Соціологія девіантної поведінки

ЛЕКЦІЯ 7

СОЦІОЛОГІЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

П Л А Н

1. Соціологія девіантної поведінки як наука: об'єкт, предмет, сутність і зміст.

2. Характеристика основних теорій і концепцій девіації.

3. Соціальна діагностика девіантної поведінки.

4. Шляхи подолання  девіантної поведінки.

1. Соціологія девіантної поведінки як наука: об'єкт, предмет, сутність і зміст

Соціологія девіантної поведінки є спеціальною соціологічною  теорією, яка досліджує методами соціології сутність соціального явища девіації — відхилення в поведінці людей.

Отже, об'єктом цієї соціології середнього рівня виступають суб'єкти девіантної поведінки — окремі люди, групи людей та соціальні організації.

Предметом соціології девіантної поведінки є сутнісні характеристики такого соціального явища, як девіантна поведінка, розгляд її як специфічних соціальних відносин.

Під девіантною (від лат. deviatiо — відхилення) поведінкою в соціології розуміють дії та вчинки людей, соціальних груп, що суперечать соціальним нормам чи визнаним шаблонам і стандартам поведінки.

Визначаючи  сутність девіантної поведінки, необхідно  зазначити, що вона поділяється на два  типи.

До  першого типу відносять, як правило, таку поведінку, що набирає суспільно несприятливих, навіть дуже небезпечних форм (наприклад, злочинність), внаслідок чого суспільство змушене застосовувати відповідні санкції. Соціальні наслідки цього типу девіантної поведінки полягають у підриві громадського порядку, посиленні ентропійних процесів, нівелюванні й розпаді особистості, зниженні якості роботи й рівня суспільних стандартів, наростанні соціальної апатії тощо.

Другий  тип девіантної поведінки пов'язаний із процесом розвитку суспільства, застаріванням його соціальних норм, критеріїв та стандартів, які необхідно змінювати, оскільки вони гальмують процеси суспільного розвитку. Масштаби поширення різноманітних форм девіантної поведінки цього типу рухливі.

У цих випадках далеко не кожна форма соціального відхилення (девіації) заслуговує лише негативної оцінки. Вона часто-густо містить  у собі вказівку щодо необхідності зміни «непрацюючих» норм та оновлення застарілих цінностей. Таким чином, цей тип соціальних відхилень має відповідний прогресивний зміст, зав'язок майбутніх суспільних змін.

До основних форм девіантної поведінки належать правопорушення (включаючи злочинність) пияцтво, наркоманія, проституція, самогубство. Серед них злочинність є найнебезпечнішою формою, проявом гострого конфлікту між особистими та суспільними інтересами. Алкоголізація (пияцтво і алкоголізм) та наркоманія є формою втечі від повсякденних турбот і життєвих негараздів, засобом зняття напруження й невпевненості. Крайньою формою такої втечі є самогубство.

 

2. Характеристика основних теорій і концепцій девіації

Девіація, як вже зазначалося, є результатом протидії нормам будь-якого  суспільства. Теоретичний огляд основних концепцій девіації засвідчує їх комплексно-системний характер. Адже біологічний, психологічний та соціологічний підходи органічно взаємопов'язані, тобто інтегровані в єдину, комплексну системну цілісність. Причому соціологічний аспект виступає системоорганізуючим чинником, у якому синтезуються біолого-психологічні характеристики. Адже людина — біосоціальна істота. Соціальна суть людини визначає її як особистість за врахування біологічних і психологічних ознак. Саме в цьому полягає глибинний зміст соціології людської поведінки, включаючи її відхилення від норм на рівні правопорушень чи злочинності.

 

