Сучасні методи ціноутворення

РЕФЕРАТ

З КУРCУ «ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА»

на тему: « Сучасні методи ціноутворення »

Київ 2008

2

ВСТУП

Протягом багатьох поколінь учені замислюються над питанням: що ж являє собою ціна, що лежить в її основі, чому товари обмінюються на інші в певних пропорціях? Намагання багатьох економістів дати відповідь на поставлені запитання відображені в різних теоріях вартості та ціни.

У тлумаченні питання вартості як основної категорії політичної економії історично склалися дві течії. Перша виходила з об’єктивності вартості і того, що її джерелом є праця, затрачена на виробництво товару. Сюди можна віднести теорії трудової вартості, витрат виробництва, трьох чинників виробництва. Представники другої течії вважали вартість суб’єктивною категорією, що випливає з корисності товару порівняно з корисністю інших благ. Ці підходи втілені в теорії граничної корисності, теорії визначення ціни виходячи з коливання попиту і пропозиції тощо.

У ринкових умовах ціна, як правило, встановлюється на основі співвідношення між попитом та пропозицією. Але це не означає, що підприємці не беруть жодної участі у встановленні ціни. Вони ще до початку реалізації товару, враховуючи його якісні характеристики, маючи розрахункову величину витрат, знаючи ціни конкурентів і споживчий попит на ринку, починають формувати вихідну ціну на свою продукцію. За такою початковою ціною товар надходить до ринку, де в процесі купівлі-продажу під впливом співвідношення між попитом і пропозицією встановлюється остаточна ціна реалізації.

У ринкових умовах найширше застосовуються методи, які у своїй основі спираються на: - витрати; - попит; - конкуренцію.

Головними чинниками у формуванні ціни є попит і пропозиція. Підтвердження цього можемо, наприклад, знайти, спостерігаючи угоди, які здійснюються на звичних для нас ринках. Там, як відомо, зустрічаються здебільшого продавці сільськогосподарської продукції та приватні покупці. Здійснення угоди передбачає узгодженість позицій з приводу ціни. Кожен із них з’являється на ринку з власним уявленням про ціну та обсяг продукції, що може бути куплена (продана), а домовитися вони можуть про зовсім іншу ціну. Саме такий ринок найкраще демонструє процес погодження інтересів, конкуренцію покупців і продавців. Дещо складніше побачити процес узгодження ціни в організованих установах торгівлі: універмагах, гастрономах, кафе, де ціна товару фіксується у цінниках і на ярликах. Але і тут вона з часом змінюється під впливом тих самих чинників, що і на ринку сільськогосподарської продукції.

Отже, ринкова угода, що передбачає домовленість про ціну, відбувається за умови, коли бажання покупців придбати товар збіглося з бажанням продавців його продати.

Рішення (бажання) покупців придбати товар і є попитом. Рішення (бажання) продавців продати товар називається пропозицією.

Зміст

Вступ

1.       Суть і класифікація цін

2.       Основні принципи та чинники ціноутворення

3.       Сучасні методи ціноутворення

3.1.   Основні методи

3.2.   Нормативно-параметричний метод

Висновок

Список використаної літератури

1.      Суть і класифікація цін

Ціна - багатофункціональне економічне явище, ведуча ринкова категорія. Зміна ціни часто спричиняє за собою найсерйозніші соціальні, економічні, а також політичні  наслідки. Тому у всебічній і об'єктивній інформації про ціни, в глибокому аналізі закономірностей і тенденцій їх  зміни  зацікавлене все суспільство, а не тільки владні структури і маркетингові служби.

Ціна - сума грошей,  що сплачується за одиницю товару, еквівалент обміну товару на гроші.

Суть ціни, її економічна природа виявляються в  подвійній ролі, яку грає ціна на ринку. Вона виступає як:

       індикатор, що відображає політику і кон'юнктуру ринку (співвідношення попиту і пропозиції, торговий і економічний ризик., кредитно-фінансову ситуацію, міру конкурентності на ринку;

       маркетинговий регулювальник ринку, за допомогою якого здійснюється вплив на попит і пропозицію, структуру і місткість ринку, купівельну здатність гривні, оборотність товарних запасів і т. д. В якості регулювальника ціни дозволяють обмежувати  споживання ресурсів і є мотивацією для виробництва.

