Організація надходження нематеріальних активів у ПК «Сокальводоканал»

 

 

 

 

Оборотно-сальдова відомість подана в табл. 2.2.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 2.2

Оборотно-сальдова відомість

744			4000	4000
79			48700	48700
943			31000	31000
946			1700	1700
949			10000	10000
96			7000	7000
ОБОРОТИ	91000	91000	139400	139400	170400	170400

Рахунок	Залишок на початок		Обороти		Залишок на кінець
	Дт	Кт	Дт	Кт	Дт	Кт
1	2	3	4	5	6	7
02		-	1000		1000
20	55000	-	97200	130200	20000
311	29000	-	37600	36400	21200
372				36000		36000
361			96300	56200	30100
40		89100			89100
42		2000		4000		6000
442				41000		41000
46	7000			7000
641			16900	27900		11000
644			2000	20000		18000
631			53400	87800		34400
681			3000	27000		24000

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. РЕКОМЕНДАЦІЙНА ЧАСТИНА.

УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ  ОБЛІКУ НАДХОДЖЕННЯ НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ

Трансформація господарського механізму та входження  України в світовий економічний  простір зумовили появу нових  об'єктів та необхідність розробки такої методології обліку, яка  б відповідала потребам зацікавлених користувачів та узгоджувалася з  прогресивними здобутками бухгалтерської науки, узагальненими в міжнародних  стандартах. До складу цих об'єктів  належать і нематеріальні активи, які становлять предмет нашого дослідження. Крім того, сучасний етап розвитку елементів  економічної системи України  характеризується значним відставанням реального стану обліку нематеріальних активів від потреб господарської  практики (щодо питань визнання, оцінки, документування, поточного обліку таких  об'єктів), що унеможливлює забезпечення користувачів повною та об'єктивною інформацією.

Сьогодні  методика і принципи побудови обліку нематеріальних активів є об'єктом  пильного вивчення як вітчизняної, так  і світової економічної науки  та практики. Водночас методика і принципи обліку нематеріальних активів неодноразово піддавалися критичному аналізу  на сесії Міжнародної групи G20 та експертів ООН з міжнародних  стандартів обліку і звітності, що обумовлює  доцільність подальшої роботи в  напрямку їх вдосконалення.

Перспективні  напрямки реформування бухгалтерського  обліку нематеріальних активів можуть бути об'єднані в три групи: визнання нематеріальних активів (як об'єкта бухгалтерського  обліку), класифікація, організація  синтетичного й аналітичного обліку.

Ведучи  мову про перший напрямок, виникає  потреба всебічного дослідження  критеріїв визнання нематеріальних активів, встановлених П(С)БО 8 «Нематеріальні активи». В даному випадку проблема полягає в черговості визнання. Оскільки родовим поняттям відносно нематеріальних активів є «активи» - ресурси, що втілюють в собі потенційні економічні вигоди, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, то перші повинні відповідати загальним критеріям визнання активів. Але що є первинним: визнання нематеріальних активів, як таких, чи визнання їх активами?

Щоб вирішити цю дилему необхідно систематизувати  відповідні критерії. Так, стандартом визначено, що до критеріїв визнання нематеріальних активів належать: імовірність  отримання економічних вигод, пов'язаних з їх використанням; достовірна оцінка їх вартості. Для нематеріальних активів, створених власними силами, спектр критеріїв доповнюється наявністю  намірів, технічних можливостей  та ресурсів для доведення відповідних  об'єктів до стану, в якому вони придатні для використання або реалізації. На нашу думку, застосування цих критеріїв  дозволяє провести визнання активів, але  аж ніяк не дозволяє визначити, що вони є нематеріальними. Тобто можна  зробити висновок, що вітчизняними стандартами закріплений пріоритет  первинності визнання ресурсів активами, що дозволяє поіменувати такі критерії як загальні.

