Аналіз рентабельності діяльності підприємства

3

ЗМІСТ

ВСТУП.....................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ

                   ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА.......................................................5  

1.1.           Сутність прибутку і рентабельності та завдання їх аналізу.....................5

1.2.           Методика аналізу показників рентабельності..........................................11

1.3.           Особливості аналізу рентабельності зарубіжних підприємств..............22

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ВАТ „КИЇВСЬКИЙ  

                   МАРГАРИНОВИЙ ЗАВОД”.............................................................27

2.1. Загальна характеристика підприємства........................................................27

2.2. Аналіз прибутковості ВАТ „Київський маргариновий завод”..................29

2.3. Оцінка рентабельності та ефективності діяльності  підприємства...........34

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ

                   ПІДПРИЄМСТВА..............................................................................41

ВИСНОВКИ...........................................................................................................53

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ….........................................................57

ДОДАТКИ..............................................................................................................60

ВСТУП

Основою господарського комплексу нашої країни є мікроекономічний рівень, а саме рівень підприємств. На рівні підприємства найповніше проявляються усі економічні відносини. Підприємство є проміжною ланкою в системі економічних інтересів, які виникають у взаємозв’язках між певним підприємством та іншими підприємствами, між адміністрацією підприємства і трудовим колективом, між державними органами управління і підприємством.

В сучасних ринкових умовах господарювання в Україні почала формуватися зміна форм та методів управління економікою підприємств. У господарській діяльності підприємств вплив ринкових законів і реформ не завжди носить позитивний характер, тому більша частина господарюючих підприємств знаходиться в стані ризику. Суб’єкти господарювання відчувають дефіцит обігових коштів, не завжди вчасно можуть розрахуватися зі своїми борговими зобов’язаннями, а це, в першу чергу, веде до збитків.

Актуальність теми полягає у тому, що в сучасних умовах оцінка стану рентабельності підприємства дозволяє визначити найбільш раціональні способи використання ресурсів і сформувати структуру коштів підприємства, а також дозволяє керівнику забезпечити прийняття ефективних рішень в управлінні та оперативно реагувати на фактори зовнішнього середовища, які впливають на рентабельність підприємства. Комплексне використання всіх наявних ресурсів, економічного потенціалу сприятиме підвищенню ефективності й рентабельності підприємств різних галузей економіки України. Сьогодні, в ринкових умовах господарювання, головним завданням має бути ефективність і підвищення рентабельності всього народного господарства і, зокрема, кожної галузі, які мають розвиватися пропорційно, гармонійно, забезпечуючи потреби держави і всього населення України. Рентабельність – це одна із економічних умов функціонування підприємства на ринку.

Вивченню даної проблеми присвячено праці вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів, зокрема І.Б.Бланка, В.О.Мец, В.В.Ковальова, Г.В.Савицької та ін.

Метою курсової роботи є розробка системи заходів, спрямованих на підвищення рентабельності підприємства.

Виходячи із поставленої мети, було поставлено наступні завдання:

      вивчити сутність понять „прибуток” і „рентабельність”;

      визначити порядок оцінки рентабельності підприємства;

      виявити особливості оцінки рентабельності в зарубіжних країнах;

      проаналізувати прибутковість й оцінити рентабельність досліджуваного підприємства;

      обґрунтувати систему заходів, спрямованих на підвищення рентабельності.

Предметом курсової роботи є прибутковість і рентабельність підприємства та шляхи їх оптимізації. Об’єктом роботи виступає рентабельність відкритого акціонерного товариства „Київський маргариновий завод”.

Під час написання роботи використано методи порівняння, узагальнення, динаміки, графічний, балансовий, відносних та середніх величин, горизонтальний та вертикальний аналіз, ланцюгових підстановок тощо.

Інформаційною та науковою основою курсової роботи стали праці вчених-економістів, методичні й нормативні акти, звітність досліджуваного підприємства, власні спостереження автора.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Сутність прибутку і рентабельності та завдання їх аналізу

Прибуток є одним із узагальнюючих показників, що характеризує кінцевий результат діяльності підприємства. Від розміру прибутку, отриманого підприємством, залежить формування оборотних коштів, виконання зобов’язань перед бюджетом та контрагентами фінансового ринку, платоспроможність підприємства, розмір коштів на оплату праці працівників та ін.

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім категорія, що характеризує відносини, які складаються у процесі суспільного виробництва [25, c. 95].

Поява прибутку безпосередньо пов’язана з появою категорії „витрати виробництва”. Прибуток – це та частина додаткової вартості, яка залишається після покриття витрат виробництва. Відособлення частини вартості продукції у вигляді витрат у грошовому вираженні є собівартість продукції.

Додатковий продукт – це вартість, створювана виробниками понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їх успішного розвитку.

Прибуток – це частина додаткової вартості, створеної і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми.

Отже, об’єктивна основа існування прибутку пов’язана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток – це форма виявлення вартості додаткового продукту.

Таким чином, прибуток є об’єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об’єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

Водночас прибуток – це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб’єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин [25, c. 95].

Прибуток формується на мікрорівні, і на нього, як на фінансовий показник роботи підприємства, що відображається в бухгалтерському обліку і офіційній звітності, впливає встановлений державою порядок формування витрат на виробництво продукції (робіт, послуг); обчислення і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг); визначення позареалізаційних прибутків і витрат; визначення загального (валового) прибутку.

Отже, на формування абсолютного розміру прибутку впливають:

      результати, тобто ефективність, його фінансово-господарської діяльності;

      сфера діяльності;

      галузь господарства;

      установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

У збільшенні прибутку та високій рентабельності зацікавлені і підприємства, і держава, оскільки, з одного боку, вони є прямим джерелом виробничого і соціального розвитку підприємства, а з іншого – забезпечують постійні і зростаючі надходження до державного бюджету.

Згідно з П(с)БО 3 узагальненим фінансовим показником діяльності підприємства є сума його прибутку (прибуток від звичайної діяльності до оподаткування). До введення міжнародних стандартів це був балансовий прибуток [4, c. 62].

Як відомо, одержання загальної суми прибутку пов’язане з кількома напрямами діяльності підприємства.

Перший напрям – це основна діяльність, результатом якої є прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Зазвичай цей прибуток становить основну питому частку в складі загального прибутку. Прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається відніманням від виручки від реалізації податку на додану вартість, акцизного збору, (ввізного) мита, митних зборів, а також витрат, що включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг).

Другий – це діяльність, що не є основною для певного підприємства, але пов’язана з реалізацією матеріальних нематеріальних цінностей, деяких послуг. Її результат можна визначити як прибуток від іншої реалізації. Ним може бути прибуток від реалізації основних засобів, нематеріальних активів, який визначається відніманням від виручки від реалізації податку на додану вартість, витрат на реалізацію і залишкової вартості їх.

Третій – це діяльність, пов’язана зі здійсненням фінансових інвестицій. У результаті підприємства одержують прибуток у вигляді дивідендів на акції; від вкладання коштів у статутні фонди інших підприємств (прибутки від володіння корпоративними правами); у вигляді відсотків на державні цінні папери, облігації підприємств, депозитні рахунки.  Обсяг цього прибутку і його питома частка у загальному прибутку мають тенденцію до зростання. Це зумовлено розвитком ринкової економіки, фондового ринку.

Четвертий напрям – це діяльність, пов’язана з одержанням позареалізаційних прибутків і виникненням позареалізаційних витрат підприємств. До них належать: прибутки і збитки попередніх років, що виявлені у звітному періоді; невідшкодовані збитки від надзвичайних ситуацій (стихійних лих, пожеж, аварій); надходження боргів, списаних раніше як безнадійні; штрафи, пені, неустойки, що надходять за порушення господарських договорів суб’єктами господарювання у зв’язку із застосуванням фінансових санкцій; штрафи, отримані за несвоєчасне погашення податкового кредиту з державного бюджету; кредиторська заборгованість між підприємствами недержавної форми власності, щодо якої минув термін позовної давності; дебіторська заборгованість, щодо якої минув термін позовної давності; прибуток від завищення цін і тарифів; курсова різниця від операцій в іноземній валюті; прибуток і збиток від ліквідації основних засобів; вартісна різниця відвантаженої та отриманої частини виконаного повністю бартерного контракту; прибуток (збиток) від спільної діяльності [18, с. 45].

Показники діяльності підприємства у формі №2 „Звіт про фінансові результати” групуються в розрізі видів діяльності, а саме від звичайної діяльності, в тому числі операційної, фінансової, інвестиційної та надзвичайної діяльності [29, с. 399].

Абсолютна сума прибутку, отримана підприємством, у тім числі прибуток від основної діяльності, є дуже важливим показником. Однак він не може характеризувати рівень ефективності господарювання. За інших однакових умов більшу суму прибутку матиме підприємство, яке володіє більшим капіталом, використовує більше живої і матеріалізованої праці, більше виробляє і реалізує продукції (робіт, послуг).

Прибуток – це частина отриманого на вкладений капітал чистого доходу підприємства, тобто, по суті, винагорода за ризик підприємницької діяльності.

Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибуток необхідно порівняти зі зробленими витратами.

По-перше, витрати можна розглядати як поточні витрати діяльності підприємства, тобто собівартість продукції (робіт, послуг). Тут можливі різні варіанти визначення поточних витрат і прибутку, що використовуються в розрахунках.

По-друге, витрати можна розглядати як авансовану вартість (авансований капітал) для забезпечення виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємства. Тут також можливі різні варіанти визначення авансованої вартості й визначення прибутку, що беруться для розрахунків. Співвідношення прибутку з авансованою вартістю або поточними витратами характеризує таке поняття, як рентабельність. У найширшому, найзагальнішому розумінні рентабельність означає прибутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих видів її; дохідність підприємств, організацій, установ  у цілому як суб’єктів господарської діяльності; прибутковість різних галузей економіки.

Рентабельність безпосередньо пов’язана з отриманням прибутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку. Рентабельність – це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках [25, c. 107].

Показники рентабельності характеризують ефективність роботи підприємства в цілому, прибутковість різних напрямів, окупність витрат. Ці показники більш повно, ніж прибуток, характеризують остаточні результати господарювання [18, с. 90].

У ринковій економіці фінансові ресурси (капітал) вкладаються у будь-які види діяльності виключно за критерієм максимуму прибутку. Прибутковість, тобто ефективність використання капіталу, має назву рентабельність. Власник капіталу підприємства, його менеджери (у тому числі, наприклад, дирекція державного підприємства) повинні оцінювати будь-які рішення у сфері управління наявними коштами, порівнюючи витрати з прибутком, тим більше, що фінансові ресурси завжди обмежені певними обсягами, а одержаний прибуток – це фінансовий ресурс для здійснення нових вкладень і одержання нових прибутків.

