Необхідність та завдання банківського регулювання і нагляду

1.1. Необхідність та завдання банківського регулювання і нагляду

Діяльність банківських установ супроводжується значною ризиковістю їх діяльності, зумовленою, в основному, впливом безлічі зовнішніх факторів економічного середовища. Виходячи з такої ситуації, лише досконалість особливого законодавчого регулювання та контролю за діяльністю банків, може забезпечити стабільність і розвиток усіх сфер економіки, оскільки банки виробляють специфічні товари і послуги (грошові кредити, гарантії, здійснюють акумуляцію вільних ресурсів підприємств та фізичних осіб та надають їх у різні сфери економіки, обслуговують кругооборот грошей між суб’єктами господарювання тощо), якими і користується вся економіка.

Банківський нагляд на сучасному етапі - це моніторинг усіх видів ризиків, притаманних банківській діяльності, з метою зведення до мінімуму насамперед системного ризику, тобто запобігання ланцюговій реакції, за якої крах одного або кількох банків може спричинити кризу всієї банківської системи.

Сьогоднішня банківська система після періоду бурхливого розвитку активних та пасивних операцій, системності банків (мережі філій у кожному регіоні), входження на вітчизняний ринок іноземних банків, страхових компаній, знаходиться у стані стагнації та пошуку стратегій подальшого розвитку. Запровадження вимог Базеля III впродовж 2011-2019 років суттєво впливатиме на весь подальший розвиток банківської системи та принципів контролю за нею.

Водночас суспільство зацікавлене у тому, щоб ні в якому разі не повторилась банківська криза 2008-2009 років (будь-якого характеру) чи наявними були нестабільні і непередбачувані процеси у банках, при виникненні яких відбувається обмеження грошових взаємовідносин між банками, різке зменшення прибутковості банківських установ, пропозиції грошей, зростання відсоткових ставок за позиками, підвищується рівень інфляції та девальвації національної валюти, зазнають фінансових втрат (при банкрутстві банку) безліч юридичних та фізичних осіб.

За цієї ситуації Національний банк України є, з однієї сторони, основним винуватцем допущення даної ситуації, а з іншої – фінансовим джерелом відновлення довіри до банківської системи держави, що є в обох випадках вкрай невигідним для нього. Крім того, фінансові вливання є обмеженими і здійснюються, переважно, за рахунок кредитної емісії.

Тому суспільна потреба в попередженні банкрутств є важливіша, ніж намагання акціонерів банків отримувати високі прибутки в результаті ризикованої діяльності. Існуючі правила, норми, обмеження не завжди влаштовують банки. Знаходячись у пошуку різних джерел доходів і, долаючи високий рівень конкуренції, банки не завжди дотримуються встановлених норм. Виявлення порушень існуючих правил та оцінка пов’язаних з ними ризиків є основним моментом регулювання банківської діяльності та збереження довіри зі сторони Національного банку України.

Таким чином, основною причиною регулювання та нагляду за діяльністю банків є можливість раннього реагування Національного банку України на проблеми банків та впевненість у стабільності кожного окремого банку.

Головне завдання органів банківського нагляду – забезпечення належного контролю за діяльністю банків, який би унеможливлював їх функціонування поза правовим полем, що часто призводить до банкрутства банку і втрати ним як власних, так і залучених коштів.

Головними  цілями і завданнями банківського нагляду є: (рис.1.1.)

Рис.1.1. Цілі і завдання банківського нагляду

2. ЕТАПИ ЗДІЙСНЕННЯ БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ

За етапами і методами здійснення банківський нагляд поділяють на вступний, попередній і поточний (рис. 1.3.).

Банківський нагляд починається з вступного контролю, який проводиться з метою чіткого та повного визначення вимог для отримання ліцензії на проведення банківських операцій і який поділяється на два етапи – державну реєстрацію банку як юридичної особи і надання ліцензії на здійснення банківських операцій.

Основна мета вступного контролю – відбір банків, що відповідають встановленим вимогам та створення умов для їхньої діяльності. Основний інструментарій вступного контролю банківського нагляду – аналіз бізнес-планів, перевірка керівників та засновників, контроль за правильністю формування статутного капіталу, перевірка наявності матеріально-технічної бази банку тощо.

Другим етапом наглядової діяльності є попередній контроль (пруденцій-ний/документарний нагляд), який здійснюється з метою дотримання банками вимог розумного (з оптимальним ризиком) ведення банківської справи і включає заборону або обмеження окремих видів банківської діяльності з боку Національного банку України, відрахування до резерву для відшкодування можливих втрат за кредитами банків, встановлення штрафних санкцій за порушення банками показників економічних нормативів, порядку формування обов'язкових резервів тощо. Важливою складовою процесу попереднього контролю (або безвиїзного нагляду) є система раннього реагування та упереджувальних заходів.

Мета попереднього контролю - запобігання виникненню кризових ситуацій в роботі, додержання банківського законодавства і нормативних документів. Основ-ними методами і прийомами на цьому етапі є аналіз фінансової звітності, виконання нормативів Національного банку України, застосування адекватних заходів впливу.

Поточний контроль за банками здійснюється шляхом їх інспектування, а також розроблення та вжиття заходів щодо організаційного зміцнення і фінансового оздоровлення банків.

Основна мета четвертого етапу – виведення банку із стану "старіння" за допомогою санації (організаційно-технічна і фінансова допомога, інспектування, тимчасові органи адміністрації) або у разі "згасання" – ліквідація банку з мінімаль-ними соціально-економічними витратами шляхом проведення ліквідаційних заходів. Ефективне здійснення процедури ліквідації є важливою гарантією захисту інтересів вкладників і кредиторів банку.