Ринкова ціна виконує різні функції. Ціна - це посередник і вимірник при обміні товарів на гроші. Ціна - важливий показник кон'юнктури ринку, чинник рівня, структури і співвідношень попиту і пропозиції, територіального розміщення виробництва. Ціна -  інструмент утворення прибутку і управління ефективністю, чинник оподаткування. Ціна -  це головна складова інфляційних процесів, засіб впливу на інвестиційну політику (підвищення цін часто веде до зростання привабливість інвестицій). Ціна - могутній чинник рівня життя населення, що впливає на ринок труда, об'єм і структуру споживання, рівень реальних прибутків різних соціальних груп. І нарешті, ціна - це знаряддя конкурентної боротьби.

Ціни класифікують у різних напрямах.

По сферах  товарного обслуговування:

-  оптові ціни, по яких підприємства реалізовують у великих об'ємах продукцію промислово-технічного і  споживчого  призначення (між галузями всередині оптової сфери і з оптової в роздрібну). При наявності розгалуженої мережі споживання товару оптимізувати продаж дозволяють посередницькі оптові фірми або організації (постачальницько-збутові організації, товарні біржі). При відсутності потреби в посередниках  постачальники і споживачі встановлюють прямі господарські зв'язки;

- роздрібні ціни, по яких товари реалізовуються  кінцевому споживачеві (в основному населенню) в обмеженій кількості;

- закупівельні ціни, по яких держава  купує продукцію у сільськогосподарських підприємств (фермерів);

- ціни і тарифи на послуги. Тарифи можуть відноситися до сфери оптової торгівлі (наприклад, вантажні транспортні тарифи, фрахт) і роздрібної (пасажирські тарифи).

За способом відображення транспортних витрат:

-  ціни франко-відправлення (на товари обмеженого виробництва і розгалуженої мережі споживання), що включають транспортні витрати до пункту магістрального транспорту (порту, залізничної станції), витрати на інший шлях покриває покупець;

- ціни франко-призначення, що включають транспортні витрати до пункту призначення.

За формами продажу:

- контрактні (договірні) ціни - ціни фактичної домовленості між продавцем і покупцем;

- біржові котирування - це рівень ціни товару, що реалізовується через біржу. Ціна біржового товару складається з біржової котировання і надбавки (знижки) за якість, віддаленість від  місця постачання;

-  ціни ярмарків і виставок (часто пільгові);

-  аукціонні ціни, що відображають хід продажу на аукціонах (розрізняють стартові ціни і продажні).

По стадіях продажу:

- ціни пропозиції (ціни продавця, або стартові), по яких продавець бажає продати товар. Як правило, це верхня межа діапазону можливих цін цього товару (за винятком аукціонних і цін підряду), яка коректується в ході переговорів з покупцем. Для деяких товарів (машин, обладнання) ціни пропозиції - єдине джерело інформації про рівень цін на ринку;

- ціни попиту, по яких покупець зацікавлений придбати товар;

- ціни реалізації (операції, продажу, купівлі) - фактичні, або номінальні, ціни. Їх потрібно відрізняти від реальних, співвіднесених з рівнем прибутку суспільства або загальним рівнем цін.

По мірі регулювання:

- жорстко фіксовані (основний тип цін в умовах адміністративно-командної економіки);

- регульовані (допускаються зміни в певних межах, встановлюються державою, як правило, на продукти підвищеного соціального призначення);

- вільні (не схильні до прямого втручання, формуються відповідно до кон'юнктури ринку).

По мірі стійкості у часі:

- тверді: встановлюються при укладенні договору на весь термін дії;

- жваві: зафіксована в договорі ціна міняється в момент постачання, якщо змінилася ринкова ціна товару, встановлена по обумовленому в контракті джерелу;

- що ковзають: в договорі встановлюється початкова ціна і обмовляється порядок (формула) внесення поправок у разі зміни вартості ціноутворюючих чинників. Змінні ціни застосовуються до товарів, що вимагають тривалого терміну виготовлення;

- з подальшою фіксацією: в договорі визначаються умови фіксації і принцип визначення рівня ціни: періодичність фіксації, база фіксації, терміни узгодження і здійснення фіксації.

Як базова ціна, орієнтир для внесення поправок або фіксації рівня ціни при висновку операції використовуються:

1. Розрахункові ціни, які влаштовуються  постачальником для кожного конкретного замовлення з  урахуванням його технічних і комерційних умов;

2. Довідкові ціни, що публікуються в довідниках, каталогах, періодичних виданнях. Як правило, це середні ціни фактичних операцій за певний період, експертні оцінки, біржові котировання, ціни пропозицій великих фірм і

3. Ціни прейскурантів і цінників. Прейскуранти випускаються, як правило, виробником для готових виробів, розсилаються клієнтам, включають ціни для кінцевих користувачів, стабільні знижки в розрізі всієї або частині товарної номенклатури фірми. При необхідності частої зміни цін прейскуранти доповнюються вкладишами з коефіцієнтами змін.

