Становлення податкової системи в Україні

В Італії він сплачується при  отриманні будь-яких документів і реєстрів, гербовим збором обкладаються всі нотаріальні операції. У Китаї гербовий збір стягується при реєстрації або видачі документів. Існував гербовий збір і у колишньому СРСР.

Отже, проаналізувавши розвиток податкової системи України, можна зробити висновок, що формування її продовжується і зараз, багато робиться для подальшого вдосконалення податкового законодавства.

 

 

3. Основні елементи податкової системи України

 

Економічна  сутність податків характеризується грошовими  відносинами, які складаються у держави з юридичними та фізичними особами. Податки - це найважливіша фінансова категорія, яка історично є найважливішою формою економічних відносин між державою і членами суспільства. Ця категорія виникла з появою держави і вже тоді забезпечувала виконання функцій держави.

Податки - це обов'язкові платежі юридичних  та фізичних осіб до бюджету. Податки як економічна категорія мають свої функції - фіскальну і регулюючу. Розглянемо конкретно кожну з них.

Фіскальна функція податків характеризується тим, що саме податки сприяють централізації Валового Національного Продукту у бюджеті. Треба відмітити, що саме ця функція визначає суспільне призначення податків і тому є головна. Економісти трактують суть цієї функції таким чином: податкові надходження мають бути постійними, стабільними, рівномірно розподіленими в регіональному розрізі.

Постійність означає надходження  податків до бюджету рівномірно, в  чітко встановлені законодавством терміни. Стабільність - гарантію того, що передбачені доходи будуть надходити в бюджет в повному обсязі. Для забезпечення необхідними надходженнями бюджети різних ланок бюджетної системи існує рівномірність розподілу податків.

Іншою функцією податків є регулююча. Ця функція необхідна для того, щоб здійснювати вплив на різні сторони діяльності платників податків. Об'єктивно кожний платник зацікавлений в тому, щоб сплатити якомога меншу суму. Це може домогтися, наприклад, за рахунок зменшення обсягів об'єкта оподаткування або якщо платник здійснює діяльність, яка передбачає пільги щодо оподаткування. Таким чином регулююча функція податків є в кожному з них.

 

Інша функція податків – стимулююча. За допомогою податків, пільг та санкцій держава стимулює технічний  прогрес, збільшення робочих місць, капітальні вкладення та розширення виробництва тощо. Так, наприклад, в багатьох розвинутих країнах звільняються від оподаткування витрати на науково - дослідницькі роботи. Аналогічно, з метою стимулювання окремих галузей народного господарства в Україні законодавством передбачається їх пільгове оподаткування.

З метою зниження цін на науково-технічну продукцію українським законодавством передбачено звільнення її від оподаткування  податком на додану вартість.

Наступна функція податків –  перерозподільча. Ця функція податків виражає їх сутність як особливого централізованого інструменту розподільчих відносин. За допомогою податків здійснюється перерозподіл розподілених частин сукупного  доходу суспільства. У бюджеті концентруються кошти, що спрямовуються потім на вирішення народногосподарських проблем, як виробничих, так і соціальних, фінансування крупних міжгалузевих, комплексних, цільових програм – науково-технічних, економічних тощо.

За допомогою податків держава перерозподіляє частину прибутку підприємств та підприємців, доходів громадян, спрямовуючи її на розвиток виробництва та спеціальної інфраструктури, на інвестиції в капіталомісткі та фондомісткі галузі з тривалими термінами окупності проведених витрат: залізниці та авостради, електростанції тощо. В сучасних умовах значні кошти з бюджету повинні бути спрямовані на розвиток сільськогосподарського виробництва, відставання якого найбільш суттєво відображається на всьому стані економіки країни та життєвому рівні населення країни.

Перерозподільча функція податкової системи носить яскраво виражений  соціальний характер. Побудована відповідним  чином система оподаткування  дозволяє надати ринковій економіці  соціальну спрямованість, як це зроблено, наприклад, в Німеччині, Швеції та багатьох інших країнах світу. Це досягається шляхом встановлення погресивних ставок оподаткування, срямування значної частини бюджетний коштів на соціальні потреби населення, остаточного або часткового звільнення від податків громадян, що потребують соціальної підтримки.

Нарешті, остання функція податків - контрольна. Вона, як економічна категорія, заключається в тому, що з’являється  можливість кількісного відображення податкових надходжень та їх співставлення  з потребами держави в фінансових ресурсах. Завдяки контрольній функції податків оцінюється ефективність податкового механізму, забезпечується контроль за рухом фінансових ресурсів, проявляється необхідність внесення змін та доповнень у систему оподаткування.

