Ювелірні вироби, виготовлення, якість, стандарти

   Янтар являє собою викопну смолу. Колір янтарю жовтий – від світлих до коричневих відтінків. Янтар набагато м'якше багатьох ювелірних каменів: його твердість усього близько 2,5. 

    Серед синтетичних аналогів дорогоцінних каменів особливе місце займає рубін. Це перший кристал, що почали штучно вирощувати в промислових масштабах понад 80 років тому. У ювелірних виробах використовують переважно синтетичні корунди червоного (рубіни) і синього (сапфіри) квітів, що, як природні, можуть бути зірчастими, з ефектом астеризму. В даний час у ювелірній промисловості використовуються крім синтетичних корундів наступні види синтетичних каменів: смарагди, аметисти, опали, бірюза, фіанити. Перспективними також є отримані в 70-х рр. синтетичні камені: александрит, лазурит, турмалін, шляхетний жадеїт, малахіт і ін .

Як бачимо для виробництва ювелірних виробів використовується велика кількісті цінних та рідкісних матеріалів. Тому спеціалісти  підприємства «Пектораль» відносяться до відбору сировини дуже уважно, та за допомогою цього є лідером України, по виробництву та продажу ювелірних прикрас.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. АНАЛІЗ ТЕХНОЛОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ ВИГОТОВЛЕННЯ ЮВЕЛІРНИХ ВИРОБІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ «ПЕКТОРАЛЬ»

 

Техологічний процес є одним  з найважливіших факторів, що впливає на формування споживчих властивостей і якість ювелірних виробів.

Одна з особливостей технологічного процесу ювелірних виробів полягає  в тому, що при їхньому виготовленні майстер-ювелір прагне максимально  виявити і показати своєрідну  красу і декоративні властивості  використовуваних матеріалів. Так, золото значно програє в товстих масивних деталях і, навпаки, красиво виглядає в тонких ажурних роботах. Вироби зі срібла звичайно оксидують, щоб підкреслити малюнок і додати красу закріпленому в оправі каменю. Велике значення має сполучення оправи з каменем. Аметист і перли, наприклад, добре сполучаються з золотою оправою, а для бірюзи краще срібна оксидована оправа. Діамант виграє в оправі з білого золота і платини.

По способу виробництва ювелірні вироби бувають індивідуального  і масового (серійного) виробництва.

При індивідуальному виготовленні майстер-ювелір виконує всі роботи від початку до кінця вручну, використовуючи устаткування тільки для одержання  первісної заготівки чи необхідного профілю металу. Цей спосіб застосовується при створенні окремих зразків чи дорогих ювелірних виробів зі складною і тонкою художньою обробкою, а також при використанні нестандартних по розмірах і формам дорогоцінних і напівкоштовних каменів.

При масовому виготовленні виробу створюються  механічною обробкою і точним литтям по виплавлюваних моделях. Кращі  ювелірні вироби виготовляють малими серіями.

Основними процесами виробництва  ювелірних виробів є наступні: заготівля матеріалів, створення  форм виробів, філігранні й опоряджувальні роботи, декорування і закріплення  каменів.

Заготівлю матеріалів здійснюють шляхом складання лігатури і її плавки, вальцювання, волочіння, кування і  різання.

Плавку дорогоцінних металів роблять  у графітових тиглях в електропечах (більш зроблений спосіб), а також  у газових, нафтових і коксових печах. Спочатку плавлять тугоплавкі метали, потім вводять легкоплавкі.

Вальцювання роблять на спеціальному стані, при цьому одержують аркуші, смуги чи прутки металу бажаної товщини  і форми. Отримані в результаті вальцювання  смуги чи аркуші металу розмічають і розкроюють на заготівлі потрібних  розмірів для використання в наступних  операціях по виготовленню виробів.

Волочіння роблять шляхом протягання злитка круглого перетину до визначеного  розміру через дротові вальці. Потім отриманий дріт протягають через отвори волочильних дощок до бажаного діаметра.

Кування – це зміна поперечного  переріза заготівлі в гарячому чи холодному стані без зняття стружки.

Форми виробів створюють шляхом штампування, зборки деталей і пайки, литтям по виплавлюваних моделях.

Штампування на пресах деталей чи цілих виробів – це один з основних процесів. Для штампування застосовують сталеві штампи, що складаються з  двох робочих частин (нижня частина  називається матрицею, верхня –  пуансоном).

