони, «особливі для кожної з націй»', і на те, що називають «духом (ментальністю) нації». Лише досягнувши певного рівня розвит­ку, нація може розвиватись за космополітичними законами класичної школи.

Теорія Ліста — це меркантилізм XIX століття, проповідь політики національної відокремленості в перехідний до вищої стадії період розвитку. Вона збагатила політичну економію абстрактною теорією міжнародної торгівлі та протекціонізму.

 

3.Визначте спільні риси та відмінності кейнсіанства і неокласицизму.

 

Кейнсіа́нство — у економічній теорії 20 століття — одна з чільних макроекономічних шкіл, закладених Джоном Кейнсом. Започаткована працею «Загальна теорія зайнятості, відсотків і грошей» (The General Theory of Employment, Interest and Money, 1936).

«Кейнсіанська революція»

Світова економічна криза 1920—1930-х  років, зокрема Велика депресія 1929—1933 років у США, емпірично довели неспроможність підходів неокласиків  і, ймовірно, виявилися головною «конкретно-історичною»  причиною кейнсіанської революції.

Кейнсіанська революція  була реакцією на недоліки класичного підходу до аналізу економічного життя. Вона відкинула принципи оптимізації і методологічного індивідуалізму як обов'язкові передумови для виведення економічних функцій змінних і побудови економічних моделей;

внесла фундаментальні зміни  в економічну теорію, здійснивши принципово новий аналіз макроекономічних взаємозв'язків.

У результаті вдалося довести  необхідність активного втручання  держави в макроекономічне функціонування ринкового господарства. Таке втручання найкращим чином здійснюється при проведенні дискреційної (макроекономічної) політики — політики, яка втілюється в життя на розсуд уряду в залежності від стану економічної кон'юнктури.

Завдяки кейнсіанській революції  відбулося відокремлення макроекономіки в самостійну дисципліну, у той  час як моделі класиків і неокласиків  не виділяли макроекономічні питання  як самостійний об'єкт розгляду.

Критика кейнсіанства

Генрі Гацліт на основі аналізу наведеного в праці «The Failure of the New Economics» стверджує, що в «Загальній теорії…» основні постулати або нові та не вірні або вірні і не нові та можуть бути знайдені в працях попередників Кейнса. На думку Гацліта, книжка Кейнса повна хиб, неточностей, невірних визначень та підмін значень термінів.

Гацліт вважав, що в теорії Кейнса знайшли підтримку та відображення інтереси лобістів та окремих груп, які бажали отримати вигоду від інфляції. Основною хибою в міркуваннях Кейнса було його небажання визнати те, що причиною високого безробіття в Британії 1920-их та в США 1930-тих було втручання держави, посилення влади профспілок, що зробило ціни на різні товари та зарплати майже нерухомими. Політична влада та лобістські інтереси перешкодили встановленню балансу між пропозицією та попитом. Запропонований Кейнсом інфляційних підхід до збалансування ринку Гацліт порівнював з підлаштуванням роялю під стілець а не навпаки.

Зосередження на агрегованих  показниках відволікає увагу від  мікроекономічних відносин між численними цінами та зарплатами. Рівень цін, рівень зарплат, сукупне виробництво, сукупний попит є статистичними показниками, які не існують на ринку.

Фрідріх фон Гайєк у праці Шлях до рабства (англ. The Road to Serfdom, 1944 р.) зазначив, що розроблена Кейнсом теорія є надзвичайно колективістською, вимагає централізованого планування та керування, що в свою чергу, загрожує встановленням та зловживанням тоталітарною владою. В передмові до німецького видання «Загальної теорії», Кейнс зазначив, що викладена в книзі теорія пристосовується до умов тоталітарної держави краще за теорію виробництва та розподілу на основі вільної конкуренції та вільних ринків.

 

ЭКОНОМИЧЕСКАЯ НЕОКЛАССИЧЕСКАЯ  ТЕОРИЯ (neoclassical economics) – преобладающее в 20 в. направление экономической науки, сторонники которого обращают основное внимание на самостоятельную хозяйственную деятельность отдельных людей и выступают за ограничение (или даже за полный отказ от) государственного регулирования экономики. Синонимом понятию «неоклассическая экономическая теория» часто считают «экономический либерализм».

