Бідність як соціологічний феномен. Основні причини, види бідності

План

1. Вступ.
2. Причини бідності.
3. Підходи до пояснення причин виникнення та відтворення бідності як соціального явища.
4. Види бідності.
5. "Обличчя" бідності в різних країнах.
6. Особливості такого соціального явища в Україні.
7. Основні наслідки посилення бідності.
8. Методи боротьби з бідністю.
9. Висновок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Не дивлячись, що надворі  ХХІ століття, проблема бідності залишається

сьогодні досить актуальною в світі. Щодня населення Землі збільшується на чверть мільйона чоловік. З 50-х до початку 90-х років XX ст. кількість населення світу подвоїлася, а його частка, яка проживає у найбідніших регіонах світу - країнах, щорозвиваються, та аграрних постсоціалістичних країнах - вже досягла ¾ світового показника. І хоча помітна тенденція до зниження темпів природного приросту населення на Землі, кількість його у країнах, що розвиваються, продовжує зростати вищими темпами, ніж в економічно розвинутих країнах. За цим криється низка глобальних проблем, яка має бути розв'язана, аби забезпечити умови життєдіяльності людини і гідну якість їх життя. І якими б вражаючими не були успіхи економічно

розвинутих країн - добробут людства і безпека світу в  цілому залежать

від успіхів економічного поступу всіх держав світу, в тому числі країн,

що розвиваються.

Ще наприкінці XVIII ст. священик Мальтус виклав теорію, згідно з якою населення Землі зростає швидше, ніж виробництво продовольства з усіма зловісними наслідками, що з цього випливають. На щастя, життя останніх двох століть не підтвердило цієї теорії: виробництво продовольства, не кажучи вже про виробництво взагалі, зростало швидше, ніж збільшувалося населення, однак проблема бідності залишилася в багатьох країнах стояти досить гостро.

Першим на проблему бідності звернув увагу «винахідник ринку» Адам Сміт. Він, правда, вважав бідність «соціальної іржею» і вважав, що бідняком є не той, хто мало має, а  той, хто мало має і при цьому  багато хоче. До того ж протестантська етика, яка визначає моральний клімат суспільства, вважала їх «неправильними»  громадянами. Тому вивчати бідність як явище не тільки економічне, але  й соціальне стали порівняно  недавно.

У 1917 році, російський соціолог Стопані вперше досліджував сімейні  бюджети російських робітників і  ввів в обіг поняття «межа бідності». Сьогодні визнано, що бідність є одним з найважливіших індикаторів життя суспільства. Якщо в суспільстві багато бідних, значить, воно економічно неблагополучне. Правда, до цих пір соціологи всього світу по-різному тлумачать саме поняття, кого слід вважати бідним.

 

Бідність - характеристика економічного становища індивіда або групи, за якого вони не можуть самі оплатити вартість необхіднихблаг.

 Бідність - нездатність  підтримувати певний прийнятний  рівень життя.

 Бідність - це стан, при  якому насущні потреби людини перевищують його можливості для їх задоволення.

Причини бідності можна умовно розділити на три основні групи:

1.Причини, що виходять з форм організації суспільного життя:

-  економічні (безробіття, низький рівень зарплат, пенсій, відсутність заощаджень);

-    юридичні (слабкий правовий захист населення);

• культурні (стародавній звичай зводити народне піклування до роздачі милостині, малограмотність мас);
• адміністративні (неефективна система держави);
• соціальні (слабкий розвиток соціальних зв'язків, розшарування суспільства, проблеми соціалізації та самоактуалізації індивіда).

2. Зовнішні причини, стихійно-природні (пожежі, неврожаї і т.д.).

3. Внутрішні причини, індивідуально-особистісні (хвороба, розумові та фізичні дефекти, соціально-психологічний склад особистості і її духовність).

Слід відмітити, що є такі підходи до пояснення причин виникнення та відтворення бідності як соціального явища.

1. Культурні пояснення. Одне з ключових понять у рамках цього підходу - культура бідності. Прихильники цього підходу доводять, що для середовища бідняків характерна особлива культура, в основі якої лежать смирення, невміння будувати своє майбутнє і фаталізм. У процесі первинної соціалізації ці цінності передаються від одного покоління до іншого, приводячи до «спадкоємства» бідності.

Інше культурологічне  пояснення бідності використовує поняття  культури залежності. Якщо в теоріях  культури бідності самі бідняки розглядаються  як джерело своїх бід, то в концепціях культури залежності таким джерелом виступає держава з його програмами соціального забезпечення. Як вважають багато ліберальні вчені, саме ці програми призводять до того, що бідні перестають покладатися на свої власні сили і  паразитують за рахунок суспільства.