У сучасній вітчизняній і зарубіжній аналітичній практиці застосовується безліч показників рентабельності, які з різних позицій характеризують прибутковість діяльності підприємств. Найбільше аналітичне значення має розподіл показників рентабельності з точки зору вимірювання прибутковості  вкладених ресурсів на створення потенціалу підприємства (його основних та оборотних засобів, засобів обігу, інших активів) і прибутковості його поточних витрат. Для правильного розуміння цих показників рентабельності слід чітко з’ясувати різницю між капітальними і поточними витратами.

Капітальні витрати – це витрати, пов’язані зі створенням умов підприємницької діяльності. Конкретно – це витрати на створення засобів праці, запасів предметів праці, а також певних активів для здійснення діяльності у сфері обігу. Тобто вони забезпечують одночасне перебування капіталу підприємства в усіх своїх формах і на всіх стадіях господарсько-фінансової діяльності [14, c. 101].

Вкладення капіталу в капітальні витрати не є витратами на виробництво продукції, бо ці вкладення постійно перебувають в обороті, створюючи умови для господарської діяльності підприємства. Завдяки їм у підприємств є можливість постійно мати необхідні матеріально-речові і грошові елементи виробничих засобів і засобів обігу, які постійно відтворюються у процесі кругообороту й обороту капіталу. Говорити про витрати капіталу можна лише тоді, коли підприємство працює збитково, тобто якщо вартість витрачених засобів праці і предметів праці не компенсується виручкою від продажу (реалізації) продукції, або, наприклад, якщо вироблена продукція передається на умовах благодійності тощо. Проте правилом є не витрачання, а лише авансування капіталу (як власного, так і позикового), і від того, наскільки розумно й ефективно здійснюватиметься це авансування, значною мірою залежить успіх (прибутковість) діяльності підприємства.

Поточні витрати – це витрати, які показують, у що обходиться підприємству виготовлення (а також продаж, реалізація) продукції. Конкретно – це матеріальні витрати, платежі підприємства на створення загальнодержавних цільових грошових фондів, знос (амортизація) основних засобів, нематеріальних активів, трудові витрати. Чим швидше і частіше підприємство здатне робити і відшкодовувати через продаж (реалізацію) продукції ці витрати, тим, за інших однакових умов (крім, природно, збитковості), результати його діяльності ефективніші, тобто тим більший прибуток [14, с. 102].

Основними завданнями аналізу фінансових результатів (прибутку і рентабельності) є:

      систематичний контроль за динамікою обсягів та зміною структури фінансових результатів;

      виявлення факторів та причин, які вплинули на відхилення фактичного прибутку від запланованого або отриманого у попередньому році;

      оцінка рівня рентабельності продукції та підприємства;

      виявлення напрямків і тенденцій розподілу прибутку;

      обчислення невикористаних резервів подальшого збільшення прибутку та підвищення рентабельності.

Джерелом інформації для аналізу фінансових результатів є Баланс, Звіт про фінансові результати, а також облікова і планова інформація. Для виявлення резервів зростання прибутку використовується інформація стосовно рентабельності споріднених вітчизняних та іноземних підприємств.

1.2. Методика  аналізу показників рентабельності

Розрізняють численні показники, які характеризують ефективність фінансово-господарської діяльності підприємства, а використання кожного з них залежить від характеру оцінки та інтересів користувачів цієї інформації. Від цього, в першу чергу, залежить вибір оцінюваного показника (прибутку), використаного в розрахунку; найбільш поширені є такі показники: валовий прибуток, операційний прибуток, прибуток до оподаткування, чистий прибуток.

Залежно від того, з чим порівнюється вибраний показник прибутку, виділяють дві групи показників рентабельності:

1)          рентабельність капіталу або інвестицій, а саме рентабельність сукупного капіталу та рентабельність власного капіталу;

2)          рентабельність продажів, а саме валова рентабельність реалізованої продукції, операційна рентабельність реалізованої продукції, чиста рентабельність реалізованої продукції [29, c. 406].

Рентабельність сукупного капіталу (ROA):

                         Прибуток до оподаткування

           RROA = ----------------------------------------                                                        (1.1)             

                              Усього джерел коштів

Показник рентабельності власного капіталу цікавить здебільшого інвесторів.

                          Чистий прибуток

           RROE = ------------------------------                                                                      (1.2)

                                                        Власний капітал

Цей показник розраховується для наявних та потенційних власників і акціонерів. Він показує, який прибуток приносить кожна інвестована власниками капіталу грошова одиниця, і є основним показником, що використовується для характеристики ефективності вкладень у діяльність того чи іншого виду [29, c. 407]. Можна також сказати, що цей показник свідчить про міру винагороди, яку отримують власники за прийняття на себе ризику, пов’язаного з розміщенням засобів у комерційне підприємство.

При збільшенні обсягу реалізації підприємства власний капітал повинен збільшуватися як мінімум тими самими темпами, інакше почне збільшуватися заборгованість. Прибутковість власного капіталу також створює передумови для залучення зовнішнього капіталу на вигідних умовах [7, c. 218].

Період окупності власного капіталу є зворотним до коефіцієнта рентабельності власного капіталу, і його відповідно розраховують так:

                                       Власний капітал           

           ТОВК = ------------------------------                                                                      (1.3)

                                                        Чистий прибуток

Показники періоду окупності власного капіталу показують час (у роках, кварталах), упродовж якого власники можуть сподіватись на повернення своїх коштів. Однак таке трактування цього показника досить умовне. Це пов’язано з тим, що, по-перше, практика більшості як вітчизняних, так і закордонних підприємств свідчить, що на виплату дивідендів власникам витрачають лише окрему частину прибутку, а, по-друге, при розрахунку тривалості окупності власного капіталу не враховують фактори часу та рівня дисконтних ставок [32, c. 64].

Рентабельність оборотного капіталу ілюструє здатність компанії діставати прибуток від здійснення основної діяльності, тобто своїх звичайних господарських операцій. Прибуток від основної діяльності виключає елементи прибутку від продажу активів або володіння корпоративними правами інших підприємств. Оскільки оборотні кошти підприємства – це та частина активів, які безпосередньо й практично щодня використовуються в процесі діяльності підприємства, при оцінці ефективності їхнього використання доцільно зіставити операційний прибуток із середнім значенням оборотних коштів за період. У цьому випадку ми виключаємо з розгляду фінансові витрати й податок на прибуток, що є прерогативою всієї комплексної (а не тільки операційної) діяльності підприємства. Розрахунок даного показника обчислюється за формулою:

                            ,                                                                       (1.4)

де ОП – операційний прибуток;

ОКп.п. - оборотні кошти на початок періоду;

ОКк.п. - оборотні кошти на кінець періоду.

Даний показник сполучається з показником оборотності оборотних активів, рівним відношенню виторгу до середньої величини оборотних коштів за період часу й показником прибутковості продажів, що у цьому випадку заснований на відношенні величини операційного прибутку [23, c. 133].

При оцінці рентабельності продажів на основі показників прибутку і виручки від реалізації розраховується коефіцієнт рентабельності щодо всієї продукції в цілому або за її окремими видами.

Введення нової методології списання витрат на собівартість продукції, робіт та послуг без відповідних коригувань визначення ціни виробленої продукції зумовлює необхідність визначати рентабельність виробництва продукції, згідно із залежністю:

           ,                                                                                    (1.5)

де П – прибуток (кредитове сальдо на рахунку 79 „Фінансові результати” з виробництва відповідної продукції, робіт, послуг);

ВСП – виробнича собівартість продукції;

АВ – адміністративні витрати;

ПВ – витрати на збут.

У свою чергу, виробнича собівартість продукції визначається за формулою:

            ,                                                                       (1.6)

де МВП – прямі матеріальні витрати, тис. грн.;

ВОП – прямі витрати на оплату праці, тис. грн.;

ІВП – інші прямі витрати, тис. грн.;

ЗВ – загальновиробничі витрати, тис. грн..

Валова рентабельність реалізованої продукції визначається за формулою:

                            Валовий прибуток

          RGRM = ---------------------------------                                                                      (1.7)

                               Виручка від реалізації

Коефіцієнт валового прибутку показує ефективність виробничої діяльності підприємства, а також ефективність політики ціноутворення.

Операційна рентабельність реалізованої продукції визначається за наступною формулою:

                        Операційний прибуток

          RОІM = ----------------------------------                                                                      (1.8)

                               Виручка від реалізації

Цей коефіцієнт показує рентабельність підприємства після вирахування витрат на виробництво і збут товарів [30, c. 119].

Показник операційної рентабельності є одним з найкращих інструментів визначення операційної ефективності та показує спроможність керівництва підприємства одержувати прибуток від діяльності до вирахування витрат, що не відносяться до операційної діяльності. Цей показник доцільно оцінювати спільно з показником валової рентабельності. Наприклад, якщо протягом кількох років валова рентабельність істотно не змінювалась, а показник операційної рентабельності поступово знижувався, то причина криється, скоріше за все, у збільшенні витрат за статтями адміністративних і збутових витрат.

Чиста рентабельність реалізованої продукції розраховується таким чином:

                          Чистий прибуток

          RNPM = ---------------------------------                                                                      (1.9)

                               Виручка від реалізації

У вітчизняній практиці фінансового аналізу використовують саме цей показник рентабельності. Незмінність протягом будь-якого періоду показника операційної рентабельності з одночасним зниженням показника чистої рентабельності може свідчити про збільшення фінансових витрат і одержання збитків від участі в капіталі інших підприємств, або про підвищення суми сплачуваних податкових платежів. Цей коефіцієнт показує повний вплив структури капіталу і фінансування компанії на її рентабельність [13, c. 302].

У процесі аналізу необхідно вивчити динаміку вищенаведених показників рентабельності та здійснити їх порівняння зі значеннями аналогічних коефіцієнтів по галузі, а також з показниками рентабельності конкурентів.

Окрім вищезгаданих показників існує ще велика кількість показників рентабельності, які значною мірою дублюють один одного. Тому розглянемо лише головні з них.

Коефіцієнт рентабельності активів розраховується за формулою:

                                                        ,                                                                                     (1.10)

де ЧП – чистий прибуток;

СА – середньорічна (середньоквартальна) величина активів.

Співвідношення прибутку й активів відображає можливість підприємства до їх оновлення без залучення зовнішніх джерел фінансування. Чим більший цей показник, тим більша можливість підприємства для фінансування свого розвитку. Якщо ж динаміка цього показника має тенденцію до зменшення, це означатиме, що з часом підприємство втратить можливість самостійно фінансувати оновлення своїх основних та оборотних засобів.

