Теорія «священного» та «світського» Дюркгейма

     План:

1. Вступ
2. Біографія Е. Дюркгейма
3. Загальна характеристика поняття « релігія»
4. Теорія «священного» та «світського»
5. Висновки
6. Список використаної літератури

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ

     Протягом  усієї історії розвитку культури суспільства людина намагалася пояснити складне соціальне явище - релігію, причини та умови її виникнення. Окрім буденних уявлень про релігію, в історії людської думки були вироблені певні науково-теоретичні або концептуально - ідеологічні  пояснення сутності й виникнення релігії. Всупереч твердженням про  релігію як притаманну людській свідомості від народження, ряд мислителів визнавали  релігію як соціальне явище.

     Одним з дослідників та засновників  соціології релігії є відомий французький соціолог і філософ Е. Дюркгейм (1858—1917). Він прагнув відкрити спільну для всіх релігій структуру, абстрагувався від вищих форм релігії, оскільки вбачав у ній інститут, нерозривно пов'язаний людським існуванням в його соціальному аспекті. На його думку, релігія задає ієрархічно вибудувану систему норм, правил, відповідно до яких одні дії дозволені, інші — заборонені. У такий спосіб визначаються певні моральні позиції стосовно світу. Релігійність постає спонукальною силою, мотивом певного роду соціальної дії, спрямованої на оволодіння світом.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Біографія Е. Дюркгейма

      Еміль  Дюркгейм  —  видатний  французький  соціолог  і  філософ  XIX-XX століть, який народився 15 квітня 1858 році  в  містечку  Епіналь  у родині спадкоємного рабина. Батько готував його до релігійної  кар'єри,  однак  все сталося по-іншому. Після закінчення місцевого ліцею він їде  до  Парижа  для підготовки до конкурсного екзамену до Вищої Нормальної школи.  У  1879  році Дюркгейм  був  прийнятий  до  цього  престижного  навчального  закладу,   де навчалась і виховувалась інтелектуальна еліта Франції.     Навчання у Вищій Нормальній школі справило  великий вплив на  погляди французького вченого. Серед професури йому особливо  подобалися  історик  Ф. де Куланже та філософ Е. де Бутру. Першому Дюркгейм  симпатизував  за  його захоплення  наукою,  прагнення  ввести  в  історію  строгі  наукові  методи. Другому — за ідеї про творчий синтез явищ та про особливу природу кожного  з рівнів реальності.  Поза  увагою  молодого  Дюркгейма  на  залишилась  також критика Бутру  спрощеного  редукціонізму,  вимога  пояснювати  феномени,  що вивчаються окремими науками, на основі їхніх власних специфічних  принципів. Схвально  прийняв  майбутній  соціолог   і   установку   "спіритуалістичного позитивізму", в межах якого Бутру  відстоював  рівність  науки та  релігії, стверджував, що досвід повинен однаково спиратися як на  наукові,  так і на релігійні джерела.

      У студентські  роки  Дюркгейма  приваблюють  також  ідеї  Ш.Ренув'є  та І.Канта. Під впливом першого у  нього  складаються  переконання,  що  мораль посідає центральне місце в філософському мисленні, що існує потреба в  науці про мораль і що філософія повинна слугувати керівництвом до  соціальної  дії й  може  допомогти  моральній  єдності.  Кант  привертав   увагу   Дюркгейма передовсім своєю теорією морального обов'язку. Однак апріоризм,  ігнорування соціального аспекту моралі, формальний характер  кантівського  категоричного імперативу спонукали  вченого  звернутися  до  соціологічного  обґрунтування моралі.

  Підтримку  такому  обґрунтуванню  моральних правил  він знаходить   в соціології О.Конта.  На  той час,  отримавши філософську освіту  у Вищій Нормальній школі, Дюркгейм викладає  в  деяких  провінційних  містах  (1882-1887)  і  виявляє   значний   інтерес   до   соціально-політичних   аспектів суспільного життя.

      Дебют ученого в науковій літературі відбувся 1885  році,  коли  він  як співробітник журналу "Філософський огляд" почав систематично готувати  огляд соціологічних публікацій. У цей час Дюркгейм  під  впливом  ідей  біологізму прагне  використати  поняття  й  постулати  біології   для   ілюстрації   та обґрунтування деяких принципів.