Сутність контрольної функції податків заключається в тому , щоб платники податків , зборів та інших обов’язкових платежів своєчасно і в повному обсязі сплачували їх відповідно до чинного законодавства.

Вказане відмежування функцій системи  оподаткування носить умовний характер, оскільки всі вони пов’язані і здійснюються одночасно. Чим стабільніше буде система оподаткування, тим впевненіше почувватиме себе підприємець: він може заздалегідь та досить точно розрахувати, який буде ефект від виконання заключених ним угод, вирішення господарських проблем, проведення фінансових операцій. Адже невизначеність – це самий головний ворог підприємництва. Ця діяльність завжди пов'язана з ризиком, але ступень ризику принаймні подвоюється, якщо до нестійкої ринкової кон’юктури додається нестабільність податкової системи, нескінченні зміни ставок та умов оподаткування.

Для того, щоб найбільш повно і  досконало зрозуміти поняття  і суть податків треба розібратися  в основних елементах податків.

Суб'єкт оподаткування - це фізична  чи юридична особа, яка безпосередньо сплачує податки. Однак, суб'єкт є тільки безпосередньою, транзитною ланкою надходження доходів. Реальним платником, або носієм кожного податку є споживач. - це те, що саме оподатковується. Треба чітко встановити об'єкт оподаткування, він має бути стабільним, піддаватися чіткому обліку.

 

Одиниця оподаткування - це фізичний чи грошовий вимір оподатковуваного об'єкту. Грошовий вимір має бути безпосереднім при оцінці доходіи  і опосередкованим - при оцінці тієї ж, наприклад, земельної ділянки  чи майна.

Джерело сплати податку - це доход  платника, з якого він сплачує  податок. Джерело сплати може бути безпосередньо  пов'язаним з об'єктом оподаткування, а може й не мати ніякого відношення до нього. Але правомірним є пов'язування джерела сплати податку із об'єктом оподаткування. Таке оподаткування є справедливішим, оскільки тільки доход є джерелом сплати податків.

Податкова ставка - це законодавче  встановлений розмір податку на одиницю  оподаткування. Існують два підходи  до встановлення ставок -універсальний і диференційований. При уніварсальному для всіх платників встановлюється єдина ставка. Диференціація ставок може проводитись при розмежуванні ставок між окремими платниками, або у розрізі оцінки об'єкта оподаткування.

Саме встановлення податкових ставок може базуватися на окремих методах: емпіричному та економіко-математичному. Емпіричний метод встановлення ставок податків має своєю основною ціллю виконувати фіскальну функцію податків, він базується на існуючому досвіді в сфері оподаткування. Метод економіко-математичного моделювання робить акцент на виконанні регулюючої функції податків і здійснюється шляхом розробки математичної моделі, яка враховує як інтереси платника, так і фактори, що діють у сфері стягнення податків.

Крім цих традиційних методів  встановлення податкових ставок існує інтуїтивний підхід. Він базується на побажаннях і передбаченнях тих, хто ці ставки розробляє.

За побудовою проводиться розподіл податкових ставок наступним чином (див. додаток 1). До твердих податкових ставок відносяться фіксовані та відносні ставки, а до процентних - пропорційні, прогресивні та регресивні податкові ставки.

Визначивши основні елементи податків, необхідно відмітити, що побудова податкової системи базується на податках різних видів. Класифікація податків, як основних видів доходів бюджетів, здійснюється за різними ознаками, такими як форма і методи їх стягнення та віднесення до вартості продукції платника, об'єкти оподаткування, галузь, відомство, їх значення та відповідно рівень бюджету, в який вони надходять. В залежності від форми стягнення розрізняють прямі і непрямі податки. Непрямі податки збільшують ціну товара (робіт, послуг), поскільки включаються саме в її величину. Як правило, вони надходять в бюджет від підприємств, організацій, інших ланок господарства, хоча реальним платником залишаються споживачі цінностей та послуг. Особливо поширені податок на додану вартість, акцизи.

Непрямі податки мають головним чином фіскальне значеня, так  як дозволяють постійно стягувати в  бюджет частину загального грошового обігу від реалізації товарів, робіт, послуг. Вони є стабільними видами доходів державного бюджету, так як не залежать від кількісних показників діяльності товаровиробників та термінів їх сплати.

Прямі податки саме зменшують доходи фізичних чи юридичних осіб, оскільки ними оподатковуються доходи (прибуток, заробітна плата), а також окремі види майна (земля, природні ресурси, транспорт). Прямі податки можуть бути віднесені на збитки виробництва (обігу) або прямо утримуватись з доходів, але в кожному з цих правил вони знижують реальні доходи платників шляхом зменшення частки чистого доходу, який залишаєься в їх розпорядженні.

