Державний  Комітет Статистики

Національна академія статистики, обліку та аудиту 
 
 

Реферат з дисципліни

Ринок фінансових  послуг

на  тему:

      «Фінансові посередники і їх функції»

Виконала:

студентка групи 06.04/1

 спеціальності  «Фінанси»

Новак  М.В.

Перевірила:

Анісімова О.Ю.

       Існують три різні способи переміщення капіталу від тих, хто має заощадження, до тих, хто їх потребує: пряме (безпосереднє); непряме через інвестиційні банки (компанія продає свої акції та облігації інвестиційному банку, який, у свою чергу, продає ці самі цінні папери компаніям і особам, що мають заощадження) і непряме з використанням фінансового посередника (спочатку посередник купує кошти у тих, хто має заощадження, в обмін на власні цінні папери, а потім використовує ці кошти для придбання і збереження цінних паперів компанії). Наприклад, той, хто має заощадження, може покласти в банк певну суму у гривнях, одержуючи замість цього від нього ощадний сертифікат, а потім банк може позичити гроші якомусь підприємству у вигляді іпотечного кредиту (під заставу нерухомості). Отже, фінансові посередники в буквальному розумінні утворюють нові форми капіталу — у розглядуваному випадку ощадні сертифікати, які є якісними цінними паперами, що зберігаються багатьма особами із заощадженнями. Наявність фінансових посередників значно підвищує ефективність ринків коротко- і довгострокового позикового капіталу.

      Фінансовий  ринок пов'язаний з кваліфікованим посередництвом між продавцем і  покупцем фінансових активів. Такі фінансові  посередники добре обізнані з  поточною фінансовою кон'юнктурою, умовами  укладення угод, різними фінансовими  інструментами і в найкоротші терміни можуть встановити зв'язок між продавцями і покупцями. Фінансове  посередництво сприяє прискоренню  не тільки фінансових, а й товарних потоків, забезпечує мінімізацію пов'язаних із цим суспільних витрат.

      Фінансові посередники практично створюють  нові фінансові активи. Вони допомагають  приватним особам, що мають заощадження, диверсифікувати їх (вкладати капітал  у різні підприємства). Крім того, система спеціалізованих фінансових посередників може надати тим, хто має  заощадження, більші вигоди, ніж просто можливість одержувати відсотки.

      Як  правило, фінансові посередники  — це великі структури. До них належать банківська система, небанківські кредитні інститути, контрактні фінансові інститути.

      Винятково важливу роль у господарській  структурі країни з розвиненими  ринковими відносинами відіграє банківська система. Остання організовує  й обслуговує рух основного атрибуту ринку — капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перелив у сфери суспільного виробництва, де виникає дефіцит капіталу. У конкурентоспроможному світі банки є звичайними посередниками, які враховують потреби і можливості позичальників та кредиторів. Конкурентоспроможна банківська система в загальній структурі рівноваги відіграє пасивну роль.

      У західних країнах комерційні банки  — це одна з найстаріших та найпоширеніших груп фінансово-кредитних установ, які виконують більшість фінансових операцій і надають послуги, відомі у підприємницькій практиці. Основними функціями, які виконують комерційні банки, є зберігання коштів і укладення угод з управління коштами та цінними паперами.

      Банки як інформаційні процесори. У процесі забезпечення зберігання коштів і функцій укладення угод комерційні банки збирають, обробляють, модернізують і контролюють інформацію про своїх клієнтів, особливо про позичальників. Комерційні банки мають високу репутацію як інформаційні процесори. Існування комерційних банків фактично можна пояснити їх здатністю ефективно здобувати інформацію, що становить інтерес для позичальника. Якість цих інформаційних потоків є критичним чинником, що визначає ефективність і якість діяльності банку. Обробка інформації звичайно є важливою складовою банківської діяльності.

      Банки як фірми, що надають  фінансові послуги. Комерційні банки надають такі основні види послуг: надання коштів у позику, продаж і обслуговування платіжних карток і дорожніх чеків, обмін валюти, довірче управління фінансовими активами, переказ грошей, торгівля цінними паперами, фінансовий лізинг, надання гарантій та поручительства.