Прихильники культурного  пояснення феномену бідності виступають за розвиток в людях таких якостей  як завзятість, ощадливість і честолюбство. На їхню думку, один з варіантів вирішення  проблеми бідності - ліквідація державної  допомоги або її істотне видозміна (наприклад, перехід від безоплатних  посібників до таких допомог, які  людина повинна була б відпрацювати на громадських роботах).

2. Структурні  пояснення. Теорії цього напряму пов'язують наявність бідності зі структурними особливостями суспільства, заснованими на соціальній стратифікації, економічній нерівності і т.д.

Прихильники концепції бідності як результату особливої ​​ситуації стверджують, що в житті людей  і суспільства в цілому трапляються  періоди, коли ймовірність виникнення бідності дуже висока. Наприклад, це відбувається, коли в суспільстві спостерігається загальний спад економіки. Причому окремі індивіди не несуть відповідальності за виникнення такої ситуації. При цьому, бідність стає результатом нерівності людей у суспільстві та нерівного розподілу матеріальних благ між індивідами. Щоб запобігти такій ситуації, необхідно створювати систему соціального страхування.

У рамках іншої концепції  бідність розглядається як наслідок розвитку міжнародної економіки  та змін у структурі світового  ринку робочої сили. Міжнародні корпорації шукають країни та регіони з дешевою  робочою силою, це призводить до того, що в прагненні залучити ці інвестиції багато країн штучно стримують зростання заробітної плати, що призводить до загального зубожіння населення.

Незалежно від того, які  первинні причини бідності, раз виникнувши, вона починає самовідтворюватися. Чим  більший відсоток населення країни перебуває за межею або близько  межі бідності, тим більше у цієї країни шансів потрапити в «порочне коло бідності». Адже якщо значна частина населення бідна, вона не може купувати товари, в результаті не вистачає не вистачає виробничих інвестицій, що веде до неможливості розвивати економіку і підвищувати заробітну плату працюючих. При цьому країна, в якій значна частина населення живе в бідності, важче вирватися з убогості.

Якщо можна говорити про  викорінення абсолютної бідності в  ряді розвинених країн, то відносна бідність буде постійною проблемою будь-якої країни в осяжному майбутньому.

Причиною бідності індивіда може бути навіть певний склад його характеру. Так, відсутність сили волі, боягузтво, острах ризику, а також  пасивність, лінь, схильність до бродяжництва часто призводить до бідності. Нерідко  такі риси проявляються у разі відсутності  або втрати вищих цінностей і  сенсу життя індивідом, що тягне  за собою стан екзистенційного вакууму, бездуховності. У свою чергу, і бідність впливає на особистість людини. Бідним людям властиві невисока самооцінка, занижені потреби. В умовах безвиході  вони часто покладаються на збіг сприятливих  зовнішніх обставин, удачу, ніж на власні зусилля по впливу на те, як складається  їхнє життя. З цим пов'язана і  підвищена агресивність бідних по відношенню до суспільства, його законам і людям, владним структурам усіх рівнів.

Виділяють два види бідності.

1. Абсолютна бідність пов'язана з потребою в життєвих ресурсах, які забезпечують людині біологічне виживання. Мова йде про задоволення самих елементарних потреб - в їжі, житлі, одязі. Критерії цього виду бідності мало залежать від часу і місця проживання людини. Конкретний набір продуктів, споживаних на зорі розвитку людського суспільства і сучасною людиною, суттєво різниться, але завжди можна однозначно судити, голодує чоловік або ситий. Таким чином, критерії абсолютної бідності пов'язані з біологічними характеристиками.

2. Відносна бідність визначається шляхом порівняння з загальноприйнятим, який вважається «нормальним» у даному суспільстві рівнем життя. Середній рівень життя в розвинених країнах Заходу свідомо вище, ніж у країнах, що розвиваються. Тому те, що буде вважатися бідністю в країнах розвиненого Заходу, для відсталих держав розцінюється як розкіш. Так, наприклад, в категорію відносно бідних на Заході потрапляють і ті люди, які не відчувають труднощів з харчуванням, але не можуть дозволити собі задовольняти потреби більш високого рівня (освіта, культурний відпочинок і т.д.). Таким чином, критерії відносної бідності базуються на соціальних ознаках і сильно варіюються в різні епохи чи країнах.

