Становище молоді в Україні

Надзвичайно складною для вирішення є проблема забезпечення молоді житлом. За даними державної статистики на початок 2000 р. на квартирному обліку перебувало понад 93 тис. молодих сімей, а впродовж попереднього року квартири одержали лише 752 сім’ї, або 0,8%. Порівняно із середнім показником по країні темпи надання квартир молодим сім’ям удвічі нижчі [7]. Проблема в тому, що, з одного боку, за нинішніх умов практично не виділяється житло для молоді за рахунок державного чи місцевих бюджетів, а з іншого - молодь через низькі особисті доходи здебільшого не в змозі нагромадити необхідних коштів для його придбання. Тобто ситуація, що склалася, потребує розроблення і впровадження нових механізмів забезпечення житлом молодого покоління (кредити, розстрочки тощо).

Освіта для більшості молодого покоління стає засобом підвищення конкурентоспроможності на ринку праці, прискореного соціального становлення взагалі. Тому юнаки та дівчата, визначаючись із вибором професії, зважають не лише на свої уподобання, а й враховують попит на спеціалістів відповідного профілю, географію попиту на робочу силу відповідної кваліфікації тощо. Проте вони змушені також брати до уваги й витрати, неминучі під час набуття освіти. Тобто молодь звертає увагу на місце розташування навчального закладу, матеріальні умови навчання, рівень оплати тощо. Вона нерідко змушена вирішувати паралельно іноді досить складні проблеми ще задовго до вступу до навчальних закладів. Але слід також зазначити, що й набуття середньої освіти, яке, як правило, залежить від працелюбства, настанов у батьківській сім’ї тощо, часто ускладнюється включенням підлітків у трудову діяльність з метою підтримки матеріального рівня сім’ї, віддаленістю населених пунктів у сільській місцевості від середніх шкіл, проблемами сільської школи і т.д. Найбільше проблем у дітей та молодих людей, які мають слабке здоров’я. До того ж становище ускладнюється, наприклад, через скорочення мережі навчальних закладів для дітей з вадами розвитку, хоча кількість таких дітей в Україні зростає.

Молоде покоління занепокоєне станом свого здоров’я, що ускладнюється все меншою доступністю лікування для населення. І цьому є кілька причин. Найперша - тяжке становище вітчизняної медицини, головним чином через хронічне недофінансування. Так, замість 11 млрд. гривень, які Міністерство охорони здоров’я потребувало на 1997 р., було заплановано 3,4 млрд., а реально виділено лише 2,5 млрд., тобто галузь була профінансована менше ніж на 25%. У цілому на охорону здоров’я було виділено менше 3,1% валового національного продукту (ВНП). Нагадаємо, що за оцінками ВООЗ, якщо на потреби охорони здоров’я виділяється менше 6% ВНП, галузь вважається недієздатною [7]. Не поліпшилася ситуація з фінансуванням і в два наступні роки. Друга причина - значна частка платних медичних послуг навіть серед найнеобхідніших. Перш за все це стосується високих, особливо на фоні хронічних невиплат заробітної плати та значного безробіття серед молоді, цін на медикаменти. Третя причина - скрутне матеріальне становище молоді, що не дозволяє значній її частині як отримувати дорогі медичні послуги, так і забезпечити якісний рівень життя з відповідним харчуванням, відпочинком, житловими умовами тощо.

Тому в сучасних умовах, крім використання комплексу санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та організаційних заходів, спрямованих на боротьбу та профілактику інфекцій і неінфекційних хвороб, фінансування державних, національних та галузевих програм щодо запобігання і боротьби з багатьма хворобами і активне їхнє впровадження, особливої уваги потребує пропаганда та формування здорового способу життя в молодіжному середовищі. Нагальної реалізації потребує комплекс заходів як на загальнонаціональному, так і на рівні регіонів щодо формування дбайливого ставлення молодого покоління до свого здоров’я як до однієї з найбільших цінностей.

