Финансовая система Украины

   Неабияке значення для  ефективного функціонування фінансової  системи має підсистема “Фінансовий  ринок”. Фінансовий ринок має  у своєму складі ринок грошей, ринок кредитів, ринок цінних паперів і ринок фінансових послуг, що лише формується в Україні.

      Створення  повноцінного фінансового ринку  потребує прискореного розвитку  ринку кредитів і ринку грошей. Надалі ці напрямки матимуть  сприятливі умови для свого удосконалення й активніше впливатимуть на стабілізацію фінансового стану в державі.

   Функціонування  кожної зі складових фінансової  системи держави можливе лише  за умов чіткого законодавчого  урегулювання їхньої взаємодії  та якщо вони доповнюють одна  одну. Так, наприклад, при недоліках в організації фінансової діяльності підприємницьких структур, їхньої збитковості зменшуються надходження до бюджетної системи, централізованих позабюджетних фондів, страхових і резервних фондів. Це звужує фінансові можливості держави, зумовлюючи дефіцит бюджету. Дефіцит бюджету може призвести до зростання інфляції або державного боргу, що негативно позначиться на діяльності всіх учасників фінансового ринку.

   Схожих взаємозумовлених  як негативних, так і позитивних  варіантів може бути багато. Важливо в цьому разі своєчасно їх спрогнозувати та розробити заходи щодо їх локалізації. [9]

Етапи становлення фінансової системи  України

Для більшого розуміння закономірностей  та процесів становлення фінансової системи було вирішено розглядати етапи становлення фінансової системи України починаючи з  1860 року. Фактично розглядаючи фінансову систему України з 1860 року ми маємо згоду простежити становлення і розвал фінансової системи тричи.  Це дасть можливість оцінити сучасні етапи становлення фінансової системи, подивитися перехід від капіталістичної системи до соціалістичної і потім знов до капіталістичної.

На першому етапі (1860-1917рр) становлення  класичного ринку, який розпочався у  другій половині ХІХст. в Україні, яка  входила до складу Російської імперії, була створена повнокровна ринкова система. В цей час були проведені такі реформи: промислово-транспортна реформа 80-х р.р. XIX ст.; грошова реформа голови кабінету міністрів Россії Вітте С.Ю.; столипінська аграрна реформа 1903 – 1904 р.р.

 

2. Склад і структура фінансової системи.

 

Склад фінансової системи  України 

 

Економіка, складовими частинами  якої є трудовою, науковий і техніко-виробничий і природно-ресурсний потенціал, формується як єдиний господарський  механізм здебільшого фінансовою системою.

Без постійного фінансового  живлення складових частин економічної  системи наступає їх недієздатність з відповідними негативними наслідками. Тому фінансова система виступає чинником інтеграції всіх чинників економічної  системи їх високоефективного функціонування і акумулятором грошових ресурсів для здійснення повторного циклу виробництва на цьому ж або вищому рівні. Для здійснення своїх функцій інтегрування економічної системи фінансова система повинна задовольняти інтереси всіх суб'єктів виробництва, підтримуючи на належному рівні дієздатності всі свої структурні і динамічні параметри.

За формами організації  фінанси мають три рівні:

• фінанси загальнодержавні;

• фінанси підприємств  і їх галузей;

• фінанси населення.

Фінанси держави і  підприємств забезпечують виконання функцій державою і підприємством або керівництвом галузі.

• Загальнодержавні фінанси:
• державний бюджет;
• бюджет державного соціального страхування;
• фонд коштів державного майнового, приватного і особистого страхування;
• Фінанси підприємств і галузей національної економіки:
• фінанси державних підприємств і галузей національної економіки;
• фінанси кооперативних підприємств;
• фінанси приватних підприємств;

Кожна ланка національної фінансової системи має свої специфічні завдання і свою сферу функціонування. Матеріальною основою фінансів є національне виробництво.

