Банки на фондовому ринку

Найінтенсивнішого розвитку й найбільшого поширення трастові операції набули у США. Від кінця ХІХ ст. ці операції концентруються у комерційних банках. Банки використовують трасти для подолання обмежень, встановлених для них, на проведення операцій із цінними паперами. Вони займаються вкладенням довіреного їм капіталу в акції та облігації надійних корпорацій і компаній; трастові відділи банків справляють вагомий вплив на політику корпорацій через цінні папери, що передані їм на збереження й інвестування.

Трастові послуги можуть надаватися як фізичним, так і юридичним особам. Здійснення банками управління персональними трастами передбачає:

1) управління майном клієнта за дорученням. При цьому володіння і розпорядження капіталом після смерті в інтересах спадкоєм­ців є найпоширенішим видом довірчих послуг. Банки здійснюють управління заповітними, прижиттєвими та страховими трастами для фізичних осіб. Заповітний траст засновують за розпорядженням покійного, яке викладено у заповіті. Банк керує ним на користь бенефіціара. Сутність прижиттєвого трасту полягає в тому, що особа передає кошти або цінності в управління банку і доручає йому здійснювати виплату доходів упродовж життя, а після смерті — його спадкоємцю. У цьому разі банк здійснює зберігання, інвестування, а також має право розпоряджатися доходами і основною сумою відповідно до угоди. Прижиттєвий траст становить особисту домовленість між довірителем і довіреною особою (банком). Фактично умови договору між трастовим відділом банку і фізичною особою є таємницею і не підлягають розголошенню. Страховий траст виникає у разі, коли фізична особа призначає траст-відділ банку довіреною особою зі страхового полісу і доручає йому виплачувати страхову суму після своєї смерті спадкоємцеві;

2) агентські послуги, до яких належить збереження цінних паперів, управління активами і юридичне обслуговування. Під час надання цих послуг банк діє від імені і за дорученням свого клієнта на підставі укладеної на певний строк угоди, тобто виступає як агент. Якщо у разі трасту банк як довірена особа набуває юридичного права на розпорядження власністю, то за агент-
ських відносин право на власність залишається за власником майна. Основною формою агентських угод є збереження активів, серед яких переважають цінні папери. Банки, окрім збереження, отримують доходи та інформують клієнтів про всі надходження за цінними паперами. Ці послуги також передбачають погашення траст-відділами різних видів облігацій, обмін цінних паперів, продаж, купівлю, отримання і доставку цінних паперів. Таким чином, особливістю надання траст-відділами банків агентських послуг є те, що всі послуги надають за дорученням клієнтів. Перелік їх може змінюватися за бажанням клієнтів; згідно із дого­вором, траст-відділ набуває право розпоряджатися всім інвести­ційним портфелем клієнта.

Важливе місце у трастовій діяльності комерційних банків розвинених країн належить обслуговуванню юридичних осіб (фірм, підприємств, корпорацій), для яких банки можуть:

1) розпоряджатися активами. Насамперед до цих послуг належать операції з управління різними цільовими фондами: пенсійними фондами корпорацій, преміальними фондами, фондами погашення заборгованості та інші, а також випуск облігацій, забезпечених цінними паперами, які зберігаються на умовах трасту. Виконуючи ці операції, траст-відділ комерційного банку акумулює кошти, призначені для формування певного цільового фонду, інвестує ці фонди і виплачує працівникам фірм та іншим отримувачам кошти відповідно до трастової угоди. Окрім приватних корпорацій, траст-відділи комерційних банків здійснюють управління державними фондами. Подеколи трастові операції комерційних банків можуть поєднуватися з функціями з випуску облігацій, корпорацій, забезпечених цінними паперами. В цьому разі банк набуває право довірчої власності на активи, передані під заставу;

2) тимчасово керувати справами акціонерного товариства в разі його реорганізації, банкрутства, ліквідації та інших умов. Траст-відділи діють як довірчі особи з передання прав власності, з оплати боргів або з управління майном на користь кредиторів;

3) здійснювати агентські операції. Траст-відділи банків можуть виступати як агенти з передання прав власності на акції корпорацій. Це нагадує функцію операцій агента з обміну, коли банк отримує одні папери і видає інші згідно з договором. Як правило, обмін пов’язаний з конверсією, сплітом, консолідацією акцій, об’єднанням компаній або з розміщенням нових емісій цінних паперів для реорганізації компанії. Також траст-відділи надають реєстраторські послуги, проте вони не можуть одночасно за одними й тими самими акціями виступати як агент з передання прав власності та реєстратор. Банки також діють як агенти з виплати дивідендів. У цьому разі корпорація, при настанні виплат, переказує кошти траст-відділу, який безпосередньо здійснює виплату дивідендів. Крім того, за дорученням клієнтів траст-відділи займаються викупом привілейованих акцій і передплатних сертифікатів.