Таблиця 1

Основні теорії та концепції девіації

Пояснення	Теорія (концепція)	Теоретик	Основна ідея
Біологічне	Фізичні риси, пов'язані  зі схильністю до злочинів	Ломброзо	Фізичні особливості  є причиною девіації
	Певна фізична будова, що найчастіше зустрічається у девіантів	Шелдон	Те саме
Психологічне	Психоаналітична теорія	Фрейд	Конфліктність, притаманна особистості, спричиняє девіацію
Соціологічне	Аномія	Дюркгейм	Девіація, зокрема самогубство, здійснюється через відсутність  норм
	Соціальна дезорганізація	Шоу, Маккей	Девіація багатьох видів  виникає, коли культурні цінності, норми  та соціальні зв'язки відсутні, послаблені чи стають суперечливими
	Аномія	Мертон	Девіація відбувається, коли існує розрив між цілями суспільства  та схвалюваними засобами їх досягнення
	Соціокультурні теорії	Селлін, Міл-лер, Сатер-ленд, Клауард, Охлін	Конфлікти між нормами  суб-культури та панівною культурою  є причиною девіації
	Теорія навішування  ярликів	Беккер	Девіація — своєрідний ярлик, яким групи, що мають владу, позначають поведінку більш слабких груп
	Радикальна кримінологія	Турк, Квінні, Тейлор, Уолтон, Янг	Девіація є результатом  протидії нормам капіталістичного суспільства

Соціологія девіації виходить з того, що в суспільстві  завжди наявні різні форми девіації. Тому вміння виявляти причини соціальних відхилень, розробляти шляхи їх подолання  є постійно актуальним і безпосереднім  завданням правоохоронних органів. Міліція України, записано в законі, захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Протиправні посягання — це і є девіація. Розуміння її сутності сприяє соціальному контролю та управлінню. Таке розуміння дають кримінологія, правова статистика, соціологія та інші науки. Соціологія виявляє найзагальніші причини і наслідки девіації, її деструктивний вплив на суспільство, шляхи викорінення негативних явищ.

Свого часу французький соціолог Е. Дюркгейм розробив концепцію поведінки, що відхиляється від норми, приділяючи особливу увагу причинам як порядку, так і безладу в суспільстві. Його головна теза — про колективну свідомість, що являє собою сукупність переконань і поглядів, яких додержуються всі члени суспільства. При існуванні соціальної інтеграції, коли члени суспільства, його структурні підрозділи додержуються спільних норм, керуючись ними у своєму житті, причин для девіації немає. Без такої інтеграції, коли індивід або група ігнорують соціальні норми, настає аномія.

Аномія — це такий суспільний стан, при якому значна частина людей знає про існування зобов'язальних нормативів, але нехтує ними,ставиться до них негативно або байдуже.

Така ситуація виникає  за різких змін соціальної структури, різного роду кризових потрясінь.

Слід розрізняти індивідуальні  й соціальні відхилення. Перетворення перших у другі відбувається за таких умов:

1) однакова спрямованість таких  відхилень у схожих груп людей  в однакових умовах;

2) близькість або навіть єдність  причин, за яких вони виникають;

3) наявність певної повторюваності, стійкості названих явищ.

Зазначені аспекти детермінують перетворення індивідуальних відхилень у соціальні. Останні виступають не випадковими  фактами, а процесами, що набули певного поширення в суспільстві або виявляють тенденцію до цього.

Наступна актуальна проблема — критерій девіації. Він має комплексний характер. Визначаючи і реалізуючи його, слід ураховувати такі фактори:

1) релятивну природу  девіації;

2) невизначеність сподівань; 

3) розбіжності у питаннях  щодо правил і норм.

Релятивна природа  девіації означає відносність характеристик людських вчинків (наприклад, у роки війни).

Невизначеність  сподівань від людських вчинків свідчить про те, що їх остаточні наслідки можуть спростувати очікувані результати.

Розбіжності щодо законності та правильності існуючих норм у різних людей.

Наведені тези свідчать про неприпустимість навішування  ярлика девіантної поведінки без  урахування всіх обставин, норм окремих людей, груп, суспільства в цілому, притаманних йому загальноприйнятих типів реакції на реальну дійсність. На цьому ґрунтується підхід до діагностики різних форм девіації (відхилення).

 

3. Соціальна діагностика девіантної поведінки

Як і питання про  сутність девіації, проблема її соціальної - (включаючи біопсихологічну) діагностики має свою історію.

Наприкінці XIX ст. італійський  лікар Цезаре Ломброзо виявив зв'язок між кримінальною поведінкою та певними  фізичними рисами. Він стверджував, що люди схильні до типології поведінки за своїм біологічним складом, що «кримінальний тип» асоціюється з поверненням до більш ранніх стадій людської еволюції (нижня щелепа виступає, ріденька борідка, знижена чутливість до болю). Послідовники Ломброзо розвинули його теорію різними варіантами біологічної концепції девіації, зокрема положеннями про аномалію статевих хромосом девіанта.