Крім цієї базової класифікації типів бідності, існують і інші підходи. Так, виділяють первинну бідність (це сім'ї, провідні раціональне домашнє господарство, але не мають достатніх фінансових коштів) і вторинну бідність (сім'ї, які мають достатньо фінансових засобів, але потребують через нераціональне ведення господарства). Нарешті, існує поділ на «стійку» бідність (бідність «у спадщину») і «плаваючу» (деякі бідні індивіди знаходять можливість вийти на більш високий рівень життя, але одночасно люди з середнім достатком розоряються і переходять у розряд бідняків).

Залежно від рівня безробіття і розвитку соціальних програм "обличчя" бідності в різних країнах є різним. Наприклад, серед молоді найбільше  бідних у Канаді, Данії, Німеччині, Іспанії, Швеції, Великобританії та США. Для інших розвинених західних країн така ситуація не характерна. Часто бідними стають неповні сім'ї в Канаді та США, Великобританії та Ірландії, тоді як у скандинавських країнах такі сім'ї рідко потрапляють до категорії бідних. В Австрії, Ізраїлі, Великобританії та США літні люди становлять третину або навіть більше бідних. І навпаки, у країнах з відносно невисоким рівнем бідності, таких як Швеція, Норвегія, Швейцарія, літніх людей з-поміж бідних лише кілька відсотків.

Щодо варіації рівня бідності у країнах Заходу, то Євростат застосовує межу бідності в розмірі 50 % середньодушового доходу домогосподарства. Згідно з цим показником серед країн — членів Європейського Союзу Бельгія, Данія, Німеччина та Нідерланди мають найнижчий рівень бідності (менше 5 %). Греція, Іспанія, Франція, Ірландія та Італія мають дещо вищий рівень бідності, хоча він значно нижчий порівняно із США. У США у 90-ті роки рівень бідності оцінювався як 14 % загальної чисельності населення, зокрема серед афроамериканців він дорівнював 32,7 %, а серед іспаномовних —    28,7 %.

За умов високого рівня  безробіття, економічних і фінансових обмежень уряди не мають ефективної стратегії запобігання бідності. Страхування на випадок безробіття не розв'язує проблеми в разі довготривалого, застійного безробіття. Соціальна допомога полегшує становище бідних, проте не запобігає випадкам бідності. Уряди запроваджують у свої національні законодавства концепцію гарантованого мінімального доходу. Наприклад, Бельгія, Данія, Франція, Ірландія, Люксембург, Нідерланди, Великобританія мають законодавчо гарантований мінімум доходу на національному рівні. Коли бідність не є виключно проблемою низького рівня доходу, а супроводжується такими чинниками, як поганий стан здоров'я, житлових умов, освіти й професійної підготовки, фінансова допомога бідним має передбачати надання відповідних соціальних послуг.

Щодо України, то особливість бідності в Україні, як і в інших країнах з перехідною економікою, полягає у значному скороченні доходу більшості населення, яке при цьому зберігає відносно високий соціальний статус (рівень освіти, кваліфікації, соціальні зв'язки). Зубожіння значної частини населення відбувається за значного майнового розшарування й появи нечисленних, але справді багатих прошарків. Реальний стан доходів населення дуже важко піддається статистичній оцінці через наявність значного обсягу неформальних джерел доходу. Обстеження домашніх господарств у першому півріччі 1999 р. за структурним критерієм (питома вага витрат на харчування перевищує 60 % сукупних витрат) виявило рівень бідності 66,4 %. Якщо за межу бідності брати офіційно визнану межу малозабезпеченості, то рівень бідності (за середньодушовими доходами нижче цієї межі) становив би 28,7 %. За абсолютний критерій беруть також енергетичну цінність добового раціону харчування менше 2100 Ккал. Згідно з цим критерієм рівень бідності становить 29,6 %. Наближений до цього й рівень бідності, визначений за відносним критерієм 75 % медіанного рівня сукупних середньодушових витрат, — 26,3 %.

На цьому тлі надто  високою виглядає оцінка рівня бідності за суб'єктивним критерієм. Обстеження свідчать, що бідними себе вважають приблизно 90 % населення країни. Феномен  цього полягає в тому, що люди порівнюють свій нинішній матеріальний стан не у просторі (із станом інших  людей), а в часі, тобто зі своїм  станом до економічної кризи.

За складом серед бідних найбільше сімей з дітьми (у  тому числі багатодітних) — 43,4 % загальної  кількості бідних домогосподарств, сімей пенсіонерів — 29,1 % і сімей  без утриманців — 27,6 %.

Проте поряд із такими загальними ознаками українська бідність має цілу низку специфічних особливостей: