Державний бюджет і бюджетна система України

Бюджет в  економічному розумінні являє собою сукупність грошових відносин між державою і юридичними та фізичними особами з приводу формування і використання централізованого фонду коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій. Основним джерелом формування бюджету є ВВП. Як зазначають науковці, права держави в його розподілі ґрунтуються на двох чинниках: 
1) на виконанні нею зазначених суспільних функцій, оскільки централізація частини ВВП у бюджеті є, по суті, платою суспільства за виконання державою її функцій; 
2) держава може брати участь у розподілі ВВП як один із суб'єктів його створення, будучи власником засобів виробництва у державному секторі, тобто виконуючи підприємницьку діяльність. 
За формою прояву бюджет є основним фінансовим планом, в якому відображається діяльність держави та місцевих органів. У такому розумінні бюджет посідає провідне місце у діяльності держави, оскільки визначає її можливості і пріоритети, її роль і форми реалізації закріплених за державою функцій, фактично, бюджет, який являє собою баланс доходів і видатків, відображає соціально-економічну, міжнародну, управлінську, оборонну та фінансову політику. 
За матеріальним змістом бюджет становить централізований фонд коштів держави. Обсяг бюджету - це річна сума коштів, що проходять через цей фонд. Бюджет - це не стала категорія, навпаки, він перебуває у постійному русу, оскільки щоденно до нього через Єдиний казначейський рахунок надходять кошти і здійснюється фінансування видатків. Проте бюджет є чимось набагато більшим, ніж просто сума кількісних показників. Завдяки йому фінансуються національні програми, у тому числі пов'язані із соціальним забезпеченням населення. Він є засобом вкладення держави капіталів у своє майбутнє як шляхом матеріального будівництва, скажімо, прокладанням автострад, так і через удосконалення якісного складу населення, як, наприклад, фахова підготовка й освіта. Це один з важливих інструментів, доступних урядові, для регулювання економічної діяльності і стабілізації доходів громадян. 
У зв'язку з постійним рухом та завданнями, які має бюджет як основний фінансовий план держави, необхідна чітко налагоджена система управління бюджетом, щоб забезпечити своєчасне й повне надходження доходів, та раціонального, цільового й ефективного використання коштів. Саме в цьому аспекті виникає юридичне значення бюджету у вигляді нормативно-правового закріплення бюджетних повноважень суб'єктів бюджетних відносин. Бюджет, затверджений на рівні закону на поточний бюджетний період, надає фінансовій діяльності органів виконавчої влади обов'язкового характеру, оскільки приписи закону мають конкретно-адресний характер і зобов'язують ці органи їх виконувати. Закон про бюджет покладає на орган виконавчої влади обов'язок зібрати певну суму коштів і дозволяє витратити зібрані кошти на фінансування видатків, пов'язаних із забезпеченням виконання функцій держави. 
Бюджетні акти відзначаються великим обсягом (у деяких країнах це цілі бюджетні книги) і складаються з трьох основних частин: 
1) пояснювальна записка, яку готує переважно міністр фінансів і в якій коротко викладено еволюцію рівня суспільного добробуту, звіт про кошторисні періоди, ще "не захищені" законами про виконання бюджету, огляд стану справ у казначействі, пропозиції щодо вдосконалення фінансового законодавства тощо;

2) власне текст бюджетного  акта;

3) документи в додатках: таблиці розподілу кредитів за  міністерствами, дефіцити міністерств,  борг і т. ін. 
Бюджетний кодекс України визначає бюджет як план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функції які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду. Відповідно, закон про Державний бюджет - це закон, який затверджує повноваження органів державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду.

 

3)Бюджетни  система України та принципи  її побудови

 

Схематично  бюджетна система України складається  з таких ланок (рис. 6.1):

1) Державний бюджет  України;

2) місцеві бюджети.

До місцевих бюджетів належать бюджет Автономної Республіки Крим, обласні та районі бюджети, бюджети районів у містах і бюджети місцевого самоврядування, серед яких вирізняють бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань, а також бюджети міст Києва та Севастополя.

Бюджетний кодекс започаткував дію щодо самостійних 686 місцевих бюджетів, які мають прямі, рівноправні відносини з Державним  бюджетом, у тому числі:

— бюджет Автономної Республіки Крим;

— 24 обласні бюджети;

— бюджети міст Києва  та Севастополя;

— 171 бюджет міст обласного  підпорядкування;

— 488 бюджетів районів;

— також до складу бюджетної системи  входять понад 11 тис. бюджетів місцевого  самоврядування.

