Соціальна допомогалюдям, які пережили домашнє насилля

Психологічні наслідки фізичного  насилля нагадують те, що відбувається з жінкою, яка багаторазово пережила сексуальне насильство, втім, тут є  і своя специфіка. Крім психологічних  змін варто рахуватися і з чисто  фізичними наслідками побиття. Фізичне  насильство також може спричинити загибель кривдника в тому разі, коли жінка  намагається захиститися від  нападу, або під час нападу.

Психологічне насильство в сім’ї – це насильство, пов’язане  з дією одного члена сім’ї на психіку іншого члена сім’ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється  емоційна невпевненість, нездатність  захистити себе та може завдавати  або завдається шкода психічному здоров’ю.

Психологічне насилля  може проявлятися у наступних  формах:

-  Приниження

-  Залякування

-  Виховання низької  самооцінки

-  Використання образливих  прізвиськ

-  Закиди у психічній  неповноцінності

-  Демонстрація розумової  переваги

-  Ігнорування почуттів, переконань, віросповідань, національної  чи расової приналежності

-  Маніпуляція

-  Контроль кореспонденції, зустрічей, розмов.

Економічне насилля в  сім’ї – це умисне позбавлення  одного члена сім’ї іншим членом сім’ї житла, їжі, одягу, іншого майна  чи коштів, на які постраждалий має  передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати  порушення фізичного чи психологічного здоров’я.

Економічне насильство проявляється у:

-  намаганні утримати  від роботи або працевлаштування;

-  примушенні до встановлення  фінансової залежності (видача грошей  лише за проханням і тільки  на прожиття, або вилучення грошей).

Домашнє насильство можна  розділити в залежності від осіб, між якими воно здійснюється.

1. Чоловік-жінка.

92-95% актів насильства  по відношенню до жінок чинять  чоловіки. Чому так відбувається? Не тому, що чоловіки гірші,  а тому, що існують в системі  в якій мають перевагу: владну (суспільну), фізичну, економічну.

2. Батьки-діти.

У ставленні до дітей чоловіки і жінки акти насильства чинять порівно. По відношенню до дитини також часто  здійснюється домашнє насилля. Оскільки, вона не може себе захистити, оборонити.

3. Дорослі діти-батьки.

Ці стосунки насильства часто, хоч і не завжди, мають корені у минулому. Це діти, які вже виросли  і повертають батькам те насильство, яке чинили протиних. При такій  патологічній залежності між батьками і дітьми може допомогти тільки психотерапія.

4. Старші діти-молодші діти.

Це віддзеркалення ситуації батько-мати. Старші діти відчули смак влади. Вони вважають, що свою владу, свої переваги над слабшими потрібно використовувати.

5. Член сім’ї-інші члени сім’ї.

Це вид насильства членів сім’ї один проти одного: свекрухи, невістки, тещі, зятя, бабусі, дідуся, дитини, дядька і т.д.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Типи жорсткого поводження з дитиною

1. Психологічне жорстке поводження – хронічні прояви поведінки, такі як погрози, приниження, образи, знущання і висміювання дитини. Все це може призвести до втрати дитиною впевненості в собі і самоповаги. Дитина стає нервовою і замкнутою. Вона перестає довіряти дорослим людям.

2. Фізичне жорстке поводження – визначаються як будь-яке невипадкове спричинення пошкодження дитині у віці до 18 років батьками чи особами, що здійснюють догляд чи опіку. Це може відбутися у формі побоїв, струсів, стискання, припікання чи укусів. Також сюди відносяться ситуації, коли дитині дають отрути, неадекватні ліки чи алкоголь, або відбувається зумисне задушення чи втоплення дитини.

3. Сексуальне насилля над дітьми – це використання дитини чи підлітка іншою особою для отримання сексуального задоволення. Дорослі будують свої стосунки з дитиною, пробуджуючи і спираючись на її сексуальні потреби.

Окремо розглянемо психологічне та жорстоке поводження, це пов’язано  з тим, що іноді буває важко  розрізнити де дружнє підсміювання, а  де знущання, де досить сильне побиття, що не викликає заперечень ні з чиєї сторони, а де просте замахування  сприйняте, як важка образа і насилля.

 

 

 

 

 

 

4. Насильницька поведінка батьків

Насильницька поведінка  батьків:

-  Батьки – господарі  залежної від них дитини.

-  Тільки вони визначають, що добре, а що погано.

-  Дитина несе відповідальність  за гнів батьків. Якщо вони  сердяться – винна дитина.

-  Батьки завжди повинні  бути захищені.

-  Дитяче самоствердження  в житті створює загрозу автократичному  батькові.

-  Дитина повинна бути  зламана і чим раніше, тим краще.

