Суть та основні поняття корпоративного управління

Тема 1. СУТЬ ТА ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ

1. Сутність, роль та економічне джерело корпоративного управління в ринковій економіці.
2. Корпоративне підприємство. Види господарських товариств та інтеграційних утворень.
3. Основні теорії управління корпоративними підприємствами.
4. Історичний розвиток корпоративного управління.

 

 

 

3. Основні теорії управління  корпоративними підприємствами

 

Сучасна економічна наука пропонує якнайменше 3 основні теорії, які пояснюють переваги об’єднання підприємств в інтегровані корпоративні структури.

Синергетична  теорія. За нею підприємства об'єднують свої ресурси й активи з метою отримання синергетичного ефекту „1+1=3", тобто ефекту більшого ніж можливо мати від їх відокремленого існування. Об'єднані в єдине ціле підприємства отримують операційні синергії та фінансові синергії.

Операційні  синергії, це, зокрема:

- Економія витрат (ефект агломерації): нова корпорація може досягти значного скорочення адміністративних, маркетингових та інших операційних витрат.

- Економія на науково-дослідних і конструкторських розробках: нова корпорація може використовувати науково-дослідні центри своїх членів, їх існуючі наукові розробки, а також її працівників для розробки та впровадження нових продуктів. Тому суттєво скорочуються витрати, пов'язані з науковою діяльністю.

- Ефект комбінування взаємодоповнюючих ресурсів: невеликі компанії досить часто виробляють продукцію, якої потребують крупні корпорації. З іншого боку, у невеликих компаній часто виникають проблеми недостатності фінансових ресурсів для розробки нових проектів. Таким чином, крупні корпорації та невеликі компанії нерідко мають взаємодоповнюючі ресурси. При злитті таких компаній виграють всі: невеликі компанії отримують фінансові ресурси, а крупні - необхідний продукт за низькою ціною (за відсутністю витрат на розвиток власного виробництва).

- Збільшення розмірів ринкової ніші корпорації: 5ахоплення великого сегменту ринку шляхом проведення горизонтального/вертикального злиття тягне за собою значне скорочення конкуренції у цьому сегменті.

Фінансові синергії:

• Зменшення рівня оподаткування: можливість отримання податкових пільг для об'єднаної корпорації.
• Можливість купівлі компанії за ціною нижче ринкової. Ціна компанії визначається багатьма факторами, а не тільки балансовою вартістю її активів. Ці фактори розкривають потенціал розвитку компанії: можливість розширення ринкової ніші, рівень фінансового менеджменту, швидкість  виробничого  циклу,  якість  продукції,  що випускається.
• диверсифікація, яка є одним із способів зниження ризиків та управління ними. Диверсифікація за рахунок злиття допомагає стабілізувати ріст доходності операцій компанії, а також знизити ризик, пов'язаний з падінням доходності інвестицій у її цінні папери.

Теорія  агентських витрат. У рамках цієї теорії, менеджери корпорацій - це агенти акціонерів, найняті останніми для ефективного управління корпорацію, що передбачає збільшення прибутків для власників (тобто акціонерів). Але агентські відносини завжди мають небезпеку конфлікту інтересів, основним джерелом яких є рівень виплат грошових коштів акціонерам та рівень винагороди менеджменту. Дивідендні виплати зменшують обсяги підконтрольної менеджменту ресурсної бази корпорації і зменшують гнучкість при управлінні фінансовими ресурсами, що створює проблеми для менеджменту корпорацій.

На практиці теорія агентських відносин проявляється у тому, що менеджери діють не в інтересах акціонерів, оскільки їх основним мотивом природно є їх власні інтереси, які часто не співпадають  з інтересами акціонерів. У менеджерів є багато причин для того, щоб дозволяти корпораціям зростати, перевищуючи оптимальні розміри, у тому числі шляхом злиття і поглинання. Зростання, і як наслідок концентрація ресурсів, підконтрольних менеджменту, збільшує їх владу. Значний вплив має і зростання компенсаційних виплат менеджменту, оскільки зміни в компенсаційних та заохочувальних виплатах менеджменту позитивно пов'язані зі зростанням обсягів продажу корпорацій. Тенденція корпорацій заохочувати менеджмент просуванням по  службових сходинках також є причиною надто великого росту корпорацій, єдиною метою чого є створення нових керівних посад.