Место неоклассики  в истории экономической теории. Первой целостной школой экономической теории стала сложившаяся в конце 18 в. классическая политическая экономия. Ее основоположник, английский экономист Адам Смит, в своей книге Богатство народов (1776) впервые представил в систематизированной форме знания об объективных закономерностях хозяйственной жизни.

Именно А.Смит придумал модель «человека экономического», которая по сей день остается фундаментом экономической теории. В основе всех экономических процессов, по его мнению, лежит человеческий эгоизм. Общее благо стихийно складывается вследствие самостоятельных действий отдельных индивидов, каждый из которых стремится к рациональной максимизации своей выгоды. Отсюда вытекает концепция «невидимой руки рынка», остающаяся знаменем и современных экономистов-неоклассиков. Согласно этой концепции, стремящийся преумножить лишь свое личное благосостояние индивид более эффективно служит в рыночном хозяйстве интересам общества, чем если бы он сознательно стремился служить общественному благу. Поскольку «невидимая рука рынка» обеспечивает оптимальную организацию производства, его сознательное регулирование является не только излишним, но и вредным. Поэтому государству в экономике сторонники классической политэкономии отводили роль «ночного сторожа» – гаранта соблюдения рыночных «правил игры», но не ее участника.

Во 2-ой половине 19 в. путь развития экономических идей раздвоился (рис. 1). Анализом социальных проблем экономики  занимались в основном последователи марксистской политической экономии (с 20 в. – также и институционализма). Изучение же собственно механизма функционирования рыночного хозяйства стало прерогативой сторонников неоклассической экономической теории (неоклассики). Оба эти направления вышли из классической политэкономии, но если сторонники первого направления подвергли критическому пересмотру принципы рационального эгоизма и «невидимой руки» рынка, то сторонники второго, напротив, продолжали считать их основой подлинно научного анализа.

 

Формирование неоклассического направления происходило в ходе маржиналистской научной революции. Завершением этого процесса считают выход в свет книги английского экономиста Альфреда МаршаллаПринципы Яэкономической науки (1890). Именно в работах А.Маршалла окончательно сложилось неоклассическое направление экономической теории как синтез маржинализма с отдельными элементами учения Давида Рикардо. Отличительной чертой методологии неоклассиков стало экономико-математическое моделирование, незнакомое представителям классической политэкономии.

Неоклассическая теория господствовала до 1930-х, когда лидерство в экономической  науке перехватили последователи  английского экономиста Джона Мейнарда Кейнса – представители кейнсианской экономической теории. Эту научную революцию называют поэтому кейнсианской революцией. В отличие от неоклассиков, кейнсианцы отвергли идею невмешательства государства в хозяйственную жизнь и разрабатывали теории макроэкономического регулирования.

В течение примерно 40 лет  неоклассика оставалась в оппозиции  основному течению экономической  теории, но затем идеи ограничения  государственного вмешательства снова  стали завоевывать популярность. Научную революцию 1970-х иногда называют «неоклассической контрреволюцией», поскольку она вернула неоклассике лидерство в экономической науке.

Хотя и в начале 21 в. неоклассическая теория сохраняет статус основного течения современной экономической науки, однако уже в 1990-е обозначился ее кризис. Многие экономисты считают, что «второе пришествие» неоклассики тоже приходит к концу, и современная экономическая теория стоит на пороге новой научной революции.

Таким образом, в истории  неоклассической экономической  теории четко выделяются три периода:

«старая» неоклассика (1890–1930-е);

«оппозиционная» неоклассика (1930–1960-е);

современная неоклассика (с 1970-х до наших дней).

 

4. Що таке хрематистика Аристотеля?

А) це наука про багатство  +

Б) це наука про обмін, торгівлю, збагачення

В) це наука про управління майном

Г) це наука про зовнішню торгівлю

5. С.Сісмонді  називав себе учнем:

А) А.Сміта +

Б) Ж.Б.Сея

В) Д.Рікардо

Г) К Маркса

6. Поняття «меркантилізм»  у перекладі з латинської означає  «багатий»:

А) так

Б) ні +

7. Важливим методологічним принципом австралійських учених був суб´єктивно-психологічний підхід до аналізу економічних процесів:

А) так +

Б) ні