Релігія в духовному світі людини. Вплив релігійних формувань на сучасне суспільство

Інститут спеціального зв’язку та захисту інформації

НТУУ «КПІ»

 

 

Спеціальна кафедра  №4

 

 

Реферат по Соціології

На тему:

«Релігія  в духовному світі людини. Вплив  релігійних формувань на сучасне  суспільство»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав:

       Сержант  С-94 н.гр.

      Шмідзен Р.В.

  Перевірив:

 

 

 

Київ 2011

Вступ

Радикальні зміни у  світовідношенні людини й світу  змушують кожного особисто осмислити  нові суспільні реалії, визначити  свої світоглядні установки, усвідомити місце і роль особи у процесі  суспільної трансформації. Ми будуємо громадянське суспільство, а відтак кожна людина має право на власну духовність. За таких обставин проблема духовності набуває найважливішого статусу в структурі духовного світу особистості.

Погляд на духовність у філософському контексті тривалий час був пов'язаний передусім із тими формами суспільної свідомості, які ототожнювались із формами організації знання: духовність ототожнювалася з обізнаністю, її рівнем і обсягом. На противагу даній тенденції виникла інша: духовність переважно асоціюється з релігійністю, насамперед моральними цінностями, постульованими тією чи іншою конфесією. То ж актуальним постає дослідження питання співвідношення духовності й релігійності.

Обрану тему  я намагався  розкрити в контексті різних сфер людського буття: науки, моралі та мистецтва. Загальновідомо, що духовність не є поза людино, яка пізнає світ, створює художні цінності й живе морально. Людина завжди є усвідомлювальним, самоусвідомлювальним суб'єктом, що є необхідною умовою формування її духовного світу. Духовні процеси є доступними нашому самоспостереженню, матеріальні - сприйняттю, вивченню, практичній дії.

Духовні пошуки особистості  як можливість осягнення людської суті в нових конкретно-історичних умовах набувають особливої актуальності.

Проблема включення релігії в духовний світ особистості не знайшла достатньо комплексного висвітлення в науковій літературі.

Мета і завдання дослідження. Через призму релігійності здійснити  науковий аналіз духовного світу  особистості та його структуру, а  також визначити особливості проникнення релігії в особистісний духовний світ.

 

1. Релігія, релігійна культура, її особливості та вплив на духовний світ людини.

Для правильного розуміння ролі релігії у системі духовної культури необхідно з'ясувати сутність духовної культури.

Культура — це специфічний спосіб активної творчої діяльності людини щодо освоєння оточуючої дійсності, діяльності, спрямованої на створення суспільно значущих матеріальних і духовних цінностей. Розрізняють матеріальну та духовну культури.

Матеріальна культура охоплює широку сферу матеріального виробництва — знаряддя й засоби виробництва, техніку, технологію, інформатику, комп'ютеризацію, засоби споживання, розподіл матеріальних благ.

Духовна культура містить усі форми суспільної свідомості: науку, філософію, мораль, релігію, політику, право, мистецтво, міфологію, знання. Загалом — це реалізація сутнісних сил людини. Вони відіграють величезну роль в освоєнні й перетворенні природної та соціальної дійсності. 
Отже, культура пов'язана з людською працею над задоволенням зростаючих потреб, з постійним розвитком людських сил і здібностей, що втілюються в предметах творчої праці, з усією сукупністю цінностей, які є опредмеченим результатом творчої діяльності.

Релігія є продуктом діяльності широких верств населення, які в процесі суспільної практики за певних історичних умов створили систему ілюзорної компенсації неповноцінності свого буття. Згодом цей результат стихійної творчості мас через діяльність богословів трансформується певною мірою у струнке віровчення.

Релігія — це передусім система духовної діяльності людей, її специфіка визначається спрямованістю цієї діяльності на ілюзорний об'єкт поклоніння, на надприродні сили. Саме фантастичні сили й істоти стають у віруючої людини предметом її мислення, почуттів і вольових процесів. При цьому релігійні вірування впливають на поведінку людей, реалізуються практично в їхніх культових діях.

За Марксом, релігія є загальною теорією цього світу, його енциклопедичним компендіумом, логікою в популярній формі, спіритуалістичним питанням його честі, ентузіазмом, моральною санкцією, його теоретичною компенсацією, всезагальною підставою для втіхи й виправдання. Як свідчать сучасні релігієзнавці, релігійний комплекс містить 60—65 відсотків світських питань. Проблеми науки, філософії, моралі, права, мистецтва розглядаються крізь призму релігії, що й робить релігію досить стійким елементом духовної культури.

Будь-яка культура в основному має дві сторони, чи два елементи: репродуктивний, тобто просте відтворення культурних цінностей, копіювання вже досягнутого, й продуктивний — творчий елемент, який передбачає створення чогось нового, прогресивнішого.

