Основною  перевагою стратегії непов'язаної диверсифікації, є те, що у фірми  зменшується ризик від діяльності на одному цільовому ринку, який може скоротитися, і підвищуються можливості щодо маневрування інвестиціями в межах портфеля бізнесу.

       Характеризуючи  переваги непов'язаної диверсифікації, А. А. Томпсон і А. Дж. Стрікленд зазначають:

       «1. Комерційний ризик розсіяний по різних галузях промисловості, що робить компанію менш залежною від проблем, які можуть виникнути в певній сфері діяльності. Хоча подібний аргумент може бути наведений також і щодо пов'язаної диверсифікації, конгломеративне злиття не визначає, як цей ризик розподілений. Тому диверсифікація в непов'язані галузі може відзначатися ефективнішим засобом розподілення фінансових ризиків у порівнянні з пов'язаною диверсифікацією, оскільки інвестиції можуть бути розподілені між зовсім різними видами діяльності.

       2. Фінансові ресурси компанії можуть  бути інвестовані в ту галузь, яка має найпривабливіші перспективи з погляду рентабельності. Надходження з галузей з низькою нормою прибутку можуть бути спрямовані на придбання та розширення компаній з високим потенціалом росту й отримання прибутку. Таким чином, фінансові ресурси компанії можуть бути використані з найбільшим ефектом.

       3. Внутрішня норма прибутку компанії  в цілому стабілізується, оскільки  важкі часи в одній галузі  можуть бути частково компенсованими за рахунок іншої, тобто в ідеалі циклічні спади в одних сферах діяльності корпорації врівноважуються циклічними підйомами в інших.

       4. З накопиченням досвіду корпоративним  керівництвом у визначенні справжньої  вартості недооцінених компаній фінансовий стан корпорації та дохідність акцій підвищуються».

Поряд з перевагами неспоріднена диверсифікація має і значні недоліки:

       по-перше, стратегія неспорідненої диверсифікації характеризується найвищим ризиком у порівнянні з усіма іншими стратегіями росту;

       по-друге, непов'язана диверсифікація не дає можливості (на відміну від пов'язаної диверсифікації) використовувати стратегічну відповідність як джерело створення конкурентної переваги фірми;

       по-третє, конгломеративно-диверсифікована фірма характеризується складністю управління.

       Переваги  та недоліки пов'язаної та непов'язаної диверсифікації відтворені в табл. 1. Як засвідчує таблиця, недоліки існуючих різновидів стратегії диверсифікації є значними, тому І. Ансофф зазначає, що серед можливих стратегій росту стратегію диверсифікації необхідно використовувати лише тоді, коли вичерпані можливості інших стратегій.

Таблиця 1  

     Перед тим як прийняти рішення щодо стратегії  диверсифікації, М. Портер пропонує здійснити три тести:

• тест на привабливість;
• тест на вартість;
• тест на додаткові вигоди.

       Тест  на привабливість передбачає, що ті галузі, які обрані для диверсифікації, повинні мати привабливу структуру: вони повинні бути перспективними, прибутковими, мати велику місткість ринку та низькі бар'єри входу. Але проблема в тому, що привабливі галузі, як правило, мають високі бар'єри входу. Тому, вирішуючи дилему«привабливість галузі — бар'єри входу в галузь», непривабливі галузі як об'єкт диверсифікації необхідно розглядати лише в тому разі, коли фірма зможе своїми діями змінити ситуацію в галузі або якщо очікується поліпшення (позитивна зміна) в структурі галузі.

       Тест  на вартість передбачає врахування коштів на входження в галузь. Правило в тому, що витрати, пов'язані з входженням у нову галузь, повинні бути виправдані майбутніми доходами від діяльності в цій галузі.

Тест  на додаткові вигоди від діяльності в диверсифікованій галузі передбачає, що вона повинна мати стійку конкурентну перевагу або забезпечувати можливості піднесення конкурентоспроможності фірми в цілому. Додаткові вигоди оцінюються за синергічним ефектом, який виникає від стратегічної відповідності між існуючою і новою галуззю.

ВИСНОВКИ

     Диверсифікація  є основним чинником розвитку конкуренції, зниження диверсифікованих ризиків, підвищення стабільності підприємницької діяльності та повнішого задоволення потреб споживачів. Натомість, диверсифікація виробництва і товарних ринків та її вплив на конкуренцію залишаються малодослідженими, в тому числі: сутність і різновиди диверсифікації; залежність конкуренції від товарної диверсифікації та механізми її посилення; антимонопольне регулювання діяльності підприємств з урахуванням диверсифікації.

     З метою усунення розбіжностей в тлумаченні основного змісту та конкретизації напрямів дослідження товарної диверсифікації і конкуренції варто дотримуватися таких понять. Конкуренція – це система відносин між учасниками ринку (продавцями і покупцями), кожен з яких може вільно вибирати альтернативу продажу чи купівлі товарів. Товарна диверсифікація – урізноманітнення товарів і товарообмінних операцій. До основних видів диверсифікації належать: а) за видами активів – товарна і фінансова; б) за стадіями кругообороту виробничого капіталу – постачання, виробництва і збуту; в) за видами інтеграції господарської діяльності – вертикальна, горизонтальна і конгломератна.

     Диверсифікація  не є повною протилежністю спеціалізації  виробництва і може розвиватися (в межах антимонопольного законодавства) на основі предметної та подетальної спеціалізації підрозділів підприємства (об’єднання). Завдяки організаційним формам такого поєднання зберігаються переваги і диверсифікації, і спеціалізації виробничої діяльності підприємства.

ЛІТЕРАТУРА

1. Дуган   Л .  Розробка   стратегії :  минуле   сучасність   та   майбутнє . Чернівці: Регіональне представництво УЦРП РПС 2005. – 234 с.
2. Куденко Н. Стратегічний маркетинг. – К.: КНЕУ, 2006. – 152 с.
3. Нємцов   В . Д .,  Довгань   Л . Є .  Стратегічний   менеджмент  /  Нємцов   В . Д .,  Довгань   Л .Є. – К. : ТОВ «УВПК ЕксОб», 2002. – 560 с.
4. Покропивний   С . Ф .,  Колот   В . М .  Підприємництво :  стратегія ,  організація ,  ефективність : Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 1998. – 352 с.
5. Шершньова З. Є. Стратегічне управління : [підручник] / Шершньова З.Є. – [2-е вид., доп. і перероб.]. – К. : КНЕУ, 2004. – 699 с.