У разі від’ємного значення коефіцієнта це означатиме для підприємства необхідність залучення коштів для фінансування оборотних активів і зменшення власного капіталу.

Коефіцієнт рентабельності реалізації розраховується наступним чином:

                                                        ,                                                                       (1.11)

де ПР – прибуток від реалізації;

Пс – повна собівартість реалізованої продукції.

Коефіцієнт рентабельності реалізації є індикатором можливостей підприємства до відтворення та розширення своїх виробничих процесів. Його високе значення є свідченням широких можливостей підприємства до цього, незалежно від зовнішніх джерел фінансування. Низьке чи навіть від’ємне значення може бути свідченням протилежного [21, c. 229].

Для характеристики ефективності використання фінансових ресурсів підприємства у практиці використовують також показники рентабельності функціонуючих коштів і рентабельності фінансових вкладень.

Рентабельність функціонуючих коштів – показник, що характеризує виробничу діяльність підприємства, розраховується за наступною формулою:

                                          Прибуток від реалізації продукції

             Rф.к. = -------------------------------------------------                            (1.12)

                                   Середня сума функціонуючих коштів

Функціонуючі кошти підприємства у цьому випадку визначаються таким чином:

Функціонуючі кошти = середньорічна сума всіх коштів – середньорічна сума фінансових вкладень – середньорічна сума            (1.13)

незавершеного будівництва.

Рентабельність фінансових вкладень показує, який розмір доходів (дивідендів, процентів) одержано на кожну гривню, вкладену в акції, облігації інших підприємств, від пайової участі в діяльності інших організацій, і розраховується за такою формулою [15, c. 51]:

                    Доходи від цінних паперів і вкладень

Rф.в. = ----------------------------------------------------                                          (1.14)

          Середньорічна сума фінансових вкладень

У процесі аналізу фінансових результатів діяльності підприємства здійснюють розрахунок і аналіз таких показників рентабельності:

Загальна рентабельність виробництва (або рентабельність капіталу, рентабельність) розраховується за формулою:

                                                        ,                                                                                    (1.15)

де ЗП – загальна сума прибутку, тис. грн.;

ВЗ – середньорічна величина виробничих засобів, тис. грн.

Це найбільш узагальнений показник діяльності підприємства; він характеризує, який прибуток має підприємство з кожної гривні інвестованих ресурсів.

Рентабельність товарної продукції визначається наступним чином:

                                                        ,                                                                      (1.16)

де ТП – товарна продукція у відпускних цінах, грн.;

СВ – собівартість товарної продукції, грн..

Рентабельність продажу (реалізації) продукції розраховується за формулою:

                                                        ,                                                                       (1.17)

де П – прибуток від реалізації продукції, грн.;

В – виручка від реалізації продукції, грн.

Рентабельність одиниці продукції:

                                                        ,                                                                      (1.18)

де П – прибуток, грн.;

СВ – собівартість одиниці продукції, грн..

Аналіз рентабельності здійснюється порівнянням фактичних даних з розрахунковими (плановими) і даними минулого звітного періоду, в результаті його виявляється і визначається вплив чинників на зміну рентабельності [18, c. 91].

Для розрахунку впливу чинників на зміну рентабельності застосовуються детерміновані факторні моделі, які можуть бути трифакторними та п’ятифакторними.

Розглянемо застосування трифакторної моделі.

На зміну рентабельності виробництва (капіталу підприємства) впливають такі чинники:

1. Зміна частки прибутку на одну гривню реалізованої продукції.

2. Зміна фондомісткості або фондовіддачі.

3. Зміна оборотності оборотних коштів.

Вплив основних чинників на зміну рівня рентабельності розраховується методом ланцюгових підстановок.

Крім трифакторної може бути застосована і п’ятифакторна модель, коли є необхідність більш глибоко вивчити причини зміни рентабельності [18, c. 93]. Згідно даної моделі на зміну рентабельності впливають матеріаломісткість продукції, трудомісткість, амортизаціємісткість, швидкість оборотності основного капіталу, швидкість оборотності оборотного капіталу.

Факторні моделі рентабельності найбільше відображають зв’язки між показниками фінансового стану підприємства і фінансовими результатами. Вони виступають важливими інструментами для оцінки ситуацій, які склалися на підприємстві, а також керованими моделями прогнозування фінансової стійкості підприємства.

Після аналізу рівня рентабельності виробництва (капіталу) продовжують аналізувати рентабельність реалізованої продукції з метою одержання інформації про продукцію, яка має високу, нормальну, низьку рентабельність або взагалі нерентабельна. На основі даних аналізу приймаються управлінські рішення, спрямовані на усунення причин випуску низькорентабельної або нерентабельної продукції [28, c. 132].

Аналізуючи нерентабельну продукцію, вивчають можливості усунення причин випуску нерентабельної продукції або зняття її з виробництва. На зміну рівня рентабельності одиниці продукції впливають два чинники: зміна продажної ціни і зміна собівартості. Факторний аналіз рентабельності одиниці продукції можна подати у вигляді схеми (рис. 1.1)

Поглиблену (багатофакторну) оцінку умов формування окремих агрегованих показників дозволяє отримати інтегральний фінансовий аналіз, а саме Дюпонівська система оцінки ефективності використання капіталу підприємства. Загальний зразок пірамідальної розбудови синтетичного економічного показника схематично зображено на рис. 1.1.

В основному варіанті американської моделі пірамідального аналізу системи Du Ponda за вихідний пункт приймається синтетичний показник рентабельності власного капіталу підприємства.

Рис. 1.1. Схема факторного аналізу рентабельності одиниці продукції

Схема пірамідального аналізу зображує загальні зв’язки показника рентабельності майна та рентабельності власного капіталу (рис.1.2). Цей комплексний показник розкладається на складові як з огляду на фінансові результати, так і на вартість майна, вкладеного у виробництво. Оцінюючи взаємозв’язок між об’єктами аналізу, доцільно розглянути структуру капіталу промислового підприємства за способами цього формування. [6, c. 42]

Оскільки існує безліч показників рентабельності, найбільш поширеним за кордоном вважається рентабельність власного капіталу. В основі модифікованої схеми факторного аналізу фірми „Du Pont” покладено таку детерміновану модель:

           Чистий прибуток            Чистий прибуток    

        RROA = --------------------------- * ----------------------------- *

              Власний капітал      Виручка від реалізації

                                                                                                                                                          (1.19)

Виручка від реалізації     Усього активів (джерел коштів)

     * --------------------------------- * ------------------------------------------

                    Усього активів                        Власний капітал

                             або   RROA = RNPM * Pвідд * Кзал,                                                                      (1.20)

де RNPM – чиста рентабельність продажів, %;

Pвідд – ресурсовіддача;

Кзал – коефіцієнт фінансової залежності.

Рис. 1.2.  Загальна схема пірамідального аналізу синтетичного

фінансового показника:

W1 – показник, який аналізується; W11, W12 – похідні або проміжні показники; W111, W112, W121, W122 – складні похідні комплексного показника.

З наведеної моделі видно, що рентабельність власного капіталу підприємства залежить від трьох факторів першого порядку: чистої рентабельності продажів, ресурсовіддачі, структури джерел коштів, інвестованих у підприємство.

Значущість цих показників пояснюється тим, що вони у певному розумінні узагальнюють усі сторони фінансово-господарської діяльності підприємства: перший фактор узагальнює Звіт про фінансові результати, другий – актив Балансу, третій – пасив Балансу.

1.3. Особливості аналізу рентабельності зарубіжних підприємств

Розглянувши методику аналізу рентабельності підприємств, якою користуються в Україні, варто ознайомитися також з методикою аналізу цього показника за її межами, адже в умовах подальшого розвитку ринкової економіки нашої держави певні аспекти аналізу рентабельності зарубіжних підприємств можуть бути використані й на вітчизняних підприємствах.

У практиці зарубіжних підприємств, наприклад Великої Британії, для оцінки ефективності організації діяльності застосовуються такі відносні показники рентабельності:

      коефіцієнт прибутковості;

      оборотність активів;

      дохідність використовуваного капіталу.

Коефіцієнт прибутковості розраховується як відношення чистого прибутку до обсягу реалізованої продукції. Цей показник називають також „відсотком прибутку”. Високий коефіцієнт прибутковості свідчить, що:

а) підприємство успішно контролює рівень витрат, адже зменшення співвідношення „витрати / реалізація” призводить до підвищення коефіцієнта прибутковості;

б) установлено високі продажні ціни.

Другий показник рентабельності – „оборотність активів” – розраховується як відношення річного товарообороту до суми використовуваного капіталу. Для ефективнішого використання активів менеджери компанії повинні забезпечити більший обсяг продажу і, отже, вищий коефіцієнт оборотності активів. Поліпшення цього показника означає, що підприємство може збільшити товарооборот при незмінній вартості активів і в результаті одержати більше прибутку без збільшення обсягу інвестицій [12, c. 405].

Головною складовою загальних активів багатьох компаній є основні засоби, тому корисне також застосування таких відносних показників:

а) обсяг реалізованої продукції на 1 ф. ст. використаних основних засобів (оборотність основних засобів);

б) відношення „прибуток / основні засоби” (різновид коефіцієнта прибутковості).

І нарешті, третій показник рентабельності, який застосовується при оцінці ефективності роботи підприємств Великої Британії, - це дохідність використовуваного капіталу.

Більшість з тих, хто надає підприємству фінансові кошти, розраховують на дохідність своїх інвестицій. Комерційні кредитори розраховують на кошти, які підприємство повинно їм повернути. Банк нараховує відсотки за овердрафтами. Власникам забезпечених і незабезпечених облігацій компанії також повинні виплачувати відсотки. Власники привілейованих акцій розраховують на дивіденди за фіксованими ставками відсотка номінальної вартості своїх акцій. Власники простих акцій також розраховують одержати дивіденди. Крім того, весь нерозподілений прибуток підприємства є грошовими коштами, якими воно „володіє” чи які воно „надає”.

При цьому існує певна черговість цих виплат. Передусім до оголошення суми прибутку потрібно виплатити відсотки. Потім з прибутку виплачують податки. Після цього виплачуються дивіденди за привілейованими акціями. А якщо після всіх виплат залишається достатня сума прибутку, рада директорів оголошує про виплату дивідендів власникам простих акцій. Розмір цих дивідендів залежить від величини прибутку.

Річний прибуток, який можна виплатити дивідендами власникам простих акцій, часто називають „доходом за простими акціями” [22, c. 187].

Загальновизнаним методом вимірювання і оцінки рівня дохідності коштів, які вкладені в підприємство, є метод розрахунку дохідності використовуваного капіталу (ДВК).