Сукупність показників доходів і видатків усіх бюджетів становить Зведений бюджет України, що використовується з метою аналізу і визначення засад державного регулювання економічного й соціального розвитку України.

 

Рис. 6.1. Бюджетна система України

Зведений бюджет Автономної Республіки Крим включає показники бюджету  Автономної Республіки Крим, зведених бюджетів та її районів і бюджетів міст республіканського значення. У  свою чергу, зведений бюджет області включає показники обласного бюджету, зведених бюджетів районів і бюджетів міст обласного значення цієї області.

Так само формується зведений бюджет району, бюджети місцевого самоврядування та ін.

У ст. 95 Конституції України зазначено, що бюджетна система України будується на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. На виконання цього положення Бюджетним кодексом України закріплено основні принципи побудови бюджетної системи України.

Бюджетна система України  ґрунтується на таких принципах, як:

— принципи єдності (цілісності) бюджетної  системи України, що забезпечується єдиними правовою базою, грошовою системою, бюджетною класифікацією доходів  і видатків, єдністю порядку виконання бюджетів і ведення бухгалтерського обліку й звітності, єдністю регулювання бюджетних відносин;

— принцип збалансованості  бюджетів, який полягає в тому, що витрати бюджету мають відповідати  доходам за відповідний бюджетний  період;

— принцип повноти  — до складу доходів входять усі  доходи держави й органів місцевого  самоврядування, отримані з будь-яких джерел. До видатків бюджету належать будь-які бюджетні витрати на потреби  держави або місцевого самоврядування;

— принцип самостійності бюджетів — самостійність бюджетів забезпечується шляхом закріплення за ними відповідних джерел надходжень, правом на визначення напрямів використання коштів згідно із законодавством України. Держава не несе відповідальності коштами держбюджету за бюджетні зобов'язання органів місцевого самоврядування, а органи місцевого самоврядування не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання держави;

— принцип обґрунтованості  — бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і  соціального розвитку держави та розрахунках доходів і витрат бюджету, що здійснюються до затверджених нормативів і методик;

— принцип ефективності — усі учасники бюджетного процесу  мають на меті залучати мінімальний  обсяг бюджетних коштів щоб досягнути  максимального результату;

— принцип цільового  використання бюджетних коштів —  бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетом;

— принцип субсидіарності — розподіл видатків між державним  бюджетом і місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами  ґрунтується на максимальному наближенні суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;

— принцип справедливості й неупередженості — бюджети  будуються на засадах справедливого  й неупередженого розподілу суспільного  багатства між громадянами і  територіальними громадами;

— принцип публічності  та прозорості — бюджети всіх рівнів обговорюються та затверджуються відповідно Верховною Радою України. Верховною  Радою Автономної Республіки Крим і  відповідними радами;

— принцип відповідальності учасників бюджетного процесу — кожен учасник бюджетного процесу відповідає за складання та виконання відповідних бюджетів.

4)Бюджетна  класифікація: необхідність застосування, її склад

 

 

