Соціологія як наука. Предмет, структура і функції соціології

 

Тема 1. Соціологія як наука. Предмет, структура і           функції соціології.

 

План:

1. Соціологія як наука про суспільство, її об’єкт та предмет.
2. Структура соціологічного знання.
3. Функції соціології.
4. Зв’язок соціології з іншими науками.

 

1. Вік соціології як науки сягає близько двохсот років. В Україні соціологія як відносно самостійна галузь науки склалася набагато пізніше, ніж у західних країнах.

Термін “соціологія” (від латин. суспільство і грецьк. слово, вчення) –означає наука про суспільство.

У науковий обіг поняття “соціологія” було введене Огюстом Контом  в першій половині XIX ст. Практично всіма вченими-соціологами визнається визначення її як науки про суспільство. Але далі ситуація ускладнюється, бо саме суспільство, його структура та рушійні сили його розвитку різними вченими розуміються по-різному.

Для одних соціологів суспільство – такий самий об’єкт дослідження як і природа, тому, вивчаючи його, можна застосовувати методи, запозичені з природничих наук. На думку цієї групи вчених, суспільство розвивається  як усе живе, шляхом еволюції: від нижчих форм до вищих; цей процес об’єктивний і від людини, по суті, не залежить.

Інші автори соціологічних концепцій, навпаки, в основу розуміння суспільства ставлять насамперед людину, намагаючись з’ясувати: чому, як і для чого ця людина створює суспільство і живе в ньому попри такі її негативні риси, як егоїзм, агресивність тощо. Тут на перший план виступають прагнення людей до співжиття і творення соціальних груп; об’єднання у спільноти; спілкування людей та взаємодія між ними.

Соціальні спільноти  виникали у ході історичного розвитку людства на всіх рівнях його існування  і різняться великою різноманітністю  форм та змістовних зв’язків всередині них.  На ранніх стадіях розвитку людство тяжіло до творення спільнот (родів, родин, племен), керуючись зовнішніми причинами, прагненням забезпечити своє існування і виживання у ворожому і загрозливому для нього світі. З часом у дію вступають інші спонукальні причини: об’єднання відбувається на основі спільних виробничих інтересів, потреб, релігійних вірувань, політичних поглядів тощо.

 В Україні спільнота-громада існувала з давніх-давен і набувала різного соціального і правового змісту. Спочатку громади були основними територіальними адміністративними одиницями пов’язаними з однією оселею; існували також церковні громади, громади спільного користування майном тощо.  Характерною ознакою спільнот-громад було широке самоуправління (громадське віче), яке функціонувало в містах і селах України впродовж тривалого історичного періоду. Згодом громади у значенні територіально-адміністративних одиниць поступаються місцем спільнотам – громадам як осередкам національно-культурного  та громадсько-політичного життя української інтелігенції (др. пол.XIX-XX ст.).

З’ясовуючи науковий статус соціології (як і будь-якої іншої науки), важливо чітко усвідомити її об’єкт і предмет.

Об’єкт соціологічного пізнання – це сучасне суспільство: соціальні інститути соціальні спільності, верстви, групи, індивіди, соціальні процеси, соціальні відносини тощо. У центрі соціології – соціальна група, спільнота людей.  Особистість розглядається не з точки зору її унікальних здібностей, неповторних рис, а в системі соціальних зв’язків, як представник соціальної групи, певного суспільства. Людина завжди включена до системи соціально-класових, поселенських, професійних, демографічних та інших груп, відбиває їхні інтереси, орієнтації, набуває їхнього соціального досвіду.

Предметом соціології є вивчення суспільства як цілісного організму, його властивостей, механізмів функціонування і росту, він має в своїй основі дослідження зв’язків і відносин між людьми.

Схема структури предмета соціології:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Узагальнюючи все сказане  вище, можна дати повне визначення соціології. Соціологія – це наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства, його елементів, соціальних відносин і соціальних процесів, про механізми і принципи їх взаємодії.

 

 

 

2. Під структурою соціологічного знання розуміють систему взаємопов’язаних уявлень, понять, поглядів, теорій соціальних процесів різних рівнів (життєдіяльність окремих людей, соціальних груп чи суспільства в цілому).

