ЗМІСТ

 

1. Особливості аудиту  підприємств малого  бізнесу 2

2. Перелік відомостей (реквізитів), які обов’язково  повинні відображатися  в договорі на  проведення аудиту 6

3. Програма аудиту  витрат виробництва 6

Список  використаної літератури 12

 

1. Особливості аудиту підприємств малого бізнесу

 

    Україна почала формувати власну систему  фінансово-економічного контролю, ще перебуваючи  в складі СРСР, коли 3 серпня 1990 року був прийнятий Закон Української  Радянської Соціалістичної Республіки "Про економічну самостійність Української РСР". Цей Закон на основі Декларації про державний суверенітет України визначив зміст, мету і основні принципи економічної самостійності України, як суверенної держави, в ньому були закладені підвалини системи фінансово-економічного контролю. Ця система повинна реалізувати контрольну функцію державного управління, без якої не може існувати жодна держава. З тих пір минуло вже більше 9 років, на державному рівні проведена велика робота щодо створення елементів системи національного фінансово-економічного контролю, але в цілому система ще не створена. Тому окремі законодавчі акти або діють розрізнено, або дублюються.

    Незалежна Україна успадкувала систему  фінансово-економічного контролю колишнього СРСР, орієнтовану на обслуговування потреб власника засобів виробництва — держави і вирішення ідеологічних питань однопартійної влади економічними методами. Така система була досить ефективною.

    Перехід України до ринкових відносин змінив відношення до питань власності. У лютому 1991 р. набрав чинності Закон України "Про власність", в якому суб'єктами права власності України визначаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава. Реальні права власності набули широкі верстви населення. Почався розвиток підприємств недержавної форми власності, роздержавлення та приватизація державного майна. Такий перебіг подій вимагав принципово нових підходів до створення системи фінансово-господарського контролю.

    Важливим  елементом системи фінансово-економічного контролю стали служби контрольно-ревізійного  Управління Мінфіну Української РСР, які, на наш погляд, є основою системи. Ця служба майже без особливих змін з власним центральним апаратом, майном, розгалуженою системою територіальних органів, висококваліфікованими кадрами функціонувала з самого початку розбудови економіки незалежної України.

    Офіційний статус незалежна Україна надала своїй контрольно-ревізійній службі лише 26 січня 1993 p., коли був прийнятий  Закон України "Про державну контрольно-ревізійну  службу в Україні". Цей закон  визначив її статус, функції та правові основи діяльності. Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби Закон визначив здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку, звітності міністерств, відомств, державних комітетів, державних фондів, бюджетних установ, а також підприємств і організацій, які отримували кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

    На  державну контрольно-ревізійну службу України покладені функції з  контролю за фінансовою діяльністю державних  установ, організацій, підприємств, використанням  бюджетних коштів усіма суб'єктами господарської діяльності. Загалом на національному рівні функції державної контрольно-ревізійної служби обмежені державним сектором економіки контролем за використанням бюджетних коштів.

    З прийняттям 28 червня 1996 р. Конституції  України робота щодо створення системи  національного фінансово-економічного контролю набула більш систематизованого характеру. Конституція України визначила, що фінансово-економічну стратегію держави визначає Верховна Рада України як безпосередньо шляхом затвердження Державного бюджету України, так і опосередковано — через прийняття законів. Контроль за витрачанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата, діяльність якої регламентується Законом України "Про Рахункову палату" від 11 липня 1996 р. № 315/96-ВР.

    З розвитком економіки відбувається розгалуження сфер підприємницької  діяльності, відповідно з’являється  необхідність у різних підходах до їх перевірки. Отже, аудит підприємств  малого бізнесу хоча й не суттєво, але відрізняється від загальноприйнятих прийомів. 

    Згідно  з Програмою діяльності Кабінету Міністрів, мале підприємництво - це один з дійових важелів швидкого насичення  ринку товарами та послугами, ослаблення монополізму і розвитку конкуренції, створення нових робочих місць  та забезпечення зайнятості значної частини населення, зміцнення економічної бази регіонів.

    Суб’єктами  малого підприємництва є зареєстровані  в установленому порядку фізичні  особи, які займаються підприємницькою  діяльністю без створення юридичної  особи, а також юридичні особи - суб’єкти підприємництва будь-якої організаційно-правової форми (крім відкритих акціонерних товариств) та форми власності, у яких:

    частка (паї), що належать одній або кільком  юридичним особам, які не є суб’єктами малого підприємництва, не перевищує 25 відсотків;

    середньооблікова  чисельність працюючих за звітний  період не перевищує 50 чоловік,

    обсяг виручки (валового доходу) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік  не перевищує 500000 екю (застосовується через календарний рік з дати державної реєстрації суб’єкта підприємництва) .

    Середньооблікова  чисельність працівників суб’єктів  малого підприємництва визначається з  урахуванням усіх його працівників, у тому числі працюючих за договорами та сумісництвом, виходячи з фактично відпрацьованого часу, а також працівників представництв, філіалів, відділень та інших відособлених підрозділів зазначеної юридичної особи.

    У разі перевищення суб’єктом малого підприємництва граничної чисельності  працюючих або граничного обсягу виручки (валового доходу) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік він позбавляється пільг, передбачених законодавством для суб’єктів малого підприємництва.