Відповідно  до Бюджетного кодексу бюджетна класифікація має такі складові частини: 
1. Класифікація доходів бюджету. 
2. Класифікація видатків бюджету. 
3. Класифікація фінансування бюджету. 
4. Класифікація боргу. 
Зупинимося докладніше на класифікаціях видатків бюджету, оскільки їх використання і застосування зазнає найбільших змін із впровадженням програмно-цільового методу. Видатки бюджету класифікуються за: 
1. бюджетними програмами (програмна класифікація видатків); 
2. функціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна класифікація видатків); 
3. економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці 
видатки (економічна класифікація видатків); 
4. ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація). 
Програмна класифікація - це розподіл видатків бюджету за програмами. Саме такий формат розподілу видатків головних розпорядників коштів необхідно використовувати для подання на розгляд Верховної Ради. Саме цей формат служить для представлення того, яка діяльність фінансується, та які завдання та цілі ставляться при цьому. І, нарешті, саме в такому форматі необхідно проводити ретельний аналіз використання коштів, застосовуючи його висновки як основу для прийняття рішень щодо фінансування. 
Відповідно до вимог частини третьої статті 38 Бюджетного кодексу України програмна класифікація видатків державного бюджету щорічно визначається у Законі "Про Державний бюджет України". 
Програмна класифікація використовується для: 
1. представлення проекту бюджету на розгляд Верховної Ради; 
2. представлення того, яка діяльність фінансується, та які завдання та цілі при 
цьому ставляться; 
3. проведення аналізу використання коштів та досягнутих результатів. 
Одночасно з розробкою програмної класифікації видатків державного бюджету 
виникла необхідність переглянути функціональну класифікацію видатків бюджету для приведення її у відповідність до міжнародних стандартів (нових стандартів статистики державних фінансів МВФ). 
Функціональна класифікація - це групування видатків бюджету за функціями, які виконує держава при здійсненні цих видатків, наприклад, освіта, охорона здоров'я, оборона. 
Хоча введена у грудні 1997 року бюджетна класифікація України у значній мірі була наближена до міжнародних стандартів, проте за багатьма параметрами вона вже на той час їм не відповідала. Зокрема, діюча функціональна класифікація до 2002 року складалася з 25 розділів (новими міжнародними стандартами передбачено 10 розділів), серед яких окремі розділи взагалі не визначали загальні функції держави (наприклад, КФКВ 240000 "Цільові фонди", КФКВ 250000 "Видатки, не віднесені до інших категорій"). Підрозділи функціональної класифікації вміщували елементи відомчої класифікації (наприклад, КФКВ 020002 "Верховний Суд України", КФКВ 061001 "Управління державної охорони України"), економічної класифікації (наприклад, КФКВ 150101 "Капітальні вкладення") та інколи безпосередньо назви програм (приклади наведено вище). А враховуючи, що назви кодів функціональної класифікації використовуються для затвердження бюджетних призначень у Законі "Про Державний бюджет України", вони часто змінювалися, у тому числі за поданням Верховної Ради України, і зрештою все менше узгоджувалися з вимогами міжнародних стандартів і не відповідали призначенню функціональної класифікації. 
Прийнята у минулому році нова функціональна класифікація була створена на основі загальноприйнятої міжнародної класифікації, розробленої статистичним відділом Організації Об'єднаних Націй. Вона складається із розділів, в яких визначаються видатки бюджету на здійснення загальних функцій, та підрозділів і груп, в яких конкретизуються напрями спрямування бюджетних коштів. Наприклад, розділ - "Економічна діяльність", підрозділ -"Транспорт," група - "Автомобільний транспорт." Ця класифікація складається із десяти загальних розділів: 
1. загальнодержавні функції; 
2. оборона; 
3. громадський порядок, безпека та судова влада; 
4. економічна діяльність; 
5. охорона навколишнього середовища; 
6. житлово-комунальне господарство; 
7. охорона здоров'я; 
8. духовний та фізичний розвиток; 
9. освіта; 
10. соціальний захист та соціальне забезпечення. 
Україна є однією із перших країн, яка запровадила нову функціональну класифікацію видатків. Оскільки ця класифікація відповідає міжнародним стандартам, вона дозволяє робити порівняння державних видатків між різними країнами. Після впровадження програмно-цільового методу до формування бюджету функціональна класифікація видатків бюджету буде застосовуватися виключно в аналітичних та статистичних документах (складання показників зведеного бюджету, макроекономічний аналіз тощо). Аналіз видатків, який проводиться на основі функцій, може служити основою для формуванням галузевої політики на рівні держави. Таким чином, залишивши роль головної класифікації бюджетних видатків, у форматі якої затверджувався бюджет до 2002 року, функціональна класифікація буде використовуватися для: 
1. здійснення міжнародних порівнянь видатків за функціями; 
2. формування показників зведеного бюджету; 
3. макроекономічного аналізу; 
4. формування державної політики у різних галузях економіки. 
Економічна класифікація - це групування видатків за економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки, наприклад, зарплата, нарахування на заробітну плату, придбання предметів постачання і матеріалів, утримання бюджетних установ. Як відомо, економічна класифікація поділяється на такі головні категорії: поточні видатки, капітальні видатки та кредитування з вирахуванням погашення. При підході до формування бюджету за функціональної класифікацією, який існував до 2002 року, саме економічна класифікація була головним предметом аналізу. При впровадженні програмно-цільового методу акцент аналізу повинен зміститися на програмні категорії (цілі, завдання та показники результативності). Наприклад, якщо дотепер робився акцент на тому, що певна бюджетна установа має визначену кількість працівників, яких необхідно забезпечити зарплатою, то при програмному підході до формування бюджету наголос повинен ставитися на тому, як найефективніше використати обмежені ресурси для досягнення поставлених програмою цілей та завдань, тобто, мабуть, треба поставити питання: "А чи необхідна нам ця кількість працівників? Чи є менш затратний спосіб досягнення цілі?" 
Разом з тим економічна класифікація є основою для ведення бухгалтерського обліку та звітності бюджетної установи. Також економічна класифікація є потужним інструментом контролю за використанням коштів, оскільки саме на її основі складається розпис видатків, який не дозволяє бюджетним установам спрямовувати всі кошти на зарплати або перевищувати обсяг капітальних видатків, або вимагає, щоб відповідні кошти спрямовувалися на оплату енергоносіїв, тобто контролює, щоб не накопичувалася заборгованість по енергоносіям. Таким чином, можемо виділити дві головні функції, які виконує економічна класифікація: 
1. основа ведення бухгалтерського обліку та звітності; 
2. інструмент адміністративного контролю за використанням коштів. 
Відомча класифікація - це групування головних розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство та місцеві органи влади ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів. Ця класифікація теж відіграє важливу роль при програмному підході до формування бюджету. Саме вона встановлює структуру головних розпорядників, на основі якої визначаються підрозділи, відповідальні за виконання програм. Як уже говорилося, існування одного відповідального виконавця програми є ключовою вимогою застосування програмно-цільового методу до формування бюджету. В той же час один організаційний підрозділ головного розпорядника може відповідати за здійснення кількох програм, що дозволяє здійснювати групування споріднених програм. Таким чином, відомча класифікація виконує такі головні функції: 
1. забезпечує ведення реєстру усіх розпорядників бюджетних коштів; 
2. дозволяє групувати споріднені програми в межах одного розпорядника коштів; 
3. дозволяє чітко розподілити відповідальність за виконання програм. Отже, із впровадженням програмно-цільового методу до формування бюджету класифікація видатків набуває нового змісту, і розуміння її призначення є суттєвим для цілісного сприйняття цього методу.

