Соціалізації власної особистості

6

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Вадима Гетьмана»

Кафедра соціології та політології

Творча робота

з дисципліни: «Соціологія»

Тема:

Соціалізації власної особистості

Виконала студентка

ІІ курсу ФЕтаУ

ЕЕП-209 групи

Портянкіна Л.С.

перевірив викладач

Дворецька Г.В.

Київ - 2011

Особистість є причиною і наслідком усіх змін у суспільстві. Вона водночас виступає об'єктом і суб'єктом соціальних відносин, соціального розвитку. Складний і тривалий процес включення індивіда до системи соціальних зв'язків та відносин, його активної взаємодії з оточенням, у результаті якої він засвоює зразки поведінки, соціальні норми і цінності, необхідні для його успішної життєдіяльності у даному суспільстві, називається соціалізацією. Соціалізація є основним механізмом взаємодії суспільства і особистості. В процесі соціалізації формуються основні властивості особистості, які забезпечують її життєдіяльність у суспільстві.

З.Фрейд виділив психологічні механізми соціалізації: імітацію, ідентифікацію, почуття сорому і провини. Імітацією називається усвідомлена спроба дитини копіювати визначену модель поведінки. Я, зокрема, під впливом свого старшого брата слухала у років 10 ту музику, яку слухав він. В принципі вона мені не дуже подобалась, але я намагалась знаходити з ним якісь спільні інтереси, мабуть, тому і слухала її. Ідентифікація - спосіб усвідомлення приналежності до тієї чи іншої спільності.  Ідентифікація- це засвоєння дитиною норм та цінностей від батьків. Так, моя бабуся завжди ходила до церкви і, коли я років до 10 я часто з нею ходила у церкву, читала перед сном Отче Наш. Почуття сорому і провини — негативні механізми соціалізації, що забороняють і придушують деякі моделі поведінки. Часто, коли вчиню неправильно, відчуваю докори сумління і сором. За шкоду батьки завжди мене сварили, таким чином навчилась розрізняти погане від хорошого.

Агенти соціалізації — це люди та установи, діючі соціальні суб'єкти, за допомогою яких людина соціалізується завдяки процесам навчання, комунікації, прилучення до культури. Соціалізація поділяється на первинну, що стосується безпосереднього оточення особистості, і вторинну, що стосується опосередкованого чи формального оточення, то відповідно різняться і агенти соціалізації.

Агенти первинної соціалізації – це ті, хто підтримує  з людиною тісні особистісні стосунки (батьки, родичі, друзі).

Агенти вторинної соціалізації – зв’язані з людиною формально діловими стосунками. Вторинними агентами можуть бути як установи  в цілому, так і окремі представники цих установ.

Власне первинні агенти – це мої родичі, сім’я, друзі. Також років до 10 я часто влітку та на вихідних їздила до бабусі. Вона ніколи не підвищувала на мене голос, завжди пояснювала, якщо робила щось неправильно, вчила любити Бога. Батьки теж рідко мене сварили, але змушували мене гарно вчитись і читати книги. Брат завжди мене сварив, він, мабуть, самий строгий у моїй родині, ніколи не давав спуску. Зі школи в мене є дві хороші подруги. Я вважаю, що вони в моєму житті є агентами первинної соціалізації, тому що мають неабиякий вплив на моє життя. У нас багато спільних інтересів, своє дозвілля я часто проводжу в їх компанії.

Вторинними агентами можна вважати в принципі усіх вчителів, тому що кожний в більший чи меншій мірі мене чомусь навчив, не лише свому предмету, а й життєвим орієнтирам. В дитячий садочок я не ходила, тому з самого малечку на мене впливали лише сім’я та родичі. Найбільше мені запам’яталась моя перша вчителька, яка вчила мене три роки. Вона не лише вчила нас писати, читати, але й дружити, цікавитись чимось новим, водила на виставки, в музеї, в кіно.

Соціалізація включає в себе різні етапи, стадії. У сучасній соціології це питання вирішується неоднозначно. Одні вчені виділяють три стадії: дотрудову, трудову та післятрудову. Інші поділяють цей процес на два етапи: «первинну соціалізацію» (від народження до зрілої особистості) і «вторинну соціалізацію», пов'язану з перебудовою особистості в період її соціальної зрілості. П. Бергер і Т. Лукман виділяють первинну та вторинну соціалізацію. "Первинна соціалізація – це та перша соціалізація, якій індивід піддається в дитинстві й завдяки якій він стає членом суспільства. Вторинна – це кожен наступний процес, що дозволяє вже соціалізованому індивідові входити в нові сектори об’єктивного світу його суспільства"

Також існує думка, що залежно від віку індивіда розрізняють чотири основних етапи соціалізації:

1. Соціалізація дитини.

2. Соціалізація підлітка (нестійка, проміжна).

3. Тривала (концептуальна) цілісна соціалізація (перехід від юності до зрілості у період від 17—18 до 23—25 років).

4. Соціалізація дорослих.

Щодо соціалізації дитини — це перші 2—3 роки і вступ до школи; для соціалізації підлітка — перетворення дитини і підлітка на юнака; для тривалої — початок самостійного життя і перехід від юнацтва до зрілості. Соціалізація дорослих націлена на зміну поведінки в новій ситуації, дітей — на формування ціннісних орієнтацій. Дорослі, спираючись на свій соціальний досвід, здатні оцінювати, сприймати норми критично, тоді як діти спроможні лише засвоювати їх. Соціалізація дорослого допомагає йому набути необхідних навичок (часто конкретних), а соціалізація дитини пов'язана здебільшого з мотивацією.

Зараз мені 18 повних років. Я навчаюсь на другому курсі КНЕУ, на спеціальності економіка підприємства. Тому, можу сказати, що я пройшла два перші етапи становлення особистості: соціалізація дитини та соціалізація підлітка. На мою думку, первинна соціалізація моєї особистості якраз закінчилась у другому семестрі другого курсу (мені чомусь так здається). Цей період був визначений як дитинство, безтурботність, відсутність проблем. Щось не так і одразу можна звернутись до батьків. Але зараз, хоч мій вік ще не можна назвати зрілим, оскільки я НЕ:

-  забезпечую сама себе засобами існування;

-  розпоряджаюсь сама грошима;

-  самостійно обираю спосіб життя;

-  проживаю окремо від батьків.

Але я відчуваю самостійність уже абсолютну. Я кожен день задумуюсь чи правильно обрала професію, як і куди  мені потім доведеться влаштовуватись на роботу, що мені робити завтра, як розпланувати економно час. Тобто проблеми вже зовсім не дитячі і байдуже, що вищезазначені пункти ще не досягнуті.

Соціальний статус — це певна позиція особи в соціальній структурі групи і суспільства, пов'язана з іншими позиціями через систему прав і обов'язків. Статус — це позиція людини у соціальному просторі. Ці позиції є незмінними і досить стійкими у рамках інституціолізованої взаємодії і вони, висловлюючись метафорично, мають властивість "безсмертя" (конкретний викладач може звільнитися з навчального закладу, але статус викладача зберігається), незалежно від конкретної людини. Статуси є природжені (чоловік, негр, українець) і набуті (студент, шофер, батько).

Тобто можна сказати, що людина за своє життя набуває і позбувається від багатьох статусів. Я при народженні набула статуси українки, дочки, дівчини і сестри , потім я була школяркою, ученицею, а зараз -  студенткою, підлітком, згодом я отримаю статус економіста.

Соціальна роль — модель поведінки, орієнтована на певний статус. Її ще називають динамічною стороною статусу. Якщо статус вказує на позицію індивіда всередині групи, то роль — на поведінку властиву цьому статусові. Виконуючи ті чи інші соціальні ролі в суспільстві, одні з них індивід має можливість вибирати вільно (роль матері, батька), інші йому дано незалежно від його волі і бажання (роль жінки, чоловіка, національність, раса). Із соціальною роллю, як правило, пов'язують певні права та обов'язки індивіда, ступінь реалізації яких залежить не тільки від змісту рольових вимог, а й від можливостей і якості його самого.

На даний момент я виконую ролі українки, дівчини, представника європеоїдної раси.

Соціальна група — це сукупність людей, які об’єднані будь-якою ознакою, взаємодіють у певний спосіб на основі взаємо визнаних очікувань. Вона є своєрідним посередником між окремою людиною і суспільством.

За своє життя не можу згадати багато випадків зміни груп. У дев’ятому класі я перейшла в іншу школу і  змінила одну  групу учнів на іншу. І вже по закінченню школи я вступила до ВУЗу і змінила шкільний клас на студентську групу.

Культура особистості — ще один суттєвий аспект ро­зуміння культури. Цим поняттям часто позначають рівень вихованості та освіченості людини, рівень оволодіння тією чи іншою сферою знання або діяльності. У даному випадку поняття культури фіксує якості людини, спосіб її поведінки, ставлення до інших людей, до діяльності. Про культурну людину у сфері виробництва говорять як про відповідального, підготовленого і дисциплінованого фахівця, у побутовій сфе­рі — як про доброго сім'янина і господаря, у сфері науки — як про талановитого вченого, в мистецтві — як про обдаро­ваного художника, музиканта, композитора, поета тощо.

Батьки з дитинства прививали мені любов до книг, до природи, до власної історії. Кожного літа я мала читати книги, які мені мама обирала (але не завжди). З маленького віку я допомагала бабусі на городі, по господарству, бо тато вважає, що дитину потрібно привчати до роботи змалку. Батьки водили мене у музеї, на виставки, в дитячий театр. Брат мені багато розповідав з історії України. Він старший, опереджав мене в шкільній програмі, тому я трохи раніше дізналась про тяжку українську долю. Велика заслуга мого брата, що він привив мені любов до української літератури, він завжди так захопливо розповідав про літературні твори, що я лише після цього хотіла їх перечитати.

Культурні цінності – вихована у свідомості людей значимість тих чи тих дій, предметів, людських якостей, і сприйняття їх як мети життя.

Моєю ціннісною орієнтацією є сім’я, кар’єра для мене не так важлива. В моєму розумінні культурні цінності – свобода слова, свобода дій, родина, здоров’я, щедрість, рівноправність, доброта. Не поважаю жадібних та егоїстичних людей, вважаю, що всі люди рівні незалежно від соціального статусу, походження, кольору шкіри. Якщо ставитись до людей по-доброму, допомагати, то вірю, що добро повертається.

В нашій сімї дотримуються традицій, але всі вони засновані на релігійних переконаннях. Наприклад, святкування Різдва, Паски, Трійці.

Релігія - віра, особлива форма усвідомлення світу, яка не потребує обгрунтування і доказів. У широкому сенсі, як суспільний інститут, сукупність вірувань і віровчень, наявних у суспільстві. Включає до свого складу сукупність звичаїв, обрядів, правил життя і поведінки людей.

Релігія визначає уявлення людини про свою роль в цьому світі, свої можливості та обов'язки по відношенню до цього світу, інших людей та самої себе. Формування цих уявлень здійснюється, як правило, через призму приписів, настанов та роз'яснень, які надаються надприродною силою (Богом або богами, Абсолютом і т.п.) або іншими людьми - вчителями, авторитетними філософами і т.п.

Церква – організація віруючих, що склалася в процесі розвитку віровчення і об’єднання людей в межах спільної релігії.

Моя родина і я – православні християни. Моя бабуся, як я вже зазначала, була дуже віруючою людиною. Вона привила любов до Бога моїй мамі. Мій тато лише формально представник цієї віри, він ніколи особливо не довіряв релігії. Великим плюсом релігії є функції, які вона виконує: інтегруючу ( включає людину в певну спільноту), регулятивну(підтримання і посилення дії традиційних для спільноти норм поведінки), ціннісно-нормативну (приписує віруючим певні стандарти поведінки), комунікативну (процес спілкування віруючих). Релігія допомагає   суспільству бути добрішим, відкритішим ,зокрема, і моїй родині.