Податкова система

Зміст

 

Вступ

1. Поняття податкової  системи і вимоги до неї.

2. Принципи побудови  податкової системи.

3. Склад і  структура податкової системи  України.

Висновки

Список літератури

 

Вступ

Податкова система  — важлива складова системи державних  фінансів, хоча і не виділяється в їх окрему ланку. Вона відіграє провідну роль у формуванні державних доходів, відчутно впливаючи на доходи юридичних і фізичних осіб. При цьому податкову систему можна розглядати у широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні вона охоплює всі обов’язкові платежі, з допомогою яких здійснюється перерозподіл доходів на користь держави і які концентруються в бюджеті та фондах цільового призначення. У вузькому розмінні це сукупність тільки податків як особливої форми мобілізації доходів бюджету.

Податки являють  собою обов’язкові платежі юридичних  і фізичних осіб до бюджету. Історично  це найдавніша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства. За економічним змістом податки  відображають фінансові відносини  між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавних централізованих фондів грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. На відміну від фінансів загалом ці взаємовідносини мають односторонній характер — від платників до держави.

 

1. Поняття податкової системи і вимоги до неї.

 

Податкова система  – це сукупність податків, зборів, та інших платежів, що стягуються у  встановленому законом порядку  до бюджету і державних цільових фондів, а також принципи, форми  і методи побудови самих податків.

Податкова система  характеризується:

-  по-перше  – порядком встановлення і  введенням в дію податків і  зборів та їх  скасування;

-  по-друге  – класифікацією податків;

-  по-третє  – правами та обов’язками  платників податків;

-  по-четверте  – порядком розподілу податків між бюджетами різних рівнів;

-  по-п’яте  – відповідальністю учасників  податкових відносин.

Побудова податкової системи повинна відповідати  таким вимогам:

- системність  – полягає в тому, що податки  повинні бути взаємопов’язані  між собою й органічно доповнювати один одного;

- встановлення  визначальної бази податкової  системи – визначальною базою  побудови податкової системи  є обсяг коштів, якого потребує  держава для виконання покладених  на неї функцій; 

- формування  правової основи – правову основу системи становлять відносини власності, адже форма власності відбивається на формуванні доходів відповідних юридичних і фізичних осіб, а особливості формування доходів повинні враховуватись при встановленні об’єкта оподаткування; 

- формування вихідних принципів.

 

2. Принципи  побудови податкової системи.

 

Класичні принципи побудови податкової системи були сформульовані  їх основоположником, шотландським економістом  і філософом А. Смітом. Вони викладені  у чотирьох основних правилах:

-   справедливості, яке стверджує загальність оподаткування і рівномірність його розподілу відповідно до доходів;

-   визначеності, коли  час оплати податку, спосіб  і сума платежу повинні бути  з точністю і заздалегідь відомі  платнику і не залежати від  суб'єктивних факторів;

-   зручності, тобто  кожен податок повинен стягуватись  у такий час і такий спосіб, які найбільш зручні для платника;

-   економії (раціональності), коли будь-який податок повинен  стягуватися таким чином, щоб  із доходів платника вилучалось  якомога менше понад те, що надходить до державної скарбниці.

Основу побудови сучасних податкових систем, поряд із принципами А. Сміта, визначають також принципи, розроблені німецьким економістом  А. Вагнером, який систематизував їх в  чотири окремі групи:

1-ша група – фінансові принципи, серед яких достатність та еластичність (рухомість) обкладення.

2-га група – народногосподарські  принципи – належний вибір  джерела обкладення, правильна комбінація  різних податків у таку систему,  яка б зважала на наслідки  і  умови їх перекладення.

3-тя група – етичні  принципи, принципи справедливості  – загальність оподаткування  та рівномірність. 

4-та група – принципи  податкового управління (сукупність  адміністративно-технічних правил) – визначеність обкладення, зручність  сплати податку та максимальне зменшення витрат на стягнення.

Сучасна податкова система  України ґрунтується на принципах, що викладені в податковому законодавстві:

1. Загальність оподаткування  - кожна особа зобов’язана сплачувати  встановлені законодавством податки  та збори, платником яких вона є.

2. Рівність усіх платників  перед законом, недопущення   будь-яких проявів податкової  дискримінації - забезпечення однакового  підходу до всіх платників  податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної  приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу.

3. Невідворотність настання  визначеної законом відповідальності  у разі порушення податкового  законодавства.

4. Презумпція правомірності  рішень платника податку в  разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

5. Фіскальна достатність  - встановлення податків та зборів  з урахуванням необхідності досягнення  збалансованості витрат бюджету  з його надходженнями.

