Автор работы: Пользователь скрыл имя, 19 Февраля 2013 в 23:37, реферат
Аналіз передумов виникнення, функціонування та розвитку людського суспільства починається зверненням до людської діяльності. Сама історія, як відомо, є «не що інше, як діяльність людини, що переслідує свої цілі...» '. Ставлячи перед собою певну мету, людина починає добиватися задоволення відповідної потреби. Тому діяльність людини (її спрямованість, характер, суспільна цінність і значущість) у кінцевому підсумку визначається складною системою потреб, що переплітаються, взаємовпливають одна на одну.
Реферат на тему:
Найвищі моральні цінності людини: сенс життя і шастя сенс життя
Аналіз передумов виникнення, функціонування та розвитку людського суспільства починається зверненням до людської діяльності. Сама історія, як відомо, є «не що інше, як діяльність людини, що переслідує свої цілі...» '. Ставлячи перед собою певну мету, людина починає добиватися задоволення відповідної потреби. Тому діяльність людини (її спрямованість, характер, суспільна цінність і значущість) у кінцевому підсумку визначається складною системою потреб, що переплітаються, взаємовпливають одна на одну.
Поряд з елементарними потребами, задоволення яких забезпечує саме фізичне існування людини (їжа, одяг, житло і т. п.), важливе місце в її житті займають духовні потреби, притаманні людині як родовій істоті, потреби, що сформувалися в процесі соціогенезу. Сюди слід віднести передусім потреби людини в любові та спілкуванні, які, в свою чергу, пов'язані з потребами співчутливості, розуміння, захисту честі, поваги.
В указаних духовних потребах виділяються вищі соціальні потреби, що формуються на основі взаємозв'язку людини та природи. Будучи пов'язаними з емоціями та почуттями індивіда, потреби зазнають впливу сфери неусві-домлених спонукань, нерідко набуваючи при цьому в різній мірі вираженого релігійного й навіть міфологічного забарвлення. Відображаючи різні етапи становлення та розвитку особистості, вищі соціальні потреби знімають суперечності, властиві відношенню особистість — суспільство, суперечності соціального середовища. На формування цих потреб справляє також вплив усвідомлення людиною свого біологічного існування, інтерес до проблеми соціального безсмертя.
Невідворотні колізії
суспільного життя постійно ставлять
перед людиною так звані «
На ранніх ступенях людської культури звернення до проблеми сенсу життя знайшло відображення в літературній пам'ятці «Про сенс життя» (давньовавілонському діалозі пана і раба). Однією з причин, що спонукали до пошуку сенсу життя, була невдоволеність людей існуючою дійсністю. Суперечливість соціального середовища живила філософсько-поетичну свідомість аргументами як «за», так і «проти» осмисленості земного буття, приводила нерідко до заперечення його смислу. Раб вважає, що намір господаря жити благодіянням позбавлений смислу:
Особливо гостро потребу у розв'язанні проблеми сенсу життя суспільство відчуває в перехідну епоху. Зміни, що відбуваються в ньому на рівні економічного базису (перехід до нового способу виробництва), й переміни в надбудові пов'язані зі зламом стереотипів життєвих цінностей, відмовою від усталених, освячених традицією форм поведінки. Рухомі, такі, що постійно розвиваються, потреби перетворюють як сферу моральної мотивації, так і систему вчинків, що викликає невдоволеність тими відповідями, котрі давалися на «вічні» запитання попередніми поколіннями.
Водночас навіть віджилі ціннісні орієнтації, як правило, продовжують мати своїх прибічників, створюють певне напруження в соціально-духовній атмосфері суспільства.
В нашій країні це напруження загострюється ще не зжитим до кінця розривом ідеологізованих схем морального виховання з практикою. Довго суспільствознавці виходили з уявлення про людину як істоту раціональну, яка спирається в своїх діях на науково-матеріалістичний світогляд, гармонійно узгоджений із суспільством. Практика ж чимдалі менше піддавалася дешифруванню і поясненню особливо із зростанням пияцтва, токсикоманії та наркоманії, проституції та організованої злочинності, спадом продуктивності праці й застоєм в економіці, зубожінням культури й активізацією релігійних пошуків. Найболючіше ці сторони соціального середовища зачіпають молодь, про що свідчать падіння в її очах престижу робітничих та інженерних професій, переорієнтації підростаючого покоління на сферу обслуговування.
Звісно, не лише складності соціального буття викликають у людини інтерес до проблем сенсу життя. Цей інтерес неминуче формується в процесі «олюднення» людини, прилучення її до культури суспільства, навчання, засвоєння нею накопиченого попередниками досвіду, зрештою спілкування. Як відомо, процес соціогенезу починається засвоєнням готових взірців поведінки. Задоволення ще незрілих вищих соціальних потреб відбувається в формі наслідування. При цьому практично відсутня критична оцінка їх. і лише в роки духовного дозрівання, в підлітковому віці, проблема сенсу життя вперше може оволодіти людиною.