Пайку роблять спеціальними припоями, що складаються зі сплавів металів, що відповідають пробі виготовлених виробів, але менш термостійкими. Припой по кольору не повинний відрізнятися від кольору виробу.

Лиття по виплавлюваних моделях  є найбільш прогресивним способом виготовлення тонкостінних і складних по конфігурації виробів. Характерною рисою є  використання спеціальних прес-форм, допоміжних матеріалів і примусове  заповнення ливарної порожнини форм рідким металом під дією відцентрових сил чи вакуумного всмоктування. Цей метод дає можливість значно розширити асортимент, збільшити випуск виробів і підвищити їхню якість.

Після зборки і пайки виробу піддають подальшій обробці – опилюванню, очищенню, шліфуванню, поліруванню й ін.

До оздоблювальних операцій відносять  операції, пов'язані з обробкою поверхні виробів: галтовку, піскоструминну обробку, крацовку, шліфування і полірування.

Галтовка – це очищення поверхні виробів шляхом обертання їх у  барабанах, завантажених сталевими  кульками, шкіряними обрізками, піском і іншими абразивними матеріалами.

Піскоструминну обробку ведуть сухим піском, що під тиском із сопла  направляють на виріб. У результаті такої обробки виробу здобувають шорсткувату поверхню.

Крацовку роблять круглими щітками  з тонкого латунного чи сталевого  дроту на обертальному верстаті, щоб  додати виробу необхідну матовану поверхню.

Шліфування виробів застосовують для створення рівної поверхні за допомогою обертових шліфувальних повстяних, фетрових чи бязевих кіл  і порошків – пемзи, наждаку.

Полірування додає виробам глянець  і дзеркальний блиск. Вручну виробу полірують гладилами зі сталі  і гематиду (мінерал – окис заліза). Вироби, що мають форму тіл обертання, полірують на полірувальних верстатах  за допомогою кіл з бавовняної тканини з застосуванням порошків – крокусу, трепелу. Широко застосовують електролітичне полірування й обробку  поверхні золотих і срібних виробів  алмазними різцями.

Ювелірні вироби декорують різними  способами – золоченням і срібленням, оксидуванням, анодуванням, гравіруванням, чорнінням, нанесенням художньої емалі, інкрустуванням, карбуванням.

Огранювання ювелірних каменів роблять різними  способами. Основні з них - огранювання трояндою (бічні поверхні каменю складаються з трикутних граней, зведених вгорі у вершину), брильянтова (з великою кількістю граней, розташованих у кілька ярусів), східчаста (грані розташовані рядами у виді сходинок), огранювання кабошоном (верхня частина каменю має криволінійну форму).

У ювелірних  виробах найбільш поширені наступні види закріпок каменів: крапанова, гризантна, коренева і глуха.

При кретоновій закріпці камінь зажимається в лапках (крапанах), при гризантній - обжимається ободком з насічкою (гризантом). Кореневаа 
закріпка застосовується частіше для дрібних каменів, що встановлюють у 
висвердлені у виробі отвору і закріплюють корнерами (частками металу). 
При глухій закріпці камінь закріплюється стрічковим ободком по всьому периметру.

Виробничий  процес ювелірних виробів розглянемо у Рис 3.

                                                                                                                       Рис 3.

                                                Виробничий процес

 

 

 

 

 

 

Виготовлення ювелірних виробів є дуже тонким та важким видом виробництва.

Яке потребує чіткого та майстерного виконання  та дотримання норм виробництва. Тому підприємство «Пектораль», використовує якісне обладнання світових брендів, та кваліфікованих працівників.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. ДОСЛІДЖЕННЯ ФАКТОРІВ ВИНИКНЕННЯ ДЕФЕКТІВ ТА ШЛЯХИ ЇХ УСУНЕННЯ

 

Однією з найбільш актуальних проблем ювелірної галузі є передусім проблеми пов'язані з їх якістю, зокрема безпекою та надійністю. Це обумовлено насиченням ринку ювелірними виробами низької якості, в ході експлуатації яких проявляються значні механічні пошкодження, різноманітні зміни кольору поверхні, потьмяніння та численні алергічні реакції у споживачів. Це пов'язано з різними чинниками. Передусім, йдеться про використання імпортних лігатур для виготовлення виробів і припоїв, які не пройшли оцінку на відповідність встановленим вимогам щодо механічної та хімічної стійкості, а також про порушення технології.

На жаль, переважна більшість  виробників вважають, що склад дорогоцінного  сплаву характеризує, передусім, стабільність технологічного процесу, а не споживчі властивості готових виробів. Проте  безпека та надійність ювелірних  товарів повною мірою визначається складом дорогоцінного сплаву та дотриманням технологічного процесу.

Не менш загрозливе становище  навколо проблем надійності ювелірних  сплавів із дорогоцінних металів. Надійність ювелірного виробу, як і безпечність  також обумовлюється оптимальним  поєднанням легуючих компонентів для  забезпечення певної міцності, твердості, пластичності тощо. Такі показники  якості як досконалість та вид заключної  та декоративної обробки, проба, вміст  легуючих компонентів та домішок  обумовлюють твердість, міцність, потьмяніння  та ін., формують надійність виробу під  час експлуатації і гарантуються чинною документацією на ювелірні сплави та вироби.

Для того, щоб оцінити  дефекти експлуатації, необхідно  виявити причини їхньої появи. Тільки таким чином можливо надати мотивовані висновки експертів стосовно захисту  прав споживачів. Ми проаналізували достатню кількість значних та незначних  дефектів ювелірних виробів, які  були в експлуатації, і надано певну  оцінку з метою подальшої їх класифікації. До істотних недоліків ювелірних  виробів відносяться дефекти  сплаву, припою, оздоблення, клеймування  виробу, вставки, закріпки, тощо, які можна поділити на три наступні групи: видимі виробничі дефекти, які були на момент продажу; приховані виробничі дефекти, що проявилися під час експлуатації та експлуатаційні дефекти.

Всьому зазначеному вище можна запобігти шляхом оптимізації  процесу виробництва, якщо на підприємстві наявний металографічний мікроскоп  і висококваліфікований персонал, який вміє оцінювати якість металу та володіє  знаннями і навичками стосовно процесу  плавки, лиття, монтування операцій, обробки  тощо.

Загалом лише комплексне оцінювання показників безпеки та надійності дасть  змогу об'єктивно визначити якість того чи іншого ювелірного виробу.

Щоб запобігти багатьом дефектам, що виникають під час виготовлення і використання ювелірних товарів, слід виконувати низку заходів, наведених в „Інструкції” (Додаток).

 

При визначенні органів управління якістю продукції потрібно виходити з того, що управління якістю – органічна складова частина загального управління виробництвом, одна з його галузей, одна з його функцій. У силу цього вони не може протистояти один одному. Тому, як правило, управління якістю розвивається і виконується в рамках діючого апарата управління і полягає в більш чіткій і добре організованій діяльності по виявленню потреб, створенню, виготовленню й обслуговуванню продукції.

На рівні  підприємства чи об'єднання управління якістю організується одним із двох способів. Перший полягає в чіткому розподілі функцій і задач управління якістю продукції між існуючими підрозділами і працівниками, періодичному перегляді як самих функцій і задач, так і їхнього розподілу заради поліпшення діяльності. При цьому не створюється спеціалізований орган – відділ управління якістю.

Другий  припускає на додачу до першого варіанта виділення загальної функції  координації і створення спеціального органа – відділу управління якістю. На цей відділ і покладається багато спеціальних функцій управління якістю продукції.

Кожний з  цих двох варіантів має свої переваги і свої недоліки.

Зокрема, переваги першого варіанта полягають в  тому, що всі учасники виробничого  процесу несуть відповідальність за якість. Не виникає почуття того, що хтось за них несе цю відповідальність і повинний вирішувати всі питання, пов'язані з якістю. Недолік полягає  в тому, що ряд координуючих функцій  ніхто не виконує, ніхто не веде організаційних і методичних питань загального характеру.Другий варіант позбавлений зазначеного  недоліку, проте в працівників  підприємства нерідко виникає почуття, що є спеціально виділені люди на підприємстві, які відповідають за якість, отже, вони і повинні вирішувати всі проблеми, пов'язані з якістю.

У будь-якому  варіанті загальне керівництво системою управління якістю повинен очолювати керівник підприємства, відповідальний за всю діяльність підприємства і за економічні результати, які в умовах ринкової економіки не можуть бути високими при поганій якості продукції.