Можливі два способи розрахунку цього показника:

               Прибуток за вирахуванням податків

1)                -------------------------------------------------------- * 100 %                         (1.21)

                   Активи, які фінансуються акціонерами

           Прибуток до вирахування відсотків і податку

2)     ---------------------------------------------------------------- * 100 %               (1.22)

               Активи – Короткострокові зобов’язання

Якщо активи, які фінансуються позиченим капіталом, відображаються в знаменнику, то прибуток до вирахування відсотків краще відображати в чисельнику, адже відсотки представляють собою прибуток на позичений капітал.

Отже, існує математичний зв’язок між ДВК, коефіцієнтом прибутковості й оборотністю активів:

     Прибуток                           Прибуток              Обсяг реалізації

--------------------------- = ---------------------- * -----------------------------,         (1.23)

Використаний капітал   Обсяг реалізації   Використаний капітал

тобто

     ДВК = Коефіцієнт прибутковості * Оборотність активів                          (1.24)

Це важливо, адже якщо ми вважаємо ДВК найважливішим показником ефективності діяльності підприємства, то, порівнюючи прибуток з величиною інвестованого капіталу, можна зробити висновок, що ефективність діяльності підприємства залежить від двох окремих чинників, кожний з яких впливає на ДВК. Ними є коефіцієнт прибутковості й оборотність активів. Тому ДВК інколи називають первинним відносним показником, коефіцієнт прибутковості й оборотність активів – вторинними відносними показниками.

Між цими показниками існує взаємозв’язок, і необхідно чітко розуміти його сутність. Наприклад, показник ДВК 20 % свідчить про прийнятний рівень ефективності діяльності підприємства роздрібної торгівлі електричними товарами.

Більш високу дохідність використовуваного капіталу можна дістати через підвищення коефіцієнта прибутковості або коефіцієнта оборотності активів. Коефіцієнт прибутковості можна підвищити, скоротивши витрати або піднявши продажні ціни. Проте при зростанні продажних цін можливе падіння попиту і наступне за цим зменшення показника оборотності активів. Якщо більш високі ціни призведуть до зниження товарообороту, то збільшення коефіцієнта прибутковості може компенсуватися падінням оборотності активів, тому загальна дохідність використовуваного капіталу може і не підвищитися.

Використовуваний капітал розраховується в наступній послідовності:

Основні засоби за чистою балансовою вартістю + поточні активи

                                                                                         ↓

Основні засоби за чистою балансовою вартістю + чисті поточні активи (довгострокові кошти)

↓

Основні засоби за ціною придбання + поточні активи

↓

Основні засоби за ціною придбання + чисті поточні активи

↓

Основні засоби за поточною відновленою вартістю + поточні активи або чисті поточні активи

↓

Основні засоби за чистою відновленою вартістю + поточні активи або чисті поточні активи

При розрахунку використовуваного капіталу виникає питання: яку саме величину поточних активів необхідно брати – просто поточні активи чи чисті поточні активи?

Один підхід полягає в тому, що для здійснення операцій компанії необхідні основні засоби і поточні активи і ці кошти можна фінансувати із довгострокових фондів або через короткострокові зобов’язання. Тобто основні засоби фінансуються довгостроковими коштами, поточні активи – короткостроковими зобов’язаннями. Використовуваний капітал незалежно від величини короткострокових зобов’язань можна розглядати як загальну суму активів, необхідних для забезпечення операцій.

Існує і альтернативна думка: оскільки нормальним є те, що компанія повинна „фінансувати” своїх боржників, збільшуючи кредит, то нормальним у діловій практиці є і одержання кредиту самою компанією. Короткострокові зобов’язання є невід’ємною особливістю комерційних операцій. Їх слід розглядати як „залік” поточних активів, а не як джерело коштів для забезпечення поточних активів. Тобто основні засоби і поточні активи за вирахуванням короткострокових зобов’язань фінансуються довгостроковими коштами. Тому якщо потрібно:

а) розрахувати дохідність довгострокових коштів, то використовуваний капітал слід брати як суму основних засобів і поточних активів за мінусом короткострокових зобов’язань (що у вартісному вираженні дорівнює акціонерному капіталу і резервним фондам плюс довгостроковий позиковий капітал);

б) розрахувати дохідність використовуваного капіталу, то використовуваний капітал слід розраховувати як суму основних засобів і поточних активів  [18, c. 108].

У деяких зарубіжних країнах застосовується метод аналізу рентабельності, який називається „CASH-FLOW” – метод аналізу „грошового потоку”, заснований на включенні в числівник амортизаційних відрахувань при обчисленні рентабельності. У країні з розвинутою ринковою економікою, де відбувається швидке оновлення основних виробничих фондів, дозволено і використовуються методи прискореної амортизації.

Показник рентабельності, розрахований за методом „CASH-FLOW”, дозволяє досить точно охарактеризувати тенденції прибутку і рентабельності в динаміці, відображає істотні і навіть малопомітні зрушення у цих показниках.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ

ВАТ „КИЇВСЬКИЙ МАРГАРИНОВИЙ ЗАВОД”

2.1. Загальна характеристика підприємства

У 1949 році виконавчим комітетом Київської міської ради було прийнято рішення про виділення земельної ділянки під будівництво маргаринової фабрики, яка згодом була реорганізована у Київський маргариновий завод. Завод зайняв 3,5 га поряд з кондитерською фабрикою ім. Карла Маркса. Ця місцевість уздовж річки Либідь та відомого з часів Київської Русі шляху на Васильків з середини XIX сторіччя і до 20-х років XX сторіччя мала назву Деміївка – тут було робітниче селище, яке у 1918 році стало частиною Києва.

Першу продукцію завод випустив у 1951 році – столовий маргарин і майонез „Провансаль”. Потужність новозбудованого заводу складала 6 тис. тонн столового маргарину та 500 тонн майонезу на рік. Значна частина технологічного обладнання була німецького походження (фасовочні автомати маргарину вагою 200 г, холодо-автомати, вакуум-компонент, дезодоратори).

Протягом 1957–60 років на заводі було збудовано три артезіанських свердловини потужністю 30–50 м³ на годину. Таким чином, завод перейшов на власне забезпечення артезіанською водою, що позитивно вплинуло на якість продукції.

 За час свого існування завод пережив кілька хвиль технічного переоснащення. У 1968–70 роках було встановлено нові лінії рафінації та дезодорації жирів, дві лінії розфасовки маргарину в брикети по 250 г. У 1972–75 роках підприємство реконструювали за проектом Ростовської філії Гіпрохарчопрому, що дозволило збільшити потужність з 22 тис. тонн до 34 тис. тонн маргарину на рік і з 0,5 до 3 тис. тонн майонезу на рік. 1985 року було запущено в дію нову пакувальну лінію для маргарину – потужність виробництва фасованого маргарину зросла на 11 тис. тонн – та встановлено обладнання для фасування майонезу у поліетиленові пакети, що дало змогу збільшити обсяги випуску майонезу, полегшити його транспортування, зменшити собівартість, тобто відповісти на нові запити ринку. Інвестиції в обладнання є головною складовою успіху підприємства на конкурентних ринках, тому вкладення в основний капітал активно здійснюються і зараз.

З 1993 року підприємство почало випуск м’яких наливних маргаринів, що з початком дев’яностих увійшли в раціон українців і набули популярності.

Тоді ж, у 1993 році, завод змінив організаційно-правову форму – став орендним підприємством, а у серпні 1994 року перетворився на акціонерне товариство закритого типу.

Сучасний етап розвитку підприємства почався у 1999 році, коли у заводу з’явилися нові акціонери на чолі з Олегом Івановичем Олексенком. З того часу завод набув статусу акціонерного товариства відкритого типу. З цього часу підприємство почало активно використовувати маркетингові технології, і у 2000 році розпочався випуск продукції під брендом „Олком”, який швидко здобув популярність у всій країні та зокрема у столиці.

  Київський  маргариновий завод люблять і знають в усій країні, але перш за все у столиці, за смачний майонез та високоякісний маргарин. На це є окремі причини. По-перше, кияни – це найбільш вибагливі споживачі, тому, за десятки років завод взяв за правило: виготовляти продукцію, яка задовольняла б найвищі вимоги. По-друге, завод користувався тим, що київський ринок праці пропонує найбільш кваліфіковані трудові ресурси, тому спеціалісти, від яких залежить якість, завжди були на підприємстві одними з кращих.

Основним видом діяльності ВАТ „Київський маргариновий завод” є переробка рослинних жирів та виготовлення продукції на їх основі як для споживчого ринку, так і для подальшої промислової переробки на підприємствах харчової галузі.  Типи перероблюваної сировини: рослинні жири різних видів: соняшникова олія, олеїн, саломас, пальмо-ядрова олія; сировина, яка використовується у рецептурах готової продукції: яєчний порошок, молоко, вершкове масло, гірчичний порошок, цукор та інші компоненти для майонезів і маргаринів.

Виробничі та складські потужності: завод спроможний виготовити за рік 44,8 тис. тонн маргаринової продукції та 6,7 тис. тонн майонезної продукції. Потужності з дезодорації складають 200 тонн жирів на добу. Ємність складів сировини та готової продукції дозволяє робити достатні виробничі запаси і запаси готової продукції, для того, щоб реагувати на коливання ринку.  

   ВАТ „Київський маргариновий завод” не має жодного іноземного акціонера – це на 100% українське підприємство. Тобто на внутрішньому ринку Київський маргариновий завод успішно конкурує з транснаціональними компаніями, які володіють колосальними фінансовими та організаційними можливостями.  Успіхи Київського маргаринового заводу в умовах такої жорсткої конкуренції підтверджують правильність обраної ним стратегії.

2.2. Аналіз прибутковості ВАТ „Київський маргариновий завод”

За методологічну основу аналізу прибутковості на підприємствах будь-якої форми власності беруть діючу модель формування та використання прибутку.

Дані такого аналізу використовуються для пошуку резервів зростання прибутку, урахування цих резервів у процесі планування та прогнозування прибутку підприємства, використання чистого прибутку на нагромадження та споживання [31, c. 41].

Проаналізуємо порядок формування прибутку підприємства, який наведено в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1.

Формування прибутку ВАТ „Київський маргариновий завод”

за 2008-2009 рр.

тис. грн.

Горизонтальний аналіз таблиці 2.1 свідчить про значне зменшення у звітному 2009 році проти попереднього всіх складових прибутку підприємства (за винятком доходу від реалізації продукції та чистого прибутку від реалізації, які збільшились на 14,5% та 15% відповідно). Валовий прибуток зменшився на 6,9 тис. грн.; фінансовий результат від операційної діяльності - на 1819,9 тис. грн. (або на 5,03%); фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування - на 2081,6 тис. грн. (або на 22,2%); фінансовий результат від звичайної діяльності після оподаткування, як і чистий прибуток, - на 681 тис. грн. (або на 11 %).

