Чинники попиту на інновації. Види попиту

Торговельні марки. Це оригінальні  позначки, що мають правовий захист і призначені для вирізнення товарів (послуг), що виготовляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виготовляються (надаються) іншими особами.

Комерційні найменування фізичних і юридичних осіб. Вони є складовою іміджу фірми. Якщо фірма має високу ділову репутацію на ринку, то комерційне найменування допомагає зменшувати витрати, пов'язані з укладенням договорів, спрощує саму процедуру їх укладення, оскільки нема потреби в додаткових попередніх перевірках інф-ції про її д-сть.

Деякі із об'єктів інтелектуальної  власності, що мають особливу цінність для авторів, не патентуються ними. Йдеться про комерційну таємницю.

Комерційна таємниця —  відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, які при їх розголошенні стороннім можуть завдати шкоди особам, чиєю власністю вони є.

Комерційною таємницею є  ноу-хау.

Ноу-хау (англ. кпош-пош —  знаю як) — форма інтелектуальної  власності, науково-технічний результат, що навмисне не патентується з метою  випередження конкурентів, повного  власного вико-ристання його для отримання  надприбутку або передання іншим  користувачам на вигідних умовах за ліцензійним договором.

 

 

Питання 12.6.

Визначення  ринкової вартості ліцензії

 

В ринковій економіці великих масштабів  набула комерціалізація інтелектуальної власності. Найбільш розповсюдженим способом такої комерціалізації є ліцензування, під яким розуміють надання прав суб’єктам господарювання на використання об’єктів інтелектуальної власності — винаходів, товарних знаків, промислових зразків, досягнень селекції, програмного забезпечення, ноу-хау тощо.

Отже, щоб суб’єкт господарювання набув право використання нематеріального  активу, який є власністю іншого суб’єкта господарювання, він повинен  придбати ліцензію за певною ціною. Ціна ліцензії — це сума коштів, яку виплачує ліцензіат (покупець ліцензії) продавцю ліцензії — ліцензіару.

Ціна ліцензії істотно залежить від обсягу прав на її використання, що передаються ліцензіату. За цим критерієм виділяють звичайну, виключну і повну ліцензію. За звичайної ліцензії ліцензіар залишає за собою право експлуатувати об’єкт інтелектуальної власності й укладати подібні угоди на право його використання з іншими суб’єктами господарювання. За виключної ліцензії ліцензіату передається право виключного користування таким об’єктом, але при цьому ліцензіар зберігає за собою право його експлуатації. Повна ліцензія надає ліцензіату всі права на нематеріальний ресурс. Зрозуміло, що за однакових інших умов найвищою буде ціна на повну ліцензію і найнижча — на звичайну.

В практиці ліцензійної торгівлі використовують два основні методи визначення ціни ліцензії: на основі маси прибутку ліцензіата і на основі роялті. Нагадаємо, що в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» (1997 р.) зі змінами від 2 березня 2000 р., що визначені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування», роялті трактується як платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування об’єктом інтелектуальної власності.

За першим методом ціна ліцензії визначається як певна частка прибутку ліцензіата. При цьому до уваги береться тільки прибуток, одержаний ним від реалізації продукції, виробленої за ліцензією. За даними багатьох авторів, частка ліцензіара коливається в межах 15—20 %, якщо об’єкт ліцензії ще не повністю готовий до комерційного використання, а цінністю його є лише передані права на його використання, і в межах 35—50 %, якщо об’єкт ліцензії являє собою повністю готовий до виробничого використання, наприклад технологічний процес, модель тощо. За невиключної ліцензії ця частка не перевищує 30 %.

За другим методом, як уже зазначалося, визначення ціни ліцензії здійснюється на базі роялті. У світовій практиці її рівень розраховується переважно емпіричним шляхом як певний відсоток відрахувань від вартості виробленої і реалізованої продукції по ліцензії. При цьому вже склалися певні «стандартні» ставки відрахувань у розрізі галузей промисловості, які хоч і публікуються в певних джерелах інформації, проте без будь-якого на те методичного обґрунтування. За таких умов часто ускладнюється процес укладання ліцензійних договорів через прямо протилежні інтереси їх суб’єктів — ліцензіар заінтересований у більш високій ставці відрахувань, тоді як ліцензіат, навпаки, в мінімальній. Тому важливо для встановлення ціни ліцензії використовувати методичні наробки економістів, які дають змогу процес такого ціноутворення покласти на об’єктивну основу. Так, О. В. Новосельцев пропонує різні методики визначення ціни ліцензій залежно від виду інтелектуальної власності та інших ціноутворюючих факторів. Спираючись на ці методики, наведемо такі приклади.

