Державне регулювання економіки

ЗМІСТ

ВСТУП 3

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА……………………………………………………4

Державне регулювання  сільського господарства та АПК…………………...4-9

Прогнозування і планування регіонального розвитку…………………….10-13

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА……………………………………………………………...14

Задача 1 …………………………………………………………………………..14

Висновок………………………………………………………………………….15

Література………………………………………………………………………..16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Державне регулювання  економіки покликане забезпечити  її рівновагу і сталий розвиток. Конкретні напрямки, форми та масштаби державного регулювання економіки визначаються характером і гостротою економічних, політичних, соціальних, екологічних та інших проблем у будь-якій країні певного періоду.

Державне регулювання соціально-економічного розвитку країни є істотною ознакою сучасної ринкової економіки змішаного типу. Розумний симбіоз ринкових і державних регуляторів дає можливість реалізовувати соціально-економічні цілі розвитку суспільства, досягати високої ефективності виробництва, стабільного економічного розвитку, забезпечувати соціальну справедливість.

Трансформація економічної  системи України ставить за мету формування соціально орієнтованої ринкової економіки. Досягти цієї мети неможливо без активної участі держави. Актуальною в цьому сенсі є ідея німецького економіста Фрідріха Ліста, висловлена ще у середині XIX століття, про те, що У країн, які долею історії опинилися у становищі тих, котрі доганяють, немає іншого способу швидко забезпечити високі темпи економічного розвитку і зайняти належне місце у світі, як спертися на силу і міць держави.

 Про активну, цілеспрямовану  роль держави у реформуванні  національної економіки, здатної  забезпечити високу результативність  цього процесу, свідчать численні  приклади зі світового Досвіду. Так, післявоєнне ефективне реформування Японії та Німеччини, а також кардинальні зміни в економічному розвитку Ряду країн Південно-Східної Азії й Південної Америки відбувалися саме за активної свідомої участі держави.

 Забезпечити трансформацію одержавленої економіки в ринкову, уникнувши хаосу і стихійних руйнівних процесів, що відкидають країни далеко назад, може тільки держава. Саме вона, маючи чітку стратегію і програму реформування та використовуючи весь арсенал засобів, що є в її розпорядженні, здатна у відносно короткі строки і з меншими втратами створити умови для становлення цивілізованих соціально-економічних відносин і найповнішого задоволення потреб суспільства.

 Перед економікою  України стоять складні й важливі  проблеми, від вирішення яких залежить майбутнє держави: які функції повинна виконувати держава у трансформаційній економіці, які форми і методи регулювання вона має для цього застосовувати, якою має бути специфіка управління розвитком соціально-економічних процесів в окремих сферах і секторах економіки.

 

 

 

 

 

 

 

ТЕОРЕТИЧНА  ЧАСТИНА

Державне регулювання  сільського господарства та АПК

 

Ціни на сільськогосподарську продукцію. В 1924-1957 роках в СРСР застосовувалось  кілька видів цін на сільськогосподарську продукцію: колгоспи продавали її по заготівельним та конвенційним цінам, радгоспи - по здаточним цінам. З 1958 року у зв’язку з відміною обов’язкових поставок всі ціни були замінені закупочними цінами. Централізовано встановлювався їх середній рівень, а в союзних республіках вони диференціювались по цінових зонах.

Зональна ціна встановлювалась  на основі даних про середню багаторічну  собівартість продукції. До неї додавався  прибуток, достатній для того, щоб  забезпечити запланові темпи  розширеного відтворення в сільському господарстві (придбання додаткової техніки, добрив та ін.). Перед реформою розмір цього прибутку ( в процентах до собівартості ) складав приблизно 45-50%.

В 1970 році джерела розширеного  відтворення в сільському господарстві забезпечували рентабельність на рівні 45%. З них 10% поступило не за рахунок прибутку, а за рахунок бюджетного фінансування радгоспів.

Зональні ціни забезпечували  розширене відтворення в усіх цінових зонах. Це протирічило інтересам  переважного розвитку виробництва  там, де для цього є кращі умови вища ефективність затрат. Тому перед реформою ставилось питання про укрупнення цінових зон з тим, щоб поступово припиняти виробництво в гірших природних умовах і концентрувати його в кращих умовах виробництва. Очікувалось, що це обумовить скорочення посівних площ в СРСР з 220-230 млн. га до 165 млн. га.