      Банки одночасно відіграють роль покупця  і продавця наявних у суспільстві  тимчасово вільних коштів. Оскільки в ринковій економіці існує кілька джерел позикових коштів — комерційний кредит, позики на основі емісії облігацій та інших цінних паперів, банки крім прямого кредитування здійснюють і опосередковане. Вони не тільки кредитують позичальників, а й надають посередницькі послуги для одержання позик у третіх осіб. До таких послуг належать, зокрема, надання гарантій і консорціальні операції (кредитні операції, що здійснюються для одного клієнта двома або кількома банками). Додаткові послуги мають на меті максимально задовольнити індивідуальні потреби клієнтів і в такий спосіб стимулювати вкладення в комерційний банк. Зазначеними послугами є консультування в галузі бухгалтерського обліку і фінансового контролю; аналіз кредитоспроможності; посередництво в операціях з цінними паперами; трастові операції (управління майном за дорученням клієнта). Серед нових у сфері традиційних банківських послуг є факторинг; чековий споживчий кредит; кредитні картки; лізинг.

      У широкому розумінні комерційним  вважається будь-який банк, що функціонує на другому рівні банківської  системи. Таке трактування комерційного банку характерне для української  практики, де всі банки, крім національного, по суті, комерційні. У вузькому розумінні  комерційним є банк, який виконує  повний набір базових банківських  операцій і єдина мета якого — одержання максимального прибутку. Так комерційний банк характеризується у банківській сфері Німеччини, США та інших країн, де поряд з комерційними банками діє багато інших банків другого рівня, які не називаються комерційними.

      У світовій практиці вироблено два  принципи побудови комерційних банків: спеціалізації, коли банківська діяльність обмежена певним видом операцій або сектором грошового ринку, і універсальності, коли будь-які обмеження на діяльність банків на грошовому ринку усуваються.

      З огляду на досвід західних країн усі  універсальні банки можна об'єднати у три групи: комерційні (у вузькому розумінні), ощадні та кооперативні. Ці групи банків різняться за правовою формою, набором клієнтури і цілями діяльності. Першу групу універсальних банків утворюють вже розглянуті комерційні, другу — ощадні інститути. У різних країнах вони по-різному називаються і класифікуються*. Третю групу універсальних банків становлять кредитні товариства (кооперативні банки), подібні за характером діяльності до ощадних банків. Відмітна ознака кредитних товариств як окремого виду універсальних банків полягає в тому, що їх діяльність базується на пайових внесках і депозитних вкладах своїх членів, яким надаються ці кошти в позики — коротко-, середньо- та довгострокові. Проте останнім часом ці банки не обмежуються обслуговуванням тільки своїх членів, а істотно наблизилися за характером діяльності до звичайних комерційних банків.

      Спеціалізовані  банки на відміну від універсальних функціонують у вузьких секторах грошового ринку або виконують обмежену кількість банківських операцій, де вимагаються особливі технічні прийоми та спеціальні знання. Найчастіше спеціалізовані банки працюють у таких секторах ринку: споживчого кредиту; іпотечного кредиту; сільськогосподарського кредиту; залучення малих вкладів та обслуговування малого бізнесу; у зовнішньоекономічній діяльності; у сфері інвестування капіталу; у житловому будівництві.

      Конкретні спеціалізовані банки в різних країнах  істотно різняться за назвою, структурою, характером діяльності. Найпоширеніші  спеціалізовані банки: іпотечні; будівельні ощадні (каси); інвестиційні компанії; підтримки; гарантійні; розрахункові (клірингові) палати.

      Небанківські  кредитні інститути. На сучасному етапі в Україні склалася дворівнева структура кредитної системи. Поступово формується позабанківська сфера грошового обігу: дозволено комерційний кредит і використання векселя, формуються фондові біржі з мережею брокерських контор, розгалужена система торговельних посередників (торговців цінними паперами) тощо. У країнах з розвиненими ринковими відносинами небанківські фінансово-кредитні інститути подані лізинговими, факторинговими компаніями, кредитними спілками, касами взаємодопомоги. Підвищенню ролі спеціалізованих небанківських інститутів на ринку фінансових послуг сприяють, як правило, три фактори: збільшення доходів населення; активний розвиток ринку цінних паперів; надання цими установами спеціальних послуг, які не можуть надавати банки.