Необхідно визначити ціну ліцензії у формі щорічних відрахувань (роялті) від вартості виробленої продукції  по ліцензії із застосуванням ноу-хау  — нової незапатентованої технології. Припустімо, що виробничі потужності по ліцензії дають змогу виробити 5000 ц продукції за ціною центнера 60 грн і розрахунковим рівнем рентабельності 0,4, або 40 % (Р). Оскільки ця технологія не може бути використана іншими суб’єктами господарювання, бо ліцензія є виключною, то приймається, що частка ліцензіара в прибутку ліцензіата (Ч) становитиме 0,16, або 16 %. За цих умов ставку роялті (R) можна визначити за формулою:

 

 

Задача

 

Обсяги продажів	Роки
	2007	2008	2009	2010
Ai (min)	650	680	700	690
Ai (max)	650	700	750	700

 

Обсяги продажів	Роки
	2007	2008	2009	2010
Цi (min)	8246	8246	8246	8246
Цi (max)	8246	8546	9600	9850

 

Ціна ліцензії повинна бути визначена як:

• Роялті
• Паушальний платіж
• Комбінований спосіб

 

5.1. Роялті

 

,         (3.1)

 

де Qi – обсяг реалізації ліцензійної продукції в i-м року, од.

Ці – ціна одиниці ліцензійної продукції в i-м року, грн.

 

а). Нижчий рівень платежу:

СР1 = (650*8246+680*8246+700*8246+690*8246)*0,04 = 1328384,8 тис.грн.

 

б). Верхній рівень платежу.

В цьому випадку враховується Рmax та запланований рівень інфляції, який приймається на рівні 7% в рік.

 

СР2=(650*8246+700*8546*1,07+750*9600*1,07²+700*9850*1,07³)*0,06 = 2187277,9

5.2. Паушальний платіж

 

Його можна визначити  методом дисконтування:

 

,          (5.2)

 

де СРi – сума роялті, що повинна бути виплачена в i-м року,

       r – ставка  дисконту (рекомендується приймати  рівній ставці банківського

            кредиту).

 

Паушальні платежі оцінюються як дисконтований грошовий потік  роялті. Ставка дисконту при цьому  приймається рівною ставці банківського проценту (18%), рік передачі технічної документації відповідає першому року випуску.

 

а) Нижчий рівень платежу:

 

СП1=(650*8246+680*8246*0,847+700*8246*0,718+690*8246*0,609)*0,04 = 1030551,9 грн.

 

б) Верхній рівень платежу:

=1590694,9 грн.

 

5.3 Змішаний платіж (комбінований спосіб)

 

При визначенні ціни ліцензії комбінованим методом (змішані платежі) необхідно врахувати, що відповідно до практики міжнародних розрахунків, у цьому випадку паушальний платіж складає 10-20% вартості ліцензії (з урахуванням  дисконтної ставка), а інше – щорічні  платежі з відповідним зменшенням роялті і без урахування відсотків  по банківському кредиту.

 

а) Нижчий рівень платежу (ССм1):

- паушальний платіж = 1030551,9  * 0,1 = 103055,2 грн.

- платежі по роялті:

2007 – 650 * 8246* 0,9 * 0,04 = 192963,4 грн

2008 – 680 * 8246* 0,9 *0,04 = 230442,4 грн

2009 – 700 * 8246* 0,9 * 0,04 = 259239,0 грн.

2010 – 690 * 8246 * 0,9 * 0,04 = 304069,5 грн.

ССм1 = 1312366,7 грн.

б) Верхній рівень платежу (ССм2):

- паушальний платіж = 1590694,9 * 0,1 = 159069,5 грн.

- платежі по роялті:

2007 – 650 * 8246* 0,9 * 0,06 = 289445,1 грн

2008 – 700 * 8546 * 0,9 *0,06 * 1,07 = 345663,6 грн

2009 – 750 * 9600 * 0,9 * 0,06 * 1,145 = 445189,9 грн.

2010 – 700 * 9850 * 0,9 * 0,06 * 1,225 = 456104,3 грн.

ССм2 = 1862055,3 грн.