Релігія пов'язана з репродуктивним елементом культури. Релігійні уявлення та обряди за своєю сутністю вельми консервативні й чинять опір будь-яким змінам. Останнє пояснюється тим, що релігія претендує на абсолютну істину, декларує вічність своїх догматів. Догматичність релігії підтримується й закріплюється церквою, яка вимагає від віруючих суворого підпорядкування її канонам. Релігійний культ, у свою чергу, виробляє у віруючих певні стереотипи свідомості й поведінки. Інакше кажучи, копіюються, повторюються, відтворюються стереотипні духовні цінності.

У будь-яких суспільно-економічних формаціях релігія стає важливим засобом освячення існуючих соціальних порядків. З цією метою вона активно використовується державою, панівними верствами. В класових суспільствах релігія є не лише важливою складовою духовної культури, а й може стати її домінантою. У цьому разі в системі цінностей духовної культури релігійні цінності посідають провідні, головні позиції, і це накладає відбиток на всю культуру й суспільну свідомість у цілому (філософію, мистецтво, мораль). Так було, наприклад, в епоху середньовіччя.

Проте домінуюча роль християнства в культурі цієї доби аж ніяк не свідчить, що тогочасна духовна культура зводилася лише до церковної, релігійної культури. Культурологічні дослідження свідчать, що крім офіційної християнської культури в середні віки у Західній Європі й на Русі існувала і народна культура. Ця культура суттєво відрізнялася від церковної культури, а в деяких проявах була навіть ворожою християнству. Такою, наприклад, була так звана сміхова культура середньовіччя. Вона мала обрядово-видовищну форму й містила святковості карнавального типу в Західній Європі, дійства скоморохів на Русі. Ця культура була притаманна соціальним низам. У ній висміювались і пародіюва-лись існуючі соціальні порядки, релігійні норми, церковні канони та обряди.

Важливо з'ясувати вплив релігії на розвиток культури в цілому. Одним з головних критеріїв оцінки такого значення є характер впливу релігійного комплексу на людську особистість. Чи сприяла релігія впродовж тривалої історії розвитку особистості, збагаченню її знань, удосконаленню вмінь і здібностей, розширенню та піднесенню духовних потреб й інтересів людини? З наукових позицій відповідь на це запитання буде негативною. Однак це потребує додаткових пояснень.

Досліджуючи вплив релігії на духовну культуру, слід розрізняти ядро релігії та її складові елементи.

Ядро релігії — це віра в надприродне, яка в нових поколіннях відтворюється копіюванням, повторюванням. Проте функціонування релігії в суспільстві містить і діяльність церкви у сферах нерелігійних: освіті, філософії, мистецтві тощо. Богослови твердять, що релігія в добу середньовіччя сприяла збереженню писемності, мистецтва, філософії, що монастирі тоді були головними центрами духовної культури. Однак йдеться по суті про нерелі-гійні функції церкви. Внаслідок хрещення Русі православні богослови висунули тезу, за якою прийняття християнства є основою розвитку писемності, поширення візантійської культури. Проте слід врахувати, що християнство на Русі — це чужа релігія, духовне закабаления корінного населення. На перший план воно висунуло ідею людського страждання й проголосило останнє вищою моральною цінністю для людини. Християнство виступило проти людського розуму як головного джерела істини, насаджувало сліпу віру й містику. Вважати це кроком уперед у розвитку культури — досить проблематично, більше того, неправильно. Якщо ж прийняти богословську тезу, що християнство принесло на Русь культуру й освіту, то слід припустити, що наші предки не мали й дохристиянської культури.

Вельми складна проблема — вплив релігії на розвиток мистецтва, який дуже суперечливий. Відомо, що іслам істотно загальмував розвиток образотворчого мистецтва, забороняючи зображати людину. Православ'я не сприяло розвиткові скульптури та художньої самодіяльності. Мистецтво тривалий час розвивалося у зв'язку з релігійними потребами. 
Важливе місце в пошуках сучасної культурологічної думки належить феноменові «культурного поля», в якому діє людина.

Культурне поле формується певною мірою як надприродне середовище, в якому реалізується життєдіяльність людини. Культура тут виконує функцію середньої ланки в системі зв'язку людини та природи, тобто утворюється система «природа — культура — людина». Це істотний зв'язок, оскільки через нього опосередковано виражається єдність природи і людини.

Ідея надприродного в релігії має зовсім інше значення. Вона виражає зв'язок релігійної особи з надприродною потойбічною силою. Однак ця ідея має свої витоки в культурі, оскільки вона могла виникнути і розвинутися лише в лоні цього «інобуття» природи. Така ідея є не що інше, як самоусвідомлення культури людини. В різних релігійних системах ідея надприродного, тобто Бога, виконує функцію зв'язку між природою і людиною, суспільством і людиною, між людьми. В цьому розумінні поняття «Бог» рівнозначне поняттю «культура», релігія ж розглядається як одна з форм духовно-практичного освоєння світу. Такий підхід дає змогу з'ясувати взаємозв'язок релігії і культури.