Елементами  структури соціологічного знання є:

• загальна соціологічна теорія, яка дає уявлення про суспільство як цілісний організм та вивчає соціальні структури, соціальний розвиток, розвиток особистості, технології проведення соціологічних досліджень. Існує декілька концепцій і підходів до пояснення природи механізмів соціального розвитку:

Формаційний – чинником у тенденціях розвитку суспільних відносин визначається зміна суспільно-економічних формацій, які визначаються способом виробництва.

Соціокультурний – основним фактором розвитку суспільства визначається існування різних культур, коли основним чинником суспільних змін є духовний, культурний домінант (Макс Вебер).

Цивілізаційний підхід визначає важливим чинником розвитку суспільних відносин тип цивілізації, в якому перебуває суспільство в даний історичний період розвитку (О.Конт, П.Сорокін)

• спеціальні соціологічні теорії уточнюють положення загальної соціологічної теорії стосовно окремих видів та механізмів соціальної взаємодії. Розрізняють три види спеціальних теорій:

1. Вивчення спільностей соціуму: соціологія малих груп, соціологія міста й села, соціологія верств, соціологія професійних категорій.
2. Вивчення інституціональних аспектів суспільного життя: соціологія сім’ї, політики, культури, релігії, освіти і виховання, правова соціологія тощо.
3. Вивчення соціальних процесів та елементів соціального механізму: соціологія девіантною поведінки, соціологія процесів (пристосування, співробітництва), соціологія мобільності, соціологія конфлікту тощо.

Наприклад, нас цікавить ефективність телебачення, то слід переходити від загальних понять „суспільної  свідомості”, „духовного життя” до таких  понять спеціальної соціологічної теорії як телевізійна аудиторія, її інтереси, потреби, зацікавленість, пізнавальна активність, вдоволеність; розробляти систему показників, а згодом – індикаторів, за допомогою яких можна виміряти процес телевізійного впливу. При цьому необхідно знати, які особливості соціальних груп, що складають аудиторію. Таке уявлення дає спеціальне знання про соціальну структуру. Необхідно знати, як зовнішній вплив відбивається у свідомості людей, тобто звернутися до соціології особистості та ін.

• конкретно-соціологічний аналіз (теорія, методика і техніка практичних соціологічних досліджень).

За метою усі соціологічні дослідження можна поділити на:

• фундаментальні (академічні, теоретичні)
• прикладні (емпіричні)

Теоретичні (фундаментальні) соціологічні дослідження основну увагу концентрують на вивченні фундаментальних наукових проблем, на розробці концептуальних основ соціології, методології та методів соціологічного дослідження.

Прикладні соціологічні дослідження є практичною частиною соціологічної науки про специфічні закони становлення, розвитку та функціонування конкретних соціальних систем та їх елементів. Прикладна соціологія безпосередньо вивчає практичні галузі людської діяльності, такі як соціологія особи, соціологія релігії, соціологія сім’ї, що безпосередньо орієнтовані  на вирішення соціальних проблем.

 

В структурі соціологічного знання виділяють також категорії (означає розряд, група предметів, явищ).

1. Загальнонаукові категорії  (суспільство, соціальна система, снувальний розвиток).

2. Безпосередні соціологічні категорії  (соціальний статус, соціальна стратифікація,  соціальний інститут, соціальна  мобільність тощо(.

3. Категорії дисциплін, суміжних  із соціологією (сім’я, особистість,  соціологія політики та ін.).

Категорії соціології — це загальні поняття, що відтворюють певні властивості об'єкта, тобто суспільства як цілісної соціальної системи.

Категорія визначеності (соціальні відносини, спільноти, групи, індивіди, дії тощо). Вони відповідають на запитання "Що це таке? Чим воно є стосовно суспільства як об'єкта вивчення?"

Категорія зумовленості (інтереси, потреби, норми, цінності). Вони відповідають на запитання "Чому?" або "Чим?". Чому індивід поступаю саме так, а не так? Чим зумовлені його дії?

Категорія вибору (стимулювання, мотивація, ціннісно-нормативне регулювання тощо). Вони відповідають на запитання "Що необхідно зробити, аби людина діяла у відповідний спосіб?".