Крім перерахованих виділяють і інші види цін, наприклад:

-  трансферні (внутрішньофірменні - для обміну між цехами одного підприємства, дочірніми фірмами, закордонними філіали, конфіденційні);

- світові (виступають як умовна середня вартість  товарів, що реалізовуються в декількох країнах, на практиці, як правило, модальні, тобто ціни окремих країн - основних виробників товару).

Базовий, або встановлений, рівень ціни може бути скоррегований різними видами знижок (націнок). Найбільше поширення отримали наступні:

  -  знижки за оплату готівкою;

  -  сезонні знижки за купівлю поза сезоном;

- знижка за кількість або серийність при купівлі кількості товару, що збільшується в      порівнянні із зазделегідь визначеним;

- знижка за оборот (бонусна) по певній шкалі в залежності від обороту, досягнутого протягом узгодженого сторонами терміну;

  -  дистриб'юторські і ділерський знижки постійним посередникам по збуту;

  -   постійним клієнтам за «вірність»;

  -  сконто - за попередню оплату;

  -  спеціальні знижки на пробні партії і замовлення;

  -  знижки за повернення раніше купленої у цієї фірми застарілої моделі (або знижки при обміні на модернізовану модель);

  -  знижки при продажу потриманих товарів;

  -  експортні  знижки   іноземним   покупцям  зверх  знижок, що надаються на внутрішньому     ринку;

- знижки за втрати при усиханні,  сортуванню, за підвищену кількість бруду (сухофрукти),     втрати рідких товарів при транспортуванні, випаровуванні (молоко в цистернах), трудновидаляємі залишки (мед), надмірний зміст вологи (бавовна, вовна);

-  надбавка за індивідуальність замовлення;

-  надбавка за підвищену якість;

-  надбавка за розстрочку платежу;

-  надбавка за додаткові послуги;

-  націнки за упаковку, тару.

2. Основні принципи та чинники ціноутворення

Ринкове ціноутворення базується на загальних об’єктивних і суб’єктивних законах, що діють у суспільстві. Основними з них є закони вартості, попиту, пропозиції, товарно-грошового обігу, корисності благ. Саме вони визначають особливості ціноутворення й подальшу політику його на підприємстві.

Найважливішим елементом методології ціноутворення є принципи ціноутворення.

                                                                Рис.4

У загальному вигляді це постійно діючі положення, що характерні для системи цін і є основою їх створення. Вирізняють такі основні принципи ціноутворення:

                   Науковість. Суть принципу полягає в тому, що при визначенні ціни на виріб бо послугу потрібно використовувати діючі в суспільстві закони розвитку економіки та особливості їх дії залежно від часу, а також зовнішніх і внутрішніх чинників. Встановленню ціни має передувати глибокий науковий аналіз кон’юнктури ринку та всіх його чинників, чинного законодавства, технології виробництва товару та можливостей її зміни, прогноз зміни рівня цін на сировину, матеріали, напівфабрикати та комплектуючі. Застосування цього принципу передбачає наявність достатньої інформаційної бази, передусім стосовно економічної ситуації, а також зовнішнього та внутрішнього середовища.

                   Цільова спрямованість. Реалізація цього принципу передбачає визначення економічних і соціальних проблем, які необхідно розв’язати. Держава загалом окреслює напрями розвитку й встановлює ціну, яка б стимулювала розвиток підприємств або галузей, що виробляють певний товар. Передусім це стосується виробництва нової продукції з використанням новітніх технологій, що вкрай потрібні державі на певному етапі. Однак потрібно враховувати, що цільова спрямованість цін змінюється на кожному етапі розвитку економіки.

                   Безперервність. Передбачається, що ціна на виріб має визначатися протягом усього періоду його виробництва. Це означає, що на кожному етапі руху товару встановлюється певна ціна. З переходом до подальшого етапу постійно вносяться зміни й доповнення з урахуванням особливостей виробництва товару, і в кінцевій ціні не має бути враховано. Крім того, цей принцип передбачає можливість виробництва нових виробів, зняття застарілих, удосконалення технологій.