Другий принцип, за яким розділяються податки - це суб'єкти, які сплачують  податки в бюджет. Податки в  залежності від платників поділяються на дві великі групи: податки з населення і податки з різних ланок господарювання, тобто, з фізичних і юридичних осіб (додаток 2).

До першої групи відносяться  категорії платників в залежностівід  видів їх заробітка, діяльності соціальних груп (доходи громадян за виконання ними трудових обов'язків, дивідентів по акціях, авторським винагородам, підприємців інше).

 

Податки з юридичних осіб можна  класифікувати за галузевими та відомчими  признаками, формам підприємств в  залежності від власності (державна, акціонерна, приватна інші), їх типу (великі, середні, малі), а також виду діяльності (виробничі, комерційні інші).

Всі ці ознаки грають значну роль при  визначенні величини податків та одержанні  пільг. Однак, основним при встановленні порядку обчислення конкретного виду податку є об'єкти оподаткування. Об'єктами оподаткування прямими податками можуть бути всі види ресурсів, доходів, майно, а непрямими - грошовий обіг (або його частина) від реалізації окремих товарів, послуг.

Ще одним признаком класифікації податків є їх значення, тобто, за напрямом надходження податки розділяються на загальнодержавні та місцеві. Загальнодержавні податки надходять в бюджетцентральних органів влади (республіканський, федеральний), а місцеві надходять повністю до місцевих бюджетів. Загальнодержавні податки можуть використовуватись також для збалансування місцевихбюджетів у вигляді відрахувань, тоді вони відносяться до регулюючих доходів.

Податкові системи різних країн  відрізняються одна від одної, але  в будь-якому випадку вони представляють собою сукупність непрямих і прямих податків, які встановлені законодавством і надходять в бюджет держави.

Отже кожна податкова система  відображає рівень розвитку економіки, фінансової науки, основні напрямки фінансової політики уряду. Її ефективність досягається в тому випадку, якщо дотримуються такі принципи:

 

1. Рівномірність оподаткування  незалежно від форми власності  суб'єктів господарювання і соціальних  груп населення пропорційногрупам  доходів. 

2. Раціональне сполучення фіскальної та стимулюючої функціїподатків, забезпечуючи формування стабільної бази доходів бюджетуна базі розширення виробництва, збільшення його ефективності.

3. Множина податків, що мають  можливість розширити джерела  надходження до бюджету, встановлення невисоких податкових ставок.

При цьому необхідно забезпечити  тісний взаємозв'язок між всіма податками, виключивши багаторазове оподаткування  об'єктів, високий рівень податків, оскільки це не дає розвиватися економічним  стимулам, робить гіршими відношення до праці і збільшення доходності.

 

 

4.Висновки

 

В заключенні необхідно підвести підсумки роботи. По-перше, треба сказати, що саме механізм оподаткування дуже складний і потребує деталізованого розгляду. Дана робота - це спроба на прикладі деяких видів податків охарактеризувати діючу систему оподаткування, вивести переваги і недоліки, визначити основні напрямки вдосконалення.

Серед недоліків можна назвати  неефективну правову базу, яка  проголошує діяльність податкової системи  України. Друга проблема - це податковий прес, який законодавчі органи не в змозі поки що послабити, тому що дефіцит бюджету потребує збільшення доходної частини для його покриття.

В Україні вирішальну роль у формуванні бюджету відіграють непрямі податки  та податок на прибуток .підприємств. Низький рівень доходів більшості населення, а також низька частка зарплати в національному доході обумовлюють невисоке надходження прибуткового податку з громадян.

Аналіз діючої податкової системи  України свідчить про необхідність її реформування. На нашу думку, в основі податкової системи повинні бути прямі податки, тобто податки, де об'єктом оподаткування є доходи фізичних осіб, прибуток юридичних осіб, земля, майно та капітал. При оподаткуванні доходів фізичних осіб та прибутку юридичних осіб повинна використовуватись диференціація ставок податків в залежності від виду діяльності та розміру отриманого доходу.

Податкова реформа в Україні  повинна бути спрямована на усунення основної проблеми - зняття податкового  тягаря. Першим кроком повинно бути реформування системи непрямих податків разом із зменшенням обов'язкових нарахувань на фонд оплати праці.

Необхідність зменшення нарахувань на фонд оплати праці та реформування системи соціального забезпечення не викликає жодного сумніву. По-перше, ці нарахування є найбільшими порівняно з іншими країнами, вони виступають важливим фактором зростання цін, зниження конкурентоспроможності українських товарів. По-друге, система соціального забезпечення - джерелом функціонування якої є обтяжливі нарахування для підприємств.