Основні тенденції становлення соціології туризму

План 

 

Вступ

1. Основні тенденції становлення  соціології туризму

2. Методичні засади соціологічних  досліджень на туристичному ринку

Висновки

Список використаних джерел  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Соціологія туризму як спеціальна галузь соціологічної науки  дає нові підходи до вивчення соціальної складової феномену туризму, його впливу на зміну структури і соціальної стратифікації суспільства, а також  соціальної ситуації з урахуванням  впливу туристських потоків і  міграційних процесів на соціальну  мобільність, зміну рольових установок  і поведінкових характеристик як самих туристів, так і приймає  їх соціуму.

Об'єктом соціології: туризму  є сфера мотивації. Дослідження  мотиваційної складової діяльності передбачає аналіз ціннісних орієнтацій особистості. Ціннісні орієнтації - це ядро складного механізму соціально-психологічної  регуляції соціальних, міжособистісних  відносин, вчинків і поведінки  людини. Ціннісні орієнтації розуміються  як центральне освіта свідомості особистості, що забезпечує стійкість особистості, виражену в спрямованості потреб та інтересів. В силу цього ціннісні орієнтації виступають найважливішим  регулюючим фактором, що детермінує мотивацію  особистості. Зв'язок, потреб та цінностей  проявляється в тому, що потреби  людини залежать не тільки від особливостей її організму, але вони обумовлені і  процесом його виховання в широкому сенсі слова, тобто прилучення до світу людської культури.

Брак благ, блокада базових  і фізіологічних потреб в їжі, відпочинку, безпеки призводить до того, що ці потреби можуть стати. для  звичайної людини провідними. Але  якщо базові, первинні потреби задоволені, то у людини можуть з'явитися вищі потреби, метамотивації (потреби до розвитку, до розуміння свого життя, до пошуку сенсу свого життя). 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Основні  тенденції становлення соціології  туризму

Соціологія туризму, як будь-яка  галузь знань, проходить у своєму розвитку певні етапи. Спочатку ідеї та концепції певної науки виникають  і розвиваються в межах інших  наук, близьких за об’єктом дослідження. Так було і при виокремленні науки  соціології, для якої характерні два  основні етапи розвитку — донауковий і науковий. Донауковий етап (його ще називають протосоціологічним) якраз і охоплює зародження і визрівання соціологічних ідей в лоні інших наук — філософії, економіки, психології та ін., які на той час були усталеними галузями наукових знань з розвинутими методами дослідження.

На схожому етапі становлення  знаходиться і соціологія туризму, об’єкт якої — туризм як суспільний феномен — під різним кутом  зору досліджується сумісними науками.

В історії становлення  соціології туризму виділяють два  етапи: період накопичення ідей про  соціальний характер феномена туризму  в суміжних соціально-гуманітарних науках: історії, антропології, географії, екології, економіці, культурології, психології та філософії. Представлені в цих  науках підходи утворюють певну  методологічну базу, підґрунтя для  виокремлення з їх предметного поля концепцій і парадигм щодо соціальної природи туризму, які і є власне предметом соціології туризму.

Другий етап становлення  соціології туризму починається  з 50-х років ХХ століття з публікацією  робіт німецьких дослідників  фон Візе та Кнебеля. На цьому етапі соціологія туризму починає розвиватись на соціологічній основі, застосовуючи соціологічні теорії та методи для дослідження сфери туризму.

Становлення туризму на другому  етапі відбувалось у рамках таких  основних концепцій: конфліктологічної, функціональної, мотиваційної, феноменологічної, формалістичної та етнометодологічної.

Деякі дослідники наполягають  на тому щоб «соціологія туризму»входила складовою в «соціологію міграції», оскільки туризм, в

першу чергу, це переміщення  в інше місце і може класифікуватись  як «тимчасова міграція». Тому й фактори  «поштовху»та «привабливості», які спонукають і зацікавлюють людей в переміщеннях до іншої місцевості життєдіяльності аналогічні поняттю мотивація. Але така аналогія не зовсім повна.

Міграція все ж таки передбачає певної осілості на новій  території, а тому вимагає вирішення  проблем пов’язаних з такими сферами  як працевлаштування, освіта. Хоч деяких емігрантів можна класифікувати  як «постійних туристів»треба відмітити що їх мотивація і поведінка суттєво відрізняється від «короткострокових»туристів.

Інші дослідники стверджують  що «соціологія туризму»повинна розглядатись в межах «соціології вільного часу»(початок 20-ті роки ХХст. Обстеження бюджету часу Струмиліна С.Т.). Це дуже спрощений підхід. Тлумачення туриста як відпочиваючого значно звужує поняття турист. Крім того поза увагою дослідження залишається велика низка проблем пов’язаних з туризмом. Крім того саме визначення «вільного часу»суттєво залежить від політичної, ідеологічної та соціальної інтерпретації.

Інша група дослідників  вважає за доцільність виділення  соціологічного дослідження туризму  в окремий розділ де виділяється  чотири основні напрямки дослідження:

1. Дослідження туристів

2. Взаємодія туристів  з місцевим населенням

3. Система туризму

4. Вплив туризму.

Соціологія туризму для  українського суспільства і для  наукового співтовариства є певною новиною. Цей напрям науки у нас  ще тільки складається. Ще до кінця  є не зрозумілою навіть така річ, соціологія туризму – це складова соціології чи туризмології?

На думку С. В. Горського, підхід до окреслення контурів соціології туризму можна було б пошукати через визначення її структури. Соціологія туризму як галузь соціологічної  науки може бути представлена за аналогією  структури загально соціологічної  теорії у вигляді п’ятиповерхової  структури.

Перший поверх цієї структури  складає наукова картина світу, другий - методологічні та загальна соціологічна теорія, третій – спеціальні соціологічні теорії, четвертий –  емпіричні дослідження, п’ятий –  прикладні дослідження.

Якщо йти за цією схемою, то до першого рівня соціології туризму  відносяться наші уявлення про світ та суспільство, уявлення про людство  як ціле, про соціальний час і  простір, знання про глобалізацію, про  комунікації в умовах глобалізації тощо.

Другий рівень соціології туризму вбирає в себе загальнотеоретичні соціологічні знання: про соціальну  структуру суспільства, великі соціальні  групи, соціальні процеси. На цьому  рівні туризм розглядається як форма  підкорення і освоєння.

Географічного простору (результат  процесу опису, осмислення земного  простору тобто географізація його. Під час цього процесу виділяються та формуються найбільш важливі образи та стереотипи сприйняття простору) суспільного і культурного простору, тип соціокультурних комунікацій, форма глобалізаційних процесів і зв’язків. До цього рівня знань відноситься соціологічна теорія особистості, теорія вільного часу та дозвілля.

Третій рівень – це, власне рівень формування соціології туризму  як знання про специфічну галузь суспільного  життя. Саме на цьому рівні розробляється  і існує концепція соціології туризму. Соціологія туризму – окрема галузь соціології, яка вивчає структуру, функціонування та розвиток туризму  як суспільного явища в його зв’язку  з соціальними, політичними, економічними та культурними сферами суспільства. Ця концепція предстає як цілісне теоретичне утворення, яке об’єднує єдиною логікою всі рівні соціологічних знань, що застосовуються для пізнання, аналізу та прогнозу розвитку процесів і явищ у відповідній галузі суспільного життя. Об’єктом її дослідження є тимчасові соціальні групи людей, які реалізують туристичну діяльність, а також соціальні процеси та чинники, що формують установки особистості на туристичну активність. Предметом соціології туризму є різноманітні форми туристичної діяльності, особистісна поведінка туристів, структура їх ціннісних орієнтацій, мотивів і потреб. Тут слід розрізняти такі поняття як «туристська діяльність» і «туристська дія» або «туристська активність». Під «туристською діяльністю» слід розуміти професійну діяльність в сфері туризму, при якій суб’єктом діяльності виступає туристична фірма, туроператор, турагент тощо. В такому випадку людина, яка купує продукт, вироблений цими економічними агентами, тобто турист, виступає об’єктом цієї діяльності. Тобто туристська діяльність – це, насамперед, професійна діяльність, суб’єктом якої є економічні агенти – туристичні підприємства, а об’єктом – споживач виробленого цими підприємствами продукту, тобто турист.

Але ж турист – це не професія. Навпаки, це виключно «аматорська» діяльність. Тому для позначення діяльності саме туриста має сенс використовувати  поняття «туристська дія» або  «туристська активність». У такому разі турист виступає суб’єктом дії, а вже не її об’єктом.

Цей рівень галузевої соціології повинен включати поняття і категорії, які розкривають специфіку туризму. Наприклад, поняття привабливості  країни, регіону, міста для туристів. Тобто мова йде про таке поняття  як привабливість. Що це за явище? У  чому полягає сенс такого соціокультурного явища? У чому полягає різниця  між інтересом і привабливістю? Чи обмежується привабливість пізнавальними  та естетичними аспектами? Чи цього  мало? Адже для того, щоб певний об’єкт став привабливим, необхідний ще й позитивний імідж країни, де розташований цей  об’єкт, а також уявлення про  країну чи регіон як безпечні у політичному  та кримінально-правовому аспектах, певний стандарт побутової комфортності у місцях проживання, харчування туристів та у транспортному обслуговуванні.

Цей рівень соціології туризму  має включати і багато інших понять і категорій, які дозволять найбільш повно розкрити соціальний феномен  туризму.

Четвертий рівень соціології туризму складають емпіричні  дослідження установок, інтересів, потреб, мотивів, оцінок різних соціальних груп у різних країнах як потенційних  і реальних туристів.

Ця галузь соціології вимагає  розробки спеціальних методик щодо розробки інструментарію масових соціологічних  та експертних опитувань, інтерв’ю, проведення якісних досліджень, зокрема фокус-груп, контент-аналізу друкованих і електронних  ЗМІ. Необхідність розробки спеціальних  соціологічних методик для дослідження  думок туристів, які висвітлюють  їх потреби та мотивацію, пов’язана  з тим, що соціологи в усіх країнах, як правило, мають досвід роботи з  респондентами - співвітчизниками. Тут  же значну частину контингенту можуть складати іноземці, тобто люди, які  сформовані в інших соціально-культурних умовах, є носіями віддалених культур, традицій і звичаїв, релігійних вірувань. А практичні завдання удосконалення  роботи туристичних організацій  можуть вимагати з’ясування ставлення, оцінок, думок саме цього контингенту  туристів.

П’ятий рівень – прикладні  дослідження. До них належать дослідження  роботи конкретних туристичних фірм, рівня сервісу готелів, ресторанів, надійність шляхів сполучення, зв’язку, привабливість програм, маршрутів, екскурсій, вивчення їх вузьких місць, недоліків. На основі таких досліджень готуються пропозиції спрямовані на покращення роботи, підвищення привабливості  цих конкретних суб’єктів туристичної  діяльності.

Інституалізація соціології туризму розуміється як процес виокремлення її з предметного поля загальної  соціології, набуття нею атрибутивних характеристик автономної науки.

Інституалізація соціології туризму відбувається шляхом підтвердження  наявності у неї атрибутивних характеристик соціологічними дослідженнями; легітимація її в такому статусі  через апробацію на наукових конференціях та в наукових публікаціях; організаційних дій щодо утворення асоціацій  професіоналів у цій галузі та їх професійної підготовки.

Важливою умовою інституалізації  соціології туризму є поява соціальної потреби певної групи людей, на задоволення  якої буде спрямована ця інституалізація.

Соціологія туризму як галузь соціологічного дослідження  виконує такі функції:

- В якості основної  функції соціології туризму можна  розглядати пізнавальну або гносеологічну  функцію;

- Описово-діагностична функція  полягає в систематизації, описі,  накопиченні дослідного матеріалу  з проблем стану, динаміки і  тенденцій туристських потоків,  виявлення найбільш гострих соціальних  проблем, пов'язаних зі сферою  туризму;

- Прогностична функція  пов'язана з виділенням тенденцій,  закономірностей протікання і  перспектив розвитку туристських  процесів, факторів їх уповільнення  або інтенсифікації та розробки  короткострокових і довгострокових  прогнозів інтенсивності, спрямованості,  масштабів, типів туристських  потоків, а також найбільш ефективних  соціальних та економічних форм  адаптації туристів в місцях  прибуття;

- Інструментальна функція  пов'язана з розробкою методів  соціологічного аналізу туристських  процесів, методики і техніки  збору;

- Праксіолого-соціоінженерна функція орієнтована на розробку практичних рекомендацій для різних управлінських структур для прийняття обґрунтованих рішень і розробку моделей, що описують механізми організаційних змін для внесення своєчасних коректив у перебіг туристичних потоків;

-Ідеологічна функція пов'язана з тим, що соціологія туризму, як і соціологія в цілому, будучи науковою дисципліною, не може не відображати соціальні інтереси різних верств і груп суспільства щодо туризму та його наслідків для суспільства.

 

 

2. Методичні  засади соціологічних досліджень  на туристичному ринку

Під соціологічним дослідженням зазвичай розуміють систему логічно  послідовних методологічних, методичних і організаційно-технічних процедур, підпорядкованих єдиній меті: отримати точні об'єктивні дані про галузь туризму як суспільне явище.