Міжнародний Валютний Фонд

План

 

Вступ………………………………………………………………………..   2

Розділ 1: " Загальні принципи та основні напрямки роботи МВФ "……    3

Розділ 2. " Особливості фінансової діяльності МВФ "………………......   6

Розділ 3. " Діяльність МВФ в Україні "……………………………………  9

Висновок…………………………………………………………………….. 15

Використана література……………………………………………………  17 

Вступ

 

Міжнародний Валютний Фонд - міжурядова організація, призначена для регулювання валютно-кредитних  відносин між державами членами  і надання їм фінансової допомоги при валютних ускладненнях, що викликаються дефіцитом платіжного балансу, шляхом надання коротко і середньострокових  кредитів у іноземній валюті. Фонд - спеціалізована установа ООН - практично  служить інституціональною основою  світової валютної системи.

Ідея створення МВФ  виникла після Великої Депресії 1930-х років, коли впродовж чотирьох років обсяги міжнародної торгівлі скоротилися на 63% через торговельні  війни та протекціонізм країн, що сподівалися вийти з кризи  за рахунок торговельних партнерів.

МВФ був створений на міжнародній  валютно-фінансовій конференції ООН, що проходила з 01 по 22 липня 1944 року в Бреттон- Вудсі (США, штат Нью Гемпшир). Конференція прийняла Статті Угоди про МВФ, яка є його Статутом і набрала чинності 27 грудня 1945 року; практичну діяльність Фонд розпочав з 1 березня 1947 року.

У зв'язку з еволюцією  світової валютної системи Статут МВФ  тричі переглядався:

1. У 1969 році з введенням системи СДР.
2. У 1976 році з створенням Ямайської валютної системи.
3. У листопаді 1992 року з включенням санкції - припинення права брати участь в голосуванні - по відношенню до країн, що не загасили свої борги Фонду.

 

 

Розділ 1. "Загальні принципи та основні напрямки роботи МВФ"

 

З точки зору фінансової організації МВФ працює як кредитна спілка: країни роблять внески і з цього кооперативного “пулу” (конвертовані валюти на суму 476.8 млрд СДР, що дорівнює 755.7 млрд. доларів США) надаються кошти тим країнам, які звернулися за ними і забезпечуватимуть такі зміни, що не тільки поліпшать ситуацію з дефіцитом платіжного балансу, але й забезпечать повернення кредитів до фонду (як чинить кожний банк чи кредитна спілка). Внески до фонду роблять залежно від квоти країни і доступ до фінансових ресурсів також залежить, як правило, від квоти. Квота обраховується на підставі складних формул, куди входять показники ВВП, обсяги зовнішньої торгівлі та валютних резервів країни, а також варіабельність зовнішньої торгівлі (країни, торговельно-платіжний баланс яких не сталий, можуть претендувати на розширений доступ до ресурсів МВФ).

За статутом, штаб-квартира МВФ розміщується в країні із найбільшою квотою. Зараз це США зі 17.7% від сукупності всіх квот (17.4% за умов утвердження останніх поправок, прийнятих на Сеульському саміті G-20). Україна, для порівняння, має квоту в розмірі 0.576% від сукупності всіх квот (0.422% за умов утвердження останніх поправок).

МВФ не лише надає фінансові ресурси. Серед статутних завдань фонду:

- здійснення досліджень, аналізу та прогнозування розвитку світової економіки та міжнародних фінансових ринків;

- спостереження за макроекономічною  політикою членів фонду: щорічне відвідання кожної країни-члена фонду місією МВФ та підготовка щорічної доповіді для Ради Директорів із оцінками економічної політики, результати конфіденційного обговорення та оцінки МВФ надсилаються до відповідальних керівних державних службовців зацікавленої країни, а загальні підсумки обговорення та висновки експертів фонду оприлюднюються (за згодою відповідної країни);

- розроблення, широке  обговорення та затвердження міжнародних стандартів щодо валютообмінних операцій, грошової та фіскальної політики, статистики платіжного балансу:

- надання та координація  технічної допомоги з питань монетарної політики, валютного та банківського регулювання, фіскальної політики;

- кредитування тих країн-членів фонду, які, відчуваючи валютну кризу або кризу платіжного балансу, згодні вживати погоджені з експертами фонду заходи для покращання ситуації, чим забезпечувати також і повернення наданих кредитів до МВФ.

МВФ є так званим кредитором “першої руки”, тобто ресурси фонду (як і Світовому банку) треба повертати в першу чергу. МВФ також відіграє вирішальну роль у Паризькому клубі офіційних кредиторів та все більш вагому роль - у Лондонському клубі комерційних кредиторів. МВФ разом із Світовим банком також координують в разі наявності програми фінансової співпраці з країною-членом також і двостронню фінансову грантову допомогу, двосторонні кредитні програми, та кредитні програми інших міжнародних організацій для такої країни. Засобом згаданої координації є проведення засідань спеціальних консультативних груп донорів та кредиторів.