Різні категорії населення, у тому числі й молодь, дедалі більше переймаються проблемами викоренення правопорушень, інших антисоціальних явищ у молодіжному середовищі. Дослідження свідчать, що підгрунтям для негативних суспільних явищ є соціально-економічна нестабільність, недоліки в організації навчально-виховного процесу в освітніх закладах, певна дегуманізація освіти, штучне відокремлення її від виховання, зниження виховного потенціалу сім’ї, неякісна організація праці на виробництві, негативний вплив антигромадських елементів, зростаюча активність ділків тіньової економіки, наявність засобів і сфер нетрудового збагачення, бізнес через нелегальні азартні ігри, сутенерство, рекет, відсутність нормальних умов для лікування неповнолітніх наркоманів, алкоголіків. Тобто проблема зниження рівня правопорушень та інших антисоціальних проявів зводиться до зменшення впливу на молодь вказаних та інших негативних явищ суспільного життя.

Варто зазначити, що молодь не завжди здатна виокремити свої соціальні проблеми за ступенем важливості. Так, якщо цілком зрозумілими є її побажання щодо реалізації програм, спрямованих проти поширення наркоманії та на збільшення кількості робочих місць (53% молоді вважають за необхідне впровадження державою програм боротьби з поширенням наркоманії серед молоді, 42% - програм створення робочих місць), то нічим іншим, як недбайливим ставленням до свого здоров’я і нерозумінням значущості, наприклад, профілактичних медичних обстежень, психологічного консультування, не можна пояснити ту обставину, що впровадженням таких програм опікуються лише 6% опитаних [5].

Узагальнюючи викладене, можна стверджувати, що соціальні проблеми молоді проявляються надзвичайно гостро, і найважливішими з них, на вирішення яких мають перш за все сконцентруватися зусилля державної молодіжної політики, є:

- створення умов для вирішення проблем матеріального забезпечення молоді та їхніх родин;

- проблеми працевлаштування;

- доступність отримання якісної освіти;

- здоров’я і можливості його збереження та поліпшення;

- проблеми забезпечення житлом;

- проблеми підліткової та молодіжної злочинності та інших антисоціальних проявів;

- проблеми виховання молоді, зокрема патріотичного.

Тобто соціальні проблеми молоді мають стати підгрунтям у визначенні напрямів державної молодіжної політики. Багатоманітність проблем та неоднакова їх гострота в різних регіонах вказують на те, що регіональна державна молодіжна політика не може провадитися за єдиним шаблоном, який, наприклад, міг би бути розроблений у Центрі. Копіювання досвіду іншого регіону без його адаптації до місцевих умов є недоцільним і може бути навіть шкідливим. Різноманітність соціальних проблем молоді потребує, зокрема на низових рівнях регіональної державної молодіжної політики, абсолютно конкретних і адекватних до ситуації підходів у їхньому вирішенні.

3. Структура державної молодіжної політики

Державна молодіжна політика - складне, багатогранне явище, що мае чітко визначену мету, завдання, напрями, механізм реалізації тощо. Це відбивається на її структурі, усвідомлення якої дає важливе методологічне підгрунтя для удосконалення і розвитку політики стосовно молоді.

Погоджуючись з думкою науковців, які стверджують, що державна молодіжна політика реалізується на всіх рівнях держави і суспільства, вважаємо, що буде логічно вести мову про державну молодіжну політику України в цілому, про державну молодіжну політику державних структур (міністерств, відомств - освіти, культури, охорони здоров’я тощо). Тобто державну молодіжну політику в межах своєї компетенції провадить кожний центральний орган державної влади та управління.

У сфері, якою опікується той чи інший орган, ця діяльність проявляється більшою чи меншою мірою і справляє безпосередній чи опосередкований вплив на молодь. Вона певним чином позначається на всіх рівнях адміністративної структури країни.

Споріднена за напрямами діяльність відомств створює відповідний сектор державної молодіжної політики. Наприклад, проблеми освіти молоді перебувають у сфері діяльності Президента України, Верховної Ради, уряду, міністерств освіти і науки, аграрної політики, охорони здоров’я, інших міністерств та відомств.

Разом з недержавними інституціями, у частині їхньої діяльності, що сприяє здійсненню ДМП у цьому напрямі, вони й формують державну молодіжну політику в секторі освіти. Аналогічно формуються й інші її сектори [1].