 

5)Характеристика  стадій бюджетного процесу

 

Бюджетний процес – це регламентована нормами права діяльність, пов’язана із складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України.

Бюджетний кодекс України визначає 4 стадії бюджетного процесу:

1. складання проектів бюджету;
2. розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України та рішень про місцеві бюджети;
3. виконання бюджету та внесення в разі необхідності змін до закону про Державний бюджет, чи рішень про місцеві бюджети;
4. підготовка га розгляд зніту про виконання бюджету та прийняття рішень щодо нього.

Кожна стадія здійснюється визначеними законодавством органами і завершується прийняттям правового акта. Ці стадії повторюються щорічно.

Перша стадія – складання і розгляд проекту бюджету. Процес його розробки починається заздалегідь до його затвердження. Комітети Верховної Ради розробляють свої пропозиції щодо проекту бюджету на наступний рік і надсилають їх до комітету з питань бюджету не пізніше 20 травня поточного року.

Комітет з питань бюджету розробляє проект постанови  про основні напрями бюджетної  політики на наступний рік (бюджетну резолюцію), виносить її на розгляд Верховної Ради не пізніше 15 червня поточного року. Ця резолюція є орієнтиром для Уряду при розробці проекту бюджету і для Верховної Ради при розгляді цього проекту.

Верховна Рада приймає Постанову про основні  напрями бюджетної політики не пізніше 1 липня.

Складання проекту  Державного бюджету організовує  Кабінет Міністрів. Міністерство фінансів складає попередній проект зведеного  бюджету України і доводить відповідні показники до міністерств, відомств, інших органів державної виконавчої влади. Усі органи державної виконавчої влади у двотижневий строк розглядають доведені до них показники щодо проекту зведеного бюджету та подають Міністерству фінансів свої пропозиції. Міністерство фінансів розглядає зазначені пропозиції і готує проект Державного бюджету. Міністерство фінансів України доповідає про проект бюджету на засіданні Кабінету Міністрів. Важливо підкреслити роль Прем’єр-міністра України, який єдиний має право представляти і захищати проект Державного бюджету перед Верховною Радою.

Стадія розгляду проекту бюджету продовжується у Верховній Раді України. Порядок розгляду встановлений Регламентом Верховної Ради України.