Теоретичні основи витрат на оплату праці та її оподаткування

Теоретичні  основи витрат на оплату праці та її оподаткування

Постановка  проблеми. З розвитком ринкових відносин заробітна плата відіграє значну роль у розвитку всіх галузей народного господарства. Заробітна плата є основним джерелом доходів працівників. Останнім часом різко погіршилася структура та зменшилася питома вага заробітної плати у валовому внутрішньому продукті. Реальна заробітна плата знизилася до рівня, який не забезпечує працівникові обсягів споживання матеріальних благ і послуг, достатніх для розширеного відтворення його фізичної та інтелектуальної здатності до праці. Дуже повільно зменшуються обсяги заборгованості з заробітної плати. Наслідком цього є різке зниження купівельної спроможності населення, згортання внутрішнього ринку.

Основні проблеми, що виникали в системі регулювання заробітною платою зумовили нами вибір мети дослідження.

В зв’язку з цим було поставлено наступні завдання:

1) дослідити економічну природу оплати праці;

2) розглянути проблеми системи оплати праці;

3) запропононувати шляхи вирішення проблем по оплаті праці.

Аналіз  останніх досліджень і публікацій. Питання заробітної плати у своїх працях підіймали такі відомі вчені як Д. Рікардо, В. Лукашевич, У. Бетті, А. Маршал, А. Сміт, Ж.Б. Сей, Г. Чанишева, Н. Болотіна, Дж. Кейнс[6]. Аналізуючи останні публікації, можна зробити висновок, що проблема оплати праці є однією з найактуальніших. Про це свідчить низький рівень життя людей (особливо працездатного віку), відсутність зв'язку між величиною заробітної плати і кваліфікацією працівника та ін. [4]

Виклад  основного матеріалу. Витрати на оплату праці є однією з основних статей витрат і займають значну частку в структурі собівартості сільськогосподарської продукції, причому фактичні витрати підприємства на робочу силу значно більші за ті, що безпосередньо виплачуються працівникам [4].

Існують різні думки щодо трактування заробітної плати працівників за її економічною сутністю, які наведені в таблиці 1 [6].

З точки зору розподільчих відносин, заробітна плата – це грошове вираження частини необхідного продукту, яка надходить в індивідуальне споживання робітникам фірми у відповідності з кількістю і якістю затраченої ними праці у виробництві.

Винагорода за відпрацьований час та виконану роботу є сильним мо-тиватором, який спонукає найманих працівників до кращого виконання своїх обов'язків. Тому, провадячи політику оплати праці, необхідно дотримуватися низки принципів, що допомагають краще реалізувати її функції[6].

Принцип справедливості є визначальним фактором впливу на задоволеність працівника своєю роботою і на продуктивність його праці. Він діє в межах: співвідношення між винагородами працівників різних кваліфікацій (аранжування оплати праці); співвідношення між винагородою та виконаною роботою. Важливо наголосити, що обидва випадки однаково впливають на свідомість працівника.

Принцип матеріальної зацікавленості полягає у формуванні такої величини оплати праці, який стимулюватиме працівника до підвищення продуктивності та якості роботи, економії ресурсів організації, підвищення кваліфікації. Принцип гарантованості, передбачає виплату заробітної плати певної величини в наперед визначені терміни. Принцип раціонального співвідношення темпів зростання продуктивності та оплати праці визначає підвищення останньої швидшими темпами з метою дії матеріальної зацікавленості в результатах виконаної роботи [6].

Основою організації  оплати праці є тарифна система.

Тарифна система  оплати праці - це сукупність правил, за допомогою яких забезпечується порівняльна  оцінка праці, залежно від кваліфікації, умов її виконання, відповідності, значення галузі та інших факторів, що характеризують якісну сторону праці [7].

Основою побудови системи  тарифних ставок і окладів є мінімальна заробітна плата. Мінімальна заробітна  плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).

Розмір мінімальної  заробітної плати встановлюється і  переглядається відповідно до статей 9 і 10 Закону України “Про оплату праці” та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб [1].

Відповідно  до Закону України “Про оплату праці” витрати на оплату праці складаються  з фонду основної та фонду додаткової заробітної праці, інших заохочувальних і компенсаційних виплат [1].

Основна заробітна плата працівника залежить від результатів його праці й визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також надбавками й доплатами в розмірах, не вищих за встановлені чинним законодавством.

Додаткова заробітна  плата — винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій [1].

Відповідно  до прийнятого Закону «Про Державний  бюджет України на 2012 рік» встановлено такі розміри мінімальної заробітної плати на 2012 рік:

- у місячному  розмірі: з 1 січня - 1073 гривень,  з 1 квітня - 1094 гривень, з 1 липня  – 1102 гривень, з 1 жовтня - 1118 гривень,  з 1 грудня - 1134 гривні;

- у погодинному  розмірі: з 1 січня - 6,43 гривні, з 1 квітня - 6,56 гривні, з 1 липня  – 6,61 гривні, з 1 жовтня - 6,7 гривні, з 1 грудня - 6,8 гривні [2].