Оскільки культура містить окрім культового (релігійного) і некультовий зміст, то співвідношення між культурою та релігією слід розуміти як співвідношення між цілим і його частиною. Якщо розглядати релігійний культ як самостійно цілісне явище, що незалежне від культури, то правомірно допустити реальність некультурного, тобто існування такого явища, яке не пов'язане з природою. Однак це практично неможливо, бо сам факт допуску в думці уяви про надприродний, потойбічний світ є процес інтелектуальний, суто людський, тобто культурний акт. Тому культура є основою релігії, культу, а не навпаки.

Об'єктом релігійної віри та поклоніння можуть бути лише явища культури. Людина обожнює не природу взагалі, а лише ту її частину, яка міститься у процесі її особистої життєдіяльності, тобто лише окремі явища свого культурного простору. Це стосується і суспільного життя людини. Об'єктом поклоніння є не Бог, а лише ідея Бога. Різноманітні уявлення про надприродне в релігії завжди матеріалізовані у символах, скульптурах, іконах, піснях, молитвах, образах тощо. Все це форми культури. Християнин у своїй вірі має справу не з реальною істотою, а лише з уявою про Бога. В Євангелії він читає не слово самого Христа, а лише розповіді євангелістів про вчення Ісуса Христа. Отже, ідея Бога, що виникла у свідомості людей, існує як дійсно людська ідея, що виражена в культурній формі.

В культі релігійна людина має справу суто лише з культурним «двійником», символом природних і суспільних явищ. Отже, релігія вторинна, похідний чинник еволюції культури. Поряд з іншими формами культури релігії належить одне з важливих місць у духовному житті суспільства.

2. Роль релігії у сучасном світі.

За даними американського інституту Геллапа, у 2000 р. вірили в Бога і "вищу сутність" 95% жителів Африки. 97% Латинської Америки, 01% США. 89% Азії. 88% - Західної Європи, 84% - Східної Європи. Ці дані свідчать про надзвичайне поширення релігії.

Значно зріс вилив релігії в нашій країні. По телебаченню ми нерідко бачимо богослужіння, що відбуваються в церквах, освячення будинків, кораблів, підприємств. По радіо й у концертних залах звучить церковна музика. Відновлюються багато раніше зруйнованих церквей і монастирів. Збільшилася кількість тих. хто. наприклад, у християнстві пройшов через обряд водохрещення. З'явилися газети і журнали, які стали офіційними друкованими органами церков. У деяких недержавних школах з'явився новий предмет Закон Божий. Працюють навчальні заклади, де готують священнослужителів.

Чому в наші дні релігійна діяльність знайшла новий розмах і нові форми? Почнемо з характеристики впливу релігії на духовне життя людини, насамперед на моральність. Проповідь абсолютних (вічних і незмінних) моральних цінностей була характерна для всіх релігій світу і залишилася актуальною в наш повний зла і насильства вік. Вражає мудрість заповідей у Нагорній проповіді Христа: " Усякий, хто гнівається на брата свого дарма, підлягає суду". "Коли творите милостиню, не сурміть при цьому".

Як ви розумієте  зміст кожної а цих заповідей? Який моральний зміст укладений у них?

Наведені моральні правила  не тільки не втратили свого значений, але і придбали новий глибокий зміст, тому що звернені до внутрішнього, духовного світу людини. З їхньою допомогою люди, що утомилися від соціальних катастроф, можуть подивитися н себе і ще раз задуматися про зміст свого життя. Та і служителі культу сприяють тому, щоб людина прийшла подумати саме в храм: вони знаходять час для неспішної бесіди, уміють слухати, допомогти порадою і справою. Вони часто звертаються зі слонами розради навіть до найбільш "загублених" версти суспільства злочинній.

За всіх часів одним  з головних факторів, що підтримували релігійність, був страх, розгубленість  людини перед лицем смертельної  небезпеки, нерозв'язних проблем.

Часто невигойно хворі, самотні, зневірені люди шукають розради  в Бога, починають вірити в чудеса. Церква не залишає поза своєю увагою і цих людей. Вона виявляє щире милосердя. Особливо зростає вплив  церкви на переломні моменти історії: коли старі ідеали суспільства втрачають свою цінність, а нові ще не встигають закріпитися, на допомогу приходить на допомогу приходить релігія зі своїми моральними заповідями. Так було на початку 80-х рр. XX ст. у Польщі, коли з загостренням кризи и країні значно а ц л минися при плин віруючих у костьоли. Зараз це відбувається й у нашій країні, причому небувалий інтерес до релігії спостерігається серед різних верств населення.