Що ж до початкової стадії соціогенезу, то тут відтворення засвоєних взірців поведінки передбачає однозначність людського існування в різних життєвих ситуаціях. Картина світобудови, взята зі світу дорослих, непохитна й не піддається сумніву. Разом із тим перші ж спроби осягнення таїн людського буття, такі характерні для юності, пошуки свого ідеалу в житті приводять до відкриття неоднозначності людського існування, що нерідко стає причиною глибокого конфлікту між особистістю, що саме формується, й тим соціальним, середовищем, до якого вона належить.
Зауважена «невлаштованість» світу дорослих, його багатозначність, що вимагає самостійності у виборі вчинку та всієї лінії поведінки, викликає, на думку В. Франкла, сумніви в сенсі життя. Саме «ці сумніви значно більшою мірою відображають істинно людські переживання, вони є ознакою самого людського в людині» '. Водночас ці сумніви можна розглядати й як причину відмови від наслідувальних форм поведінки, початок опробування нових ідей у ході вироблення самостійної лінії поведінки.
Актуалізація проблеми сенсу життя характерна не тільки для підлітків, а й для людей зрілого віку. Здебільшого це пов'язане зі зламом світоглядних стереотипів, серйозними моральними потрясіннями.
Зауважимо, що пошуки сенсу життя можуть усвідомлюватися різною мірою й, отже, мати в результаті раціонально сформульований сенс життя або ж його емоційні форми. Інакше кажучи, спектр форм сенсу життя може коливатися від чітко викладених життєвих принципів і програм до ледве відчутних змін у настрої. Історична моральна свідомість віддавна була зорієнтована на пошук універсального вирішення проблеми сенсу життя. При цьому не бралися до уваги ні особливості переживаної епохи, ні своєрідність етносів, нарешті ні соціальне становище людей, ні характер їхніх відносин. Антиісторизм із необхідністю вів до умоглядності теоретичних побудов, краху практичних заходів, що на них спиралися. Однак і крізь такий негативний досвід проступає загальнолюдський характер цієї найвищої соціальної потреби.
Так, у Гомера ще немає міркувань про сенс життя. Однак на побутовому рівні ця проблема вже зафіксована: ппо позиції Гомепа можна судити за описом дій Ахіллз. Ахілл іде в бій зі щитом, виготовленим Гефестом на прохання матері Фетиди. На цьому круглому щиті зображені Земля й небесні світила, два міста — одне в воєнний, друге в мирний час, зоране поле, жнива, виноградник, череда волів, отара овець, танці та ігрища, все це обрамлює океан. Ретельно описаний Гомером щит відтворює гармонію людського життя в усіх його проявах. Ахілл іде в бій і заради того, що зображене на щиті. Всі його вчинки звершуються в ім'я життя й суть вираження його повноти'.
Розуміння неможливості вирішення проблеми сенсу життя, задоволення всіх потреб розкривається у висловлюванні Геракліта: «Не краще було б людям, якби збувалося все, чого вони жадають» 2. Далі, у софістів, ми знаходимо положення, що фіксує велику різноманітність, мінливість моральних поглядів, настановлень культури: «...якби всім людям було запропоновано зібрати воєдино те, що ті чи інші вважають ганебним, і потім із усієї цієї сукупності викинути знову-таки те, що ті чи інші вважають пристойним, то не зосталося б жодного (звичаю), але все було б поділене між усіма. Бо в усіх не одні й ті ж самі звичаї» .
Таким чином, моральні норми та звичаї, що підносяться до ідеалу, є довільними результатами людської діяльності. Ідеал же виростає з історично формованих вищих потреб людей. Так, Демокріт дає визначення мети життя як досягнення щастя. «Мета життя,— стверджував філософ,— «хороший настрій» (евтюмія), не тотожний із задоволенням, але такий стан, за якого душа живе безтурботно й спокійно, не збурювана ніяким страхом, ні боязню демонів, ні якою-небудь іншою пристрастю»2. Цю тезу розвиває й Сикрат, свідомо обмежуючи філософський аналіз вивченням морального буття людини. В результаті ціннісний зміст життя (питання добра і зла, блага та доброчесності, щастя, користі) стає предметом розгляду його філософії.
Сократ першим зафіксував характерну для його історичної епохи рису: розрив між усталеними серед людей звичаями та їхньою моральною свідомістю. Із цього випливає висновок про особливу роль знання, правильного вибору. І якщо «доброчесність є знання» (теза Сократа), то ціннісний зміст життя індивіда вимагає обгрунтування розумом і відповідального ставлення. Вказану тезу, що означала поворот у розвитку моральної свідомості, високо поцінував Гегель. «...Центральним пунктом усього всесвітньо-історичного повороту, що становив сократівський принцип,— писав він,— є те, що місце оракулів посіло свідчення духу індивідуумів і що суб'єкт узяв на себе акт прийняття рішення» 3.