Основним поняттям соціології є "соціальне". Соціальне (з лат. товариський) – сукупність певних рис та особливостей суспільних відносин, яка виявляється в стосунках людей, у ставленні до свого місця в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя).

Соціальні відносини - це усталена система зв'язків між окремими людьми й соціальними спільнотами, які беруть неоднакову участь в економічному, політичному й духовному житті, мають різний соціальний стан, спосіб життя, джерела й рівні доходів та особистого споживання. Вони формуються в процесі соціальної діяльності, тобто сукупності дій окремих особистостей на досягнення певних цілей, реалізацією інтересів і задоволення потреб. Соціальні відносини регулюються через соціальне регулювання – втручання в соціальні процеси та соціальні зміни, яке має на меті забезпечення сталості соціальної системи.

 

Досить часто соціологічну науку поділяють на макро- і мікросоціологію. В мікросоціологічних дослідженнях соціолог вивчає поведінку відносно невеликих соціальних груп (виробничий колектив сім’я); невеликі територіальні регіони (селище, місто). Макросоціологічні дослідження відзначаються широтою охоплення явищ, що вивчаються. Вони можуть проводитися в масштабах великого регіону, всієї країни або навіть в ряді країн одночасно. Об’єктом вивчення, як правило, витупають великі групи людей (професійні групи, соціальні прошарки) та макропроцеси (міграція).

 

3. Різноманітність зв’язків соціології з життям суспільства, її суспільне призначення визначається насамперед тими функціями, які вона виконує.

Функції ( від латин. виконання) соціологічної науки зовні такі ж як і в інших суспільних науках, але їх зміст у кожної науки свій. Розглянемо функції соціології за їх конкретним змістом.

Взагалі, функції гуманітарних наук прийнято ділити на дві групи  – гносеологічні (пізнавальні) та власне соціальні. Гносеологічні функції соціології проявляються в найповнішому й конкретному пізнання тих чи інших боків соціального життя. Соціальні функції розкривають шляхи і способи їх оптимізації.

Теоретико-пізнавальна  функція – основна гносеологічна функція полягає у дослідженні соціальних явищ з метою отримання наукових уявлень про їх природу та вироблення прогнозів їх подальшого розвитку.

Критична функція – на Заході давно існує своєрідний напрям – соціальна критика. Соціологія, даючи об’єктивне знання, покликана попереджувати соціальну політику про відхилення від соціального ідеалу, сигналізувати про можливі негативні соціальні явища і наслідки.

Інформаційна  функція – збір, нагромадження та поновлення соціологічної інформації, одержаної в результаті проведення досліджень.

Описова функція – це систематизація, опис, нагромадження дослідницького матеріалу у вигляді аналітичних записок, різних наукових звітів, схем, статей, книг.

Прогностична  функція полягає у виробленні науково обґрунтованих прогнозів про тенденції розвитку соціальних процесів у майбутньому. Виділяють два типи соціальних прогнозів: пошуковий – його застосовують для опису можливого стану суспільства, виходячи з діючих тенденцій, і нормативний – опис бажаного стану і шляхи його досягнення. Прогнозування класифікується за строками: коротко-, середньо-, довгострокові прогнози; за роллю: попереджуючі, аналітичні, пошукові, нормативні.

Перетворююча  функція – висновки, рекомендації, пропозиції соціолога, його оцінки стану соціологічного об’єкту служать основою для вироблення  і прийняття нових рішень.

Світоглядна функція – участь в соціально-політичному житті суспільства через дослідження. Вона виявляється у використанні конкретних вивірених кількісних даних, фактів.

Функція соціального контролю – вироблення і обгрунтування ефективних рекомендацій, спрямованих на боротьбу з девіантною поведінкою (відхиленнями).

Функція соціального  управління – оптимізація розвитку і функціонування соціальних систем, соціальних інститутів та процесів.

 

Теоретико-пізнавальна   Практично-перетворювальна

Світоглядно-ідеологічна  Прогностична

Організаційно-технологічна

Критична  

Соціального управління

 

 

4. В залежності від сфери дослідницьких інтересів сучасні наукові дисципліни можна поділити на чотири основні групи: природничі, технічні, гуманітарні, соціальні.