Теорія гордині. Відповідно до цієї теорії злиття - це результат індивідуального суб'єктивного рішення менеджерів. Навіть якщо злиття не має ніякого синергійного ефекту, все рівно рішення приймається оскільки менеджмент вважає, що саме його оцінка вартості вірна, а ринкова оцінка корпорації-цілі не повністю відображає потенціал її розвитку.

Емпіричними дослідженнями у США було виявлено, що у 50% випадків унаслідок створення корпоративних об'єднань було досягнуто синергетичний ефект, у 25% випадків причиною були агентські відносини.

Підвищення  якості та ефективності корпоративного управління передбачає:

- прийняття  вищими органами управління АТ  конкретних щорічних програм (цільових задач, заходів) та оціночних показників діяльності виконавчих органів;

- забезпечення  матеріальної й моральної зацікавленості  топ-менеджерів компаній у дотриманні  встановлених законодавством та  нормами корпоративної етики  правил ведення дорученого їм бізнесу та у досягненні встановлених цільових показників;

-  постійне  вдосконалення систем внутрішньо  корпоративних управлінських стандартів, що регламентують діяльність  ради директорів, генерального директора  та інших суб'єктів менеджменту;

- реалізацію та фінансування функції ефективного обліку і контролю діяльності менеджерів та її результатів.

Вищий рівень синергії ефективності інтеграційної  взаємодії  учасників корпоративних об'єднань досягається на основі розробки:

-  загально  корпоративних перспективних та поточних планів і програм спільної діяльності у сфері реалізації продукції, виробництва, інвестицій та НДДКР;

- змістовних техніко-економічних обґрунтувань фінансових вкладень у підприємства, які входять в об'єднання;

- регламентів  систематичних нарад і консультацій керівників підприємств-учасників на базі центральної (материнської) компанії;

- спільних норм внутрішньо  корпоративної взаємодії в умовах  акціонерних товариств - учасників  об'єднання, включаючи обмін управлінською  інформацією;

- спільних програм  з підвищення рівня керованості  членів об'єднання (включаючи  такі аспекти, як взаємна участь  у капіталі, угоди про спільну  діяльність та положення про  представників материнської компанії  у радах директорів дочірніх  фірм).

4. Історичний розвиток корпоративного управління

 

На  сучасному етапі розвитку у світовій економічній теорії сформовано цілісну систему наукових поглядів на природу інституту корпоративного управління.

Корпоративне  управління виділилось на певному історичному етапі соціально-економічного розвитку людства, коли відбулося відокремлення функцій управління від власності та почали виникати організаційні форми господарювання, що дістали назву акціонерних товариств або корпорацій. Акціонерні товариства виникали як відповідь на зростаючі потреби економіки унаслідок розвитку торгівлі, ремісництва, нагромадження фінансових активів у різних верств населення. Метою створення товариств була консолідація капіталів для вирішення особливо масштабних, складних і ризикованих завдань, які були не під силу окремим підприємцям. Так з'явились середньовічні товариства судновласників, нідерландська торгова Ост-Індська компанія (XVI-XVII ст.); протягом ХУІІ-ХУШ ст. у Франції, Великобританії, Німеччині, Данії, Португалії, Швеції активно виникають і розвиваються господарські товариства у формі акціонерних компаній.