Основою загальнодержавних  фінансів є бюджет, тобто виражений  в грошових сумах розклад майбутніх  прибутків і витрат держави, який складають щорічно. Соціально-економічну природу бюджету держави, його роль в економічному і політичному житті країни структуру прибутків і витрат визначає характер державного суспільного устрій.

Система фінансів в Україні  тільки з 90-х рр. почала формуватися  як національна. Характер фінансової системи  в той час відображав характер самої системи господарювання і був витратним і неефективним. Екстенсивні методи господарювання, відсутність стимулів до високоефективного труда приводили до збитковості підприємств в промисловості і господарств в агропромисловому комплексі.

Незалежній Україні  доводиться створювати якісно нову фінансову  систему, яка б була позбавлена всіх негативних меж попередньої, яка  б стимулювала високоефективний труд, ліквідувала будь-яку форму  експлуатації людини, яка стала б  знаряддям перебудови демократичного соціально справедливого суспільства, підйому життєвого рівня народу. Необхідність національної фінансової системи обумовлює державна самостійність України і переклад економіки на ринкові відносини. Українська національна фінансова система повинна створити таку сукупність економічних відносин, за допомогою яких можна здійснювати планомірний розподіл сукупного суспільного продукту і національного прибутку для утворення і використання грошових фондів на інвестування розширеного і високоефективного виробництва, сфери послуг і задоволення соціальних потреб народу

Бюджетна система складається  з двох частин:

• прибуткової;

• витратної

Перша частина забезпечує акумуляцію коштів через систему  податків, інша - розподіл акумульованих  коштів на виробничі, соціальні і державні потреби.

Інструментом формування прибуткової частини бюджету є система податків. Податки це обов'язкові платежі, що нормуються до державного або місцевого бюджету, які вносять окремих осіб, підприємства, організації і установу. Податки розділяють на прямі і непрямі. До прямих податків належать податки з прибутку (прибутковий податок), спадщини, землі, будівель і тому подібне. До непрямих - мито, податок на додану вартість, акцизи і інші.

Податкова система є  основою формування державного бюджету і податкової політики. Саме ради формування державного бюджету держава здійснює політику оподаткування і використання накопичених коштів на різноманітні суспільні потреби.

Податкова політика має  велике значення для фінансової системи  загалом, оскільки від її гнучкості залежить вплив фінансової системи на виробництво, зокрема на стимулювання виробництва. Для збалансування економічної системи найкращої є така система оподаткування, в якій відносно зростає частка прямих податків і меншає частка непрямих.

У наш час прибуткова частина бюджету України сформована такою системою податків (прямі податки):

• платежі підприємств  і організацій з прибутку (прибутку),

• прибутки від зовнішньої торгівлі, податки з населення, прибутковий  податок, на прибутки

від підприємницької  діяльності і інші види прибуткового податку;

Непрямі податки:

• податок на додану вартість (НДС);

• акцизний збір;

• державне мито, місцеві  податки і прибутки;

• відрахування на геологорозвідувальні роботи;

• надходження в Фонд ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи,

• надходження від  реалізації державних позик

Провідне місце у  фінансовій системі належить державному бюджету.

Бюджет є головним фінансовим планом створення і використання фонду грошових коштів держави.

З переходом до ринкової економіки докорінно змінилася структура доходної частини бюджету України.

Фiнансовi вiдносини, що виникають при  розподiлі i перерозподiлі валового нацiонального  продукту, надзвичайно рiзноманiтнi, але їх можна подiлити за певними  ознаками. Цей поділ знаходить відображення у побудові фінансової системи. Фiнансова система — це сукупнiсть окремих сфер фiнансових вiдносин, які пов'язані між собою, їм притаманні централізовані або децентралізовані фонди грошових коштів, є відповідний апарат управління та правове забезпечення.