Фінансові ресурси фонду  надаються за такими механізмами:

• Програма “стендбай” - SBA - триває від 12 до 18 місяців, повертати кошти треба починати після трьох з половиною років після одержання і повністю повернути через 5 років.
• Програма фонду спеціальних трансформацій - STF - спеціальна початкова програма для перехідних економік (нею скористалися всі без винятку країни з перехідною економікою), повертати треба починаючи через чотири з половиною роки і повністю повернути за 10 років.
• Також пільговою з точки зору повернення коштів є програма фонду розширеного кредитування - ЕРР - кошти надаються на 10 років.
• Для найбідніших країн аналогом EFF є програма ESAF, де процентні ставки є субсидовані. Проте останнім часом коштів для субсидування не вистачає, тому деякі із бідних країн вимушені користуватися змішаними програмами, де лише частина є субсидованою (EPP-ESAP blend).
• Програма компенсації втрати експортних надходжень або додаткових витрат на імпорт зерна - CCFP - компенсує важко передбачувані обставини (неврожай, криза ринків, падіння експортних цін, тощо), але доступ по такій програмі обмежений 60% від квоти у порівнянні із 100-300% від квоти по інших програмах.
• Програма додаткових резервів - SRF - на випадок валютно-фінансової кризи — можна запросити дуже значні фінансові ресурси — понад 300% від квоти. Але такі кошти треба повернути протягом 12-18 місяців, або сплачувати практично ринкові відсоткові ставки за користування ресурсами протягом довшого періоду.

Метою діяльності МВФ є:

• сприяння міжнародному співробітництву шляхом забезпечення механізму для консультацій та погоджених дій стосовно міжнародних валютних питань;
• сприяння збалансованому зростанню міжнародної торгівлі з метою підвищення рівня зайнятості та реальних доходів населення, розвитку виробничих можливостей країн-членів;
• сприяння стабільності валют і впорядкованим валютним відносинам та запобігання конкурентному знеціненню валют;
• сприяння створенню багатосторонньої системи платежів та переказів по поточних операціях і прагнення ліквідації валютних обмежень.

 

 

Розділ 2. " Особливості  фінансової діяльності МВФ "

 

Міжнародний валютний фонд є міжурядовою організацією, що призначена для регулювання валютно-кредитних  відносин між державами-членами  та для фінансової допомоги їм через  надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті.

Кожен член МВФ має свою частку (квоту) участі, виражену в SDR. Ця частка відображає розміри економіки  країни-члена МВФ і є базовим  елементом у взаємовідносинах країни-члена з Фондом. Вона визначає кількість голосів, що має країна-учасник, і дорівнює 250 базисних голосів плюс один голос за кожен мільйон SDR. Квота визначає також суму підписки країни на капітал МВФ і можливості використання ресурсів Фонду. Для розрахунку квоти країни-учасника використовують показники річного експорту та імпорту, національний дохід, золоті запаси, поточні доходи та видатки тощо.

Фінансові ресурси МВФ  спрямовуються для надання допомоги країнам-членам, які намагаються  подолати проблеми платіжного балансу, а також для сприяння у пом'якшенні  наслідків реалізації стабілізаційних  програм. МВФ надає фінансування як зі своїх загальних ресурсів, так і в межах механізмів пільгового фінансування, управління якими здійснюється окремо. Держави-члени, які користуються загальними ресурсами МВФ, "купують" (тобто позичають) валюту інших держав-членів або СДР в обмін на еквівалентну суму у своїй власній валюті. МВФ  стягує плату за такі позики та вимагає, щоб держави-члени в межах визначеного  терміну "викупили" свою валюту у  МВФ (тобто погасили заборгованість), використовуючи для цього валюту інших держав-членів або СДР. Пільгове фінансування надається у вигляді  кредитів під низькі проценти.

Кредитна діяльність Фонду  здійснюється у двох напрямах. Це надання  валютних коштів країнам із ресурсів Фонду та надання посередницьких фінансових і технічних послуг за рахунок позикових коштів. МВФ здійснює кредитні операції лише з офіційними органами країн — центральними банками, казначействами, стабілізаційними фондами.

Розрізняють кредити на покриття дефіциту платіжного балансу та на підтримку структурної перебудови економіки країни-члена Фонду. Доступ країн-членів до кредитних ресурсів Фонду та обсяг і порядок кредитування регламентуються певними документами. При отриманні кредиту країна сплачує Фонду комісійні в розмірі 0,5% від суми кредиту. Процентні ставки за кредитами формуються на основі поточних ринкових процентних ставок.

