Відношення студентів до театру

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НУХТ 
 
 
 
 
 

Соціологічне  дослідження

На тему:

«Відношення студентів до театру» 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконав:

 студент  ОФПД – II-2

Компанець О.В. 
 
 

Київ 2008

Відношення  студентів до театру 
 

Гіпотези: 

Гіпотеза 1:

  Більшість студентів позитивно відноситься                            до театрів. 

Гіпотеза 2:

В даний час студенти мало цікавляться театральним мистецтвом та рідко відвідують театри. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Об’єкт  дослідження: студенти 

Суб’єкт дослідження: театр 
 
 
 
 
 
 
 

Театри  Києва: історія і витоки 

Є підстави стверджувати, що кияни вперше побачили лицедіїв тисячу років тому. А може бути, і ще раніше. Першими в Києві артистами були скоморохи. Їх виступ відображений на фресках Софійського собору, що датуються XI сторіччям. Перший в столиці стаціонарний театр з'явився на початку XIX століття. Ініціатором його будівництва став міський магістрат, проте остаточне «добро», згідно тодішньої субординації, дав генерал від кавалерії Олексій Тормасов, що займав пост київського військового губернатора.

Зокрема, 26 серпня 1804 року міський архітектор Андрій Меленський отримав з губернаторської канцелярії офіційну депешу. У ній генерал повідомляв: «За уявленням до мене тутешнього магістрату про бажання деяких громадян побудувати власним їх коштом дерев'яний театр, дати на це мою згоду. для побудови його виділити місце лежаче між Печерська, поблизу гори, прилеглої до старого Києва, в суміжності площі, званою Кінною – ліворуч дороги, ведучій від Печерська на Поділ»

Кінною  в ті роки іменувалася сучасна  Європейська площа. Місце, відведене військовим губернатором для будівництва театру, знаходиться між Трьохсвятительською вулицею і Володимирським спуском – нині там розташовується Український будинок.

Споруда першого в місті театру була завершена, по різним даним, в 1805 або 1806 році. Це було двоповерхова дерев'яна будівля в стилі ампір, та, що вміщала одночасно 470 глядачів. Напис на завісі свідчив: «Сміх очищає вдачі». З нагоди відкриття театру Кінна площа була перейменована в Театральну.

Перший  київський театр не мав власної  трупи – будівля орендувалася гастролерами. Перший сезон в новому театрі відкрила трупа чернігівського поміщика Данила Ширая, що складалася з його кріпосних селян.

У подальші роки на цій сцені гастролювали багато знаменитостей. Наприклад, москвич Михайло Щепкин, що чудово грав українських персонажів. Киянам також запам'ятався Гамлет у виконанні неперевершеного російського трагіка Павла Мочалова.

Городяни  охоче відвідували театр. Увазі  поважної публіки пропонувалася як світова класика, так і український репертуар. Повні зали збирали спектаклі «Скупої» Мольера, «Отелло» і «Гамлет» Шекспіра, «Розбійники» і «Підступність і любов» Шиллера. З українського репертуару користувалися успіхом «Наталка Полтавка» Котляревського, «Сватання на Гончаровке» Квітки- Основ’яненко. Російський репертуар був представлений комедіями «Лихо з розуму» Грибоєдова і «Ревізором» Гоголя.  

Втім, в  театрі йшли не тільки драматичні спектаклі, але також балети і опери. Першу українську оперу кияни побачили 2 березня 1823 року. У той весняний день польська трупа Ленкавського представила оперу в двох діях під назвою «Українка, або Чарівний замок».

У 1834 році київські театрали вперше відвідали «літній» театр, що відкрився в парку у Царського палацу. Театр уразив глядачів відсутністю не тільки звичного даху над головою, але і задньої стінки. Спектаклі йшли на тлі паркових дерев. Після закінчення антракту публіку скликали в зал випущеною в повітря ракетою. 

Будівля першого стаціонарного театру, простоявши без ремонту чотири з половиною десятиліття, неабияк застаріло. Тому в квітні 1850 року імператор Микола I затвердив проект будівництва нового міського театру на розі нинішніх вулиць Володимирської і Богдана Хмельницького. А театральну будівлю що відслужила свій термін вирішено було знести. 30 липня 1851 року тут відбувся прощальний спектакль. 

Новий театр, споруджений за проектом академіка Івана Штрома, обійшовся казні в 130 тисяч рублів. Він відкрився 2 жовтня 1856 року. «Повний збір при звичайній ціні був більше 600 крб., – писав історик Сементовський. – Штиль архітектури італійський... Ложі висячі, розташовані в чотири яруси. по білому полю прикрашені золотими бордюрами і оздоблені темно-вишневим шерстяним оксамитом. Стеля пристойно розмальована; в центрі його висить кришталева люстра з 50-ма лампами». На сцені цього театру блищали зірки світової величини: російські артисти Марія Єрмолова, Олександр Ленський, Поліна Стрепетова, американець Айра Олдрідж, італійка Елеонора Дузе, француженка Сара Бернар і багато інших.  

У лютому 1896 року дітище академіка Штрома згоріло. На його місці побудували будівлю нинішньої Національної опери, що відкрилася в 1901 році.

Перший  український стаціонарний театр  з'явився в Києві в 1907 році. У трупу, якою керував Мікола Садовський, входили корифеї українського театру Марія Заньковецкая, Софія Тобільовіч та інші. Трупа виступала в будівлі народного будинку Троїцкого (нині – Театр оперети по вулиці Червоноармійською, 53). 

У Києві, за яким міцно закріпилася слава одного з самих театральних міст Російської імперії, нові театри росли як гриби. Так, в одному лише 1912 року відкрилися: Малий театр мініатюр, Театр мініатюр «Фігліки», Пересувний театр мініатюр ліліпутів (все – на Хрещатику), Театр мініатюр «Килим» (на нинішній вулиці Архітектора Городецкого), Театр мініатюр «Одеон» (на Червоноармійській), Пересувний театр мініатюр «Мікст» (перший в Росії) та інші.  

Сьогодні  в Києві є декілька десятків театрів, що працюють в самих різних жанрах. Столиця дбайливо зберігає свої давні традиції, залишаючись самим театральним містом України. 
 
 
 
 
 
 

Висновки: 

     Отже  провівши дане соціологічне дослідження  по темі «Відношення молоді до театрів» можна зробити наступні висновки:

По- перше  більшу активність щодо участі в дослідженні проявили представниці прекрасної статі, тобто 75% опитаних. Це при тому, що вибірка дослідження складала 20 чоловік.

     Також слід зазначити, що майже всі опитані проживають в гуртожитку.

     По- друге, з результатів дослідження  бачимо, що підтверджується перша з висунутих мною гіпотез, тобто більшість студентів позитивно відносяться до театрів. Про це свідчать наступні показники: 19 з 20 опитаних позитивно відносяться до театрів, а також 19 з 20 опитаних вважають, що відвідування театру приносить користь, і ,судячи з відповіді на питання «Які на Вашу думку висави кращі?», на яке 80 % опитаних відповіли, що класичні, то користь вони вбачабть в пізнанні та осмисленні класики.

     По- третє, також підтвердилась друга  гіпотеза, щодо відвідування театрів, і нажаль вона справдилась: тільки одна люина з усіх опитаних відвідує театр раз в тиждень, а основна маса (45%) відвідує театр раз в рік, і аж 20% опитаних були в театрі максимум 1 раз.

     З мого дослідження можна констатувати факт, що на даному етапі розвитку молодь не приділяє достатньої уваги культурному розвитку, як мінімум в плані театру. Владі слід звернути увагу на культурний розвиток молоді, та провадити ряд процедур, щодо заохочення та привернення уваги і пробудження інтересу молоді.