      Основні види діяльності цих установ на ринку  фінансових послуг зводяться до акумуляції заощаджень населення, надання кредитів через облігаційні позики корпораціям  і державі, іпотечних і споживчих  кредитів, а також кредитної взаємодопомоги, мобілізації капіталу через усі  види акцій.

      Контрактні  фінансові інститути. До них, як правило, належать інвестиційні компанії, пенсійні фонди, страхові компанії, ломбарди, позиково-ощадні асоціації та благодійні фонди.

      Інвестиційні  фонди та інвестиційні компанії — різновид фінансово-кредитних інститутів, поширених у західних країнах. їх капітал утворюється на акціонерній (пайовій) основі шляхом акумуляції коштів приватних інвесторів за допомогою емісії власних цінних паперів (зобов'язань). Сформований капітал вкладається в акції та облігації підприємств у своїй країні і за кордоном. Таким чином, інвестиційні компанії є посередником та індивідуальним інвестором. Вони купують, зберігають і продають цінні папери з метою одержання прибутку на вкладений капітал.

      За  типами вирізняють відкриті, інтервальні та закриті інвестиційні фонди, або інститути спільного інвестування (ІСІ). Відкриті ІСІ безперервно купують і продають власні цінні папери (акції чи інвестиційні сертифікати) за ринковою ціною, яка визначається щодня діленням вартості чистих активів ІСІ на кількість цінних паперів в обігу. Отже, в такий спосіб досягається високий рівень ліквідності цінних паперів, емітованих відкритим ІСІ, але вони не можуть вільно обертатися на ринку цінних паперів. Інтервальні ІСІ викуповують власні цінні папери час від часу, але не рідше одного разу на рік.

      ІСІ закритого типу створюється на визначений строк і не викуповує цінні  папери, емітовані ним, до моменту  його ліквідації чи реорганізації. Цінні  папери закритих і інтервальних ІСІ вільно обертаються на ринку цінних паперів.

      У сучасному світі переважну більшість  становлять відкриті ІСІ. У США серед відкритих ІСІ найпопулярніші так звані взаємні фонди грошового ринку (ВФГР), які вкладають акумульовані шляхом розміщення власних акцій кошти в інструменти грошового ринку — казначейські векселі, комерційні папери, депозитні сертифікати. Перший ВФГР з'явився в США в 1971 р. Нині ці фонди є найбільш конкурентоспроможними фінансовими інституціями, на їхніх рахунках зберігається майже 40 % усіх заощаджень, вони продовжують приваблювати дедалі більшу кількість дрібних інвесторів.

      Відповідно  до законодавства в Україні можуть створюватись корпоративні інвестиційні фонди — це відкриті акціонерні товариства, які емітують прості іменні акції і провадять діяльність виключно із спільного інвестування, а також пайові інвестиційні фонди, які не є юридичними особами і створюються за ініціативою компанії з управління активами шляхом розміщення серед інвесторів випущених нею інвестиційних сертифікатів.

      Пенсійні  фонди — це юридичні особи, які у західних країнах створюються приватними та державними корпораціями, фірмами і підприємствами з метою виплат пенсій і допомоги робітникам та службовцям. Кошти цих фондів утворюються за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій пенсійних фондів.

      В Україні відповідно до Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" можуть створюватися пенсійні фонди  трьох видів: відкриті, корпоративні та професійні. Відкритим є недержавний  пенсійний фонд, учасниками якого  можуть бути будь-які фізичні особи  незалежно від місця і характеру  їх роботи. Засновником корпоративного пенсійного фонду є юридична особа-роботодавець або кілька юридичних осіб-роботодавців. Учасниками цього фонду можуть бути виключно фізичні особи, які перебувають  у трудових відносинах з роботодавцями-засновниками. Засновниками професійного пенсійного фонду можуть бути об'єднання юридичних осіб-роботодавців, об'єднання фізичних осіб, включаючи професійні спілки, або фізичні особи, пов'язані за родом їх професійної діяльності. Учасниками такого фонду можуть бути виключно фізичні особи, пов'язані за родом їх професійної діяльності, визначеної у статуті фонду. Особи, які управляють пенсійними активами, керуються інвестиційною декларацією пенсійного фонду, в якій відображені основні напрями інвестування коштів та обмеження інвестиційної діяльності з пенсійними активами на фінансовому ринку. Інвестиційна декларація розробляється і затверджується радою фонду, а також обов'язково реєструється в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.