-  Все це повинно  відбуватися, поки дитина ще  зовсім маленька, що вона цього  “не помітила” і не була  б в стані розвінчати батьків.

Методи, якими добиваються  слухняності:

- Психологічні пастки. –  Неприйняття любові дитини.

- Обман. – Ізоляція.

- Дволикість. – Недовіра.

- Ухилення. – Приниження. Зганьблення дитини.

- Відмовки. – Придирливі  насмішки.

- Маніпуляції. – Примус  аж до знущання.

- Залякування.

Негативні установки, якими  керуються батьки.

-  Любов дитини –  обов’язок перед батьками.

-  Батьки заслуговують  поваги просто тому, що вони  батьки.

-  Діти не заслуговують  поваги просто тому, що вони  діти.

-  Висока самооцінка  дітей – шкідлива.

-  Низька самооцінка  дитини робить людей альтруїстами.

-  Ніжність, сильна любов  – шкідливі.

-  Задовольняти дитячі  бажання неправильно.

-  Суворість, грубість  і холодність – хороша підготовка  до життя.

-  Видаватись вдячним  краще, ніж чесна невдячність.

-  Те, як ви себе поводите, є важливішим від того, яким  ви є насправді.

-  Батьки не переживуть, якщо їх образити.

-  Батьки не можуть  говорити дурниці чи бути винними.

-  Батьки завжди мають  рацію.

Мотиви батьківських вчинків.

-  Неусвідомлена потреба  перенести на когось іншого  приниження, якщо зазнали колись  самі.

-  Потреба знайти вихід  від пригнічених почуттів.

-  Потреба володіти  і мати в своєму власному  розпорядженні живий об’єкт для  маніпуляції.

-  Самозахист, у тому  числі потреба ідеалізувати власне  дитинство і власних батьків  через догматичне використання  батьківських принципів до своєї  власної дитини.

-  Страх появи того, що було пригнічено, того, на що  натикаєшся у своїх власних  дітях, того, що повинно бути  знищене в самому зародку.

-  Реванш за біль, яким  батько (мати) пережив колись.

Принципи позитивної педагогіки:

-  Повага до дітей.

-  Повага до її прав.

-  Терпимість до її  почуттів.

-  Бажання дізнатися  з її поведінки: про природну  індивідуальність дитини; про емоційне  життя дитини.

Суб’єкти сімейного конфлікту  виконують соціально позитивні  завдання, але, керуючись ідеєю зверхності (вікової, досвіду, ролі) батьки намагаються  домінувати над дітьми, підкорювати  їх своїм інтересам, схильні порушувати й руйнувати цінності, ставити  проблеми і позбавляти волевиявлення  прав.

Конфліктна поведінка  є також наслідком відсутності  самоконтролю. Дорослі схильні до конфлікту, дуже часто є імпульсивними, їх відмінними рисами є низький рівень відчуттів, грубість, жорстокість (фізична  й словесна), схильність до ризику й  гострота переживань, недалекоглядність. А такі якості суб’єкту конфлікту  засвідчують його низьку педагогічну  культуру.

Педагогічна культура сім’ї  в різних ситуаціях може проявитися у комплексі або в її окремих  складових ознаках. Основними її параметрами, як встановлено, є моральна культура, культура мислення, культура мовлення, комунікативна культура, дидактична культура, культура праці, культура рухів, фізична культура, естетична  і екологічна культура. З огляду на це ми можемо аналізувати педагогічну  культуру як зміст взаємостосунків  між батьками і дітьми через включення  механізмів різних видів їх діяльності і втілення у цій діяльності моральних  категорій, зміст і завдання сімейного  виховання.

Складний за структурою та динамічний характер педагогічної культури батькам зумовлює необхідність дотримання таких вимог:

-  цілісного підходу  до вибору сукупності засобів,  що забезпечують формування всіх  компонентів педагогічної культури;

-  враховувати рівні  педагогічної підготовленості батьків  і їх індивідуальних особливостей;

-  дотримання наступності  в поповненні знань і тісного  їх взаємозв’язку з особистою  практикою виховання дітей кожного  з батьків.

Інтенсивні психологічні дослідження у галузі насилля  в сім’ї велись на протязі багатьох років, проте така теорія, як раннє  виявлення схильності до насилля  і його стійкості, залишились не розробленою  в психолого-педагогічній теорії.

Існує достатньо міцний зв’язок  між схильністю до злочинності в  дитячому і підлітковому віці, яка  зберігається і в дорослої людини, і такими факторамияк бездоглядність в дитинстві, схильність до здійснення злочинів у батьків і низький  коефіцієнт інтелекту.