Дотримання доброчесності, освітлене розумом людським, і є, за Сократом, сенс життя. Це твердження не втрачає свого значення і в наш час, оскільки сенс життя не зводиться до задоволення елементарних потреб. Більш чи менш усвідомлено людина ставить перед собою вищу мету — добро. Й для розуміння природи людини важливіше вичленити те, що в ній формується під впливом культури, наприклад, моральні погляди та уявлення. Це потрактування сенсу життя історично збіглося з завершенням процесу становлення індивіда як особистості в умовах рабовласницької формації.
Арістотель, даючи визначення моральної особистості, неодноразово вказував на притаманне їй прагнення до найвищого блага. Така особистість не може вдовольнитися стихійним плином життя й намагається підпорядкувати його єдиній меті, досягнення якої пов'язується з самовдосконаленням, що втілюється у певних чеснотах. Чесноти ж моральної особистості формуються в багатоманітних проявах життя, а це вимагає від особистості активного, діяльного ставлення до всього, що відбувається.
Пізніше, в перехідний період від рабовласницького ладу до феодального саме таке розуміння сенсу життя було піддане найбільшій ревізії. В етиці пізньої (римської) Стої сенс життя вже пов'язується з самоізоляцією від порочного світу. «Печаль іншого,— стверджує Епіктет,— це чуже...» '. Марк Аврелій не бачить іншого шляху, крім того, який веде у внутрішній світ людини. Звідси заклик: «Згорнися в себе самого» 2. Мабуть, повніше за інших напрям дальших пошуків в епоху середньовіччя визначив Сенека: «Треба шукати щось таке, що не підпадає день за днем чимраз більше під владу, яка не знає перепон. Що ж це? Душа, але душа несхитна, благородна, висока. Чи можна назвати її інакше як богом, котрий знайшов прихисток у тілі людини?»3
А4.оралізуюче ставлення до дійсності в основі якого лежали характер діяльності та світосприйняття перших християн, вело в теорії до зовсім неправомірного розширення ролі та можливостей моралі. Сама ідея примату моралі над буттям була зумовлена реальним безсиллям пригноблених і декласованих мас змінити що-небудь у дійсності. Бог у Сенеки трансформується в абсолютне творче начало, будучи водночас метою світу, центром притягання діяльності людини, сенсом її існування. Автономія духу людського, котру так відстоював Сократ, втрачається, бо «...хоч живемо — для Господа живемо; хоч помираємо — для Господа помираємо...»4 В самому своєму емпіричному існуванні людина виявляється не такою, якою мусить бути за своїм призначенням. Тому змістом життя достойного християнина можуть бути тільки моральні зусилля людини задля повернення до своєї справжньої, втраченої раніше через гріхопадіння Адама, сутності.
У пошуках сенсу життя людина одержує і взірець моральної особистості — Христа. Саме в його особі люди знаходять ідеал, здатний зробити наповненим земне життя. Для Ісуса найвищий і єдиний сенс існування пов'язаний з Богом-Вітцем, тому на запитання законника, яка найбільша заповідь, Ісус відповідає: «...возлюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм: це є перша і найбільша заповідь» '. Оскільки ж у ближньому і через ближнього людина любить Бога, то й друга заповідь — «возлюби ближнього твого, як самого себе» — говорить про найвищий сенс існування християнина, даний з неба і позначений абсолютним характером.
Зерна автономності моральної свідомості, посіяні Сократом, знову дали про себе знати у формі аріанської єресі. В першій третині IV ст. н. є. олександрійський пресвітер Арій розглядав Ісуса Христа не як єдиносущого Богові-Вітцю, а як подібносущого. Таким чином, залишаючися взірцем моральності, Ісус ставав найліпшим із людей, найліпшим із божих творінь. Сенс життя наближався до форми його земного буття. Тим самим кожній людині, котра вела доброчесне життя, давався шанс досягти вершини божественної благодаті й навіть бути всиновленим Богом-Вітцем. Аріанство, яке вперше після античності повертало людину на рівень самостійно діючого суб'єкта, служило вихідною точкою багатьох єресей, що протистояли офіційній доктрині церкви, наприклад єресі катарів (XI—XV ст.).
Звернення до проблеми сенсу життя в перехідний період від феодалізму до капіталізму не є випадковим. Так, у міркуваннях Монтеня очевидне відродження стоїцизму, що пронизувало всю класичну буржуазну етику. «... Поведінка людини, яка поєднує мерзенне життя з побожністю,— писав Монтень,-— видається мені куди більше вартим осуду, ніж поведінка людини, вірної собі в усьому й завжди однаково порочної...» Суперечливі догмати релігії «...являють нам душу в стані нестерпної агонії»2. Стоїчний дух дає змогу людині зберегти цілісність, нескаламу-ченість свого внутрішнього світу за найдраматичніших колізій буржуазного суспільства.
Информация о работе Найвищі моральні цінності людини сенс життя і шастя сенс життя