Ціни колгоспного ринку (базару) встановлювались в залежності від попиту та пропозиції. В основі цін кооперативної торгівлі знаходились  ціни колгоспного ринку. При продажу  продукції безпосередньо в крамниці і підприємства громадського харчування застосовувались роздрібні ціни за мінусом торгової скидки.

В країнах ЄЕС на черговий рік затверджують об’єми виробництва  того чи іншого виду сільськогосподарської  продукції і встановлюють крім базисних мінімальні закупочні ціни (“гарантовані ціни”, ”ціни підтримки”). Якщо виробник сільськогосподарської продукції постачає продукцію згідно встановленим вимогам, він може розраховувати на підтримку - закупівлю його продукції по “гарантованих цінах”, ”цінах підтримки”.

Якщо об’єм закупок  перевищує встановлену квоту, на слідуючий рік “ціна підтримки” знижується з тим, щоб зменшити обсяг  виробництва.  Таким чином держава  контролює обсяг виробництва  сільськогосподарської продукції,  не допускає криз надвиробництва. При  цьому зберігається ринкове регулювання виробництва, конкуренція, що змушує виробників зменшувати витрати виробництва і підвищувати якість продукції.

В 1991 році частка державних  субсидій (безпосередні виплати, підтримання  твердих цін і надання дешевих  кредитів) в доходах фермерів займала в країнах Спільного Ринку 49%, США - 30%, Канаді - 45%, Швеції - 59%, Японії - 66%, Фінляндії - 71%, Норвегії - 77% та Швейцарії - 80%.

Аналогічно регулюються  ціни на зернові культури, молоко, сир, масло в США. Фермер, якій вирощує зерно, отримує від міністерства сільського господарства кредит і повертає його після реалізації врожаю. Якщо ринкові ціни падають нижче рівня контрольних цін, встановлених конгресом, фермер може здати врожай державі по контрольних цінах, сплативши за рахунок цього  борг і отримуючи виторг.

В останній час в зв’язку  з необхідністтю  підвищити конкурентноздатність сільськогосподарської продукції  США адміністрація обмежує дотації  для фермерів. Знижуються контрольні ціни. Державні видатки на підтримання цін пшениці і кукурудзи  скоротилися з 26 млрд. дол. в 1986 році до 10 млрд. дол.. в 1989 році. Зменшуються обсяги кредитів для фермерів.

Указ Президента України  “ Про Основні напрями розвитку агропромислового комплексу України  на 1998-2000 роки”  (прийнятий 29.04.1998  р.) передбачає розробку та затвердження Концепції кредитування підприємств та організацій, враховуючи специфіку функціонування аграрного сектора, та Положення про цільові аукціони кредитних ресурсів для суб’єктів аграрного ринку, створення законодавчої та нормативної бази для організацій Державного акціонерного селянського  іпотечного банку, а також створення фонду державної підтримки цін і доходів в агропромисловому комплексі.

“Зелені плани” - форма  державного регулювання сільського господарства, яка набула розповсюдження в 50-ті роки в країнах Західної Європи.

Основна мета “зелених планів” - стимулювання підвищення продуктивності праці в сільському господарстві, науково-технічного прогресу і концентрації виробництва, підвищення конкурентоздатності великих господарств, покращення аграрної структури. Соціальна мета “зелених планів” - досягнення паритету, тобто рівності доходів, соціальних та інших привілеїв для зайнятих в сільському господарстві та інших галузях економіки.

Вони - засіб індустріально-економічної перебудови сільського господарства. Вони включають законодавчі акти окремих країн, які визначають умови, норми і характер державного втручання в сільське господарство, а також довгострокові плани його розвитку.

“Основний сільськогосподарський закон” ФРН передбачає:

1. поліпшення аграрної  структури: проведення комплексу  державних заходів по модернізації  сільського господарства і якісному  перетворенню його продуктивних  сил (укрупнення господарств,  ліквідація їх роздробленості  та ін.);

2. переселення у міста тих  селян, які припиняють свою  участь в сільськогосподарському  виробництві; 

3. скорочення безробіття і неповної  зайнятості в сільській місцевості  шляхом створення тут промислових  підприємств; 

4. допомога рентабельним господарствам, які вирощують зернові культури і картоплю;

5. підвищення доходів працівників,  що зайняті в сільському господарстві, до рівня зарплати промислового  робітника відповідної кваліфікації.

