Фнанцузьке відродження

 

Розвиток гуманістичної  літератури у Франції припадає на XVI ст., але зароджувалися нові тенденції  раніше, що особливо помітно відбилося  в творчості найвидатнішого французького поета XV ст. Франсуа Війона. Він прийшов у літературу в складний перехідний період, коли феодальну Францію роздирали глибокі суперечності, вкрай загострені Столітньою війною з Англією (1337-1453). В цей час у традиційному світогляді середньовіччя з'явилися перші ознаки кризи. Поезія Війона знаменувала в літературі перехід до Відродження.

Незважаючи на вплив, французький костюм ніколи не був скутим, застиглим, в ньому завжди присутня деяка легкість, м'якість. Більш вільна і елегантна манера рухатися завжди була притаманна французькому народові. Відповідно до етикету, кожен світська людина повинна мати не менше 30 костюмів (по числу днів у місяці) і міняти їх щодня. Саме в цей період виникає фраза «Дворянство носить свої доходи на плечах».

Ренесанс у Франції — час нечуваного розквіту поезії, музики,образотворчих мистецтв і театру. Французькі митці одержали естетичні цінності Відродження з рук італійців й у всьому наслідували їх.

У першій половині 16 століття провідними стають творчість прозаїка Франсуа Рабле ("Гаргантюа і Пантагрюель") і багатогранна діяльність групи поетів і драматургів "Плеяда".

Розвитку мистецтва Відродження  у Франції сприяли багаті традиції місцевої готики, знайомство з античною традицією, систематичні зв’язки з  Італією та Нідерландами, а з 2-ої половини XV ст. (після завершення Столітньої війни) могутнім фактором культурного об’єднання стала централізація держави.

Тут працювали нідерландські мініатюристи (особливо брати Лімбург), які тонким сприйняттям дійсності, прагненням до правильної передачі простору та об’єму підготовили успіхи французького мистецтва XV ст. з його витонченістю, ліризмом та рідкою гостротою спостереження (скульптура Мішеля Коломба, мініатюры Жана Фукє і Симона Марміона, картини Муленського майстра та Жана Фукє). У XVІ ст. французьке Відродження досягає розквіту у світській реалістичній скульптурі Жана Гужона, Жермена Пілона, П’єра Бонтана, майстрів живописного та олівцевого портрету Жана й Франсуа Клуе, Корнеля де Ліона, Етьєна Дюмустьє. Придворна культура стимулювала і розвиток маньєризму (т.зв. школа Фонтенбло). Для французького Відродження характерно блискучий розвиток світської архітектури: у XV ст. формується тип особняка-"готелю", а в XVІ ст. — палацова архітектура 

У роботах французьких фольклористів  розглядаються численні жанри народної пісні: ліричні, любовні, пісні-скарги (complaintes), танцювальні (rondes), сатиричні, пісні ремісників (chansons de metiers), календарні, наприклад, різдвяні (ноелі); трудові, історичні, військові та інші. До фольклорних належать також пісні, пов'язані з галлськими і кельтськими віруваннями, - "пісні про діяння" Для французської народної пісні характерні витончена і гнучка мелодика, тісний зв'язок музики і слова, чітка, нерідко куплетна, форма.

Народна пісня органічно пов'язана з танцем. Серед якнайдавніших народних танців - різноманітні хороводи, групові і парні танці, зокрема  жига, бурре, ригодон, фарандель, бранль, паспьє.

Розвивалася так само світська музика, яка звучала в народному побуті, при дворах франкських королів, в замках феодалів. Носіями народних музикальних традицій середньовіччя були, головним чином, бродячі музиканти - жонглери, які користувалися великою популярністю в народі. Вони співали повчальні, жартівливі, сатиричні пісні, танцювали під акомпанемент різних інструментів, зокрема тамбурина, барабана, флейти, щипкового інструменту типу лютні (це сприяло розвитку інструментальної музики). Жонглери виступали на святах в селах, при феодальних дворах і навіть в монастирях.