      У 1885-1886 рр. Дюркгейм  бере  академічну  відпустку  для  продовження навчання спочатку в Парижі, потім — у  Німеччині.  У  Німеччині  він  вивчає зміст  програм  з  філософії  у  німецьких  університетах,  а   також   стан соціальних наук та етики. В Лейпцизькому університеті  Дюркгейм  знайомиться з  роботою  першої  в  світі  експериментальної  психологічної  лабораторії, організованої В.Вукдом. Теорія, методи та експерименти  останнього  докладно висвітлені  в  науковому  звіті  Дюркгейма.  Він  захоплюється   постановкою наукових  досліджень,   що   проводяться   Вукдом,   вважає,   що   чіткість дослідницької роботи  сприяє  розвиткові  наукової  точності.  У  звіті  про поїздку  до  Німеччини  він  формулює  низку   принципів   свого   розуміння соціології. Вчений вважає соціологію позитивною наукою про  моральні  факти, яка бере свій початок у  працях  економістів  та  юристів-представників  так званої  історичної  школи  права.  В  цілому  до  такої  тенденції  Дюркгейм ставиться позитивно. Він схвалює трактування моральних фактів  як  особливих емпіричних даних, погоджується з соціальною природою  морального  обов'язку, вітає намагання створити етику як окрему позитивну науку.

      Після публікації  звітів  про  наукове  життя  в  Німеччині  у  журналі "Філософський огляд" Дюркгейм здобуває репутацію серйозного вченого. У віці 29 років він був визнаний багатообіцяючою фігурою в галузі  соціальних  наук і соціальної філософії Франції. У 1887  році  вченого  призначають  професором педагогіки і соціології на філологічному факультеті  в  університеті  Бордо. Тут він читає — спеціально для нього організований —  перший  у  французьких університетах курс соціології.

      Роки  життя в Бордо були для французького  соціолога  періодом  найбільш інтенсивної  наукової  діяльності.  У  1893  році  він  захищає   докторську дисертацію на тему "Про  розподіл  суспільної  праці"  разом  з  дисертацією латиною "Вклад Монтеск'є в становлення суспільної  науки".  Через  два  роки виходять його "Правила соціологічного  методу"  (1895).  Ще  через  два  він публікує свою третю велику роботу "Самогубство" (1897).

      У 1896 році Дюркгейм стає професором соціальних наук і  протягом  шести років займає цю посаду. В 1898 році він заснував  і  почав  видавати  журнал "Соціологічний щорічник", котрий об'єднав групу молодих талановитих учених. Завоювавши свого часу  широке  визнання  серед  європейської  громадськості, журнал великою мірою сприяв  тому,  щоб  найрізноманітніші  соціогуманітарні науки — від історії та економіки  до  лінгвістики  —  стали  вивчати  багато проблем у дусі концепції соціологізму.

      У 1902 році Дюркгейм  був  запрошений  позаштатним  співпрацівником  до Сорбонни, на кафедру педагогіки. У 1906  році  він уже стає  професором  і керівником цієї кафедри.

      Викладацьку  діяльність  Дюркгейм  поєднує  з   науковим   опрацюванням соціологічних проблем моралі, виховання та освіти. За життя  вченого  вийшла друком праця "Елементарні форми релігійного життя" (1902) — обширна  робота, над якою вчений працював протягом  багатьох  років  і  яка  була  присвячена осмисленню релігії як соціального феномена.

      Перша  світова  війна  завдала  Емілю   Дюркгейму   жорстокого   удару. Наприкінці 1915 році Дюркгейм отримує звістку про смерть свого єдиного  сина Андре, який помер від ран у військовому  шпиталі  на  Салонінському  фронті. Смерть сина тяжко вразила вченого,  його  працездатність  різко  падає,  він захворює. У листопаді 1917 році Еміль Дюркгейм помер. 

     Загальна  характеристика поняття « релігія» 

     При визначенні понять релігії Дюркгейм використовував метод історії; на його думку, вона становить єдиний пояснювального аналізу, що застосовується для розгляду новітніх релігій: необхідно простежити той історичний шлях, на якому вони поступово формувалися. Історія дозволяє розкласти інститут на його складові частини, оскільки показує їх народжуються в часі. З іншого боку, розміщуючи кожен інститут у сукупність обставин його виникнення, історія дає нам в руки єдиний можливий метод,. визначити що породили його причини. Коли робиться спроба пояснити яке-небудь людське явище, взяте в певний момент, - релігійне вірування, моральне правило, правовий припис, художня техніка, економічний порядок - треба починати з сходження до його найбільш простий, первісної формі.