Оцінка  нематеріальних активів з моменту  прийняття національного стандарту  до сьогодні залишається одним з  найбільш дискусійних та проблемних критеріїв. Труднощі оціни викликані  відсутністю вичерпного переліку витрат, які можна зараховувати до первісної  вартості об'єктів нематеріальних активів. Як відомо, залежно від виду витрат їх можна зарахувати до вартості нематеріального  активу або на витрати діяльності. До витрат, які створюють такі проблеми, можна зарахувати: витрати на наукові  та патентні дослідження, оцінювання об'єктів  нематеріальних активів, маркетингові дослідження ринку нематеріальних активів [1, с. 82]. Зокрема, віднесення витрат на дослідження до складу витрат періоду  за умови, що в подальшому на етапі  розробки буде отримано нематеріальний актив, бачиться невиправданим, оскільки призводить до штучного заниження первісної  вартості об'єктів, створених власними силами.

Поряд з  цим чимало об'єктів потребують достовірного встановлення справедливої вартості, що з огляду на умовність існування в Україні активного ринку нематеріальних активів, становить надскладну практичну проблему. Перспективними для застосування в даному випадку є рекомендації міжнародних стандартів оцінки, якими передбачено три базових підходи: витратний, дохідний та ринковий. Вибір конкретного методу має передбачатися в обліковій політиці підприємства та враховувати можливості підприємства щодо його емпіричної реалізації.

Застосування  критерію «втілення економічних  вигод» також не є безпроблемним. Яким чином підприємство може довести  можливість отримання економічних  вигод? Особливості нематеріальних активів унеможливлюють точне прогнозування  переваг від їх використання в  довгостроковій перспективі. Приміром, цінність інтелектуальних прав напряму  залежить від ринкової кон'юнктури: виникнення більш прогресивних технологій у конкурентів здатне повністю нівелювати вигоди від їх використання для підприємства, яке є її власником.

Спеціальні  критерії, які дозволяють ідентифікувати нематеріальний актив, як такий, випливають з його означення. Ними є немонетарність, відсутність матеріальної форми (вторинність  фізичної субстанції) та можливість ідентифікації. Щоправда, більшість цих критеріїв, за винятком «нематеріальності», так  само властива іншим видам активів, тому єдиною ідентифікуючою ознакою  по суті виступає вище зазначена. Поряд  з цим застосування спеціальних  критеріїв ускладнюється тим, що кожен з них є необхідним, проте  не достатнім для визнання. Тобто  на практиці виникає потреба доведення  відповідності кожному з критеріїв.

Одночасно вартим уваги є склад спеціальних  критеріїв, оновлений наказом Міністерства фінансів №901 від 08.07.2008 р. Найбільше проблем викликає застосування критерію ідентифікації, оскільки в стандарті має місце завуальоване ототожнення понять «ідентифікація» та «можливість відокремлення». Саме через це довгострокові ліцензії на провадження окремих видів діяльності неправомірно підлягають врахуванню у складі нематеріальних активів (згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків). Хоч ліцензія може бути однозначно ідентифікована (має індивідуальний номер та інші дані, що дають змогу вирізнити її з-поміж інших), проте вона носить особовий характер та не може бути відчужена від підприємства (передана користувачем третім особам). Таким чином, доцільно визнати, що мова йде про окремі критерії визнання, між якими не може бути знаку рівності.

Потреба вдосконалення класифікації нематеріальних активів диктується дублюванням  класифікаційних ознак в межах, передбачених нормативно-правовим полем. Ми притримуємося думки про доцільність  виокремлення мінімальної кількості  типологічних ознак, які дозволяють розмежовувати об'єкти нематеріальних активів. Це є передумовою раціональної організації синтетичного та аналітичного обліку, виходячи з індивідуальних потреб підприємства. Зокрема, пропонується виділяти чотири групи нематеріальних активів за ознакою природи прав: права користування природними ресурсами; права інтелектуальної власності; права користування майном; інші нематеріальні  активи. Для внутрішніх потреб та ведення  податкового обліку можливо провести перекласифікацію об'єктів за групами: нематеріальні активи виробничого  або невиробничого призначення.