 

 

 

 

 

 Склад фiнансової системи України (рис.1.1.): 
                          
 
Рис. 1.1. Склад фінансової системи України.[12]

 
           Всi фiнансовi вiдносини в залежностi вiд ролi суб'єктiв у суспiльному виробництвi можна подiлити на такі сфери: 
             1) фiнанси суб'єктів господарювання; 
             2) державнi фiнанси. 
Але всерединi кожної сфери, конкретизуючи характер дiяльностi суб'єктiв, видiляються окремi ланки фiнансових вiдносин. Так, наприклад, в складi фiнансiв суб'єктів господарювання це: 
1) фiнанси комерційних пiдприємств; 
2) фiнанси некомерцiйних органiзацiй i установ; 
3) фiнанси громадських органiзацiй i доброчинних фондiв. Крiм того, в таких ланках фiнансової системи як фiнанси 
комерцiйних пiдприємств, фiнанси некомерцiйних органiзацiй i установ, можна продовжити подiл в залежностi вiд галузевої ознаки i за формами власностi. 
            Всi сфери i ланки фiнансової системи iснують взаємопов'язано, але центральне мiсце серед них займають бюджети. Бюджети пов'язанi зi всiма iншими ланками i об'єднують фiнансову систему в єдине цiле. 
Принципи побудови фiнансової системи:1) єднiсть, яка обумовлена єдиною економiчною i полiтичною основою суспiльства, єдиною фiнансовою полiтикою, що реалiзується в життя через фiнансову систему; 
2) функцiональне призначення ланок виражається в тому, що в кожнiй з них вирiшуються свої завдання специфiчними методами, iснують вiдповiднi фонди грошових коштiв, апарат управлiння. 
Загальнодержавним фiнансам притаманнi, крiм того, принципи демократичного централiзму i нацiональної полiтики, якi яскраво проявляються в побудовi державних фiнансових органiв, а також бюджетної системи. 
          Фінанси комерційних підприємств мають особливості організації обумовлені специфікою їх діяльності. Підприємства працюють на засадах комерційного розрахунку, який передбачає отримання прибутку (доходу), відшкодування за рахунок власних коштів всіх затрат по основній діяльності, а також по її розширенню і розвитку. Такі підприємства працюють, головним чином, в сфері матеріального виробництва. Але в сучасних умовах переходу до ринку і в сфері нематеріального виробництва деякі організації будують свою діяльність на засадах комерції (лікувальні, видавницькі, навчальні заклади тощо). 
            Комерційні підприємства є основними платниками податків в бюджет, таких як податок на прибуток, податок на додану вартість, акцизний збір, ресурсні платежі, а також внесків в державні цільові фонди. Таким чином, за рахунок частини створеної комерційними підприємствами вартості при її перерозподілі через бюджети ці кошти спрямовуються на утримання установ невиробничої сфери (бюджетних організацій). 
            До некомерційних установ належать такі, які надають послуги, виконують роботи безкоштовно або за символічну плату, яка не відшкодовує їх видатків. Це лікарні, поліклініки, школи, дитячі дошкільні установи, музеї, середні і вищі навчальні заклади та ін. Таким чином, принципова відмінність комерційних підприємств від некомерційних полягає у тому, що метою перших є одержання прибутку, а для других такаціль не є головною. Крім того, для некомерційних організацій у випадках перевищення доходів від усіх видів діяльності та з усіх джерел над видатками, одержані вільні кошти не можуть бути спрямовані на збільшення доходів тих юридичних або фізичних осіб, які заснували таку некомерційну організацію, а повинні використовуватись на розвиток діяльності, створення фінансових резервів тощо. 
             Більшість некомерційних організацій належить до державного сектора економіки. Головним джерелом фінансування видатків таких організацій є бюджетні кошти, тому вони і називаються бюджетними. Організація фінансових відносин в некомерційних організаціях має свої особливості обумовлені характером перерозподільчих процесів у суспільстві, їхнім державним регулюванням, гострою нестачею бюджетних коштів, необхідністю їхнього економного і цільового використання. 
            Особливе місце у фінансовій системі належить фінансам громадських організацій та доброчинних фондів. Вони являють собою добровільні об'єднання громадян за професіями, інтересами, захопленнями. На фінанси громадських організацій і доброчинних фондів впливають особливості їхнього функціонування, пов'язані з відсутністю комерційної діяльності (а отже і доходів, отриманих внаслідок такої діяльності), а також відсутністю державного фінансування. Головним джерелом доходів таких організацій є: вступні і членські внески, добровільні і спонсорські пожертвування. Хоча громадські організації і доброчинні фонди не мають права займатися комерційною діяльністю, вони можуть мати у власності комерційні підприємства, які спрямовують їм частину одержаного доходу. 
   Формування відлагодженої та ефективно функціонуючої фінансової системи — відповідальне і складне завдання, вирішення якого потребує багато часу. Фінансова система України знаходиться на етапі становлення і вдосконалення. Найважливішими проблемами її розвитку є:— зміцнення фінансів суб'єктів господарювання з метою посилення мотивацій до ефективної роботи, інвестиційної діяльності; 
— відлагодження фінансового механізму діяльності бюджетних установ, пошук нових джерел фінансових ресурсів в умовах дефіциту бюджетних коштів;

