Фінансова політика місцевих органів влади

Фінансова політика місцевих органів влади

Місцеве  самоврядування –  одна  з головних  підвалин  демократичної системи управління.  У  здійсненні  функцій  і  завдань,  які  покладаються  на  органи  місцевого самоврядування, вирішальне значення має їх самостійність і фінансова незалежність.

Фінансові аспекти діяльності місцевого  самоврядування висвітлювали у працях українські вчені і практики: В. Бодров, С. Буковинський, О. Василик, В. Зайчикові, В. Кравченко, О. Кириленко, І. Луніна, С. Юрій та ін.

Для обґрунтування фінансової політики місцевого самоврядування, зупинимось спочатку на тлумаченні сутності фінансової політики загалом.

Фінансова політика — це сукупність фінансових (розподільчих і перерозподільчих) заходів, які здійснює держава через фінансову систему. Фінансова політика — це частина економічної політики. Головним завданням фінансової політики є забезпечення реалiзацiї тої чи іншої державної програми вiдповiдними фінансовими ресурсами.

На сучасному етапі розвитку нашої держави діє  чимало  чинників,  що  перешкоджають  проведенню  ефективної  фінансової політики, на місцевому рівні.

1.  Екзогенні  чинники:  недосконалість  адміністративно-територіального устрою України,  внаслідок чого  чимало  територіальних  громад  є несамостійними; позбавленість органів місцевого самоврядування самостійності у питаннях реалізації власної фінансової політики; невідповідність реального обсягу авансованих ресурсів, що  враховуються  при  визначенні  міжбюджетних  трансфертів,  потребам фінансування делегованих державою повноважень; законодавчо обмежений перелік місцевих податків і зборів та відсутність об’єктів оподаткування по деяких із них на багатьох  територіях;  необхідність  дотримання  жорстких,  централізовано встановлених  загальнодержавних  норм  у  процесі  здійснення  видатків;  заборона здійснення  запозичень  органами  місцевого  самоврядування,  крім  міських  рад; висока  залежність  місцевих  бюджетів  від  трансфертів,  особливо  дотацій вирівнювання; неврегульованість нормативно-правовими актами питань проведення громадських слухань і застосування інших форм залучення громадян до розроблення та реалізації місцевої фінансової політики тощо.

2. Ендогенні:  недостатність зусиль  органів місцевого самоврядування щодо розвитку  фінансового контролю  й  фінансової  бази  на  місцях;  низька  прозорість діяльності  місцевих  органів  влади,  незацікавленість  у  залученні  громадян  до вирішення  проблем  територіальної  громади;  необізнаність  громадян  із законодавством, пасивне ставлення до місцевих справ та недовіра до місцевої влади; недостатня кваліфікація кадрів в органах місцевого самоврядування; нерозвиненість системи органів самоорганізації населення.

Завдання фінансової політики місцевих органів влади:

• виявлення проблем, що потребують першочергового вирішення;
• систематизація цілей, що забезпечують зміцнення фінансових основ місцевого самоврядування;
• розробка комплексу заходів для створення потрібного обсягу фінансових ресурсів, достатнього для виконання органами місцевого самоврядування покладених на них завдань і функцій;
• чітке розмежування міжрівненвих фінансових повноважень;
• посилення громадського контролю за ефективним використанням фінансових ресурсів, оскільки надання дуже широких прав органам місцевої влади може призвести і до можливих негативних наслідків (марнотратного використання коштів, можливих проявів корупційних діянь).

Науково обґрунтована фінансова політика місцевого самоврядування повинна  здійснюватися на основі наступних  принципів (рис. 1.2.1)

Рис. 1.2.1 Принципи фінансової політики місцевого самоврядування

Враховуючи все вищесказане, сформуємо механізм реалізації фінансової політики місцевих органів влади (рис. 1.2.2).

Рис. 1.2.2 Механізм реалізації фінансової політики місцевих органів  влади

Можна  також  констатувати,  що  значна  частина  територіальних  громад занепадає  від  довготривалої  нестачі  фінансових  ресурсів,  особливо  в  сільській місцевості  та  невеликих  містечках.  Такий  стан  призводить  до  того,  що  через звуження доходів  активна частина населення мігрує у більш великі міста  та навіть інші  держави.  Населення,  що  залишається,  частково  деградує,  а  багато  місцевих громад  поступово  вимирає.  Основна  причина  цього –  відсутність  у  населення реальної можливості задовольнити свої фінансові потреби, недоступність або низька якість  базових  публічних  послуг (зокрема,  через  брак  достатніх  і  різноманітних джерел  доходів),  відсутність  як  соціальної  інфраструктури,  так  і  перспектив покращення  ситуації,  що  відчутно  впливає  на  формування  дохідної  частини місцевих бюджетів через податкову складову.