6. Соціальна справедливість - установлення податків та зборів  відповідно до платоспроможності  платників податків.

7. Економічність  оподаткування - установлення податків  та зборів, обсяг надходжень від  сплати яких до бюджету значно  перевищує витрати на їх адміністрування.

8. Нейтральність  оподаткування – установлення  податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків.

9. Стабільність - зміни до будь-яких елементів  податків та зборів не можуть  вноситися пізніш як за шість  місяців до початку нового  бюджетного періоду, в якому  будуть діяти нові правила  та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

10. Рівномірність  та зручність сплати - установлення  строків сплати податків та  зборів, виходячи із необхідності  забезпечення своєчасного надходження  коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками.

11. Єдиний підхід  до встановлення податків та  зборів - визначення на законодавчому  рівні усіх обов’язкових елементів  податку.

 

3. Склад  і структура податкової системи  України.

 

В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки  та збори.

До загальнодержавних  належать податки та збори, що є обов’язковими  до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених законодавством.

До загальнодержавних  належать такі податки та збори:

1. податок на  прибуток підприємств;

2. податок на  доходи фізичних осіб;

3. податок на  додану вартість;

4. акцизний податок;

5. збір за  першу реєстрацію транспортного  засобу;

6. екологічний  податок;

7. рентна плата  за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

8. рентна плата  за нафту, природний газ і  газовий конденсат, що видобуваються  в Україні;

9. плата за користування надрами;

10. плата за  землю;

11. збір за  користування радіочастотним ресурсом  України;

12. збір за  спеціальне використання води;

13. збір за  спеціальне використання лісових  ресурсів;

14. фіксований  сільськогосподарський податок;

15. збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

16. мито;

17. збір у  вигляді цільової надбавки до  діючого тарифу на електричну  та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними  установками;

18. збір у  вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених податковим законодавством, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов’язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

До місцевих податків належать:

1. податок на  нерухоме майно, відмінне від  земельної ділянки;

2. єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

1. збір за  провадження деяких видів підприємницької  діяльності;

2. збір за  місця для паркування транспортних  засобів;

3. туристичний  збір.

 

Висновки

 

Використання  податків як фінансових регуляторів  — дуже складна й тонка справа. Тут не може бути головного і другорядного — все головне. Іноді незначні деталі в оподаткуванні можуть докорінно змінити сутність впливу податку: зробити його прямо протилежним щодо передбачуваного.

Суб’єкт, або  платник (останній термін найуживаніший  на практиці), податку — це та фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його сплачує. Податкова робота починається саме з установлення платників, бо податкова служба держави повинна чітко знати, хто саме вносить той чи інший податок до бюджету, хто відповідає за зобов’язання перед державою.

 Термін «платник  податку» визначає саме суб’єкт  оподаткування. Однак цей суб’єкт  здебільшого є тільки посередньою,  транзитною ланкою проходження  доходів. Він не стільки сплачує  податок, скільки перераховує  до бюджету частину отриманих  доходів. Реальним платником, або носієм, кожного податку є кінцевий споживач. Саме він сплачує вартість товарів і послуг, а якщо так, то і все, що в їх цінах відображається, — і витрати виробництва та реалізації, і прибуток усіх ланок, де відбувається рух товарів, і відрахування частини отриманих доходів до бюджету. Оскільки основним споживачем у будь-якій країні є її народ, то саме громадяни скрізь були, є і завжди будуть основними носіями, тобто реальними платниками податків. З огляду на це твердження про перекладання податкового тягаря на їхні плечі безпідставні — він був там завжди й альтернативи просто не існує.

 

Список  літератури

 

1. Базилевич  В., Лук’янов В., Писаренко Н., Квіцинська. Мікроекономіка: Опорний конспект  лекцій. – К.: Четверта хвиля, 1997

2. Білецька Л.В., Білецький О.Р., Савич В.І. Економічна теорія. Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка. Навчальний посібник. К.: Центр навчальної літератури. – 2006

3. Джонатан  Гамілтон. Методичний посібник по  мікроекономіці. – К.: Основи, 1996

4. Економічна теорія: макроекономіка і мікроекономіка. Видавничий дім «Альтернативи». К.:2001

5. Інтернет  сайт - www.ufs.com.ua

6. Кириленко  В.І. Мікроекономіка. – К.: Таксон, 1998

7. Максимова  В.Ф. Микроекономика. Учебник. –  М.: «Соминтэкс».1996

8. Макконел К.Р., Брю С.Л. Економікс: принципи, проблеми і політика. Пер. з 13-го англійського видання. – М.: ІНФРА-М, 2001. – ХХХІV, 974 с.