     Оскільки  всі релігії, вважав Дюркгейм, можна  порівняти, остільки неминуче існують  основні, загальні для них елементи. Маються на увазі не зовнішні, легко  виявляються риси, а внутрішні, глибинні. Усім системам вірувань і культів  властива деяка кількість основних уявлень і ритуальних установок, які, незважаючи на різноманітність  форм, скрізь мають одне й те саме об'єктивне значення і виконують  однакові функції. Це - постійні елементи, утворюють в релігії те, що є  в ній вічного і людського; вони становлять об'єктивний зміст  ідеї, яку висловлюють, коли говорять про релігію взагалі. Дати загальне визначення релігії можливо не шляхом спостереження складних релігій, що виникають в ході історії. Кожна  з них сформувалася з настільки  різноманітних елементів, що дуже важко  відрізнити вторинне від головного, істотне від того, що минає. Зовсім інакше йде справа в нижчих товариства. Незначна відмінність індивідуальностей, менші розміри групи, однорідність зовнішніх умов сприяють уваги відмінностей і мінливості до мінімуму. Група постійно створює інтелектуальну і моральну одноманітність. Минуще, другорядне, надлишкове ще не стало приховувати головне. Все зведено до необхідного, без чого релігія не може існувати. Але необхідне - це також і суттєве, т. з. те, що нам важливо перш за все пізнати. Первісні релігії дозволяють не тільки виявити свої конструктивні елементи, але і пояснити їх. Оскільки факти тут простіше, зв'язки між ними також проступають більш виразно. У первісних релігіях релігійний факт ще несе на собі відбиток свого походження. Причини, від яких залежать найбільш суттєві форми релігійних мислення і практики, спостерігати тим легше, ніж менш складні суспільства, в яких ці форми спостерігаються. Тому для виявлення загальних ознак релігії Дюркгейм досліджував тотемічних систему в Австралії.

     Розглядаючи наявні визначення релігії, він піддав критиці точку зору, згідно з якою для будь-якої релігії характерне поняття надприродного. Воно зазвичай застосовується до будь-якої категорії  явищ, що виходять за межі нашого розуму; надприродне - це світ таємничого, непізнаного, незбагненного. Але, за думку соціолога, ця ідея досить пізно з'являється  в історії релігій; вона абсолютно  чужа не тільки народам, званим первісними, але також і всім тим, які не досягли певної міри інтелектуальної  культури. Ідея надприродного виникла  недавно і припускає протилежну ідею, яка не містить у собі нічого первісного. Для того, щоб назвати  деякі факти надприродними, потрібно вже мати почуття, що існує природний  порядок речей, тобто Явища Всесвіту пов'язані між собою необхідними  відносинами, законами. Коли цей принцип  прийнятий, все, що порушує закони, з  необхідністю має знаходяться як би поза природи і отже, поза розуму. Але подібне поняття про універсальний  детермінізм - недавнього походження; навіть класичним мислителям давнини  не вдалося його усвідомити повною мірою, це завоювання позитивних наук, а протилежне розуміння не могло  йому передувати. Поняття релігійного  далеко не збігається з поняттям незвичайного, непередбаченого, таємничого. Ідея таємничого не містить у собі нічого початкового. Вона не дана людині з самого початку, тому займає якесь місце лише в невеликому числі розвинених релігій. Ідея надприродного не може бути застосована для загального визначення релігії.

     Не  задовольняло Дюркгейма та визначення релігії через поняття божества; є обряди без богів і навіть такі, від яких відбуваються боги. Не всі релігійні властивості походять від особистостей божеств. Існують  культові відносини, не що мають на меті з'єднувати людини з божеством. Отже, релігія виходить за рамки  ідеї богів і духів.

     Дюркгейм  спеціально підкреслював наявність  в релігії систем знаків, емблем, символів. За його думку, емблема використовується як сполучна, збірного центру будь-якої групи. Виражена в матеріальній формі, емблема соціальної єдності робить його більш очевидним. Індивідуальне  свідомість залишається закритим для  всіх інших; члени групи можуть спілкуватися тільки за допомогою знаків, які  висловлюють їх внутрішні стани. Якщо між ними встановлюється спілкування, яке стає реальною спільнотою, і  в одне загальне свідомість зливаються всі партикулярні свідомості, то знаки, їх виражають, як би зливаються в один -- єдиний і унікальний знак. Використання емблематичного символів дає індивідам  знати, що вони єдині. Колективні уявлення припускають вплив і реагування на вплив з боку іншого, то є продукти таких взаємодій, які можливі  лише через матеріального посередника. Індивідуальне свідомість не здатна вступати в контакт з деяким іншим, не виходячи за межі себе самого, але  вона не може це зробити крім якихось  рухів. Їх гомогенність є те, що дає  групі усвідомлення себе. Якщо одного разу гомогенність встановилася і руху придбали стереотипну форму, то вони служать символізації відповідних  подань, - однак лише тому, що беруть участь у їх формуванні. Без символів "соціальне свідомість" може мати тільки нетривке, випадкове існування.