Державне регулювання господарської та підприємницької діяльності юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ТА ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ І ФІЗИЧНИХ ОСІБ - ПІДПРИЄМЦІВ

Державне регулювання підприємницької  діяльності – це вплив держави на діяльність підприємницьких структур з метою забезпечення ринкових умов їх функціонування.

Регулювання підприємницької діяльності нерозривно пов’язане з формуванням сприятливого середовища, умов для його розвитку, оскільки підприємництво є сектором економіки, найбільш вразливим для  несприятливих чинників (циклічні коливання, фінансові обмеження, інфляційний тиск, непомірні податки, невизначеність результатів нововведень, конкуренція великих держпідприємств).

Основні економічні функції, притаманні державі, які формують необхідність державного регулювання:

• Забезпечення правової основи (розробка та прийняття законів, формування правового поля)
• Створення належного правопорядку в країні та національної безпеки
• Стабілізація економіки, підтримка на оптимальному рівні основних макроекономічних показників(обсяг валового національного продукту, національний доход, рівень інфляції то безробіття, дефіцит бюджету)
• Захист конкуренції як основного регулюючого механізму ринку
• Забезпечення соціального захисту та соціальної гарантії (забезпечення мінімуму заробітної плати, пенсії, допомоги по безробіттю, захист найбідніших верств населення)
• Фінансування суспільних благ та послуг (благоустрій міст, сіл, будівництво комунікацій)
• Розробка антимонопольного законодавства, контроль за його реалізацією
• Регулювання зовнішньоекономічних відносин.

Механізм державного регулювання бізнесу – система заходів, розроблених державою, де враховано інтереси суб’єктів бізнесу та вимоги ринку. Складається з правових та фінансових механізмів, механізмів стимулювання і контролю, державних органів і фондів, направлених на сприяння діяльності бізнес структур та суб’єктів бізнесу.

Для регулювання  держава використовує економічні (непрямі) та адміністративні (прямі) методи впливу на підприємницьку діяльність.

Держава застосовує різноманітні засоби та механізми регулювання господарської діяльності.

Основними засобами регулюючого впливу держави  на діяльність суб'єктів господарювання є:

• державне замовлення, державний контракт;
• ліцензування, патентування, квотування;
• сертифікація та стандартизація;
• застосування нормативів та лімітів;
• регулювання цін і тарифів;
• надання інвестиційних, податкових та інших пільг;
• надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих  видів державного регулювання господарської діяльності регулюється Господарським кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного та соціального розвитку.

Державне  замовлення – це засіб державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності.

Державний контракт - це договір, укладений державним замовником від імені держави з суб'єктом господарювання - виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов'язання сторін і регулюються їх господарські відносини.

Ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.

Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання - ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Патентування підприємницької діяльності суб'єктів господарювання здійснюється у сферах, пов'язаних із торгівлею за грошові кошти, обміном готівкових валютних цінностей (у тому числі операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з платіжними картками), у сфері грального бізнесу та побутових послуг, інших сферах, визначених законом.

Торговий  патент — це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання займатися певними видами підприємницької діяльності впродовж встановленого строку.

Спеціальний торговий патент — це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання на особливий порядок оподаткування відповідно до законодавства України.

У необхідних випадках держава  застосовує квотування, встановлюючи граничний обсяг (квоти) виробництва чи обігу певних товарів і послуг.

У сфері  господарювання застосовуються:

• державні стандарти України;
• кодекси;
• класифікатори;
• технічні умови;
• міжнародні, регіональні і національні стандарти інших країн (застосовуються в Україні відповідно до чинних міжнародних договорів України).

Застосування  стандартів чи їх окремих положень є обов'язковим для:

1. суб'єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в нормативно-правових актах;
2. учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти;
3. виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні;
4. виробника чи постачальника, якщо його продукцію сертифіковано щодо вимог стандартів.

Сертифікація, тобто підтвердження відповідності якості продукції та послуг вимогам стандартів, здійснюється з метою запобігання наданню послуг та реалізації продукції, небезпечних для життя, здоров'я та майна громадян і довкілля, сприяння споживачеві у виборі продукції, створення умов для участі суб'єктів господарювання в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі

Держава може надавати дотації суб'єктам господарювання: на підтримку виробництва життєво важливих продуктів харчування, на виробництво життєво важливих лікарських препаратів та засобів реабілітації інвалідів, на імпортні закупівлі окремих товарів, послуги транспорту, що забезпечують соціально важливі перевезення, а також суб'єктам господарювання, що опинилися у критичній соціально-економічній або екологічній ситуації, з метою фінансування капітальних вкладень на рівні, необхідному для підтримки їх діяльності, на цілі технічного розвитку, що дають значний економічний ефект, а також в інших випадках, передбачених законом.

Одним із засобів  регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є механізм їх оподаткування.

Система оподаткування будується за принципами економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів суспільства, держави, територіальних громад, суб'єктів господарювання та громадян.

З метою вирішення найважливіших  економічних і соціальних завдань держави, закони, якими регулюється оподаткування суб'єктів господарювання, повинні передбачати:

1. оптимальне поєднання фіскальної та стимулюючої функцій оподаткування;
2. стабільність (незмінність) протягом кількох років загальних правил оподаткування;
3. усунення подвійного оподаткування;
4. узгодженість з податковими системами інших країн.

Ставки податків мають нормативний характер і  не можуть встановлюватися індивідуально для окремого суб'єкта господарювання.

Система оподаткування  в Україні повинна передбачати  граничні розміри податків та зборів, які можуть справлятися з суб'єктів господарювання. При цьому податки та інші обов'язкові платежі, що відповідно до законодавства включаються до ціни товарів (робіт, послуг) або відносяться до їх собівартості, сплачуються суб'єктами господарювання незалежно від результатів їх господарської діяльності.

З метою створення сприятливих  організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади:

1. надають підприємцям земельні ділянки, передають державне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності;
2. сприяють підприємцям в організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів;
3. здійснюють первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям;
4. стимулюють модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг;
5. надають підприємцям інші види допомоги.

Уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування здійснюється державна політика у сфері економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності та захисту суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції.

Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах:

• збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин - за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;
• фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин - за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;
• цін і ціноутворення - з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги;
• монополізму та конкуренції - з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства;
• земельних відносин - за використанням і охороною земель;
• водних відносин і відносин лісового господарства - за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;
• виробництва і праці - за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;
• споживання — за якістю і безпечністю продукції та послуг;
• зовнішньоекономічної діяльності - з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.

Органи державної влади і посадові особи уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади та їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду - забороняються. Органи державної влади і посадові особи зобов'язані здійснювати інспектування та перевірки діяльності суб'єктів господарювання неупереджено, об'єктивно і оперативно, дотримуючись вимог законодавства, поважаючи права і законні інтереси суб'єктів господарювання.

Суб'єкт господарювання має право на одержання інформації про результати інспектування і перевірок його діяльності не пізніш як через тридцять днів після їх закінчення, якщо інше не передбачено законом. Дії та рішення державних органів контролю та нагляду, а також їх посадових осіб, які проводили інспектування і перевірку, можуть бути оскаржені суб'єктом господарювання у встановленому законодавством порядку.

Усі суб'єкти господарювання зобов'язані здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, надавати відповідно до вимог законодавства фінансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законодавством.