Встановлені Законом  розміри мінімальної зарплати дорівнюють запропонованим розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб [2].

Проблема управління витратами на оплату праці полягає  в тому, що кожен власник прагне мінімізувати будь-які витрати, адже це збільшить його прибуток. Та й  об’єктивно на кожному підприємстві є свій максимальний рівень витрат на оплату праці, при перевищенні якого підприємство просто стає збитковим. З іншої сторони надмірне скорочення витрат на оплату праці призводить до послаблення мотивації працівників, зниженню трудової дисципліни, недобросовісному виконанню персоналом своїх обов’язків. Тому основна задача управління витратами на оплату праці - це знайти оптимальний рівень таких витрат, що забезпечував би і прибутковість підприємства і достатню мотивацію працівників [7].

Причинами загострення проблеми державного регулювання оплати праці є:  

− відсутність контролю з боку держави за політикою оплати праці;

− недосконалість науково-методичного  забезпечення процесу регулювання  оплати праці;

− невиконання чинного  законодавства [7].

Шляхи вирішення проблем з оплати праці, можливе при реалізації таких заходів з боку уряду:

- удосконалення законодавства  щодо порядку та критеріїв  визначення мінімальної заробітної  плати;

- забезпечення захисту  прав працівників на своєчасне  та в повному розмірі отримання заробітної плати;

- істотне зменшення  питомої ваги населення, яке  перебуває за межею бідності  та зміцненню позицій середнього  класу;

- залучення необхідних  інвестицій у виробництво і людський капітал;

- усунення диспропорцій  у міжпосадових та міжгалузевих співвідношеннях оплати праці працівників бюджетної сфери, значному підвищенні її розмірів;

- урахування відмінності  регіонів щодо економічної оцінки  землі та природно-кліматичних  умов під час реалізації державної  цінової політики та розподілу бюджетних коштів, які направляються на стимулювання виробництва окремих видів продукції;

- врегулюванню податкової  системи щодо зменшення навантаження  на фонд оплати праці.

Таким чином, зазначені проблеми державного регулювання оплати праці в Україні потребують вирішення у найближчій перспективі. Необхідно переглянути політику регулювання оплати праці в частині посилення контролюючих функцій держави за процесом формування та розподілу витрат від національного до локального рівнів економіки, що зумовлює вкрай необхідну розробку методології та концептуальних основ обґрунтованого збільшення витрат на оплату праці в Україні.

Основні податкові  надходження здійснюються за рахунок  доходів та прибутків саме суспільства, одним з яких виступає оплата праці, чи так звана заробітна плата, потрібно з усіх принципів виділити саме ті, що стосуються оподаткування фонду оплати праці. Розглядаючи оподаткування фонду оплати праці юридичних осіб, необхідно звернути увагу, якою мірою загально визнані принципи оподаткування реалізуються в оподаткуванні фонду оплати праці [5].

Фонд оплати праці як об’єкт оподаткування –  двостороння категорія: з одного боку, оподаткування здійснюється за рахунок фізичних осіб, які формують цей фонд в наслідок здійснюваних робіт чи послуг, з іншого, – оподаткування реалізується через сплату податків у вигляді внесків та зборів за рахунок юридичних осіб [3].

В процесі визначення податкового навантаження на фонд оплати праці, обсяг коштів для вирішення  соціальних задач складатиметься з: надання пільг через використання праці інвалідів, застосування податкової соціальної пільги, компенсування лікарняних, забезпечення санаторно-лікувальних процедур за рахунок фонду соціального страхування та інше.

Отже, добробут держави залежить від добробуту суспільства, тому найбільш сприятливі принципи, які мають застосовуватись в процесі стягнення податків з суспільства, – це принципи оподаткування фонду оплати праці.

На мою думку, тісна взаємодія принципів рівнонапруженості  податків та збалансування інтересів  сприятиме забезпеченню стабільності надходжень від стягнення податків та зборів, направлятиме суб’єктів господарювання до виходу з тіньової економіки.

Список  використаної літератури:

1. Закон України “Про оплату праці" від 25.03.95 р № 108/95 ВР із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 23.01.97 р.
2. Закон України «Про державний бюджет на 2012 рік» від 22.12.2011 № 4282-VI. 
3. К.І. Швабій. Принципи та критерії оподаткування доходів населення // Науковий вісник Національного університету ДПС України (економіка, право). – 2009. – № 3(46). – С. 99
4. С.В. Васильчак, О.Р. Жидяк, Т.М. Полянчич. Теоретичні основи формування оплати праці на підприємстві. - Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. – Вип. 21.12, С. 152 – 156
5. Ю.І.Турянський. Принципи організації податкових відносин в Україні // Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. – Вип.19.9. – С. 240
6. І. В. Саух Витрати на оплату праці: економічна сутність // Вісник ЖДТУ. – 2010. № 4 (54). С. 288 – 292.
7. Синяєва Л.В. Проблеми регулювання оплати праці та шляхи їх вирішення в Україні // Регіональна економіка.-2009.-№1.-С.171-177.