Ліквідація як банкрута навіть одного банку істотно впливає на загальну політичну та економічну ситуацію та стан фінансового ринку країни. Це обумовлює винятковість процедури ліквідації банків та необхідність виваженого підходу в кожному окремому випадку, використання всіх можливостей максимальної прозорості процесу і згладжування можливих соціальних і економічних наслідків.

Отже, ефективність банківського нагляду залежить не лише від кропіткої щоденної його роботи, а також від чітких поставлених завдань, рівня запозичення передового світового досвіду та наявності кваліфікованого персоналу.

3.Сучасна структура банківського нагляду

В кінці 1997 р. було визначено оптимальну на той час структуру системи банківського нагляду. Вона передбачала такі підрозділи, керівні ланки:

            відділ банківського нагляду регіонального управління Національного банку;

            Комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків при територіальному управлінні Національного банку;

            начальник територіального управління Національного банку;

            відповідні департаменти банківського нагляду Національного банку;

            заступник Голови Правління Національного банку (рис.1.4.).

Рис. 1.4. Оптимальна структура системи банківського нагляду

Для організації ефективної роботи банківського нагляду рішенням Правління Національного банку України всі банки за розміром загальних активів було розподілено на 4 групи. На сьогодні вимоги є наступними:

      найбільші банки – більше 14000,0 млн.грн.;

      великі банки – більше 4500,0 млн.грн.;

      середні банки – більше 2000,0 млн.грн.;

      малі банки – менше 2000,0 млн.грн.

На сьогодні ж банківський нагляд Національного банку знаходиться на етапі нових змін, пов’язаних як з урахуванням уроків банківської кризи, так і під впливом нових міжнародних підходів, викладених у Базелі III. Відповідно, Національний банк змінив структуру Генерального департаменту банківського нагляду, який складається з [44]:

-   Департаменту пруденційного нагляду;

-   Департаменту реєстрації, ліцензування та реорганізації банків;

-   Департаменту інспектування банків;

-   Департаменту нормативно-методологічного забезпечення банківського регулювання та нагляду;

-   Департаменту фінансового моніторингу.

4. Світовий досвід організації банківського нагляду

Як показує світовий досвід, практика нагляду за діяльністю банків у різних країнах відрізняється не тільки різноманітністю форм його організації, а й органами, які його проводять. Органами нагляду можуть бути:

1)    структурний підрозділ (управління, департамент) центрального банку (Нідерланди, Греція, Іспанія, Нова Зеландія, Україна);

2)    незалежний контрольний орган, комісія, агентство або декілька паралельних органів (Австралія, Велика Британія, США, Швеція);

3) відділ при міністерстві, зазвичай, при міністерстві фінансів (Австрія, Канада, Норвегія, Португалія).

У деяких країнах (Німеччина, Франція, Італія, Швейцарія) існує змішана система банківського і фінансового нагляду, у рамках якої наглядові функції центральний банк поділяє з іншими державними органами.

Серед центральних банків світу унікальною є Федеральна резервна система (ФРС) США, яка створена відповідно до Закону 1913 р.[1] Її засновниками є 12 Федеральних резервних банків, засновниками яких є комерційні структури (банки, страхові компанії, інвестиційні фонди тощо), що згруповані по територіальній ознаці (державних банків в США немає).

У США існують чотири органи банківського нагляду, контролю і регулювання: Управління контролера грошового обігу при Казначействі, Федеральна резервна система, Федеральна корпорація страхування депозитів (ФКСД), органи банківського нагляду штатів.

Діяльність національних банків контролюється і регулюється ФРС разом із двома іншими органами - Управлінням контролера грошового обігу і ФКСД. Нагляд за банками штатів - членами ФРС, депозити яких застраховані у ФКСД, здійснюється органами банківського нагляду штатів, ФРС і ФКСД. Банки штатів, які не є членами ФРС, але чиї депозити застраховані у ФКСД, контролюються двома структурами: органами банківського нагляду штатів і ФКСД. Банки штатів, які не входять до ФРС і не страхують депозити у ФКСД, контролюються органами банківського нагляду штатів.

На відміну від США, структура органів банківського нагляду у країнах Західної Європи є більш чітко централізованою.

Одна з найбільш розвинених у світі - банківська система Німеччини. Високий рівень її надійності забезпечується багатьма факторами, зокрема налагодженим механізмом нагляду за діяльністю банків, а також ефективною системою зовнішнього аудиту, який координує свою роботу з державними наглядовими органами. У Німеччині Бундесбанк розподіляє обов'язки нагляду з Федеральним відомством нагляду за кредитною системою (ФВНКС), яке здійснює держав-ний нагляд за усіма кредитними установами. Це відомство є самостійним федеральним верховним органом, що підпорядковується вказівкам Федерального Міністра фінансів. Президент відомства призначається Президентом Німеччини на пропозицію Канцлера Федерального уряду, який повинен попередньо вислухати також думку представника Дойче Бундесбанка. ФВНКС тісно співпрацює з Бундесбанком і застосовує свої заходи, як правило, за погодженням із ним. Суть банківського нагляду Німеччини полягає в розробці стандартних балансових показників, контролі за їх дотриманням і аудиторській перевірці правильності бухгалтерської звітності. Балансові показники визначають припустимі межі ризиків кредитних, ринкових, курсових коливань ліквідності, насамперед з огляду на їх відповідність власному капіталу банків. Завданням наглядових органів є також перевірка методик розрахунку показників, які є основою індивідуальних систем оцінки ризиків.