Фінансовий облік основних засобів і нематеріальних активів

визначено змісту категорії  “знос основних засобів”, хоч вона не ідентична

категорії “амортизація”.

Так, за економічним змістом, амортизація – це резервування коштів,

необхідних для реновації (заміни) основних засобів, що вибувають  унаслідок

їхнього зносу. Таке резервування відбувається шляхом щомісячного включення

у витрати виробництва  частини вартості основних засобів, яку вони переносять

на новостворений продукт.

Знос – це втрата основними  засобами своїх початкових властивостей у

результаті експлуатації чи зберігання, внаслідок чого вони руйнуються і стають

непридатними для подальшого використання. В той же час основні  засоби

старіють морально, оскільки науково-технічний прогрес зумовлює випуск

досконаліших машин і  механізмів, інших об’єктів основних засобів. Тому,

поряд із фізичним, розрізняють  також моральний знос основних засобів. Але

оскільки їх визначити  у сумарному виразі важко, у фінансовому  обліку суму

зносу (фізичного і морального) вважають рівною нарахованій амортизації.

Згаданим стандартом визначено, що амортизацію можна нараховувати на

підприємстві за одним  із п`яти методів:

– прямолінійним, за яким річна  сума амортизації визначається шляхом

ділення вартості, що амортизується, на очікуваний період використання

об’єкта основних засобів;

– зменшенням залишкової вартості, за котрим річна сума амортизації

визначається як добуток  залишкової вартості об’єкта на початок  звітного

року або первинної  вартості на дату початку нарахування  амортизації та

річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках)

обчислюється як різниця  між одиницею та результатом кореня ступеня

кількості років корисного  використання об’єкта з результату від ділення

ліквідаційної вартості об`єкта на його первинну вартість;

– прискорено зменшенням залишкової вартості, за яким річна сума

амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта  на початок

звітного року або первинної  вартості на дату початку нарахування

амортизації та річної норми  амортизації, що обчислюється згідно зі терміном

корисного використання об’єкта, і подвоюється.

– кумулятивним, за котрим річна  сума амортизації визначається як добуток

вартості, що амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний

коефіцієнт розраховується шляхом ділення кількості років, що залишаються

до кінця очікуваного  терміну використання об’єкта основних засобів, на

суму років його корисного  використання;

– виробничим, за яким місячна  сума амортизації визначається як добуток

фактичного місячного  обсягу продукції (робіт, послуг) і виробничої ставки

амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється шляхом ділення

вартості, що амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг),

який підприємство очікує виробити (виконати) із використанням  об`єкта

основних засобів.

Підприємство може застосовувати  норми і методики нарахування

амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством.

Амортизацію інших необоротних  активів можна нараховувати за

прямолінійним чи виробничим методами. Амортизацію малоцінних

необоротних матеріальних активів  і бібліотечних фондів можна нараховувати в

першому місяця використання об’єкта в розмірі 50% від його вартості, що

амортизується, та решта 50% вартості, що амортизується, – у місяці їх

вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності  критеріям

визначення активом або  в першому місяці використання об’єкта 100% його

вартості.

Типові операції за рахунком 13 “Знос необоротних активів”

Оскільки основні засоби в процесі експлуатації зношуються, з метою

відновлення їхніх властивостей і запобігання передчасному виходу з ладу

проводять поточний або капітальний  ремонти. Відмінності між ними зумовлені

обсягом робіт, періодичністю  проведення, складністю, міжремонтними

термінами чи виробітком.

Облік ремонтів основних засобів  та їх реконструкції і модернізації ведуть

на окремих рахунках.

Витрати на ремонти основних засобів обліковують на рахунках 23

“Виробництво”, 91 “Загальновиробничі витрати”, 92 “Адміністративні витрати”,

93 “Витрати на збут”, 94 “Інші витрати операційної  діяльності” залежно від

того, де їх використовують: у виробництві, при реалізації продукції, в житлово-

комунальному господарстві чи соціально-культурній сфері, і на збільшення

вартості об’єктів не відносять.

Витрати на реконструкцію  основних засобів, їх модернізацію,

дообладнання, поліпшення обліковують  на рахунку 15 “Капітальні інвестиції”.

При цьому їх відносять  на збільшення первісної вартості основних засобів.

Відрізняється також організація  обліку цих витрат. Реконструкцію  та

модернізацію будівель і  споруд здійснюють на підставі проектно-кошторисної

документації. Ремонт основних засобів здійснюють на основі заявок керівників

підрозділів, де експлуатуються основні засоби, що потребують ремонту. Якщо

ремонт проводять господарським  способом, спеціалісти інженерної служби

підприємства складають  відомість дефектів на ремонт машини. В ній

зазначають виявлені дефекти, вказують потребу в запасних частинах і

матеріалах, обсяг робіт  і визначають нормативну вартість ремонту. На підставі

затвердженої керівником відомості дефектів виписують лімітно-забірну  картку

чи накладну на видачу матеріалів і запасних частин для ремонтів, складають

наряд на відрядну роботу. Після  виконання робіт у відомості  дефектів

відображають фактичні витрати  запасних частин та оплати праці й  обчислюють

собівартість ремонту.

Облік витрат на ремонти  основних засобів та їх реконструкцію

відображають за наступною  кореспонденцією рахунків.

Типові операції з обліку витрат на ремонт основних засобів

Типові операції з обліку витрат на реконструкцію і модернізацію

основних засобів