Психологічний підхід доповнює проблематику діагностики девіації. Ідеться про аналіз кримінальної поведінки (таких загальних станів, як розумові дефекти, дегенеративність, недоумкуватість, психопатія, що їх пояснювали ще давні мислителі, шукаючи психологічні основи пояснення). Тут кримінологи координують свої зусилля з психологами, психоаналітиками. Як і при визначенні сутності девіації, розкриття її діагностики також вимагає комплексно-системного підходу: біопсихологічного та інтегрально-соціологічного. Такий підхід поєднує визначення спільних соціальних факторів як причин девіацій:

1) відсутність норм і розрив між цілями суспільства та засобами досягнення цих цілей (теорії аномії);

2) культурні цінності, що спонукають людей до девіантної  поведінки (культурологічні теорії);

3) наявність тих, хто  оцінює людину з погляду девіації (теорія навішування ярликів);

4) розробка законів  як джерела суспільного конфлікту  (радикальна кримінологія).

Враховуючи наявність конструктивної девіації (творчого ставлення до існуючих норм з метою їх поліпшення й удосконалення) і виходячи з потреби зосередитися на деструктивній девіації, слід звернутися знову до механізму людської життєдіяльності в цілому (середовище — потреби — їх усвідомлення та діяльне задоволення). Усвідомлення об'єктивних потреб відбувається у вигляді інтересів, ціннісних орієнтацій, мотивів, цільових установок, що реалізуються певними засобами.

У цьому відношенні цікавим є підхід до цієї проблеми Р. Мертона. Він розрізняє: конформізм, інновацію, ритуалізм, ретритизм, бунт.

Конформізм — це узгодженість між цілями суспільства і засобами їх реалізації. Ідеться про застосування законних засобів досягнення суспільноприйнятих цільових установок. Така поведінка є основою стабільного суспільства.

Інновація припускає визначення цілей, але відкидає соціально схвалені засоби їх досягнення. Люди можуть вдаватися до підробки чеків, проституції, обдурювання, шахрайства, крадіжок, пограбувань, привласнення чужих грошей або до їх вимагання та шантажу.

Ритуалізм пов'язаний з відкиданням цілей та визначенням засобів. Звичайно він виражається у зниженні рівня домагань і часто зустрічається, на думку Мертона, у представників нижчої верстви середнього класу. Це може служити джерелом девіантної поведінки, наприклад, бюрократа, абсолютизуючого формальні процедури.

Ретритизм заперечує як соціально схвалені засоби, так і відповідні цілі. Найбільше ретретизм характерний для осіб, що опинилися за межами суспільства: волоцюг, наркоманів, п'яниць та ін., які відмовляються від пошуків безпеки, престижу, претензій на гідність.

Бунт — відкидання (заперечення) цілей і засобів із заміною їх новими. Вони переносять свою лояльність від існуючого соціального устрою до нових груп з новими ідеологіями.

Вітчизняний дослідник В. Кудрявцев у праці «Правова поведінка: норма і патологія» (М., 1982) пише, що у формальному розумінні патологією можна назвати будь-яке небажане відхилення від норми, що теоретична патологія в медицині — це загальне вчення про хворобу. Але соціальна патологія акцентує увагу на відхиленні від норм саме у сфері соціальній, а не біологічній. Ідеться про порушення і нехтування суспільними інтересами масового чи індивідуального характеру, з більшою чи меншою інтенсивністю.

Він зазначає, що соціальна  патологія поведінки — частина  соціальної патології. Поведінка визначає конкретного суб'єкта девіації і  тим самим конкретизує саму боротьбу проти правопорушень і злочинів, їх профілактику. Правопорушення і злочини — дві форми соціальної патології, девіантної поведінки в цілому. Такі рівні відповідної діагностики. Вона дає змогу зосередитись на шляхах подолання правопорушень і злочинів у суспільному житті.

 

4. Шляхи подолання  девіантної поведінки

Сутність і діагностика  девіації  (відхилення) підказують ефективні шляхи її подолання. При цьому важливо виходити з категорії правової поведінки з урахуванням її норми і патології. Ця поведінка є складовою людської життєдіяльності загалом, її об'єктивних факторів (середовище — потреби) та факторів суб'єктивних (усвідомлення об'єктивних потреб у вигляді інтересів, ціннісних орієнтацій, мотивів, цільових установок та реалізації їх у вчинках, поведінці, діяльності).