Відповідно до вимог статті 66 Бюджетного кодексу України для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних програм територіальних громад доходи обласного бюджету, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок:

1. 25% податку з доходів фізичних осіб, що адмініструється  на території області;
2. 25% плати за землю, що справляється на території;
3. плати за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та  тютюновими виробами.

Рис. 1.2.3 Динаміка надходжень податків та зборів до загального фонду обласного бюджету (без трансфертів) за 2007-2009 роки, (млн..грн.)

У структурі  надходжень загального фонду обласного бюджету   перше  місце займає податок з доходів  фізичних осіб, питома вага якого становить 79,4 відсотка. За 2009 рік його отримано в сумі 239,1 млн.грн., або 109,9 відсотка плану, що на 3,8 млн.грн. або 1,6 відсотка більше надходжень 2008 року (рис. 1.2.3 ).

Надходження плати за землю займають друге місце в обсязі  загального фонду,  їх питома вага  в загальній  сумі надходжень становить 13,9 відсотка. За звітний рік вказаного податку  мобілізовано в сумі  42,0 млн.грн., або на     109,4 відсотка до затверджених обсягів.

Одна  з  основних  причин  ситуації,  що  склалася –  неспроможне  місцеве самоврядування. Головна  проблема неспроможності місцевих бюджетів забезпечити фінансування  необхідних  мінімальних  видатків –  відсутність  сталих  джерел надходжень  до  таких  бюджетів.  Сьогодні  є  зрозумілим,  і  це  підтверджують статистичні дані, що переважна більшість адміністративно-територіальних одиниць, які  формують  бюджети  базового  рівня,  неспроможні  самостійно  забезпечувати навіть мінімальні соціальні потреби своїх мешканців. Основним і практично єдиним джерелом забезпечення мешканців таких населених пунктів соціальними послугами є  кошти  вищестоящих  бюджетів,  які  надходять  у  вигляді  трансфертів, що  деякою мірою  простежується  й  у  місті  Миколаїв.

На  наш  погляд,  фундаментальною  причиною  недосконалості  системи  фінансового  забезпечення  місцевого  самоврядування  є незавершеність муніципальної реформи в Україні.  Базовий рівень  місцевого самоврядування – територіальна громада – розпорошений,  багаточисельний і потребує  реалізації заходів щодо об’єднання невеликих адміністративно-територіальних одиниць.

У  таких  умовах  особливої  уваги  потребує  проведення  децентралізації  міжбюджетних  відносин.  Засади  децентралізації  управління  бюджетними  коштами відображені в проекті  Бюджетного кодексу, одним із завдань  якого є посилення ролі та  фінансової  спроможності  органів  місцевого  самоврядування.  Децентралізація – спосіб територіальної організації влади, відповідно до якого держава передає право на прийняття рішень із певних питань або у визначеній сфері структурам локального або  регіонального  рівня,  які  не  входять  у  систему  виконавчої  влади  і  є  відносно незалежними від неї.

Особливої уваги потребує фіскальна  децентралізації міжбюджетних відносин та  забезпечення  фінансової  незалежності  місцевого  самоврядування,  що співвідноситься  як  одиничне  й  ціле.  Фіскальна  децентралізація –  це  розширення прав місцевих органів влади у сфері фіскальної політики,  самостійного управління фінансовими ресурсами з урахуванням потреб  територіальних  спільнот  та особливостей розвитку адміністративно-територіальних одиниць. Результатом такої децентралізації стане посилення фінансової незалежності місцевих органів влади та формування  нової  організаційної  структури  управління  адміністрації  місцевого рівня, зображеної на рис. 1.2.4

Рис. 1.2.4 Формування організаційної структури управління адміністрації  місцевого  рівня з  урахуванням демократичної децентралізації функцій органів місцевого самоврядування

Досвід формування місцевих бюджетів в Україні свідчить, що сьогодні вони майже  повністю  залежать  від  центрального  уряду,  який  визначає  склад  доходів місцевих бюджетів, нормативи відрахувань від загальнодержавних податків, обсяги дотацій і субвенцій із державного бюджету.

Таким  чином,  можна  стверджувати,  що  Україні  потрібна  адміністративно-територіальна  реформа.  Питання  адміністративно-територіальної  реформи обговорюються в Україні ще з початку 90-х років минулого століття, проте й досі не вироблено  єдиного  варіанта  економічно  та  політично  ефективного  вирішення  цієї проблеми.

Збалансований  місцевий  бюджет  має  пріоритетне  значення  в самоуправлінні регіону, посиленні його фінансової самостійності, що, у свою чергу, відбивається  на  рівні  соціально-економічного  розвитку  цього  регіону  й  всієї держави.