Таким чином, регіональна державна молодіжна політика має досить складну структуру, в якій можна в узагальненому вигляді виокремити три основних елементи. Перший - політичної організації, що включає сукупність “молодіжних” органів державної влади, громадсько-політичні інститути, молодіжні громадські організації й рухи, саму молодь тощо.

Другий елемент - політична діяльність владних інститутів та відносини між ними. І нарешті, третій елемент - політична свідомість, що вказує на залежність політичних відносин і політичної діяльності, всього суспільно-політичного життя молоді від свідомого її ставлення до своїх інтересів.

Висновки

Під час дослідження, формування та реалізації державної молодіжної політики важливо мати на увазі тенденції щодо розширення прав регіонів, підвищення ролі місцевого самоврядування у вирішенні проблем місцевого значення, у тому числі й молодіжних.

Окреслена структура державної молодіжної є наслідком структурованості політичної системи та її функціонування і вказує на основні функції та напрями діяльності органів державної виконавчої влади, які безпосередньо відповідають за провадження цієї політики, та інших суб’єктів.

Разом із створенням в Україні центрального державного органу, безпосередньо відповідального за реалізацію державної молодіжної політики, та підпорядкованих йому відповідних органів на місцях формально вирішене питання координації цієї роботи. Для ефективного її провадження вбачається необхідним утворення подібних структур у кожному секторі державної молодіжної політики, особливо на вищих рівнях адміністративно-територіального устрою.

Структура державної молодіжної політики підкреслює міжсекторальний характер діяльності “молодіжних” органів державної виконавчої влади, необхідність надання їм функцій ідеолога молодіжної політики, міжгалузевого і міжвідомчого організатора, координатора всіх дій держави стосовно молоді. Такий висновок може слугувати підгрунтям для прийняття управлінських рішень стосовно статусу відповідного органу державного управління, а також напряму організаційних нововведень щодо виконання ним інших функцій галузевого характеру.

Дієвість державної молодіжної політики підвищиться за умови продовження вертикалі виконавчої влади всіх суб’єктів державної молодіжної політики, передовсім органів влади, які є безпосередньо відповідальними за її провадження, до рівня невеликих населених пунктів, мікрорайонів, підприємств, організацій. Це сприятиме розвитку молодіжної інфраструктури на всіх рівнях, кожний елемент якої, з одного боку, докладатиме зусиль до її здійснення, а з іншого - розширюватиме для молоді можливіть вибору, що позитивно впливатиме на формування високоструктурованої державної молодіжної політики, тобто робитиме політику сприйнятливішою.

Ефективність державної молодіжної політики в кожному секторі залежить від його питомої ваги у всій державній молодіжній політиці. Тобто необхідно визначати пріоритети на кожному рівні її провадження, враховуючи той факт, що для кожного регіону в певний час вони можуть бути різними.

Література

1.           Головатий М.Ф. Молодіжна політика в Україні: проблеми оновлення.-К.: Наук. думка. - 1993. – 547 с.

2.           Досвід розробки та здійснення регіональної молодіжної політики: основні проблеми та шляхи їх подолання:(Наук. звіт)/УкрНДІ проблем молоді; Керівник теми Я.В. Немирівський. - № ДР 01964001545. - К., 1996.- 456 с.

3.           азос Л.Д. Молодежная политика в Европейском Сообществе: структуры и подготовка молодежных работников. - К.,1994. – 438 с.

4.      Бронза С. Д. Концепція молодіжної політики в Україні //Актуальные проблемы формирования личности. - Харьков, 1995. - С.168-172;

5.           Про становище молоді в Україні (за підсумками 1999 р.): Щорічна доповідь Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України. - К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000. - С.13 -24.

6.      Перепелиця М.П. Взаємодія органів державної влади і громадських організацій - чинник ефективного провадження державної молодіжної політики // Молодіжний рух України: історія та сучасність: Збірник матеріалів. - К.: НВФ «Студцентр»/НІКА-Центр. - 1998. - С.96-102;

7.      Перепелиця М.П., Немирівський Я.В. Практика та досвід реалізації державної молодіжної політики в Україні на регіональному та місцевому рівнях: Довідкові матеріали про становище молоді та хід реалізації державної молодіжної політики в Україні. - К.: УкрНДІ проблем молоді, 1997. – 547 с.