В історії  розвитку вітчизняного корпоративного середовища найважливішим став період другої пол. XIX - поч. XX ст., упродовж якого напрацьовано значний теоретичний і практичний досвід, що зумовило формування фундаментальної інституційної бази розвитку корпоративного управління. Разом із тим інституційні передумови розвитку корпоративних відносин почали формуватися у вітчизняному господарстві ще у XVII-XVIII ст. під впливом державної політики запозичення та впровадження до інституційного середовища апробованих світовою практикою організаційних форм, що виявили певні конкурентні переваги у процесі еволюції. Акціонерна форма підприємництва, а відтак і система корпоративного управління, з'явилися у вітчизняній економіці як цілком сформована інституційна структура. Отже, розвиток корпоративного середовища розпочався не за традиційною схемою, що являє собою сходження від простих до складніших форм, що й визначило його специфіку. Істотною особливістю історичного розвитку корпоративних форм бізнесу стало домінування на початковому етапі формування підприємницького середовища міжособистісних відносин (на відміну від майнових), що ґрунтувалися на міцних родинних і станових зв'язках: традиційною для вітчизняного господарського середовища була форма повного товариства, де не існувало чіткого розмежування власності та управління.

Важливе значення для розвитку інституційних засад  корпоративного контролю мало формування особливого різновиду корпоративної власності - державно-акціонерної - та апробація на її основі механізмів управління державними корпоративними правами. Загалом дослідження радянського етапу еволюції інституту корпоративного управління свідчить, що застосування ринкових за своєю природою елементів в межах командно-адміністративної економічної системи призводить до значних інституційних викривлень, наслідком чого стають як деформація самих організаційних форм корпоративної системи управління, так і зниження рівня суспільної довіри до них.

Дослідження історичного розвитку вітчизняної моделі корпоративного управління дає підстави для виокремлення найбільш істотних чинників її еволюції:

- активна державна політика заохочення розвитку підприємництва;

- вплив міжнародного підприємницького середовища та імпорту капіталу;

- запозичення формальних і неформальних інститутів (норм, принципів, кодексів) зі світової практики.

Еволюція  інституту корпоративного управління зумовлена основною мотиваційною детермінантою - пошуком найбільш оптимальних організаційних форм взаємодії корпоративних суб'єктів та ефективних механізмів реалізації інтересів власників, що є адекватними певним історичним умовам розвитку інституційної структури суспільства. Важливим завданням подальшої оптимізації вітчизняної моделі корпоративного управління є узагальнення та подальша екстраполяція найбільш ефективних механізмів розвитку корпоративних відносин, що виявили життєздатність у минулому та привели до позитивних результатів на практиці.

В управлінні вітчизняним корпоративним сектором в останні роки відбуваються важливі зміни, пов'язані зі зростаючою роллю директорів із корпоративного розвитку, а також функцій корпоративного розвитку в цілому. Директори із корпоративного розвитку стають все більш значним елементом у структурі компанії. Корпоративні угоди, пов'язані як з отриманням, так і з продажем активів, є невід'ємною частиною конкурентної стратегії європейських і західно-американських корпорацій. Із мстою розвитку бізнесу компанії використовують усі можливі види угод, причому їх значення зростає, а разом із тим розширяється коло обов'язків директорів із корпоративного розвитку. Ефективність роботи компаній все більш залежить від успішного проведення угод, які вже не розглядаються як допоміжний інструмент ведення бізнесу. На ринку зростає конкуренція між компаніями за укладання найвигідніших угод.

На  жаль, станом на 2011-2012 рр., тільки одиниці  з лідерів українського бізнесу  можуть пишатися високим рівнем корпоративної  культури, організації і дотриманням  світових стандартів корпоративного управління в компанії. Найбільш важливими для керівників акціонерних товариств є питання, що значною мірою стосуються операційної діяльності компанії: введення міжнародних стандартів фінансової звітності, розкриття інформації, оцінка роботи посадових осіб, органів управління акціонерних товариств тощо. Із системним адаптуванням українського законодавства до найкращих міжнародних стандартів корпоративного управління вітчизняний акціонерний сектор збільшить кількість компаній, які намагатимуться підвищити власний рівень корпоративного управління на практиці.