Структура прибутку ВАТ „Київський маргариновий завод” наведена в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

Аналіз структурних складових прибутку підприємства (у %)

Вертикальний аналіз прибутку підприємства свідчить, що проти минулого року питома вага всіх складових прибутку у звітному році зменшилась на 1-2%. Це сталося внаслідок збільшення виручки від реалізації продукції та операційних витрат. 

На формування чистого прибутку підприємства впливають різноманітні фактори. Комплексне системне вивчення і вимірювання впливу факторів на величину результативного показника, яким є прибуток, можна здійснити за допомогою адитивної моделі:

П = В – С + ІОД – АВ – ЗВ – ІОВ + ІД – ФВ – ІВ - ПНП,                            (2.1)

де П – прибуток;

В – виручка від реалізації продукції без ПДВ, акцизного збору та інших відрахувань з доходів;

С – собівартість реалізованої продукції;

ІОД – інші операційні доходи;

АВ – адміністративні витрати;

ЗВ – витрати на збут;

ІОВ – інші операційні витрати;

ІД – інші доходи;

ФВ – фінансові витрати;

ІВ – інші витрати;

ПНП – податок на прибуток.

Розмір виручки від реалізації продукції, в свою чергу, залежить від таких факторів, як ціна реалізованої продукції в загальному обсязі реалізації, кількості продукції, що реалізується. Таку залежність можна подати у вигляді факторної моделі:

                       В = ОР * %СР * Ц,                                                                                     (2.2)

де ОР – обсяг реалізації продукції, тис. грн.;

СР – показник структури реалізованої продукції, од.;

Ц – ціна продукції, тис. грн.

Використовуючи лише дані звіту про фінансові результати, визначити вплив усіх перелічених факторів на фінансовий результат неможливо. В той же час, розрахувавши середній індекс цін, можна визначити вплив на розмір чистого прибутку зміни цін, обсягу реалізованої продукції, обсягу випущеної продукції. Розглянемо послідовність проведення факторного аналізу прибутку на основі звітних даних ВАТ „Київський маргариновий завод”.

Визначимо вплив факторів на зміну чистого прибутку підприємства за звітний період, згідно з даними аналітичної таблиці 2.3.

Ціни на продукцію підприємства у 2009 році зросли на 5%, тобто індекс цін (ІЦ) склав 1,05.

Визначимо вплив факторів на зміну виручки від реалізації продукції, якщо загальна зміна виручки від реалізації складатиме:

ВЗАГ = В1 – В0 = 193883,8 – 169249,8 = 24634 тис. грн.

Таблиця 2.3

Вихідні дані для факторного аналізу чистого прибутку

тис. грн.

Отже, за звітний період виручка від реалізації продукції збільшилась на 24634 тис. грн.. Ця зміна є результатом впливу таких факторів, як зміна ціни реалізації та обсягу реалізованої продукції (з урахуванням структури). Розрахунок впливу цих факторів можна визначити таким чином:

В = В1 – В1 : ІЦ  = 193883,8 – 193883,8 : 1,05 = 9232,56 тис. грн.

ВОР%СР = В1 : ІЦ – В0 = 193883,8 : 1,05 – 169249,8 = 15401,44 тис. грн.

Таким чином, зростання цін сприяло збільшенню виручки від реалізації продукції на 9232,56 тис. грн., а збільшення обсягу випуску – на 35,71 тис. грн.

Аналогічно розраховується вплив факторів на зміну собівартості реалізованої продукції:

СЗАГ = В1 – В0 = 144717,5 – 122930,9 = 21786,6 тис. грн.

Собівартість одиниці продукції змінилася лише за рахунок зовнішніх факторів, а саме за рахунок загальної зміни цін, тоді:

СЦ = С1 – С0 : ІЦ = 144717,5 – 122930,9 : 1,05 = 27640,45 тис. грн.

СОР%СР = С1 : ІЦ – С0 =              144717,5 : 1,05 – 122930,9 = 14895,29 тис. грн.

Таким чином, за рахунок збільшення обсягу випуску собівартість продукції збільшилась на 14895,29 тис. грн., за рахунок зміни цін – на 27640,45 тис. грн.

Як випливає з розрахунку, зміна цін вплинула на чистий прибуток у вигляді двох складових (показників) – виручки та собівартості. При цьому вплив зміни цін на розмір чистого прибутку у складі виручки і собівартості носить різноспрямований характер: зростання виручки від реалізації сприяє зростанню чистого прибутку, а зростання собівартості сприяє зменшенню прибутку. З урахуванням цього вплив зміни цін на розмір чистого прибутку можна визначити таким чином:

  ПЦ = ВЦ - СЦ = 9232,56 - 27640,45 = -18407,89 тис. грн..

За рахунок збільшення цін чистий прибуток підприємства зменшився на 18407,89 тис. грн..

При визначенні впливу зміни фактору розмірів адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат слід враховувати, що це фактор зворотного впливу стосовно прибутку. У зв’язку з цим до розрахункової формули додається знак „-”.

Зміна чистого прибутку за рахунок зміни величини зазначених витрат розраховується таким чином:

ПР = - [(АВ1 + ЗВ1 + ОВ1) – (АВ0 + ЗВ0 + ОВ0)]                                          (2.3)

Для нашого підприємства цей вплив склав:

   ПР = - [(6287,6+3795,8+20360,2) – (4562,8+4396+22486,5)] = 1001,7 тис. грн.

Для розрахунку впливу фактору зміни величини фінансових витрат на зміну чистого прибутку використовуємо формулу:

ПФВ = ФВ1 – ФВ0 = -(3018 – 2684,1) = -333,9 тис. грн..

Отже, чистий прибуток знизився за рахунок збільшення суми понесених фінансових витрат на 333,9 тис. грн..

Для розрахунку впливу фактору зміни величини інших операційних доходів на зміну чистого прибутку використовуємо формулу:

ПІОД = ІОД1 – ІОД0 = 21408 – 18591,3 = 2816,7 тис. грн..

Розрахуємо вплив зміни величини інших доходів на зміну величини чистого прибутку:

ПІД = ІД1 – ІД0 = 199,6 – 98,5 = 101,1 тис. грн.

Зміна чистого прибутку за рахунок зміни інших витрат розрахуємо таким чином:

ПІВ = ІВ1 – ІВ0 = -(175,9 – 147) = -28,9 тис. грн.

Отже, збільшення інших витрат призвело до зменшення чистого прибутку на 28,9 тис. грн..

Зміна чистого прибутку за рахунок зміни величини сплаченого податку на прибуток визначаємо наступним чином:

ППНП = ПНП1 – ПНП0 = -(1767,7 – 3168,3) = 1400,6 тис. грн.

Зменшення розміру сплаченого податку на прибуток призвело до збільшення чистого прибутку на суму 1400,6 тис. грн..

Узагальнимо в таблиці 2.4 вплив факторів на зміну розміру чистого прибутку підприємства.

Таблиця 2.4

Зведена таблиця впливу факторів на чистий прибуток у 2009 р.

Отже, у 2009 р. на зміну величини чистого прибутку підприємства суттєво вплинули такі фактори як фінансові витрати, обсяг виручки від реалізації продукції, інші операційні доходи, адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні доходи та податок на прибуток. Сумарний вплив цих факторів склав 681 тис. грн..

2.3. Оцінка рентабельності та ефективності діяльності підприємства

Для того, щоб зробити висновки щодо ефективності функціонування та дохідності ВАТ „Київський маргариновий завод”, слід проаналізувати його рентабельність, яку наведено в таблиці 2.5.

Таблиця 2.5

Аналіз рентабельності виробництва

(у %)

Як видно з аналітичної таблиці 2.5, показники рентабельності капіталу знаходяться на нормальному рівні. Негативним є їх зниження в динаміці. Заради зростання рентабельності власного капіталу підприємству слід пожертвувати своєю фінансовою незалежністю (у цьому випадку розмір власного капіталу діє різноспрямовано стосовно визначення фінансової незалежності та рентабельності капіталу підприємства). У зв’язку з цим слід зазначити, що для підприємства дуже важливим є вибір оптимального стану, точки рівноваги між фінансовою автономією та рентабельністю власного капіталу.

Що стосується показників рентабельності продажів, то судити про їх значення, не маючи даних про значення аналогічних показників по галузі, немає сенсу. На підставі розрахунків, здійснених у таблиці 2.5, доцільно проаналізувати лише зміну цих показників у динаміці. Як бачимо, спостерігається зниження операційної, валової та чистої рентабельності продажів. Зменшення у динаміці показника валової рентабельності зумовлене перевищенням темпів зростання собівартості продукції (117,72%) над темпами зростання виручки від реалізації (114,55%).  Операційна рентабельність реалізованої продукції знизилась на 2,18% у 2009 році, що зумовлене зменшенням сум по таких статтях, як валовий прибуток та інші операційні доходи з одночасним збільшенням адміністративних витрат.

  Зниження показника операційної рентабельності з одночасним зниженням показника чистої рентабельності продажів у нашому випадку свідчить про збільшення частки податку на прибуток у загальній сумі прибутку підприємства. Такі тенденції мають стати стимулом для керівництва ВАТ „Київський маргариновий завод” щодо проведення робіт з мінімізації податкових платежів. Справедливості ради слід зауважити, що можливості підприємства в цьому питанні дуже обмежені. Тіснішим є зв’язок цього показника з політикою держави у сфері оподаткування.

Для проведення факторного аналізу рентабельності підприємства можна використовувати різні прийоми елімінування, і один з найпростіших – метод ланцюгових підстановок.

Визначимо вплив факторів на зміну рентабельності власного капіталу підприємства, згідно з даними таблиці 2.6 за формулою:

                          RROA = RNPM * Pвідд * Кзал,                                                                                   (2.4)

де RNPM – чиста рентабельність продажів, %;

Pвідд – ресурсовіддача;

Кзал – коефіцієнт фінансової залежності.

Таблиця 2.6

Вихідні дані для аналізу рентабельності власного капіталу

Загальну зміну рентабельності власного капіталу визначимо за формулою:

RROE = R1 – R0 = 8,65 – 10,63 = -1,98.