На відміну від протестантства, католицизм усіляко заохочував мистецтво. У добу Відродження почав складатися не знаний усередні віки культ мистецтва, взагалі інтелектуального життя, вільного заняття мистецтвами і науками про земне. Автор виступав уже не як представник певного поетичного цеху чи мистецької корпорації. Він намагався втілити у творі власну духовну неповторність, мистецьку індивідуальність. У мистецтві цінувалось авторське начало і новаторство.

Винайдення у 1455 році книгодрукування, що приписують німцю Йоганну Гутенбергу, сприяло поширенню літератури і наукисвітського змісту. У Європі зароджується книжна культура і традиції індивідуального читання.

Чоловічий костюм

Нижній одяг. Нижній одяг складалася з вишитої сорочки з відкритим коміром і широкими рукавами. Рукава понизу оброблялись рюшем. До складу нижнього одягу входили панчохи - ба-де-шосс, поверх яких надівали верхні штани - о-де-шосей. Штани кроїли по косій. Поверх надягали пурпуен - розпашний одяг, туго стягнута на талії поясом. На грудях і рукавах виконували розрізи і буфи. З'являється куртка типу жилета без рукавів.

 Верхній одяг. Чоловіки носили широкий вільний одяг, трохи вище коліна. Поверх надягали коротку робу - з великою кількістю складок, відкладним квадратним коміром і широкими рукавами.

Тканини. Нижня сорочка  виконувалася з полотна. Штани виготовляли із сукна, шовку, оксамиту, парчі. Пурпуен теж робили з дорогих тканин. У моді важкі тканини.

Кольори. У костюмі переважали яскраві, світлі, радісні кольори.

Головний убір. Особливою  любов'ю користувалися:

1) Барет - берет з широкими жорсткими полями і страусиних пером зверху;

2) струм - маленька капелюх  з жорсткими полями.

Зачіска. Чоловіки носили коротку  стрижку з бородою і вусами.

Прикраси. Пурпуен шили з  дорогих тканин з багатою обробкою: вишивкою, металевими прикрасами, дорогими гудзиками. Чоловіки носили на шиї декоративні довгі ланцюги. Гульфик часто прикрашався бантом. Ще пізніше жилети стали робити з розрізом і надягати під нього ошатний нагрудник.

Взуття. Носили тупоносе взуття.

Костюм підкреслював положення  придворних. Під Франції, на протязі всього століття, видавалися закони проти розкоші, на підставі яких забороняти третьому стану носити одяг з дорогих тканин і певних фасонів привілейованого класу. Пристрасть до нарядів і прикрас у костюмі Генріха III і його придворних доходила до крайнощів. Зміни, що відбулися в костюмі в кінці XVI в. Костюм той же, з деякими змінами, в ній проявляються риси жіночності. Нижня білизна. У моді білі панчохи.

Нижня одяг. Пурпуен сильно стягнутий в талії, щільно вистьоган. Спереду камзол візуально подовжується мисом. Камзол мав вгорі стьобані широкі рукави, різко звужуються донизу, у зап'ястя, що робило руку маленької - схожою на жіночу. Полуштани скоротилися до вузького валика. О-де-шосей вистьобувати і були різноманітні: короткі, зі складками, вільні, трохи завужені донизу. Вперше в них з'являються кишені.

Верхній одяг. Плащі, з невеликим  коміром або з капюшоном, з рукавами або без них, зазвичай носили на одному плечі. Вони були короткими настільки, що ледь закривали талію.

Зачіска. Волосся носили довгі, зачесане назад, або короткі скуйовджені. Чоловіки носили загнуті догори вуса і загострену борідку.

Прикраси. Камзол і штани  замість розрізів прикрашалися стрічками і шнурівками, часто з буфами між ними. В одязі стали використовувати по 2-3, а то і більше гофрованих комірів, які замінили відкритий воріт сорочки. Гофровані коміри називалися фреза.

Взуття. Носять маленькі вузькі туфлі.

Жіночий костюм

Нижня білизна. Жінки носили нижню сорочку з довгими рукавами, панчохи, панталони.

Нижній одяг. Нижній одяг складалася з двох суконь.

• Перше - нижнє плаття - довге, з декольте на каркасі, з вузькими і довгими рукавами.