“Зелені плани” конкретизуються  в довгострокових і річних планах, в яких визначаються суми державних асигнувань на сільське господарство, їх розподіл по видах, конкретні форми державного втручання і впливу на сільськогосподарське виробництво: податкові пільги, дотації на придбання палива, сільськогосподарських машин та добрив.

Кооперація.   Згідно оцінок, у  світі діє близько 1 млн. кооперативних  організацій більш як 120 видів  і різновидів, які об’єднують біля 600 млн. чоловік. На протязі останніх 50 років кооперативним рухом були охоплені 100% сільських господарів в  Швеції, Данії, Норвегії, Фінляндії, Ісландії, Нідерландах та Японії. В ФРН та Франції кооперативи об’єднують 80% всіх сільськогосподарських підприємств, в США, Італії, Великобританії - 25-30% фермерських господарств. Дуже часто фермери приймають участь у 2-3, або навіть в 4-5 кооперативах різної спеціалізації.

Сільськогосподарська кооперація включає об’єднання по переробці  і реалізації сільськогосподарської  продукції, постачанню засобами виробництва, кредитуванню, виробничому обслуговуванню, а також  виробничі кооперативи. В сучасних умовах в одній кооперативній організації часто суміщаються різні функції по обслуговуванню фермерів.

Індустріалізація сільського господарства стимулювала розвиток кооперативного виробничого обслуговування фермерських  господарств: обробку грунту, меліоративні роботи, внесення добрив, збирання врожаю, заготівлю кормів. Техніка, яка використовується для проведення таких робіт, може знаходитись як в індивідуальній, так і в колективній власності членів кооперативу, і застосовуватись по черзі фермерами або за допомогою власників машин.

Кооперативи надають послуги по матеріально-технічному обслуговуванню техніки, забезпеченню електрикою та зв’язком, консультаційно-інформаційного плану  та ін. Діють об’єднання по водопостачанню, обслуговуванню теплиць  з постачанням необхідного посадкового матеріалу, по покращенню і використанню пасовищ.

Виробнича кооперація на Заході значного розповсюдження не має. Виробничі кооперативи  звичайно об’єднують невелику кількість  ферм, які належать близьким родичам. Існують  об’єднання типу “часткової інтеграції”: сумісне використання будівель, приміщень для худоби, обладнання тощо, які знаходяться, як правило, в груповій власності. Звичайно  в груповій власності знаходиться новітнє обладнання, яке обслуговується найманими робітниками. Члени кооперативу в цьому випадку виступають як акціонери.

Національне законодавство про  кооперативи базується на принципах, рекомендованих Міжнародним кооперативним  альянсом: відкритого членства, демократичного характеру управління, недопустимості збагачення  одного члена кооперативу за рахунок інших, суворого обмеження процента нарахувань на капітал у випадку розподілу прибутку за паями, активного  співробітництва кооператорів, проведення виховної та просвітницької роботи серед своїх членів.

Статути кооперативних організацій  визначають мінімальну кількість членів, географію діяльності, умови виходу з кооперативу. Щоб утруднити  розпад кооперативів з-за виходу з них, встановлюють мінімальні строки членства (від 2 до 20 років); в ряді випадків не можна вийти з кооперативу до виконання прийнятих на себе зобов’язань (наприклад, постачання продукції на переробку). В інших випадках фермер зобов’язаний  відшкодувати втрати, які понесе кооператив в разі виходу фермера з нього. Кооператив може затримати повернення пайового внеску (на строк від 2 до 10 років в різних країнах), якщо негайна виплата його нанесе збитки кооперативу.

Держава сприяє кооперативам пільгами по оподаткуванню, пільговими кредитами на придбання техніки  та ін. Становлення кооперативів відбувається нерідко за допомогою субсидій та кредитів держави. 

Сільськогосподарська  кооперація в Україні організується  у відповідності з Законом України “Про сільськогосподарську кооперацію” (прийнятий 17.07.1997 року). За цілями, завданнями і характером діяльності кооперативи поділяються на виробничі та обслуговуючі. Виробничі кооперативи здійснюють господарську діяльність на засадах підприємництва з метою отримання доходу. Обслуговуючі кооперативи поділяються на переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі, сервісні та ін., і створюються для надання відповідних послуг; вони не ставлять за мету отримання прибутку.