Вплив на зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу зміни показника чистої рентабельності продажів складе:

RROE1 = RNPM 1 * Pвідд 0* Кзал 0 - RNPM 0 * Pвідд 0* Кзал 0 =

= 3,31 * 1,56 * 1,59 – 10,63 = -2,41,

за рахунок зміни показника ресурсовіддачі:

RROE2 = RNPM 1 * Pвідд 1* Кзал 0 - RNPM 1* Pвідд 0* Кзал 0 =

= 3,31 * 1,6 * 1,59 – 3,31 * 1,56 * 1,59 = 0,22,

за рахунок зміни коефіцієнта фінансової залежності:

RROE3 = RNPM 1 * Pвідд 1* Кзал 1 - RNPM 1* Pвідд 1* Кзал 0 =

= 3,31 * 1,6 * 1,63 – 3,31 * 1,6 * 1,59 = 0,21.

Тоді загальна зміна значення коефіцієнта становитиме:

= -2,41 + 0,22 + 0,21 = -1,98.

Узагальнимо в таблиці 2.7 вплив факторів на зміну показника рентабельності власного капіталу.

Таблиця 2.7

Зведена таблиця впливу факторів на зміну

рентабельності власного капіталу

Таким чином, за рахунок зниження коефіцієнта чистої рентабельності продажів показник рентабельності власного капіталу знизився на 2,41 пункти. Зміна показника ресурсовіддачі та коефіцієнта фінансової залежності спричинили збільшення коефіцієнта рентабельності власного капіталу на 0,22 та 0,21 пункти відповідно. Отже, збільшення ступеня фінансової залежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування призводить до зростання рентабельності власного капіталу. Проте це не стосується даного підприємства, оскільки сукупний вплив ресурсовіддачі та коефіцієнта фінансової залежності значно менший, ніж вплив показника чистої рентабельності продажів.

Для характеристики рентабельності підприємства також розраховують показники рентабельності та ефективності використовуваного капіталу: коефіцієнт стійкості економічного зростання, фондовіддачу основних засобів, рентабельність основних засобів, продуктивність праці, оборотність активів, оборотність власного капіталу тощо. Їх розрахунок та аналіз по ВАТ „Київський маргариновий завод” наведено в таблиці 2.8.

Таблиця 2.8

Аналіз рентабельності та ефективності використання капіталу

Отже, як видно з таблиці 2.8, результати діяльності ВАТ „Київський маргариновий завод” у 2009 році дещо погіршились, про що свідчить зниження показників рентабельності основних засобів (на 1,3%), коефіцієнта генерування доходів (на 0,03), рентабельності активів (на 3%), рентабельності власного капіталу (на 1,98%), доходності перманентного капіталу (на 0,05). Цей факт свідчить про появу негативних тенденцій у розвитку підприємства.

Проаналізувавши показники рентабельності та прибутковості на прикладі відкритого акціонерного товариства „Київський маргариновий завод” слід зазначити, що у 2009 році усі складові прибутку разом із загальним прибутком значно зменшились у порівнянні з 2008 роком. Виходячи з цього, зрозуміло, що рентабельність підприємства також знизилась, що й підтверджують проведені розрахунки.

Кожне підприємство має на меті отримання максимального прибутку та підвищення своєї платоспроможності і ліквідності. Для досягнення своїх цілей кожен суб’єкт господарської діяльності обирає свій шлях та напрямки діяльності. Однак слід визначити основні з них та обрати найбільш оптимальні шляхи збільшення прибутковості та рентабельності для кожного підприємства.

РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Кожне підприємство має на меті отримання максимального прибутку та підвищення своєї платоспроможності і ліквідності. Для досягнення своїх цілей кожен суб’єкт господарської діяльності обирає свій шлях та напрямки діяльності. Однак слід визначити основні з них та обрати найбільш оптимальні шляхи збільшення прибутковості та рентабельності для кожного підприємства [10, c. 54].

У світовій та національній практиці розглядаються два основних напрямки підвищення платоспроможності та прибутковості підприємства: збільшення вхідних грошових потоків та зменшення вихідних грошових потоків.

Розглянемо їх більш докладно. Класифікація вхідних та вихідних грошових потоків є підставою для розробки заходів, спрямованих на покращення показників основної діяльності та підвищення прибутковості в цілому по підприємству.

1. Збільшення вхідних грошових потоків:

      збільшення виручки від реалізації продукції;

      реструктуризація активів.

2. Зменшення вихідних грошових потоків:

      зниження собівартості продукції;

      витрати, що не відносяться до валових [24, c. 117].

Щоб виконувати термінові платіжні зобов'язання, підприємству необхідно мати у своєму розпорядженні достатній обсяг ліквідних засобів. Якщо їх бракує, підприємство вважається неплатоспроможним. Відновити  платоспроможність можна, збільшивши вхідні грошові потоки. Вхідні грошові потоки підприємства класифікують таким чином:

1) виручка від реалізації основної продукції;

2) надходження у вигляді інших операційних доходів;

3) доходи від інвестиційної діяльності;

4) кошти, залучені в результаті емісії корпоративних прав;

5) кошти, залучені на умовах позики;

6) державні дотації та субсидії.

Коли йдеться про мобілізацію внутрішньовиробничих резервів, аналізуються всі наявні можливості збільшення виручки від реалізації продукції, виробництво і збут якої є предметом діяльності підприємства. Проте малоймовірно, щоб дії, спрямовані на збільшення виручки від основної реалізації, принесли відчутні результати в короткостроковому періоді. Адже заходи щодо розширення ринків збуту продукції мають, як правило, стратегічний характер.

Розмір виручки від реалізації залежить від двох основних факторів:

      обсягу реалізованої продукції;

      ціни одиниці такої продукції.

Щоб збільшити обсяги реалізації, слід максимально активізувати збутову (маркетингову) політику підприємства. Стимулювати збут можна як наданням знижок покупцям, так і помірним збільшенням цін; як застосуванням масованої реклами, так і її припиненням. Не існує єдиних для всіх підприємств рецептів щодо збільшення обсягів реалізації. Успіх у цій справі залежить від безлічі факторів. Тип впроваджуваних заходів у цій сфері залежить від конкретного підприємства та обраної ним стратегії маркетингу. У стратегічному плані менеджмент підприємства має прийняти рішення з трьох основних питань:

1.Яка номенклатура продукції та за якими цінами пропонуватиметься?

2.Якого обсягу реалізації за окремими періодами підприємство має

   намір досягти?

3.Якою частиною ринку необхідно заволодіти? [26, c. 197]

Відповіді на поставлені запитання залежать від підприємницької філософії суб’єкта господарювання, а також від того, як спрямована його діяльність - на задоволення певних потреб споживачів, на забезпечення зайнятості населення чи на максимізацію прибутковості.

Усі заходи щодо збільшення виручки мають базуватися на системі короткострокових прогнозів обсягів збуту з урахуванням динаміки цін та відповідних їм обсягів реалізації.

Зрозуміло, що головним інструментом маркетингу є ціноутворення. Рішення про зміни цін слід приймати на підставі поглибленого аналізу наслідків цих змін.

Загалом до основних заходів у сфері збуту слід віднести такі:

• аналіз ринків збуту готової продукції;

• перевірка порядку ціноутворення;

• здійснення акцій зі спеціального розпродажу;

• підвищення якості обслуговування клієнтів;

• аналіз сервісних послуг;

•              застосування гнучкої системи преміювання для реалізаторів;

• запровадження гнучкої системи знижок;

• аналіз шляхів збуту;

• здійснення рекламних акцій;

• підвищення ефективності роботи з громадськістю;

• використання системи знижок за прискорену оплату праці [9, c. 141].

Реструктуризація активів - це група заходів, пов'язана зі зміною структури та складу активів балансу (досить часто ці зміни супроводжуються також змінами у складі та структурі пасивів). В рамках реструктуризації активів виокремлюють такі види заходів:

1. Мобілізація прихованих резервів.

Приховані резерви - це частина капіталу підприємства, що ніяк не відбита в його балансі. Розмір прихованих резервів на активному боці балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об'єктів підприємства та їх реальною (вищою) вартістю. Приховані резерви мобілізуються такими заходами:

• реалізацією окремих об'єктів основних та оборотних засобів, які безпосередньо не пов'язані з процесом виробництва та реалізації продукції (будівлі й споруди невиробничого призначення, корпоративні права інших підприємств, боргові цінні папери, нематеріальні активи, понаднормові запаси сировини й матеріалів тощо);

• індексацією балансової вартості майнових об'єктів, які можна реалізувати без порушення нормального виробничого циклу (цей метод реструктуризації активів не пов'язаний із реальним підвищенням платоспроможності, проте може безпосередньо поліпшити кредитоспроможність підприємства). У разі індексації основних фондів змінюється структура пасивів (збільшується стаття „Статутний капітал” чи „Додатковий капітал”).

2. Використання зворотного лізингу (господарська операція, що передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг). Наприклад, збиткове підприємство продає лізинговій компанії адміністративну будівлю з одночасним укладанням договору про лізинг цього об'єкта нерухомості.

Звичайно, у середньостроковій та довгостроковій перспективі використовувати основні фонди, узяті у лізинг, підприємству значно не вигідніше, ніж використовувати їх на умовах власності. Крім того, у результаті зворотного лізингу знижується кредитоспроможність підприємства, проте платоспроможність його відчутно підвищується.

3. Здача в оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються у виробничому процесі.

4. Оптимізація структури розміщення оборотного капіталу (зменшення частки низьколіквідних оборотних засобів, запасів сировини та матеріалів, незавершеного виробництва тощо). Визначення оптимального обсягу та структури запасів є завданням контролінгу матеріальних потоків.

5. Продаж окремих низькорентабельних структурних підрозділів (філій) та об'єктів основних фондів. За рахунок цієї операції підприємство може отримати інвестиційні ресурси для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності.

6. Рефінансування дебіторської заборгованості — це форма реструктуризації активів, що полягає в переведенні дебіторської заборгованості в інші, ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення тощо. Одним із факторів, які негативно впливають на фінансовий стан підприємств, зокрема на їх платоспроможність, є високий рівень невиправданої дебіторської заборгованості. Погашення такої заборгованості є важливим резервом підвищення платоспроможності підприємств. Тому фінансовий менеджмент має докласти всіх зусиль, аби використати цей резерв [24, c. 138].

Іншим напрямком підвищення платоспроможності та відновлення фінансової стійкості підприємств є зменшення вихідних грошових потоків. Вихідні грошові потоки підприємства можна класифікувати таким чином:

1) оплата товарів, робіт, послуг, які становлять собівартість продукції;

2) оплата товарів, робіт, послуг, які не належать до валових витрат;

3) здійснення реальних та фінансових інвестиції;

4) сплата податків та інших платежів до бюджету;

5) повернення капіталу, який був залучений на фінансовому ринку.               