• Друге - верхнє плаття - з  жорстким вузьким ліфом, з декольте на каркасі.

Сукня мела широку, довгу від талії вниз спідницю. Рукава - довгі та широкі з розрізами,

скріпленими металевими пряжками. У моду увійшов на каркасі з мережив і шовку високий і

великий комір. Спереду спускався пояс.

Верхній одяг. Жінки носили плащі.

Кольори. Одягу шили зі світлих, яскравих тканин.

Тканини. У моду ввійшли  важкі багаті тканини.

Головний убір. Головні  убори становили шапочки різної форми: круглі, жорсткі, що покривають тільки задню частину голови - у вигляді невеликих беретів, і низькі капелюхи з вузькими полями і вуаллю.

Зачіска. Француженки носили локони (два напівкруглих валика, покладених над чолом). Іноді, згідно іспанської моди, виконували проділ посередині голови, при цьому гладко зачесане волосся спускалися уздовж щік і піднімалися ззаду.

Косметика. Жінки білились, рум'янилися. Європейські жінки вперше стали користуватися духами.

Прикраси. Самі тканини були багатими. Улюбленим прикрасою були багаті декоративні пояси й довгі ланцюжки або ж шнурки з дорогоцінних каменів і перлів. Золотими прикрасами, коштовним камінням, золотом, пір'ям оброблялися головні убори вищої знаті.

Доповнення. Жінки носили мереживні хустинки, напівмаски, розшиті візерунками віяла.

Взуття. Француженки носили взуття на високому або невисокому італійському каблуці.

На початку XVI в. жіночий  костюм Франції знаходився ід впливом італійських мод, але вишуканому

французькому смаку була чужа прославлена ​​пишність італійок. Зміни, що відбулися в костюмі в кінці XVI в. Костюм той же, з деякими змінами. Французи визначили власні пропорції.

Нижня білизна. Жінки стали  носити воронкоподібну нижню спідницю із щільної тканини - вертюгаль. Верт- галь являє собою нижню спідницю, посаджену на сужающийся догори каркас (ряд обручів з дроту, очерету, а частіше з китового вуса).

З'явилася мода на в'язані  панчохи.

Нижній одяг. Вона складалася з двох суконь.

• Перше - нижнє плаття кошт - з довгими рукавами, прикрашеними розрізами, які скріплювалися камінням та невеликими металевими пряжками.

• Друге - верхнє плаття роб - розпашні одяг з ще більш вузьким жорстким ліфом, з глибоким, але прикритим декольте і на каркасі-вертюгале, що надавало нижній частині сукні разючу подібність з дзвоном. Або ж під верхньою спідницею навколо талії прокладали стьобаний валик, а поверх спідниці надівалася плоска і плоеная оборка у формі колеса. Рукава - подібно чоловічим, виконувалися з буфом вгорі, від буфа вниз вони були вузькими і понизу прикрашені рюшем.

За Генріха IV в моду входить  жорсткий віялоподібні мереживний комір, який відомий як комір Марії Медичі. Також в моді англійська комір - подвійний, круглої форми.

Кольори. Костюм робить мальовничим поєднання різних фактур тканин.

Тканини. Роб шили з більш  дорогої тк ~ чі, ніж Котт.

Зачіска. Завиті локони маскували  високий каркас. Іноді використовували перуки.

Основні силуети зачісок:

1) висока, з каркасними  валиками надовби; зачіска, обрамляючи обличчя, повторювала форму серця;

2) «кеглеобразная» зачіска,  з каркасом усередині.

Прикраси. Пояс оперізував роб  і спускався спереду. Він виконувався з чеканних пластинок з дорогоцінними каменями.

Доповнення. На поясі підвішували: підвісні гаманці, ключ, друк, дзеркальця, годинник, флакон з духами, «Блохоловка», рукавички. Шовкова муфта на хутрі прикрашалася китицями, стрічками та іншими дрібничками. Світські дами вже до існували раніше доповненням додають чорні оксамитові маски і напівмаски.

Взуття. Вузька взуття робила ногу витонченішою. Для збільшення зростання до ноги прив'язували дерев'яні подвійні підошви. У цей час з'являється чорне траурне плаття.