При наданні кредиту країна-позичальник  здійснює обмін іноземної валюти або SDR на еквівалентну суму в національній валюті, яка зараховується на рахунок  МВФ у центральному банку даної  країни. Оскільки більшість країн-позичальників  є країнами, що розвиваються з неконвертованими або частково конвертованими валютами, надані кредити фактично є кредитами  під заставу національної валюти. На них, як правило, немає попиту, і  вони залишаються на рахунку Фонду  до їх викупу країнами-позичальниками.

По закінченні терміну  кредитування країна-позичальник повинна  здійснити обернений обмін —  викуп національної валюти і повернення Фонду відповідної суми іноземної  валюти або SDR. Крім того, країни-учасниці зобов'язані достроково здійснювати  викуп своєї валюти, внесеної до Фонду, в міру поліпшення їх платіжних  балансів та зростання валютних резервів. При викупі у Фонду національної валюти країни-боржника іншою країною  заборгованість останньої перед  Фондом погашається.

Частка кредитних ресурсів, що надається країні вперше, називається  резервною часткою і становить  до 25% квоти країни-учасниці. Ресурси, які можуть надати країні понад резервну частку, дорівнюють величині квоти  і, як правило, діляться на 4 кредитних  частки (транші) до 25% кожна. Це означає, що гранична сума кредиту, що може надаватись країні-учасниці, становить 125% її квоти  у Фонді. Країни-позичальники повинні  використовувати кошти, надані Фондом, лише на цілі, обумовлені відповідним договором, і такі, що не суперечать цілям Фонду. Якщо країна не виконує рекомендацій Фонду або використовує кредит на цілі, не передбачені кредитною угодою, Фонд може скоротити або припинити кредитування країни. Кредити можуть надаватись Фондом у формі резервного кредиту або кредиту стенд-бай, який полягає в наданні іноземної валюти країні відповідно до домовленості визначеними частками через встановлені проміжки часу протягом усього терміну кредитування. Кредити стенд-бай використовуються переважно для фінансування макроекономічних стабілізаційних програм країн — членів МВФ і надаються при виконанні країною певних умов.

Система розширеного кредитування МВФ призначена для надання кредитів у разі серйозних порушень рівноваги  платіжного балансу внаслідок структурних  порушень у сфері виробництва, торгівлі та цінового механізму. Угоди про  розширене кредитування звичайно обмежуються 3—4-річним терміном.

Для розширення кредитних  можливостей у структурі МВФ  формуються спеціальні фонди, які використовуються для надання кредитів на визначені  цілі у визначених випадках. Так, Фонд компенсаційного та непередбаченого  кредитування призначений для кредитування країн, у яких дефіцит платіжного балансу обумовлений зовнішніми чинниками, що не залежать від самої  країни.

Фонд є інституційною  основою світової валютної системи. Він підтримує стабільність у  міжнародних валютних відносинах, сприяє економічному зростанню, розвитку міжнародної  торгівлі, забезпеченню високого рівня  зайнятості та доходу.

 

Розділ 3. "Співробітництво  України та МВФ"

 

Відповідно до Закону України “Про вступ України до Міжнародного валютного  фонду, Міжнародного банку реконструкції  та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації  розвитку та Багатостороннього агентства  по гарантіях інвестицій”, який було прийнято 03 червня 1992 року, Україна  стала членом МВФ. У даний час квота України у Фонді складає 0.576% від сукупності всіх квот. 

Постійним представником МВФ в  Україні є Макс Альєр. 

Починаючи з 1994 року, співпрацю з  МВФ було активізовано за програмами STF, Stand-by та “Механізм розширеного фінансування” (EFF), по яких Україна отримала коштів загальним обсягом близько 4,3 млрд. дол. США. 

Необхідно зауважити, що частина цих  коштів пішла на фінансування дефіцитів  платіжного та торговельного балансів (в тому числі закупок по імпорту  для багатьох сфер діяльності, включаючи  паливно-енергетичний комплекс, сільське господарство та ін.). 

Ще одним напрямом використання кредитів МВФ було формування валютних резервів. Формування цих резервів за допомогою МВФ дозволило Україні підтримувати стабільність національної валюти, успішно провести грошову реформу, ввести конвертованість гривні за поточними операціями. Крім того, збільшення валютних резервів та їх високий рівень є підтвердженням стабільності фінансової системи країни та підвищує рівень довіри до неї. 

У співробітництві України з  МВФ в межах кредитних програм  можна виділити кілька етапів. 

Перший етап (1994-1995 роки). У цей період Україні було надано фінансову допомогу у вигляді системної трансформаційної позики (STF-Systemic Transformation Facility) на суму 498,7 млн. СПЗ або 763,1 млн. дол. США для підтримки платіжного балансу України. Проте, через невиконання Україною ряду умов програму було завершено завчасно.  

Другий етап (1995-1998 роки). Україна отримала від МВФ кредити на загальну суму 1318,2 млн. СПЗ. (1935 млн. дол. США.) за трьома річними програмами „Стенд-бай” (Stand-By). Головною метою цих кредитів була підтримка курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу України.