Можливості впливу підприємств на обсяги вихідних грошових потоків першими трьома напрямками є набагато більшими. Зниження собівартості продукції та витрат, джерелом покриття яких є доход, що залишається в розпорядженні підприємства, - головний внутрішній резерв суб'єктів господарювання.

У короткостроковому періоді резерви, пов'язані зі зниженням собівартості продукції, набагато легше виявити та  мобілізувати, ніж, скажімо резерви збільшення виручки від реалізації продукції. Заходи щодо зниження вихідних грошових потоків за даним напрямком безпосередньо впливають на рівень ліквідності та платоспроможності підприємства. Зниження рівня витрат істотно залежить від рішучості керівництва та персоналу проводити радикальні зміни на підприємстві, спрямовані на ощадливе використання всіх наявних ресурсів [19, c. 207].

Плани ощадливого використання ресурсів можуть розроблятися за окремими видами продукції, окремими видами витрат, а також за місцем їх виникнення.

Резерви економії виробничих витрат виявляються під час планування останніх та аналізу відхилень фактичних результатів від запланованих. У практиці господарювання вітчизняних підприємств плануванню витрат виробництва та аналізу відхилень від такого плану приділяється недостатня увага, хоча у промислово розвинених країнах планування витрат і факторний аналіз відхилень фактичних показників від планових розглядаються як основний інструмент зниження витрат.

Перш ніж розробляти план із собівартості продукції на підприємстві, слід всебічно проаналізувати його виробничо-господарську діяльність за попередній період. Особлива увага має приділятися аналізу причин виникнення витрат, не зумовлених нормальною організацією виробничого процесу, а саме:

           перевитрати палива, енергії, сировини та матеріалів;

            доплати робітникам за відхилення від нормальних умов праці та роботу понад норму;

            втрати від простоїв (недозавантаженість) машин і агрегатів, аварії;

            відсутність налагоджених господарських зв'язків із постачальниками сировини, матеріалів;

            порушення трудової та технологічної дисципліни [27, c. 132].

Планова собівартість визначається двома способами:

1) укрупненими розрахунками зміни базового рівня витрат;

2)              кошторисно-нормативними розрахунками розміру необхідних витрат.

Укрупнені розрахунки зміни базового рівня витрат виконуються на стадії складання річних планів з метою визначити й вивчити динаміку витрат і прибутку, а також ефективність виробництва, перевірити узгодженість натуральних і вартісних показників плану. Основний метод укрупненого планування - розрахунок зміни рівня витрат за факторами - так званий факторний аналіз, який може здійснюватися за окремими місцями виникнення витрат та за кожною групою останніх.

1) Кошторисно-нормативні розрахунки розміру необхідних витрат потрібні для якомога повнішого врахування конкретних умов діяльності підприємства та раціональної організації системи контролінгу витрат на підприємстві. Витрати розраховують за їх складовими елементами й статтями (на підставі норм витрат праці та споживання ресурсів для кожного виробничого процесу за конкретною номенклатурою продукції). Розглянемо, наприклад, порядок кошторисно-нормативних розрахунків витрат сировини (матеріалів) та витрат на заробітну плату - основних статей витрат, які формують собівартість промислових підприємств.

Витрати на сировину, матеріали, куповані комплектуючі вироби, напівфабрикати, паливо та енергію розраховують на підставі таких даних:

1) обсяг виготовлення окремих виробів;

2) технічно обґрунтовані норми витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, установлені для планового року з урахуванням передбачених планом змін щодо використання техніки, технології та організації виробництва.

Норми застосовуються як під час складання зведеного кошторису витрат на виробництво, так і під час розробки планових калькуляцій. Згідно з натуральними нормами витрат і цін на спо­живані матеріальні ресурси визначаються норми витрат у вартісному вираженні (з урахуванням зворотних відходів). На підприємствах з великою номенклатурою виробів у планових розрахунках можуть використовуватися зведені норми витрат сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива й енергії у вартісному вираженні на виріб у цілому. Тоді витрати на сировину і матеріали обчислюють на підставі номенклатурного плану виробництва і зведених норм матеріальних витрат у вартісному вираженні [24, c. 140].

З огляду на фактори, від яких залежить обсяг витрат на сировину та матеріали, можна визначити відповідні резерви економії, вдавшись до таких заходів:

           переглянути норми витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції. Це можна зробити з допомогою вартісного аналізу та нуль-базис-бюджетування, яке полягає в перерахунку всіх діючих нормативів витрат;

           з’ясувати можливості придбати (чи залучити на умовах лізингу) економічніші види обладнання;

           оцінити можливості зменшувати втрати сировини у відходах виробництва;

           переглянути основних постачальників сировини, аби їх диверсифікувати, зменшити кількість посередників та виявити можливості дешевше закуповувати безпосередньо у виробників необхідні предмети праці.

Основну та додаткову заробітну плату персоналу, зайнятого у виробництві продукції, розраховують окремо для робітників, які працюють на умовах відрядної оплати та робітників, працю яких оплачують погодинно.

Сума основної заробітної плати робітників у разі відрядної оплати праці визначається на підставі таких даних:

1) обсяг виробництва відповідних видів продукції;

2) установлена трудомісткість (норми виробітку);

3) відрядні розцінки та середня годинна тарифна ставка.

Сума основної заробітної плати робітників, які працюють погодинно, визначається згідно з їх плановою чисельністю і середньою тарифною ставкою або посадовим окладом [16, c. 46].

Саме в розглянутих елементах витрат і приховуються, як правило, головні резерви зниження собівартості. Адже на більшості підприємств витрати за статтями сировина, матеріали, паливо, енергія та заробітна плата становлять понад 90 відсотків собівартості продукції.

Щоб повніше виявити можливості зниження витрат, а також глибше й всебічніше проаналізувати фактичні витрати та причини їх відхилення від розрахункового рівня, доцільно поєднувати пофакторний і кошторисний методи планових розрахунків.

Розрізняють основні групи чинників, що впливають на собівартість продукції. Це — зміна обсягів виробництва; структури (номенклатури та асортименту) продукції; технічного рівня виробництва; організації виробництва та умов праці.

Розглянемо тепер, як саме впливають основні чинники на загальний рівень собівартості.

1. Зміна обсягів виробництва. При визначенні впливу цього фактора слід враховувати, що зі зміною обсягів виробництва змінюються постійні витрати на одиницю продукції. Частина витрат може змінюватися протягом року, але не пропорційно до змін обсягів виробництва. Такі витрати належать до умовно-змінних.

2. Зміна структури (номенклатури та асортименту) продукції полягає в зміні частки окремих видів продукції в загальному обсязі виробництва, яка може відбутися з таких двох головних причин:

а) припинення виробництва нерентабельних виробів та освоєння нових видів продукції;

б) неоднакові темпи зростання випуску різних видів продукції.

Вплив зміни структури продукції розраховується згідно з показниками зміни витрат за такими статтями калькуляції:

           матеріальні витрати;

           витрати на оплату праці та нарахування на неї;

           витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

           інші виробничі витрати;

           комерційні витрати.

3. Зміна технічного рівня виробництва виявляється в економії матеріальних і трудових ресурсів за такими основними напрямками:

1) упровадження нових та удосконалення існуючих технологій;

2) застосування нових видів сировини і матеріалів та раціоналізація їх використання;

3) зниження трудомісткості одиниці продукції.

4. Зміна організації виробництва та умов праці виявляється в економії витрат за такими основними напрямками:

1) упровадження нових виробництв, цехів та структурних підрозділів;

2) спеціалізація та кооперування виробництва;

3) зміни в організації та обслуговуванні виробництва й праці;

4) зміни в організації управління виробництвом;

5) зміни в умовах матеріально-технічного забезпечення;

6) усунення зайвих витрат і збитків [24, c. 144].

Важливим фактором зниження собівартості продукції є мінімізація зайвих витрат та збитків, які не є необхідними в умовах нормальної організації виробничого процесу. Такі витрати та збитки визначаються за допомогою аналізу фактичних витрат на виробництво та вартісного аналізу. Економія, що досягається в результаті ліквідації непродуктивних витрат і збитків, визначається як добуток сум цих витрат у базовому періоді на темпи зростання обсягу товарної продукції у плановому періоді.

Наведені способи розрахунку впливу техніко-економічних факторів на планову собівартість продукції застосовуються також під час аналізу фактичної собівартості. Такий аналіз рекомендується проводити систематично, вивчаючи вплив окремих факторів на собівартість продукції, досліджуючи доцільність і динаміку окремих видів витрат, а також собівартість окремих видів продукції. Слід також здійснювати комплексний аналіз, ураховуючи всю сукупність витрат на виробництво.

Аналіз виконується за даними звітності бухгалтерського обліку, а також на підставі технічної та нормативної документації, аналітичного групування витрат (за станом економічного процесу і за техніко-економічними факторами).

Щоб виявити причини відхилень від плану та можливості зменшення витрат, використовують також:

Санаційні заходи, спрямовані на зниження витрат виробництва, доцільно здійснювати на основі нуль-базис-бюджетування (ZВВ — Zего-Ваsе-Виdgeting). Нуль-базис-бюджетування є складовою частиною контролінгу витрат на підприємстві. Основна відмінність ZВВ від звичайного планування витрат полягає в тому, що останнє значною мірою зорієнтоване на показники рівня витрат попередніх періодів (які можуть бути невиправдано завищеними). Базою для ZВВ є так звана «точка-нуль», тобто показники обчислюються на підставі нового обрахунку всіх норм та нормативів витрат, їх складу та структури. У межах ZВВ аналізуються всі статті витрат і за кожною з них визначаються можливості економії. Особлива увага при цьому приділяється накладним витратам.

Результати оцінювання резервів зниження собівартості продукції та зменшення на цій основі вихідних грошових потоків використовуються в оперативному управлінні фінансово-господарською діяльністю підприємств.

Розглянувши основні методи підвищення прибутковості та, як результат, рентабельності підприємств, можна навести деякі рекомендації ВАТ „Київський маргариновий завод” щодо вирішення поставленої у роботі задачі.

Досліджуване підприємство може підвищити свою прибутковість та рентабельність, впровадивши у своїй діяльності такі заходи:

1.              Зменшити собівартість виробленої продукції за рахунок використання власних комплектуючих, власного устаткування та більш ефективного та раціонального використання роботи працівників. Значним резервом є збільшення автоматизації виробництва.

2. Мобілізувати приховані резерви, тобто реалізувати окремі об'єкти основних та оборотних засобів, що безпосередньо не використовуються у виробничій діяльності.

3. Здавати в оренду основні фонди, які не повно використовуються у виробничому процесі чи використовувати зворотний лізинг.