    Організація аналітичного обліку витрат основного  виробництва малого підприємства залежить від виду діяльності. На підприємствах, які надають послуги, аналітичний облік ведеться по видах діяльності, по кожному замовленню.

    Малі  підприємства, які виробляють продукцію, аналітичний облік організують  таким чином, щоб одержати дані про  фактичні витрати по кожному виду виготовленої продукції. Для цього на кожен вид продукції відкривають картки (книги), у яких протягом місяця збирають дані про усі витрати на виробництво цих виробів по статтях калькуляції. Записи в них служать підставою для визначення фактичної собівартості виготовленої продукції, що підлягає списанню в дебет готової продукції, і витрат, що приходяться на незавершене виробництво.

    Аудитору  необхідно перевірити:

    - облікову політику підприємства, правильність ведення бухгалтерського  обліку; 
- правильність застосування пільг при сплаті податків і інших платежів у бюджет і позабюджетні фонди;

• правильність визначення категорій, що відносяться до малих підприємств, по чисельності працюючих, у тому числі і по сумісництву, по частці засновників.

 

2. Перелік відомостей (реквізитів), які обов’язково повинні відображатися в договорі на проведення аудиту

 
 

    Аудит на підприємствах України  проводиться  на підставі договору між ними та аудитором (аудиторською фірмою).

    Аудиторські послуги у вигляді консультацій можуть надаватися на підставі договору, письмового або усного звернення замовника до аудитора (аудиторської фірми).

    В договорі на проведення аудиту та надання  інших аудиторських послуг передбачаються:

• предмет і термін перевірки,
• обсяг аудиторських послуг,
• розмір і умови оплати,
• відповідальність сторін.

3.Програма  аудиту витрат  виробництва

 

    Програма аудиту - сукупність методів і прийомів аудиту, оформлена документально у встановленій формі. Програма аудиту містить у собі перелік аудиторських процедур, застосовуваних у даній аудиторській перевірці, а також їх характер, терміни, обсяг і конкретні виконавці.

    Собівартість  продукції (робіт, послуг) містить у  собі витрати організації на виробництво  і реалізацію продукції (робіт, послуг), виражені в грошовій формі. Собівартість широко застосовується для економічного обґрунтування рішень про виробництво нової чи припиненні випуску старої продукції; для визначення ефективності заходів науково-технічного прогресу, рентабельності продукції, резервів зниження витрат і ін.

    Усі витрати організації на виробництво визначають виробничу собівартість продукції. Повна комерційна собівартість продукції включає виробничу собівартість і витрати, зв'язані з її реалізацією, не відшкодовані покупцями.

    Здійснюючи  перевірку, варто керуватися Положенням про складі витрат по виробництву і реалізації продукції (робіт, послуг), що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), і про порядок формування фінансових результатів, що враховуються при оподаткуванні прибутку.

    Витрати, що утворюють собівартість продукції (робіт, послуг), групуються відповідно до їх економічного змісту по наступних елементах: матеріальні витрати (за винятком вартості поворотних відходів), витрати на оплату праці, відрахування на соціальні нестатки, амортизація основних фондів, інші витрати.

    Аудитору  необхідно перевірити:

• правильність оцінки матеріальних цінностей, включених у собівартість продукції (робіт, послуг);
• правильність відображення в бухгалтерському обліку процесу придбання і заготовляння матеріалів у залежності від прийнятої облікової політики підприємства;
• чи мали місце факти списання на собівартість витрат, що не відносяться до матеріалів, використовуваних у виробництві, а також випадки списання на виробничі рахунки вартості ПДВ;
• чи були випадки віднесення на витрати основної діяльності матеріалів, використаних при будівництві, ремонті, змісті об'єктів соціально-культурного призначення, що повинні бути списані за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, чи інших відповідних джерел фінансування;
• правильність встановлення норм витрат сировини і матеріалів відповідно до рівня технічного стану і технології виробництва продукції;
• правильність оцінки і списання поворотних відходів;
• обґрунтованість включення в собівартість продукції витрат на оплату послуг товарних бірж, включаючи брокерські послуги й ін.;
• правильність відображення в обліку витрат на тару й пакування;
• правильність списання нестач у межах норм природного збитку;
• витрати на індивідуальне випробування окремих видів машин і механізмів і на комплексне випробування усіх видів устаткування і технічних установок з метою перевірки якості їх монтажу;
• витрати на підготовку кадрів для роботи на підприємстві, що вводиться знову в дію;
• чи маються системні положення про порядок виплати премій за виробничі результати, у тому числі винагород за підсумками роботи за рік;
• правильність нарахування єдиного соціального податку;
• правильність нарахування амортизації по основних фондах;
• ведення аналітичного обліку витрат, що віднесені на собівартість понад установлені ліміти, норм і нормативів;
• витрати на оплату відсотків по отриманих кредитах банків (за винятком позичок, зв'язаних із придбанням основних засобів);
• правильність віднесення витрат до інших витрат;
• наявність кошторисів витрат підприємства на звітний рік по представницьких витратах;
• наявність договору на підготовку і перепідготовку кадрів;
• і інші витрати.