Одночасно звертає на себе увагу та обставина, що незважаючи на колосальні трансформаційні  перетворення системи бухгалтерського  обліку в Україні, до сьогодні ще не створена єдина методологія документування й аналітичного обліку операцій з  нематеріальними активами. Удосконалення  організації аналітичного обліку може забезпечити налагодження належного  контролю за інвестуванням коштів у  придбання (створення) нематеріальних активів, їх використанням, амортизацією та своєчасним списанням з балансу. Зазначені аспекти повинні розглядатися з позиції їх впливу на фінансовий стан і фінансові результати діяльності підприємства.

Ми підтримуємо  думки провідних спеціалістів, що для оперативного вирішення проблем, пов'язаних з використанням і  обліком нематеріальних активів, на підприємстві має сенс формування спеціальної постійно діючої комісії. До складу комісії повинні входити як провідні спеціалісти функціональних підрозділів підприємства, так і - в обов'язковому порядку - бухгалтер сектору обліку нематеріальних активів. За необхідності до участі в роботі комісії можна запрошувати консультантів, аудиторів, експертів з інших організацій. Мінімальний перелік функцій такої комісії має передбачити: оцінку (первинну та звітну (у випадку переоцінки)), встановлення строку корисного використання об'єктів нематеріальних активів, проведення інвентаризації, участь у документальному оформленні операцій з нематеріальними активами.

Іншою, не менш актуальною проблемою, є неналежний стан документального оформлення операцій з нематеріальними активами. З  одного боку, в Україні відсутні офіційно затверджені форми первинних  документів з обліку нематеріальних активів, що провокує використання типових  форм обліку основних засобів, які не тільки морально застарілі, але й  не враховують специфіку нематеріальних активів. З іншого боку, проблему можна  було б вирішити на рівні підприємства, розробивши та затвердивши внутрішню  документацію, проте в більшості  випадків практикуючі бухгалтери мають  патерналістську позицію. На наше переконання, сьогодні назріла об'єктивна необхідність розробки та затвердження на загальнодержавному рівні таких форм первинної документації, як акт приймання-передачі, акт оцінки, картка обліку нематеріальних активів, картка обліку переоцінки, картка обліку зменшення (відновлення) корисності.

Поряд з  цим удосконалення потребують облікові регістри. Двох форм, затверджених Міністерством  фінансів (відомість обліку нематеріальних активів, нарахованої амортизації (зносу) за рік (форма ВНА-1) та відомість 4.3 аналітичного обліку нематеріальних активів), явно недостатньо для формування повної інформації про нематеріальні активи. Та й придатність цих форм для  практичних цілей також залишається  під питанням, оскільки вони не несуть достатнього інформаційного навантаження (ігноруються характеристики об'єктів, кореспонденція рахунків, балансова вартість) та лише суттєво збільшують трудомісткість облікових робіт.

Отже, головні  напрямки реформування діючої системи  бухгалтерського обліку нематеріальних активів охоплюють:

а)забезпечення кореляції між положеннями національних стандартів щодо визнання нематеріальних активів активами (група необоротних) та власне нематеріальними активами, виходячи із градації критеріїв визнання (загальні та спеціальні);

б) спрощення  класифікації нематеріальних активів, закріпленої П(С)БО 8, з метою усунення дублювання та раціональної організації  обліку, виходячи з індивідуальних потреб підприємства;

в) розробку та затвердження типових форми первинних  документів та облікових регістрів  для відображення наявності та руху нематеріальних активів.

Підсумовуючи  викладене, наголосимо, що вдосконалення  бухгалтерського обліку нематеріальних активів має на меті підвищення якості та корисності інформації, яка передається  зацікавленим особам для прийняття  управлінських рішень.