— економне витрачання бюджетних коштів, посилення контролю за їх цільовимвикористанням; 
— реформа системи оподаткування в напрямку послаблення податкового тиску; 
— зменшення кількості і розмірів відрахувань у державні цільові фонди, відокремлення їх від бюджету; 
— раціональне використання коштів, залучених з допомогою державного кредиту, зміцнення довіри до державних цінних паперів.[13]

 

    Структура фінансової системи України.

 

 

 

Фінансова система – це сукупність окремих її ланок, що мають особливості в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, які зосереджені в розпорядженні держави, не фінансового сектора економіки, певних фінансових інститутів, домогосподарств для фінансового забезпечення економічних і соціальних потреб суспільства в цілому, окремих його верств населення, господарських структур, окремих громадян.

Фінансова система держав можуть вирізнятися за структурою та функціями. Це зумовлено видами форм власності, політичними орієнтирами правлячих еліт, рівнем економічного розвитку держави тощо. Нині у світі нараховується понад 20 різних моделей фінансових систем окремих держав. За наявності певних відмінностей вони мають спільну основу в переліку окремих ланок.

Чільне місце у фінансовій системі посідають фінанси не фінансового сектора економіки, тобто фінанси підприємницьких  структур. Вони обслуговують створення  валового внутрішнього продукту –  основного джерела фінансових ресурсів. До цієї ланки належать фінанси як виробничої, так і невиробничої сфер. Фінанси виробничої сфери можуть поділятися, залежно від форми власності, як на державні, акціонерні, колективні, індивідуальні, орендні, спільні тощо, так і, залежно від виду діяльності, на машинобудування, будівництво, транспорт, сільське господарство тощо.

До цієї ланки належать також фінанси так званої невиробничої сфери, яка поділяється на фінанси  освіти, охорони здоров’я, культури, науки, оборони й інших підрозділів. Характерною особливістю створення  й використання фондів та фінансових ресурсів у цьому разі є наявність, поряд із власними джерелами, бюджетного фінансування.

У нефінансовому секторі  економіки провідне місце належить підприємствам державної форми  власності. З розвитком ринкових реформ питома вага підприємств недержавної форми власності зростатиме.

Державні фінанси можна  визначити як сукупність фондів фінансових ресурсів загальнодержавного призначення. За своєю структурою це дуже складна  та багатопланова ланка фінансової системи. Державні фінанси охоплюють: державний та місцеві бюджети; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності; державний кредит; державне особисте й майнове страхування. Провідне місце в державних фінансах належить бюджетам різних рівнів, які об’єднуються у зведеному бюджеті держави.