Серед найприйнятніших видів трастових послуг банків із цінними паперами доцільно визначити такі:

інвестиції у цінні папери та продаж їх за дорученням, від імені й за рахунок коштів клієнтів, котрі є власниками відповідних портфелів. При цьому комерційний банк, залежно від умов укладеного договору, може виступати або як агент свого клієнта, виконуючи його інструкції з купівлі-продажу цінних паперів, або як самостійний розпорядник інвестиційного портфеля, здійснюючи операції на власний розсуд

3. Основні напрямки використання потенціалу комерційних банків за допомогою ринку цінних паперів

Найпоширеніші у світовій практиці посередницькі послуги банків з організації випуску та розміщення цінних паперів клієнтів до 1996 р. в Україні фактично не розвивалися. З точки зору корпорацій, попиту на ці послуги у переважної більшості емітентів не існувало, оскільки акції випускалися з метою перетворення державних підприємств в акціонерні, а потенційними покупцями виступали члени трудового колективу. У свою чергу, з боку банку не існувало і пропозиції таких послуг, оскільки .співробітничати доцільно з перспективними підприємствами-емітентами, від розміщення цінних паперів яких можна отримати прибуток, а на першому етапі приватизації акціонувалися переважно неприбуткові та економічно нестабільні підприємства.

З початком широкомасштабної приватизації у 1996-1998 рр. на ринку з'являються великі промислові корпорації зі значними перспективами розвитку, і зацікавленість банків у розміщенні акцій таких емітентів зростає, що підтверджують і статистичні дані: якщо в 1995 р. банки отримали 22 дозволи на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів, то в 1998 р. - вже 121 дозвіл (тобто 58,7% банків могли надавати такі послуги). Проте значний, досвід, напрацьований зарубіжними банками у організації емісії сфері послуг організації емісії та обігу цінних паперів, в Україні не знайшов втілення. Йдеться, насамперед, про відсутність активної співпраці банків з емітентами на стадії планування емісії. При цьому залишається та сама проблема, яка стосується власних акцій банку: недооцінка підготовчого етапу емісії. Як правило, емісія акцій для, клієнта відбувається за примітивними схемами, при цьому роль банку є обмеженою й основоположні завдання - вивчення кон'юнктури ринку, визначення доцільності випуску акцій та їх ціни, розрахунок оптимальної суми емісії, реклама випуску з метою створення оптимальних умов залучення коштів - у більшості випадків не вирішуються банком взагалі. На відміну від зарубіжного досвіду вітчизняні банки (у тому числі великі оператори ринку цінних паперів, наприклад Приватбанк, «Аваль») взагалі не структурують підготовчий етап емісії на окремі стадії, що істотно знижує ефективність послуг з організації випуску цінних паперів. Оскільки на даному етапі такі послуги взагалі рідко надаються корпораціям (з причин неплатоспроможності більшості з них), слабкі результати лише відштовхують потенційних клієнтів, позбавляючи їх можливості залучити кошти до фінансування програм розвитку.

З метою збільшення зацікавленості корпорацій у банківських послугах, на нашу думку, необхідно принципово змінити підходи до планування емісії. Враховуючи значний вплив високоякісної, професійної оцінки параметрів випуску цінних .паперів на результати емісії, слід рекомендувати чітко структурувати перший етап емісії на аналіз правового, економічного та технічного аспектів емісії. Спільно з керівництвом корпорації-емітента банк має визначити, по-перше, оптимальну суму коштів, які доцільно мобілізувати шляхом випуску цінних паперів для фінансування конкретного проекту (тобто поряд з техніко-економічним здійснюється фінансове обґрунтування проекту); по-друге, види цінних паперів, які необхідно випустити, а також способи та строки їх розміщення.

Взаємопов'язаною з проблемою випуску є проблема гарантування розміщення (андерайтинг). Із двох відомих в зарубіжній практиці варіантів діяльності банку - як покупця та як агента - банки України використовують лише другий. Ця особливість пов'язана з тим, що на Заході як покупці діють інвестиційні банки, які скуповують весь випуск цінних паперів і гарантують емітенту всю суму виручки від реалізації, тобто беруть на себе ризик недорозміщення емісії. Натомість в Україні, за відсутності інвестиційних банків та слабкої зацікавленості комерційних банків в інвестиціях в корпоративні цінні папери, при розміщенні акцій для клієнтів банки беруть на себе зобов'язання реалізувати якомога більше цінних паперів, проте без повної фінансової відповідальності.