Сімейне насилля, участь в  якому беруть діти, відсутність позитивних сімейних традицій, погано організована життєдіяльність дитини, відсутність  єдиної системи вимог до дитини з  боку дорослих членів сім’ї та інші негативні явища свідчать про  те, що батьки не мають достатнього  рівня педагогічної культури, яка  є неодмінною частиною загальної  культури, не підготовлені до морально – правового виховання дітей. Інформація, яку ми отримали з психолого-педагогічних і соціологічних досліджень і  експериментів дала змогу визначити  пріоритетні форми і методи з  дітьми, що пережили домашнє насилля. Це зокрема: допомога психолога (психологічне консультування), позбавлення батьківських прав, вилучення дітей з сім’ї тощо.

Висновки

Право на свободу від насилля  – це один із основних прав людини.

Тому, можна зробити висновок, що насилля, а особливо в сім’ї  – це грубе порушення прав людини, що тягне за собою шлейф зла  і страждань.

Сьогодні ця проблема стала  усвідомлюватися суспільством. І  як реакція на це явище, почали створюватися притулки для жертв домашнього насилля, різні програми – профілактики, консультативні центри, які надають  психологічну і соціальну підтримку  жертвам насилля. Також вдосконалюється  законодавство України.

В умовах України боротьба з насильством в сім’ї залежить від зусиль суспільних рухів, засобів  масової інформації, право – охоронних  органів і законодавців. Для того, щоб усвідомити наскільки далеко ми відстали в галузі практичного  здійснення рівноправності жінок, прочитаємо стандартне правило, обов’язкове для  виконання соціальними робітниками  розвинутих країн. Якщо соціальному  робітнику стає відомо про насильство в сім’ї, він або самостійно, або  в супроводі поліцій входить  у будинок, де відбувається насильство, і приймає рішення – аж до негайного  видалення людини, що дає волю рукам, із будинку. Або жінка залишає  будинок і тимчасово посилається  в притулок в чеканні часу, коли правоохоронні органи разом із соціальними  робітниками подбають про те, щоб  її будинок став безпечним місцем.

Соціальний працівник  в нашій країні просто не має права  входити в чий-небудь будинок  без згоди власника, навіть якщо цей власник – насильник.

У ситуації, коли ми прагнемо стати правовою державою, не варто  забувати, що домашнє насильство –  це тією самою мірою (якщо не більшою) проблема прав людини, як і свобода  слова та преси.

Вибухи насильства в сім’ї  має руйнівний вплив на дітей.

Насамперед, діти поступово  звикнуть до насильства і будуть вважати  його нормальною поведінкою. У таких  дітей взагалі низька самооцінка, імпульсивність, вони не в змозі  відстрочувати задоволення власних  бажань, коротше кажучи – вони недостатньо  соціальні. У таких дітей набагато більше шансів опинитися серед наркоманів або злочинців.

Тому, турбуючись про контроль над сімейним насильством, ми тим  самим забезпечуємо краще майбутнє для наших поколінь. В Україні  сімейне насильство до теперішнього часу – це юридична, соціальна, або  психологічна проблема. Громадські організації  розвинуті слабо і не мають  істотного впливу на ситуацію. Але  коло людей, які слід втягнути в боротьбу з цим злом, повинно бути набагато ширшим, щоб боротьба була успішнішою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Ахтирська Н.М. Моніторинг судової практики у справах, пов’язаних з насильством щодо дітей та жінок / Н.М. Ахтирська / [за заг. ред. Г.О. Христової]. – Київ: Тютюкін, 2011. – 108 с.
2. Василюк Ф.Е. Психологія переживання: аналіз подолання критичних ситуацій. – М.: Видавництво МДУ, 1984.
3. Громадська думка: дослідження, аналіз, висновки. – К., 2002. – 234 с.
4. Кобикова Ю. Проблема насилия в семье глазами студентов психологов / Ю. Кобикова // Гендерний журнал «Я». – 2009. – №2 – С. 21–22.
5. Луценко О.А. Технології профілактики домашнього насилля. Організація роботи з суб’єктом насильницьких дій / О.А. Луценко та ін. // Навчально-методичний посібник. – Суми, Сум ДПУ імені А.С. Макаренка. – 2011. – 92 с.
6. Насильство в сім’ї. – Як боротися з ним державі. Що маємо і що слід зробити. – К.: Розрада. – 1999. – 216 с.
7. Парфёнова Н.Б. К типологии поведения несовершеннолетних потерпевших в ситуации психологического насилия. – СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского университета, 1992. – с. 43-48.
8. Запобігання і протидія насильству в сім’ї: метод. матеріали / за ред. І. М. Трубавіної. – К.: ДЦССМ. – 2004. – 107 с.
9. Скиннер Р. Клинз Дж. Семья и как в ней уцелеть. – М.: Класс, 1995
10. Эйдемиллер Э.Г., Юстичкий В.В. Семейная терапия. – Л., 1989.