4. Продати окремі низькорентабельні структурні підрозділи, що надасть можливість підприємству мобілізувати кошти для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності.

5. Переглянути діяльність відділу маркетингу та збуту, поставити перед ним більш конкретні цілі щодо пошуку ринків збуту та нових клієнтів. Перші позитивні зрушення можна побачити вже в 2009р., коли продукцію реалізовано на замовлення і на досить вигідних умовах, що вказує на потенційну можливість підприємства збільшувати реалізацію продукції не лише на ВАТ „Київський маргариновий завод”, а й для народного вжитку. Отже, слід активізувати діяльність маркетингових служб.

Таким чином, у разі впровадження вище перелічених методів та шляхів підвищення прибутковості та рентабельності, на підприємстві ВАТ „Київський маргариновий завод” можливе стрімке підвищення цих показників та загальне оздоровлення діяльності, тобто покращаться умови праці, її результативність і, як результат, підвищиться загальний рейтинг підприємства.

ВИСНОВКИ

У результаті здійснення дослідження та написання курсової роботи було зроблено наступні висновки.

Головна мета промислового підприємства в сучасних умовах – одержання максимального прибутку, що неможливо без ефективного управління капіталом. Пошуки резервів для збільшення прибутковості підприємства складають основну задачу керівника.

Очевидно, що від ефективності управління фінансовими ресурсами і підприємством цілком і повністю залежить результат діяльності підприємства в цілому. Якщо справи на підприємстві йдуть самопливом, а стиль керування в нових ринкових умовах не змінюється, то боротьба за виживання стає безупинною.

Прибуток – це частина виробленої та реалізованої додаткової вартості, готової до розподілу. Прибуток характеризує собою різницю між сукупними доходами та сукупними витратами, що понесені на здійснення підприємницької діяльності.

Рентабельність – рівень прибутковості. Показники рентабельності характеризують ефективність підприємства в цілому, прибутковість різних напрямків діяльності, окупність витрат.

У процесі аналізу фінансових результатів діяльності підприємства здійснюються розрахунок і аналіз таких показників: загальна рентабельність виробництва, рентабельність товарної продукції, рентабельність продажу продукції, рентабельність активів, власного капіталу та одиниці продукції.

В умовах високих темпів інфляції значно спотворюється звітна бухгалтерська інформація підприємства і для усунення негативного її впливу необхідно виконати:

      коригування звітності за поточним рівнем цін;

      розрахунок реальних фінансових коефіцієнтів на основі скоригованої за рівнем інфляції звітності;

      порівняння фінансових коефіцієнтів, розрахованих до і після коригування.

У практиці зарубіжних фірм і підприємстві для оцінки ефективності організації діяльності застосовуються такі показники:

           коефіцієнт прибутковості;

           оборотність активів;

           дохідність використовуваного капіталу.

Горизонтальний аналіз прибутку ВАТ „Київський маргариновий завод” свідчить про значне зменшення у звітному 2009 р. проти 2008 р. всіх складових прибутку підприємства (за винятком доходу від реалізації продукції та чистого прибутку від реалізації, які збільшились на 14,5% та 15% відповідно). Валовий прибуток зменшився на 6,9 тис. грн.; фінансовий результат від операційної діяльності - на 1819,9 тис. грн. (або на 5,03%); фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування - на 2081,6 тис. грн. (або на 22,2%); фінансовий результат від звичайної діяльності після оподаткування, як і чистий прибуток, - на 681 тис. грн. (або на 11 %).

Вертикальний аналіз прибутку підприємства свідчить, що у 2009 р. проти 2008 р. питома вага всіх складових прибутку зменшилась на 1-2%. Так, частка валового прибутку знизилась у 2009 р. на 2%, прибутку від операційної діяльності – на 2,18%, прибутку від звичайної діяльності до оподаткування – на 2,09%, прибутку від звичайної діяльності після оподаткування та чистого прибутку – на 0,97%.

У результаті проведеного факторного аналізу прибутку було виявлено, що у 2009 р. на зміну величини чистого прибутку підприємства суттєво вплинули такі фактори як фінансові витрати, обсяг виручки від реалізації продукції, інші операційні доходи, адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні доходи та податок на прибуток. Сумарний вплив цих факторів склав 681 тис. грн..

Аналіз рентабельності ВАТ „Київський маргариновий завод” виявив появу негативних тенденцій в розвитку діяльності підприємства. Так, рентабельність сукупного капіталу у 2008 р. становила 10,1%, а у 2009 р. цей показник знизився на 3,11%. Також у 2009 р. спостерігається зниження операційної, валової та чистої рентабельності продажів. Зменшення у динаміці показника валової рентабельності зумовлене перевищенням темпів зростання собівартості продукції (117,72%) над темпами зростання виручки від реалізації (114,55%).  Операційна рентабельність реалізованої продукції знизилась на 2,18% у 2009 році, що зумовлене зменшенням сум по таких статтях, як валовий прибуток та інші операційні доходи з одночасним збільшенням адміністративних витрат.

Проведений факторний аналіз рентабельності власного капіталу показав, що за рахунок зниження коефіцієнта чистої рентабельності продажів показник рентабельності власного капіталу знизився на 2,41 пункти. Зміна показника ресурсовіддачі та коефіцієнта фінансової залежності спричинили збільшення коефіцієнта рентабельності власного капіталу на 0,22 та 0,21 пункти відповідно. Отже, збільшення ступеня фінансової залежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування призводить до зростання рентабельності власного капіталу. Проте це не стосується даного підприємства, оскільки сукупний вплив ресурсовіддачі та коефіцієнта фінансової залежності значно менший, ніж вплив показника чистої рентабельності продажів.

Здійснений аналіз рентабельності та ефективності використання капіталу виявив, що результати діяльності ВАТ „Київський маргариновий завод” у 2009 році дещо погіршились, про що свідчить зниження показників рентабельності основних засобів (на 1,3%), коефіцієнта генерування доходів (на 0,03), рентабельності активів (на 3%), рентабельності власного капіталу (на 1,98%), доходності перманентного капіталу (на 0,05).

Однак, підприємству слід поліпшувати рентабельність для досягнення основної мети діяльності – максимізувати прибуток.

На основі проведеного аналізу ВАТ „Київський маргариновий завод” виявлено основні проблеми та можливі шляхи їх вирішення. До основних з них відносяться:

1.      Зниження собівартості виготовленої продукції.

2.      Активізація роботи маркетингової служби.

3.      Мобілізація прихованих резервів.

4.           Продаж низькорентабельних структурних підрозділів та окремих об’єктів основних і оборотних засобів, що безпосередньо не використовуються у виробництві.

Практичне використання наведених у роботі пропозицій дасть змогу підвищити ефективність досліджуваного підприємства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.      Господарський кодекс України від 16.03.2003р. № 436-IV.

2.      Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999р. // Голос України. – 1999. – 18 липня.

3.      Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження національного стандарту № 1 „Загальні принципи оцінки майна та майнових прав” № 1440 від 10.09.2003р.

4.      Національні стандарти бухгалтерського обліку в Україні: Закон. Положення. Інструкції: Збірник норм.-правових актів. – К.: Юрінком, 1998. – 230 с.

5.      Аранчій В.І. Фінанси підприємств. Навчальний посібник. – К.: ВД „Професіонал”, 2008. – 304 с.

6.      Балабанов И.Т. Анализ и планирование финансов хозяйствующего субъекта. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 112 с.

7.      Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. Фінансова діяльність підприємства: Підручник, 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 2003. – 384 с.

8.      Бланк И.А. Финансовый менеджмент: Учебный курс. – 2-е изд., перераб. и доп. – К.: Эльга, Ника-Центр, 2008. – 656 с.

9.      Бутинець Ф.Ф., Мних Є.В., Олійник О.В. Економічний аналіз: Практикум. – Житомир: ПП. „Рута”, 2000. – 243 с.

10. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. – 2-ге вид., стереотип. – К.: МАУП, 2001. – 152 с.

11. Ковалев А.И., Привалов В.П. Анализ финансового состояния предприятия. – М.: Центр экономики и маркетинга, 1995. – 192 с.

12. Ковалев В.В. Финансовый анализ: методы и процедуры. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 560 с.

13. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. – М.: Финансы и статистика, 1996. – 432 с.

14. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч. посіб. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Т-во „Знання”, КОО, 2002. – 294 с.

15. Крамаренко Г.О. Фінансовий аналіз і планування. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 224 с.

16. Лазаришина І.Д. Удосконалення інституційних підходів до методики фінансового аналізу // Фінанси України. - № 1. – 2008. – С. 44-48

17. Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання: Монографія. – К.: КНЕУ, 2001. – 387 с.

18. Мец В.О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2003. - 278 с.  

19. Мних Є.В. Економічний аналіз: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 412 с.

20. Остапенко В. Финансовое состояние предприятия: оценка, пути улучшения // Экономист. - № 7. – 2000. – С. 37-43.

21. Руденко Л.В. та ін. Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства: Навч. посібник. – К.: Укоопспілка, 2000. – 422 с.

22. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. – 3-е изд., перераб. и доп. – Минск: ИП «Экоперспектива», 1998. – 498 с.

23. Салига  С.Я., Дацій Н.В., Корецька С.О., Нестеренко Н.В., Салига К.С. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 210 с.

24. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2000. – 412 с.

25. Фінанси підприємств: Підручник / Кер. авт. кол. і наук. ред. проф. А.М.Поддєрьогін. – 4-те вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2002. – 571с.

26. Финансовый менеджмент: теория и практика: Учебник / Под ред. Е.С.Стояновой. – М.: Изд-во Перспектива, 1997. – 574 с.

27. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник / За ред. проф. Г.Г.Кірейцева. – К.: ЦУЛ, 2002. – 496 с.

28. Фінансовий менеджмент: Підручник / Кер. кол. авт. і наук. ред. проф. А.М.Поддєрьогін. – К.:КНЕУ, 2009. – 535 с.

29. Фінансово-економічний аналіз: Підручник / Буряк П.Ю., Римар М.В., Бець М.Т. та ін. Під заг. ред. П.Ю.Буряка, М.В.Римара. – К.: ВД „Професіонал”, 2008. – 528 с.

30. Чернелевський Л.М. Економічний аналіз на підприємствах промисловості і торгівлі. Підручник. – К.: Вікар, 2003. – 321 с.

31. Шеремет А.Д., Сайфулин Е.В. Методика финансового анализа предприятия. – М.: ЮНИГЛОБ, ИПО «МП», 1993. – 80 с.

32. Шиян Д.В., Строченко Н.І. Фінансовий аналіз: Навч. посібн. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – 240 с.

ДОДАТКИ