Наступна особливість послуг з розміщення емісії полягає в ігноруванні банками можливості активної роботи з інвесторами. Банки в основному продають цінні папери інвесторам з їхньої власної ініціативи, і така їхня позиція має об'єктивне підґрунтя: з одного боку, низька якість більшості корпоративних цінних паперів, з іншого - слабка інвестиційна активність їх покупців. За таких умов банки втрачають істотні можливості щодо розміщення цінних паперів, а їхні переваги над іншими фінансовими посередниками вичерпуються використанням широкої мережі банківських відділень і філій та широким колом потенційних інвесторів - клієнтів банку. За допомогою розвиненої мережі своїх відділень у регіонах України успішно розміщували акції для клієнтів такі великі банки, як Приватбанк, ВАБанк, «Грант», «Металург».

Натомість при орієнтації на таке філійне розміщення значна кількість банків, що не мають філійної мережі і традиційних відносин з потенційними Інвесторами, перебуває -у гіршому стані і не може запропонувати клієнтам ефективного розміщення цінних паперів. Для таких, банків актуальною є, у першу чергу, активна співпраця з емітентами на стадії планування емісії (включаючи конструювання типів цінних паперів, визначення їхніх цін, реклами випуску тощо) з метою створення оптимальних умов залучення коштів. У такий спосіб комерційні банки України можуть сприяти організації та розвитку ринку цінних паперів у цілому [14, с. 14].

Підкреслимо, що існує інший реальний спосіб залучення банків" до активної участі в процесі випуску цінних паперів корпорацій, який, враховуючи гостру потребу у забезпеченні реального сектору економіки України грошовими коштами, обов'язково має бути використаний. Йдеться про наслідування прикладу банків Великої Британії, які після кризи 1929-1933 рр. створили спеціальне товариство на чолі із Центральним банком Великої Британії для реорганізації промисловості та забезпечення коштами відповідних підприємств. Товариство взяло на себе функції з випуску та розміщення акцій і облігацій підприємств слаборозвинених галузей промисловості - суднобудівної та текстильної. Оскільки йшлося про надання банківських послуг низькорентабельним підприємствам, банки керувалися не отриманням прибутку, а допомогою виробничим галузям. А зацікавленість банків у членстві в означеному товаристві підтримувалася центральним банком шляхом надання тимчасових преференцій щодо купівлі кредитних ресурсів центробанку (у першу чергу встановлювався нижчий відсоток).

У разі подібного об'єднання українських банків з метою надання послуг із залучення коштів для економічно слабких виробників з'явилася б реальна можливість покращити економічний стан держави. До аналогічного об'єднання у першу чергу мали б увійти банки, які мають кваліфікованих спеціалістів з розробки емісійної стратегії та позитивний досвід у розміщенні власних акцій (Приватбанк, «Надріз» , Укрінбанк та ін.).

Більш поширеною, на відміну від послуг з організації випуску цінних паперів, у період з 1995 по 2001 рр. була купівля-продаж цінних паперів для клієнтів. При цьому до загострення-фінансово-економічної ситуації в Україні в серпні 1998 р., що супроводжувалося несприятливими для інвесторів подіями на ринку державних цінних паперів, найвищим попитом інвесторів користувалися ОВДП. Але в 1997 р., у зв'язку з кризою ринку державних цінних паперів, вітчизняні банки були змушені переорієнтувати свою діяльність на ринок корпоративних паперів. Стабільний попит на послуги з купівлі-продажу цінних паперів для клієнтів Приватбанку, ВАБанку, банку «Надра», АКБ «Полтава-банк» та деяких інших банків проявляли і вітчизняні і зарубіжні інвестори.

При виконанні біржових угод із цінними паперами для клієнтів, згідно із зарубіжною практикою, банк може здійснювати комісійну (брокерську) або комерційну (дилерську) діяльність. Проте в Україні комерційна діяльність банків розвинена слабко і відрізняється від зарубіжної. Так, дилери на Заході купують цінні папери з власної ініціативи за свій рахунок у владний портфель з намірами перепродати їх у подальшому, при цьому чітко застерігається: дилер не має права відмовити клієнтам, котрі бажають, купити (продати) йому цінні папери, якими він торгує. Вітчизняні